Рішення від 06.09.2023 по справі 910/14379/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.09.2023Справа № 910/14379/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/14379/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл" (Україна, 36000, м. Полтава, вул. Небесної Сотні, буд. 9/17; ідентифікаційний код: 38516938)

до Приватного акціонерного товариства "Нафтогазвидобування" (Україна, 02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1, кім. 42; ідентифікаційний код: 32377038)

про стягнення 58 604 646,38 грн

Представники учасників справи:

від позивача: Остапенко О.П., ордер серії ВІ № 1116597 від 15.12.2022;

від відповідача: Пінчук-Ніколайчук Ю.В., довіреність № 236-2022/К від 23.11.2022.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Нафтогазвидобування" (далі - відповідач) про стягнення 41 411 811,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором № 6578-НГД на виконання робіт з буріння свердловин від 12.11.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2022 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

03.01.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14379/22, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.02.2023.

30.01.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач визнав наявність невиконаних грошових зобов'язань з оплати робіт в сумі 18 037 106,84 грн, переоцінки вартості виконаних робіт в сумі 9 045 322,94 грн, однак зауважив, що неможливість виконання цих зобов'язань зумовлена обмеженнями, запровадженими постановою Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18. Щодо задоволення вимог позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат відповідач заперечив, посилаючись на те, що грошові зобов'язання виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, а відтак втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Відповідач також частково погодився із розрахованим розміром пені, вказавши лише на неправильне визначення моменту, з якого грошове зобов'язання відповідача з оплати робіт за Актом виконаних робіт № 5 від 18.02.2022 стало простроченим, однак, поряд із цим, заявив клопотання про зменшення пені до 1 гривні.

03.02.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 96 136 044,38 грн, а також відповідь на відзив, у якій позивач частково погодився з доводами відповідача в частині стягнення інфляційних втрат та уточнив розмір позовних вимог в сумі 92 246 666,45 грн.

Підготовче засідання, призначене на 08.02.2023, не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Нечая О.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2023, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 15.03.2023.

У підготовчому засіданні 15.03.2023 судом було прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 19.04.2023.

21.03.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 92 246 666,45 грн.

18.04.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якому відповідач зазначив, що в період з травня по липень 2022 року позивачем були виконані роботи не в повному обсязі, а для їх виконання відповідачем були залучені треті особи. Відтак, за доводами відповідача, вартість виконаних робіт за актами виконаних робіт № 6 від 17.06.2022, № 7 від 19.07.2022 та № 8 від 05.08.2022 підлягає зменшенню на суму витрат відповідача, а саме на 1 784 984,08 грн, 2 072 127,46 грн та 2 908 761,32 грн відповідно, а також на вартість дизельного пального, яке було профінансовано відповідачем у зв'язку із перевищенням позивачем погодженого ліміту для буріння та кріплення в розмірі 17 040 773,28 грн. З урахуванням викладеного відповідач вказує на неможливість визначення розміру переоцінки вартості виконаних робіт, оскільки така переоцінка розраховується виходячи із суми основного зобов'язання, яке підлягає коригуванню. Тому відповідач просить суд відмовити в задоволенні вимог про стягнення переоцінки вартості виконаних робіт в сумі 10 944 816,56 грн з огляду на необґрунтованість цієї суми.

У підготовчому засіданні 19.04.2023 судом було оголошено перерву до 24.05.2023.

27.04.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 64 174 731,68 грн.

24.05.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення щодо заяви позивача про зменшення позовних вимог, у яких відповідач вказав на низку арифметичних помилок у вказаній заяві.

У підготовчому засіданні 24.05.2023 судом було прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та оголошено перерву до 28.06.2023.

06.06.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові пояснення до заяви про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до яких позивач просить стягнути з відповідача 60 917 416,82 грн.

У підготовчому засіданні 28.06.2023 судом було оголошено перерву до 12.07.2023.

03.07.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 58 604 646,38 грн, а також заявлено клопотання про повернення частини сплаченого судового збору.

У підготовчому засіданні 12.07.2023 судом було прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.08.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 клопотання позивача про повернення судового збору задоволено та повернуто позивачу зі спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 60 330,30 грн.

14.08.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про відстрочення виконання судового рішення на 12 місяців із дня його ухвалення.

У судове засідання 16.08.2023 з'явились представники сторін.

У судовому засіданні 16.08.2023 суд заслухав вступні слова представників сторін та оголосив перерву до 06.09.2023.

22.08.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів понесення судових витрат на професійну правничу допомогу.

У судове засідання 06.09.2023 з'явились представники сторін.

Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував.

