Копія
154/4505/21
2/154/56/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2023 року м. Володимир
Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Каліщука А.А.
за участю секретаря судового засідання Павлович Ю.М., Кравчук А.М.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Володимир-Волинського міського суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_3 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, зобов'язання внести записи до трудової книжки, стягнення заробітної плати та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску та загальнообов'язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи,
встановив:
Позивач звернувся в суд із позовом доФОП ОСОБА_3 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, зобов'язання внести записи до трудової книжки, стягнення заробітної плати та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску та загальнообов'язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що з лютого 2020 по 06 вересня 2021, у відповідності до правил внутрішнього трудового розпорядку, він працював на посаді верстатника у фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 . Основними видами робіт була обробка деревини на верстатах, налаштування станків для деревообробки. Працював з 09 години до 19 години, обідня перерва з 13 до 14 години, з двома вихідними. Під час прийняття на роботу він особисто не проходив первинний інструктаж з питань охоронипраці та не розписувався у відповідному журналі.
Відповідач відмовився офіційно оформити на роботу та в подальшому відтягував оформлення трудових відносин з метою ухилення від сплати податків.
Під час виконання трудових обов'язків 06.09.2021 він отримав важку травму правої руки (ампутацію) на деревообробному верстаті, у зв'язку з чим в період з 06.09.2021 до 14.09.2021 проходив стаціонерне лікування в закладі охорони здоров'я.
17.09.2021 Управлінням Держпраці у Волинській області видано наказ №456 про створення комісії та проведення спеціального розслідування нещасного випадку з тяжким наслідком, що стався 06.09.2021 у ФОП ОСОБА_3 .
У листі Управління Держпраці у Волинській області від 09.10.2021 зазначено, що у письмовому пояснення ОСОБА_3 пояснив, що допустив до роботи без укладення трудового договору ОСОБА_1 , який 06.09.2021 під час здійснення налаштування деревообробного аерстату отримав виробничу травму.
Постановою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 22.11.2022 ОСОБА_3 було визнано винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 41 КУпАП, тобто за допущення працівника до роботи без оформлення трудового договору і накладено стягнення у виді штрафу.
Через відсутність офіційного оформлення трудових відносин він позбавлений можливості отримати виплати від Фонду соціального страхування та втрати працездатності.
Відповідач відмовляється вносити записи в трудову книжку, а тому позивач просить встановити факт трудових відносин між ним та фоп ОСОБА_3 з 01.02.2020 до 06.09.2021. Встановити факт його роботи на посаді верстатника у ФОП ОСОБА_3 в період з 01.02.202 по 06.09.2021. Зобов'язати відповідача внести до трудової книжки позивача запис про прийняття на роботу напосаду верстатника до ФОП ОСОБА_3 з 01.02.2020 до 06.09.2021. Зобов'язати відповідача провести сплату у відповідності до законодавства податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи. Стягнути із відповідача на користь позивача заробітну плату у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності за період з 01.02.2020 до 06.09.2021 в сумі 217035 грн, без врахування фактично виплаченої заробітної плати.
06.12.2021 ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 надали пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві, просили позов задовольнити з підстав викладених у позові. Позивач ОСОБА_1 підтвердив, що не подавав заяву про прийняття на роботу, не подавав трудову книжку, його влаштовували умови праці. До отримання травми у ОСОБА_3 мав встановлену інвалідність третьої групи.
