Справа № 358/183/23 Провадження № 2/358/365/23
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2023 року м. Богуслав
Богуславський районн ий суд Київської області в складі:
головуючого судді Тітова М.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Зеленько О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути із ОСОБА_2 на його (позивача) користь заборгованість, яка складає грошову суму у розмірі 4 500 доларів США та 3% річних в сумі 146, 46 доларів США, Також просить стягнути з відповідачки на його (позивача) користь моральну шкоду у розмірі 10000 гривень 00 коп. та судові витрати по справі.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачка уклавши з ним 01 листопада 2021 року договір позики та отримавши грошові кошти на умовах повернення, строковості та платності, порушила свої договірні зобов'язання, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на час звернення позивача з даним позовом до суду становить 4 500 доларів США та 3% річних в сумі 146, 46 доларів США.
Посилаючись на положення ст.ст. 610, 625, 1046-1049 ЦК України позивач просить задовольнити його вимоги.
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Орло Ю.В. в судове засідання не з'явилися, але представник позивача подала заяву, в якій просять розглянути справу без її участі та без участі позивача, а також зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідачка ОСОБА_2 про дату, час і місце судового засідання повідомлялася судом належним чином, про що є відомості в матеріалах справи, але в судове засідання 18 вересня 2023 року повторно не з'явилася і причини неявки суду не повідомила.
Відповідно до положень ч. 7 ст. 128 ЦПК України, судову повістку відповідачці було надіслано за адресою її місця проживання, зареєстрованого у встановленому законом порядку.
Згідно довідки Відділу «Центру надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Богуславської міської ради Київської області за № 06-28/52 від 20.02.2022 та відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання № 47675 від 26.04.2023 вбачається, що місце проживання відповідачки ОСОБА_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 22, 50).
Із рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень вбачається, що судові повістки на 16 серпня 2023 року та 18 вересня 2023 року, які були адресовані відповідачці повернуті з відмітками працівника поштового зв'язку: «адресат відсутній за вказаною адресою». Тобто відповідачка, будучи належним чином повідомленою про час, дату та місце судового засідання згідно п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, в судове засідання не з'явилася, не повідомила суд про причини неявки та у встановлений судом строк не надіслала відзив на позовну заяву, тому в силу ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Зі згоди представника позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
З оригіналу розписки від 01 листопада 2021 року вбачається, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_2 в присутності свідків: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримала в борг у ОСОБА_1 гроші в розмірі 4 500 доларів США, які зобов'язалась повернути вчасно до 31 грудня 2021 року (а.с. 45).
Станом на час розгляду справи в суді, відповідачка боргові зобов'язання не виконала, чим порушила умови договору позики та повинна нести відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Вказані обставини справи встановлені за матеріалами справи.
Даючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Частиною першою та другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
На підтвердження укладеного позивачем з відповідачкою договору позики та передачі їй грошових коштів представник позивача надала суду оригінал розписки від 01.11.2021 написаної особисто відповідачкою ОСОБА_2 .
Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Так, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
За змістом ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Так, в судовому засіданні встановлено, що 01 листопада 2021 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого відповідачка отримала у позику від позивача грошові кошти в розмірі 4 500 доларів США, які зобов'язувалася повернути в строк до 31 грудня 2021 року.
Сума боргу за договором позики за розрахунком позивача складається з основного боргу 4 500 доларів США та 3% річних в сумі 146, 46 доларів США.
Так, на дату відкриття провадження по справі № 358/183/23 про стягнення коштів за борговою розпискою з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у сумі 4 500 доларів США, відповідачка ОСОБА_2 беззаперечно знала про вимогу повернення коштів.
При цьому, відповідачка не подала відзив на позов, наданих позивачем розрахунків не спростувала і своїх розрахунків не надала.
Виходячи з цього, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.
Щодо суми та валюти боргу, то cуд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Вищезазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові по справі № 373/2054/16-ц від 16 січня 2019 року.
Аналогічні висновки Верховного Суду про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц та від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц.
Щодо стягнення з відповідачки на користь позивача 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України, слід зазначити наступне.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
У випадку, коли позичальник своєчасно не повертає борг, то згідно статті 625 ЦК України він має сплатити суму боргу, а також інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18).
Тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов'язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).
За розрахунком сторони позивача в його позові, за борговою розпискою від 01 листопада 2021 року 3% річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України становлять 146, 46 доларів США.
Таким чином, встановлено, що позичальником прострочено виконання грошового зобов'язання, а тому останній зобов'язаний сплатити позикодавцеві відповідно до частини другої статті 625 ЦК України три відсотки річних за період з 01.01.2022 по 01.02.2023 за борговою розпискою від 01.11.2021 в розмірі 146, 46 доларів США, відповідно до наведеного розрахунку сторони позивача, з яким погоджується суд, який не спростований відповідачем, а тому в цій частині позовні вимоги також підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині, виходячи з наступних підстав.
Так, право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
Право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав власності, передбачено ч. 3 ст. 386 ЦК України.
Відповідно до ст. 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або прямо випливають із положень законодавства.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 1 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, зробила правовий висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Така позиція відповідає практиці ЄСПЛ (рішення від 22 лютого 2005 року у справі «Новоселецький проти України» (Novoseletskiy v. Ukraine, заява № 47148/99).
Враховуючи встановлені судом обставини справи, вищевикладені норми матеріального та процесуального права, вислухавши доводи та пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до обґрунтованого висновку, про задоволення позовних вимог з вищенаведених підстав.
Відповідно до п.6 ч.1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ч.1, п.1 ч. 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову, на відповідача.
Таким чином, відповідно до ст. ст. 133, 141 ЦПК України, суд стягує з відповідачки ОСОБА_2 на користь Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 1 699,04 грн., у зв'язку з тим, що позивач був звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду з позовом на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Оскільки стороною позивача не надані докази на підтвердження судових витрат, які були понесені на правничу допомогу адвоката, то як наслідок відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення із відповідачки таких витрат.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 133, 137, 141, 169, 206, 224, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-281, 354 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 23, 509 526, 545, 549, 551, 599, 610, 611, 612, 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050, 1051, 1167 ЦК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), борг за договором позики від 01 листопада 2021 року в розмірі 4 500 доларів США та 3% річних в сумі 146, 46 доларів США.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), 10000 ( десять тисяч) гривень за заподіяну моральну шкоду.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір в розмірі 1 699 (одну тисячу шістсот дев'яносто дев'ять) гривень 04 копійки.
Платіжні реквізити для сплати судового збору: стягувач - Державна судова адміністрація України; отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем до Київського апеляційного суду в загальному порядку.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Головуючий: суддя М. Б. Тітов