У судовому засіданні 06.09.2023 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

12.11.2021 між Приватним акціонерним товариством "Нафтогазвидобування" (компанія) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл" (підрядник) було укладено Договір № 6578-НГД на виконання робіт з буріння свердловини (далі - Договір), згідно зі ст. 1.4 якого компанія доручає підряднику, а підрядник приймає на себе зобов'язання виконати роботи з буріння свердловини встановленої компанією глибини, спуск колон/хвостовика та їх кріплення, випробування на герметичність, випробування закінченої бурінням свердловини на ліцензійній ділянці та виконання усіх допоміжних робіт та надання послуг, відповідно до умов цього Договору та індивідуального проекту на буріння, а компанія зобов'язується провести оплату виконаних робіт згідно умов Договору.

Згідно вимог компанії, підрядник має пробурити Свердловину № 81 Семиренківського родовища в межах відповідної ліцензійної ділянки (п. 2.3.1 ст. 2.3 Договору).

Статтею 10.1 Договору визначено, що стосовно робіт, оплачуваних за сервісними ставками (Додаток F), протягом 5 календарних днів після останнього календарного дня кожного звітного місяця підрядник надає компанії підписаний підрядником Акт виконаних робіт (Додаток O) в 2-х примірниках разом з необхідними підтверджуючими добовими рапортами, копіями первинних документів по фактично понесених витратах, які відшкодовуються компанією на всі добові суми, включені підрядником за виконану роботу, і витрати, фактично понесені ним протягом звітного календарного місяця і не включені в сервісні ставки, коли виконувалися роботи відповідно до умов цього Договору.

Усі документи, які надаються разом з Актом виконаних робіт, оплачуваних за сервісними ставками, надаються підрядником за адресою: 36000, м. Полтава, вул. Стрітенська, 36. Для прискорення документообігу сторони допускають обмін документами з застосуванням засобів електронного зв'язку (факс, електронна пошта) на адреси сторін, зазначені в цьому Договорі. Сторони визнають юридичну силу документів, відправлених (отриманих) за допомогою засобів електронного зв'язку на адреси сторін, зазначені в Договорі, за умови подальшого направлення їх оригіналів протягом 3-х робочих днів від дати їх передачі засобами електронного зв'язку.

Компанія протягом 15 календарних днів з моменту отримання підписаного підрядником Акту виконаних робіт від підрядника при відсутності зауважень та/чи заперечень підписує його і передає підряднику. При наявності заперечень та/або зауважень компанія письмово повідомляє підрядника про такі заперечення та/або зауваження протягом 10 календарних днів з моменту отримання Акту виконаних робіт.

При отриманні від компанії мотивованих заперечень та/або зауважень до Акту виконаних робіт підрядник протягом 3 робочих днів зобов'язаний усунути зазначені компанією заперечення та/або зауваження та у визначений термін повторно направити Акт виконаних робіт на адресу компанії.

Компанія протягом 3 робочих днів з моменту повторного отримання Акту виконаних робіт при відсутності заперечень та/або зауважень підписує його і передає підряднику.

У разі не направлення мотивованих заперечень та/або зауважень або непідписання Акту виконаних робіт у встановлені терміни, передбачені статтею 10.1 Договору, Акт виконаних робіт вважається підписаним обома сторонами і підлягає оплаті в порядку, встановленому цим Договором. У зазначеному випадку датою оформлення Акта виконаних робіт вважається наступний календарний день з дати закінчення необхідного терміну надання мотивованих заперечень та/або зауважень або підписання Акту виконаних робіт стороною.

Згідно зі ст. 10.2 Договору всі платежі повинні бути сплачені підрядником виключно в українських гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України на дату здійснення платежу.

В пунктах 4.1 - 4.4 Додатку F до Договору сторони визначили розмір ставок, тарифів і цін в гривнях, вказавши еквівалент в доларах США. Грошовий еквівалент ставок, тарифів і цін в доларах США визначений відповідно до офіційного курсу валют, встановленого Національним банком України на 12.11.2021 (26,1022 грн за один долар США).

У п. В ст. 10.2 Договору визначено, що оплати за визначеними цим Договором чинними сервісними ставками (Додаток F) проводяться впродовж 30 календарних днів з моменту підписання обома сторонами Акту виконання робіт щодо відповідного об'єму в порядку, передбаченому статтею 10.1 Договору, та після отримання від підрядника відповідного рахунку-фактури.

Відповідно до п. Е ст. 10.2 Договору вартість виконаних робіт, розрахована згідно з п.п. A - D ст. 10.2 Договору, повинна бути скоригована компанією самостійно при проведенні оплати за відповідним Актом виконання робіт шляхом перерахунку за такою формулою на дату оплати:

S1 = (A1/A0)*S0, де

S1 - вартість робіт, що розрахована згідно з п.п. A - D ст. 10.2 Договору, на дату оплати;

A1 - офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України на дату оплати;

A0 - офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України на дату закінчення робіт у звітному періоді, вказану в Акті виконаних робіт;

S0 - вартість робіт, що розрахована згідно з п.п. A - D ст. 10.2 Договору, вказана в Акті виконаних робіт.