Відповідач ОСОБА_3 та представник ОСОБА_4 в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 працював, як і всі інші працівники, за цивільно-правовим договором, котрий укладався із працівником кожного місяця. Виробничий процес не є постійним і робота виконується і наймаються люди коли надійшла сировина і є замовлення на виготовлення продукції. ОСОБА_1 пропонувалось укласти цивільно-правовий договір, однак він відмовився його підписувати, посилаючись на те, що він отримує соціальну допомогу у зв'язку із інвалідністю та оформленням субсидії. ОСОБА_1 не визначалось ні місце роботи, ні посада, ні професія. Також відсутній затверджений штат працівників, не встановлювався працівникам правила внутрішного розпорядку, не встановлювалась заробітна плата. Розрахунок із ОСОБА_1 здійснювався у співвідношенні до кількості переробленої сировини. Графік роботи працівники визначали самостійно. Заборгованості за виконану роботу ОСОБА_1 не має. 06.09.2021 саме з вини ОСОБА_1 стався нещасний випадок, оскільки він самовільно пішов до фрезерного станка, на котрому в той час працював ОСОБА_5 , та не виключаючи його, почав налагоджувати станок при знятому захисному кожуху. Оскільки фактично існували відносини підряду, однак позивач ухилявся від підписання договору, а тому відутні підстави для задоволення позову.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що працював у ОСОБА_3 до 2021, без укладення трудового договору. Коли стався нещасний випадок, то він вже не працював у ОСОБА_3 .
Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що вона працювала у ОСОБА_3 . Якщо не було сировини, то вони не працювали. Розмір винагороди залежав він кількості відпрацьованих днів та переробленої сировини. До ОСОБА_3 приходили люди, які обслуговували деревообробні станки.
Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що у вересні 2020 вона уклала цивільно-правовий договір із ОСОБА_3 . Працювала з 09 год. по 19 год. Коли була сировина, то вони працювали. Якщо не було сировини, то на роботу не виходили. Винагорода була від обсягу виконаної роботи, переробленої сировини. У ОСОБА_1 був такий самий графік роботи. Всі працівники цивільно-правові договори укладали кожного місяця.
Свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що він працював у ОСОБА_3 на підставі цивільно-правового договору, займався обліком сировини, для себе вів табель виходів. Працювали коли була сировина. Якщо не було сировини, то не працювали, або виконували інші роботи. Цілий місяць ніколи не працювали, бо не було на цілий місяць сировини. ОСОБА_1 пропонували укласти цивільно-правовий договір, однак він відмовився його укладати. Претензій у ОСОБА_1 щодо винагороди не було.
Заслухавши пояснення сторін, їхніх представників, оцінивши всі докази в сукупності, суд прийшов до наступного висновку.
Фактичні обставини справи.
Судом встановлено, ОСОБА_1 виконуючи 06.09.2021 роботу у ФОП ОСОБА_3 отримав травму правої руки (ампутацію), у зв'язку з чим в період з 06.09.2021 до 14.09.2021 проходив стаціонерне лікування в закладі охорони здоров'я.
Управлінням Держпраці у Волинській області 17.09.2021 видано наказ №456 про створення комісії та проведення спеціального розслідування нещасного випадку з тяжким наслідком, що стався 06.09.2021 у ФОП ОСОБА_3 .
Із акту спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 06.09.2021 у ФОП ОСОБА_3 , складеного 22.11.2021, вбачається, що комісією встановлено не використання ФОП ОСОБА_3 працю найманих працівників за трудовим договором. Так як ОСОБА_3 не використовував працю найманих працівників за трудовим договором, а тому в нього не розроблено правила внутрішнього трудового розпорядку та не створена служба охорони праці. Свою діяльність він проводив в залежності від наявності деревини, з якої виготовляється дерев'яна тара.
Постановою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 22.11.2022 ОСОБА_3 було визнано винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП, тобто за допущення працівника до роботи без оформлення трудового договору і накладено стягнення у виді штрафу.
Норми права застосовані судом та мотиви з яких виходить суд.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
У випадку порушення вказаних прав особа має право звернутися до суду за їх захистом.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (КЗпП України).
При цьому, КЗпП України є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, що виникають у сфері трудового права, та визначає, зокрема, основні трудові права громадянина, до яких і належить право на звернення до суду для вирішення спору.