Пунктом 8 Додатку I до Договору передбачено, що за кожен день прострочення оплати виконаних робіт та (або) інших платежів, передбачених Договором, компанія сплачує підряднику пеню в розмірі денної подвійної облікової ставки, встановленої Національним банком України, що діє у періоді, за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості, що утворилася на останній день терміну сплати відповідно до умов цього Договору з урахуванням перерахунку за курсом Національного банку України на останній день строку оплати.

Відповідно до ст. 9.9 Договору підрядник зобов'язаний самостійно забезпечити бурову установку і обладнання підрядника дизельним паливом для виконання робіт за Договором. Компанія відшкодовує підряднику понесені витрати на покупку дизельного палива, розраховані відповідно до даного пункту Договору.

Пунктами А, B статті 9.9 Договору визначено, що обсяг витраченого палива відповідно до показників, знятих з встановлених датчиків витрати палива в строк з 0 до 24 годин за добу, що пройшла, фіксується підрядником в добовому рапорті та включається до переліку витрат, понесених підрядником протягом календарного місяця і визначених в Акті виконаних робіт за вартістю, розрахованою згідно даного пункту Договору. Оплаті підлягає:

іі) при дії (застосуванні) операційного тарифу підлягає обсяг палива, фактично витрачений підрядником при виконанні робіт;

ііі) при дії (застосуванні) інших сервісних ставок підлягає обсяг палива, фактично витрачених підрядником при виконанні робіт, але не більше ніж в обсягах, зазначених в таблиці 3 розділу 4 додатка F;

іііі) в разі неналежної роботи датчиків витрати палива на свердловині або їх відсутності компанія має право оплатити підряднику тільки 50% від заявлених підрядником обсягів палива, витраченого під час виконання робіт і розрахованого згідно п.п. іі) - ііі) даного пункту;

ііііі) загальний обсяг витраченого палива, що підлягає компенсації з боку компанії, розрахований відповідно до п.п. іі), іііі) даного пункту, не повинен перевищувати встановленого ліміту палива на будівництво свердловини, розрахованого за формулою:

Vуст.ліміт = Тбуд.свр. х Vсут + Твипр.свр. х Vвип.свр. + Vфакт., де

Vуст.ліміт - встановлений ліміт палива на будівництво свердловини;

Тбуд.свр. - загальний час будівництва свердловини, передбачений проектом на буріння, за вирахуванням передбаченого часу на випробування свердловини;

Vсут - обсяг споживання палива при операційному тарифі, що вказаний в таблиці 3 розділу 4 додатка F;

Твипр.свр. - фактичний час проведення випробування, але не більше часу, передбаченого проектом на буріння, на випробування свердловини;

Vвип.свр. - обсяг споживання палива при тарифі при випробуваннях, вказаний в таблиці 3 розділу 4 додатка F;

Vфакт. - фактичний обсяг споживання палива при ліквідації ускладнення або аварії, що виникли з незалежних від підрядника обставин.

Ціна дизельного палива визначається на підставі фактичної ціни придбання підрядником на дату покупки, підтверджену первинною документацією, але не більше середньої ринкової ціни дизельного палива в звітному періоді. Середня ринкова ціна дизельного палива в звітному періоді визначається як середнє арифметичне всіх опублікованих в журналі "Енергобізнес" (також розміщених на сайті: http://www.eb.com.ua) цін дизельного палива на середній опт (в наведеній таблиці рядок із середньою ціною). Ціна дизельного палива, розрахована відповідно до цього пункту, збільшується на накладні витрати в розмірі 1,5%.

На виконання умов Договору сторони підписали та скріпили печатками Акт виконаних робіт № 4 від 18.02.2022 на суму 25 013 215,37 грн.

Відповідач вказані роботи оплатив в сумі 24 692 150,97 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача.

У подальшому позивач склав акти виконаних робіт № 5 від 16.03.2022 на суму 17 716 042,44 грн, № 6 від 17.06.2022 на суму 14 232 345,04 грн, № 7 від 19.07.2022 на суму 19 259 423,36 грн та № 8 від 05.08.2022 на суму 10 287 647,66 грн.

Акт виконаних робіт № 5 від 16.03.2022 позивач 01.03.2022 надіслав на електронну пошту представників відповідача, а оригінал - 23.06.2022 супровідним листом № 12/567 від 22.06.2022. Цим же листом позивач надіслав відповідачу і Акт виконаних робіт № 6 від 17.06.2022.

Відповідач вказаний лист разом з актами виконаних робіт № 5 від 16.03.2022, № 6 від 17.06.2022 отримав 27.06.2022, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, та листом № 125/14 від 01.07.2022 висловив свої зауваження. Так, відповідач відмовився підписати Акт виконаних робіт № 5 від 16.03.2022 з огляду на помилкову дату його оформлення та неможливість визначення середньої ринкової ціни дизельного палива в звітному періоді. Акт виконаних робіт № 6 від 17.06.2022 відповідач відмовився підписати з огляду на помилкову дату його оформлення та включення до нього сервісів, які були профінансовані відповідачем, у зв'язку з чим, на його думку, вартість виконаних робіт має бути зменшена.

Акт виконаних робіт № 7 від 19.07.2022 позивач надіслав відповідачу 04.07.2022 засобами електронного та поштового зв'язку.

Листом № 132/8 від 13.07.2022 відповідач повідомив позивача про відмову від підписання Акту виконаних робіт № 7 від 19.07.2022 з підстав неможливості визначення середньої ринкової ціни дизельного палива в звітному періоді та включення до нього сервісів, які були профінансовані відповідачем, у зв'язку з чим, на його думку, вартість виконаних робіт має бути зменшена.

Акт виконаних робіт № 8 від 05.08.2022 позивач надіслав відповідачу разом з листом №12/593 від 22.07.2022.

Листом № 144/11 від 29.07.2022 відповідач повідомив позивача про відмову від підписання Акту виконаних робіт № 8 від 05.08.2022 з підстав включення до нього сервісів, які були профінансовані відповідачем, у зв'язку з чим, на його думку, вартість виконаних робіт має бути зменшена.

У відповідь на листи відповідача № 125/14 від 01.07.2022 та № 132/8 від 13.07.2022, позивач звернувся до відповідача з листом № 12/617 від 01.08.2022, у якому висловив свої міркування з приводу зауважень відповідача та просив прийняти і підписати акти виконаних робіт № 5 від 16.03.2022, № 6 від 17.06.2022 та № 7 від 19.07.2022 а також підписати Додаткову угоду № 1 з подальшим перерахунком вартості виконаних робіт за актами виконаних робіт № 6 від 17.06.2022 та № 7 від 19.07.2022.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача із претензією № 09/777 від 09.12.2022 про сплату заборгованості за Актом виконаних робіт №4 від 18.02.2022 в розмірі 13 898 017,82 грн та за Актом виконаних робіт №5 від 16.03.2022 в розмірі 27 774 594,50 грн. Проте докази вручення цієї претензії відповідачу, як і докази її розгляду останнім в матеріалах справи відсутні.

Зважаючи на викладене, оскільки відповідач не розрахувався з позивачем за виконані роботи, позивач звернувся до суду з цим позовом та, з урахуванням остаточного визначення предмета спору, просить стягнути з відповідача на свою користь:

- по Акту виконаних робіт № 4 від 18.02.2022: 321 064,40 грн заборгованості, 5 304 895,86 грн переоцінки вартості виконаних робіт, 4 540 940,28 грн пені, 896 261,94 грн інфляційних втрат та 378 612,62 грн 3% річних;

- по Акту виконаних робіт № 5 від 16.03.2022: 17 716 042,44 грн заборгованості, 3 740 427,08 грн переоцінки вартості виконаних робіт, 1 621 552,97 грн пені, 500 476,98 грн інфляційних втрат та 352 379,36 грн 3% річних;

- по актах виконаних робіт № 6 від 17.06.2022, № 7 від 19.07.2022, № 8 від 05.08.2022: 18 586 606,53 грн заборгованості та 4 646 385,92 грн переоцінки вартості виконаних робіт.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором будівельного підряду, який підпадає під правове регулювання Глави 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 853 Цивільного кодексу України передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно з частинами 4, 6 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими. Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.

Таким чином, згідно з положеннями статей 853, 882 Цивільного кодексу України, якщо замовник не підписав акт та не висловив заперечення щодо виконаних робіт, то такі роботи вважаються прийнятими.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акту і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором. Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.03.2021 у справі № 910/11592/19, від 20.04.2021 у справі № 905/411/17 та від 14.07.2021 у справі № 911/1981/20.

Тобто підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

З наведеного слідує обов'язок замовника здійснити оплату фактично виконаних підрядником робіт. Сама по собі відсутність підписаного сторонами акту виконаних робіт не може бути підставою для неоплати фактично виконаних робіт.