За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язуються виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Відповідно до статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; укладенні трудового договору в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні договору в письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім; при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці", який набрав чинності 02 січня 2015 року, виключено частину четверту статті 24 КЗпП України, відповідно до якої трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
При цьому, суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема, виконання працівником обов'язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.
З огляду на ці положення позивач повинен був дотриматися умов, необхідних для укладення трудового договору, а саме скласти заяву про прийняття його на роботу, подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку тощо.
За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.
Подібні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 462/7621/15-ц (провадження № 61-10916св18).
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України.
Вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно з ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Обов'язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.
За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.
Згідно з статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є: предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Також суд бере до уваги правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-110цс12, відповідно до якої, закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.
Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17.
За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підряднику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).
Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов'язки роботодавця, залишаються за його межами.
Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, виконавець не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
З аналізу наведених норм вбачається, що за трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
З такого ж тлумачення наведених норм виходив Верховний Суд у постановах 08 травня 2018 року у справі № 127/21595/16 (провадження № 61-10203св16-ц), від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17 (провадження № К/9901/15518/18), від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18 (провадження № К/9901/3195/19), у справі № 1840/2507/18 (провадження № К/9901/10124/19), у справі № 824/896/18-а (провадження № К/9901/10149/19) та від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18 (провадження № К/9901/8967/19), від 10 червня 2020 року у справі № 298/827/15-ц (провадження № 61-4327св18), від 17 вересня 2020 року у справі № 560/975/19 (провадження № К/9901/35741/19).
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Позивач в судовому засіданні підтвердив, що не подавав відповідачу заяву про прийняття на роботу з 01.02.202, не надав трудову книжку та інші документи, а також не надсилав їх відповідачу.
При цьому, суд враховує ту обставину, що такі дії позивач не вчиняв протягом тривалого часу. З 01.02.2020 по 06.09.2021, тобто в період, який за думкою позивача був періодом знаходження його у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_3 , він не здійснив жодних дій щодо оформлення у відповідності до вимог законодавства з останнім трудових відносин. Суду не надано і доказів на підтвердження звернення позивача до відповідних інстанцій з приводу порушення його трудових прав.
Тобто, позивач фактично усвідомлював відсутність оформлення трудових відносин з відповідачем, а отже й погоджувався з цим.
При цьому, судом не встановлено, що позивач виконував обов'язки верстатника у ФОП ОСОБА_3 та підпорядковувався правилам внутрішнього трудового розпорядку, встановленого відповідачем.
Також суд бере до уваги пояснення свідка ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які підтвердили, що у ФОП ОСОБА_3 всі працювали на підставі цивільно-правових договорів, котрі укладали кожного місяця. Винагорода залежала від обсягу переробленої сировини. Працювали коли була сировина, а якщо не було, то не працювали.
З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 складав заяву про прийняття його на роботу з 01.02.2020 верстатником у ФОП ОСОБА_3 , надавав відповідачу трудову книжку та інші документи, отримував наказ про прийняття на роботу, підпорядковувався правилам внутрішнього трудового розпорядку, виконував роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації (верстатник), укладав з відповідачем трудовий договір, тому не доведено, що між сторонами був укладений саме трудовий договір у розумінні ст. 21 КЗпП України.
Отже, в ході судового розгляду позивачем не доведено та не надано жодних належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження факту наявності трудових відносин між ним та ФОП ОСОБА_3 у період часу з 01.02.2020 по 06.09.2021, а тому правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині немає.
Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині встановлення факту трудових відносин ОСОБА_1 з ФОП ОСОБА_3 , інші позовні вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Керуючись ст.ст. 12,81,89,265 ЦПК України суд,
ухвалив:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_3 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, зобов'язання внести записи до трудової книжки, стягнення заробітної плати та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску та загальнообов'язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає у АДРЕСА_1 .
Відповідач: фізична особа - підприємець ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 .
Головуючий:/підпис/
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Суддя А.А. Каліщук