Враховуючи положення наведених вище норм законодавства, обов'язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт - негайно про них заявити (зокрема, шляхом надання обґрунтованої відмови від підписання акту виконаних робіт) законом покладений саме на замовника.

Якщо замовник в порушення вимог статей 853, 882 Цивільного кодексу України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є, відповідно, порушенням умов договору і вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 24.10.2018 у справі №910/2184/18, від 16.09.2019 у справі №921/254/18 та від 15.10.2019 у справі №921/262/18.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивачем у період з січня по липень 2022 року було виконано будівельні роботи з буріння Свердловини № 81 Семиренківського родовища, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаним та скріпленим печатками обох сторін Актом виконаних робіт № 4 від 18.02.2022 на суму 25013215,37 грн, а також односторонньо підписаними позивачем актами виконаних робіт № 5 від 16.03.2022 на суму 17716042,44 грн, № 6 від 17.06.2022 на суму 14232345,04 грн, № 7 від 19.07.2022 на суму 19259423,36 грн та № 8 від 05.08.2022 на суму 10287647,66 грн.

Суд встановив, що відповідач отримав від позивача акти виконаних робіт № 5 від 16.03.2022, № 6 від 17.06.2022, № 7 від 19.07.2022 та № 8 від 05.08.2022, проте відмовився від їх підписання.

При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач визнав наявність заборгованості перед позивачем з оплати робіт за актами виконаних робіт № 4 від 18.02.2022 та № 5 від 16.03.2022.

Щодо інших актів обставини справи свідчать про те, що відповідач не заперечує виконання позивачем робіт, водночас вказує, що позивачем безпідставно включено до них роботи і послуги (сервіси), які ним фактично не виконувались і не надавались, поза-як були виконані та надані третіми особами за дорученням відповідача, у зв'язку з чим відповідач доводив необхідність зменшення вартості робіт на суму понесених ним затрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 858 Цивільного кодексу України якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, вимагати від підрядника пропорційного зменшення ціни роботи.

Право відповідача вимагати пропорційного зменшення вартості робіт та послуг позивача, у разі порушення останнім зобов'язань, невиконання або неналежного виконання робіт, також передбачено у пункті С статті 14.3 Договору.

Під час розгляду справи позивач визнав таке право відповідача і погодився з ним шляхом зменшення розміру позовних вимог на суму витрат, понесених відповідачем на залучення третіх осіб для забезпечення сервісів, які відповідно до Додатку E до Договору мав забезпечити позивач.

Між сторонами відсутній спір щодо розміру витрат відповідача на послуги третіх осіб, а відтак з урахуванням положень ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України вказані обставини не підлягають доказуванню.

З цих же підстав звільняються від доказування обставини перевищення встановленого Договором ліміту використання палива на будівництво свердловини та зменшення вартості виконаних відповідно до актів виконаних робіт №6 від 17.06.2022, №7 від 19.07.2022 та №8 від 05.08.2022 робіт на вартість дизельного палива, яке було придбане відповідачем, оскільки позивач визнав понесення цих витрат відповідачем та зменшив розмір позовних вимог на відповідну суму.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що зазначені в актах виконаних робіт № 6 від 17.06.2022, № 7 від 19.07.2022 та № 8 від 05.08.2022 роботи, що виконувались упродовж травня - липня 2022 року, фактично виконані позивачем та, зважаючи на врахування зауважень відповідача щодо зменшення вартості цих робіт, вважаються прийнятими відповідачем.

Згідно з частинами 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Частиною першою статті 854 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

За приписами ч. 4 ст. 879 Цивільного кодексу України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір підряду складається з двох взаємопов'язаних між собою зобов'язань: 1) правовідношення, в якому виконавець має виконати роботи, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити виконані роботи, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Варто зауважити, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку своєчасної оплати робіт.

Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З наявної в матеріалах справи банківської виписки по рахунку позивача вбачається, що відповідач 06.09.2022 перерахував позивачу 11 997 899,36 грн, 04.10.2022 - 12 148 692,12 грн, 03.11.2022 - 545 559,49 грн в якості оплати за виконані роботи відповідно до Акту виконаних робіт №4 від 18.02.2022.

Суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що неможливість виконання ним своїх грошових зобов'язань є наслідком прийняття Правлінням Національного банку України Постанови № 18 від 24.02.2022 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану", якою зупинено здійснення операцій за рахунками осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Республіки Білорусь, до яких належить позивач, оскільки приписи цієї постанови, у редакції чинній як на момент виникнення у відповідача грошових зобов'язань за Договором, так і на поточну дату, передбачали зупинення здійснення обслуговуючими банками саме видаткових операцій за рахунками осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Республіки Білорусь.

Жодна з редакцій вищезазначеної постанови не передбачала обмеження здійснення обслуговуючими банками прибуткових операцій за рахунками цих осіб, на користь чого свідчить і перерахування відповідачем у період з вересня по листопад 2022 року 24 692 150,97 грн на рахунок позивача.

З огляду на викладене, оскільки невиконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 321064,40 грн заборгованості з оплати робіт за Актом виконаних робіт № 4 від 18.02.2022, 17716042,44 грн заборгованості з оплати робіт за Актом виконаних робіт № 5 від 16.03.2022 та 18585606,53 грн заборгованості з оплати робіт за актами виконаних робіт № 6 від 17.06.2022, № 7 від 19.07.2022 та № 8 від 05.08.2022, що загалом складає 36622713,37 грн, визнаються судом обґрунтованими.

Щодо переоцінки вартості виконаних робіт суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

У п. Е ст. 10.2 Договору визначено, що вартість виконаних робіт, розрахована згідно з п.п. A - D ст. 10.2 Договору, повинна бути скоригована компанією самостійно при проведенні оплати за відповідним актом виконання робіт шляхом перерахунку за такою формулою на дату оплати:

S1 = (A1/A0)*S0, де

S1 - вартість робіт, що розрахована згідно з п.п. A - D ст. 10.2 Договору, на дату оплати;

A1 - офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України на дату оплати;

S0 - вартість робіт, що розрахована згідно з п.п. A - D ст. 10.2 Договору, вказана в Акті виконаних робіт.

Тобто умови Договору передбачають коригування вартості робіт у випадку коливання офіційного курсу гривні по відношенню до долара США на момент оплати в сторону збільшення/зменшення по відношенню до офіційного курсу гривні до долара США на момент закінчення робіт у звітному періоді.

За результатом такого коригування визначається сума курсової різниці (переоцінки вартості виконаних робіт), яка фактично є доплатою.

Отже умови укладеного сторонами Договору передбачають можливість зміни ціни договору, що є правом сторін та узгоджується з принципом свободи договору та положеннями статті 632 Цивільного кодексу України.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 910/11077/20.

З огляду на викладене, грошове зобов'язання відповідача хоча і виражене у гривні, проте має прив'язку до еквіваленту в іноземній валюті. При цьому визначення остаточної ціни договору залежить саме від дати оплати.

Відтак саме вартість робіт із сумою курсової різниці (переоцінки вартості виконаних робіт) визначає усю суму грошових коштів, що підлягає сплаті відповідно до Договору.

Отже, враховуючи те, що остаточна вартість робіт в гривні визначається станом на дату оплати з урахуванням курсу долара США до гривні, суд погоджується з доводами позивача про те, що вартість робіт має визначатись з урахуванням курсової різниці (переоцінки вартості виконаних робіт).

Сума переоцінки вартості виконаних робіт за актами виконаних робіт № 6 від 17.06.2022, № 7 від 19.07.2022 та № 8 від 05.08.2022 позивачем розрахована вірно, а сума переоцінки вартості виконаних робіт за актами виконаних робіт № 4 від 18.02.2022 та № 5 від 16.03.2022 не перевищує суми, розрахованої судом, відтак позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 5304895,86 грн переоцінки вартості виконаних робіт за Актом виконаних робіт № 4 від 18.02.2022, 3740427,08 грн переоцінки вартості виконаних робіт за Актом виконаних робіт № 5 від 16.03.2022 та 4646385,92 грн переоцінки вартості виконаних робіт за актами виконаних робіт № 6 від 17.06.2022, № 7 від 19.07.2022 та № 8 від 05.08.2022, що загалом складає 13691708,86 грн, визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4540940,28 грн пені, 896261,94 грн інфляційних втрат, 378612,62 грн 3% річних за неналежне виконання зобов'язань з оплати робіт за Актом виконаних робіт № 4 від 18.02.2022 та 1621552,97 грн пені, 500476,98 грн інфляційних втрат, 352379,36 грн 3% річних за неналежне виконання зобов'язань з оплати робіт за Актом виконаних робіт № 5 від 16.03.2022.

У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на викладене, оскільки неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, не наведено, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі пункту 8 Додатку I до Договору за несвоєчасне здійснення розрахунків, визнається судом обґрунтованою.

Пеню за неналежне виконання зобов'язань з оплати робіт за Актом виконаних робіт №4 від 18.02.2022 позивач розрахував вірно.

Водночас при розрахунку пені за неналежне виконання зобов'язань з оплати робіт за Актом виконаних робіт № 5 від 16.03.2022 позивач невірно визначив момент, з якого грошове зобов'язання відповідача стало простроченим.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Акт виконаних робіт № 5 від 16.03.2022 позивач 01.03.2022 надіслав на електронну пошту представників відповідача, а оригінал - 23.06.2022 супровідним листом № 12/567 від 22.06.2022, який відповідач отримав 27.06.2022, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Листом № 125/14 від 01.07.2022 відповідач повідомив про відмову від підписання Акту виконаних робіт № 5 від 16.03.2022, з огляду на помилкову дату його оформлення та неможливість визначення середньої ринкової ціни дизельного палива в звітному періоді.

У листі № 12/617 від 01.08.2022 відповідач зазначив, що 13.04.2022 він отримав погодження Акту виконаних робіт № 5 від 16.03.2022 засобами поштового зв'язку і того ж дня передав оригінал зазначеного акту до офісу позивача за адресою: м. Полтава, вул. Стрітенська, 36, а відтак, оскільки відповідач не надав мотивованих зауважень/заперечень щодо його підписання в установлений Договором термін, Акт виконаних робіт № 5 від 16.03.2022 вважається підписаним і підлягає оплаті.

Суд відзначає, що відповідно до ст. 10.1 Договору для прискорення документообігу сторони допускають обмін документами із застосуванням засобів електронного зв'язку (факс, електронна пошта) на адреси сторін, зазначені в цьому Договорі.

Однак позивач не врахував, що за умовами цієї статті сторони визнають юридичну силу документів, відправлених (отриманих) за допомогою засобів електронного зв'язку на адреси сторін, зазначені в Договорі, за умови подальшого направлення їх оригіналів протягом 3-х робочих днів від дати їх передачі засобами електронного зв'язку.

Матеріали справи містять електронне листування між позивачем та відповідачем, зі змісту якого вбачається, що представник відповідача Лактіонова Ірина повідомила про відсутність зауважень до Акту № 5 по свердловині № 81.

Втім зазначена особа відсутня в переліку уповноважених представників відповідача, що наведений у Додатку К до Договору, а відтак суд критично оцінює погодження нею 13.04.2022 Акту виконаних робіт № 5 від 16.03.2022.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази подальшої передачі оригіналу Акту виконаних робіт № 5 від 16.03.2022, що відповідно до умов ст. 10.1 Договору надає електронному листуванню статусу офіційного.

З урахуванням викладеного, датою отримання відповідачем Акту виконаних робіт № 5 від 16.03.2022 є 27.06.2022 і саме з цієї дати почався відлік п'ятнадцятиденного строку на висловлення відповідачем зауважень та/або заперечень.

У відповідності до вимог ст. 10.1 Договору, позивач листом № 12/617 від 01.08.2022 повторно направив Акт виконаних робіт № 5 від 16.03.2022, тому з моменту його отримання (01.08.2022) у відповідача розпочався строк у 3 робочі дні для його підписання або надання зауважень чи заперечень, який закінчився 04.08.2022, відповідно з 05.08.2022 грошове зобов'язання відповідача з оплати робіт за Актом виконаних робіт № 5 від 16.03.2022 стало простроченим.

Здійснивши власний розрахунок пені за період з 05.08.2022 по 17.10.2022 (не виходячи за заявлений позивачем період нарахування) суд встановив, що розмір пені, розрахований позивачем у заяві про зменшення розміру позовних вимог, не перевищує розміру, розрахованого судом, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.

Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.

Суд не може визнати достатнім для зменшення розміру пені посилання відповідача на введення в Україні воєнного стану, добросовісність поведінки відповідача та істотність обставин, що зумовили невчасне здійснення розрахунків, оскільки відповідач не надав суду жодного доказу та не навів беззаперечних доводів, які могли б свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов'язання, винятковість обставин чи невідповідність заявлених позивачем до стягнення сум наслідкам порушення зобов'язання.

Крім цього, суд наголошує, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру пені, заявленого до стягнення з відповідача.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умови укладеного сторонами Договору передбачають можливість зміни ціни Договору, що є правом сторін та узгоджується з принципом свободи договору та положеннями статті 632 Цивільного кодексу України.

Позивач, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, що викладені в постанові від 29.04.2021 у справі № 910/11077/20, нарахував втрати від інфляції не з основної заборгованості, а з переоцінки вартості виконаних робіт.

Водночас суд вважає, що позивач при застосуванні правових висновків Верховного Суду, що викладені в постанові від 29.04.2021 у справі № 910/11077/20, не врахував відмінностей обставин цієї справи та справи № 910/11077/20 і дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат.

Так, у вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що якщо за умовами договору сума платежу, визначена в іноземній валюті, перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневою, то з моменту перерахунку (у даному випадку - з дати складання та підписання акту переоцінки вартості товару № 1 від 03 січня 2019 року) у разі прострочення виконання зобов'язання зі сплати перерахованої (остаточної) суми договору боржник відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання цього зобов'язання (зі сплати перерахованої (остаточної) суми договору), оскільки у такому разі матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів за сумою донарахування (курсової різниці), що визначається лише у гривні та у подальшому не коригується, не покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці.

У цьому висновку Верховний Суд звертався до раніше сформованої позиції, викладеної у постанові від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, а відтак для уникнення різночитання та правильного розуміння змісту цього висновку слід звернутися саме до першоджерела, де зазначено, що якщо за умовами договору сума платежу, що визначена в іноземній валюті, на день виникнення у відповідача грошового зобов'язання перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневим, то з моменту перерахунку (в даному випадку прийняття рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 у справі № 910/2114/16) відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання даного зобов'язання.

У цьому контексті варто звернутися до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, про те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Виходячи з умов Договору та обставин справи, суд зазначає, що остаточна вартість робіт у гривні визначається станом на дату оплати з урахуванням курсу долара США до гривні.

В даному випадку сума грошового зобов'язання в гривні визначається саме на дату оплати, а до того визначається гривневим еквівалентом до валюти, тому до моменту оплати матеріальні втрати позивача від знецінення грошових коштів покриваються за рахунок донарахування вартості робіт з урахуванням курсової різниці.

Зобов'язання з оплати переоцінки вартості виконаних робіт не є новим зобов'язанням, а є невід'ємною частиною основного зобов'язання з оплати робіт (доплатою), обов'язок виконання якого встановлено Договором. У протилежному випадку (коливання курсу гривні по відношенню до долара США на момент оплати у бік її зміцнення) відповідач не матиме обов'язку зі сплати курсової різниці.

Ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості і визначення її розміру не припиняє зобов'язань сторін, заснованих на Договорі, і не скасовує обов'язку відповідача, передбаченого пунктом Е статті 10.2 Договору.

З огляду на вищенаведене, стягнення з відповідача інфляційних втрат у даному випадку є неприпустимим, оскільки призведе до подвійного стягнення, поза-як позивач отримає як відшкодування втрат від інфляції, так і право вимагати від відповідача сплати курсової різниці внаслідок подальшого ймовірного коливання курсу національної валюти до долара США станом на дату фактичної оплати.

Втім, хоча сплата інфляційних втрат та 3% річних передбачена однією нормою закону - статтею 625 Цивільного кодексу України, вони мають різну правову природу.

Оскільки компенсація (плата) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, не відновлюється еквівалентом іноземної валюти, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних визнаються судом обґрунтованими.

Розмір 3% річних за неналежне виконання зобов'язання з оплати робіт за Актом виконаних робіт № 4 від 18.02.2022 позивач розрахував вірно.

Однак, зважаючи на те, що позивачем було неправильно визначено момент, з якого грошове зобов'язання відповідача з оплати робіт за Актом виконаних робіт № 5 від 16.03.2022 стало простроченим, про що суд зазначив вище, в цій частині суд здійснив власний розрахунок, відповідно до якого обґрунтованими є 3% річних в сумі 193663,04 грн.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 36622713,37 грн заборгованості, 13691708,86 грн переоцінки вартості виконаних робіт, 6162493,25 грн пені та 572275,66 грн 3% річних.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 855737,87 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 23331,83 грн залишається за позивачем.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 46450,00 грн суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Натомість у частині п'ятій наведеної статті визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку (дії/бездіяльність) обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії Договору про надання правничої допомоги № 13/22 від 17.05.2022, Акту прийому-передачі послуг від 06.09.2023 на суму 46450,00 грн, платіжних інструкцій № ПН28542893 від 02.12.2022 на суму 15160,00 грн, № ПН28734643 від 22.12.2022 на суму 17500,00 грн та № ПН29696463 від 05.04.2023 на суму 18984,80 грн.

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 Договору про надання правничої допомоги № 13/22 від 17.05.2022 оплата за надання правничої допомоги здійснюється клієнтом у безготівковій формі шляхом передоплати авансу, відповідно до орієнтовної вартості правничої допомоги визначеної в Додатку 1. Після відпрацювання авансу, що може на вимогу клієнта підтверджуватися актом приймання-передачі, подальша оплата гонорару проводиться по факту надання послуг відповідно до орієнтовної вартості правничої допомоги визначеної в Додатку 1 протягом 3 днів або за домовленістю сторін в кінці відповідного місяця.

Відповідно до Акту прийому-передачі послуг від 06.09.2023, Адвокатським об'єднанням "Аргос" надано, а позивачем прийнято правничу допомогу вартістю 46450,00 грн.

Стаття 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

У розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач у встановленому процесуальним законом порядку клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката не подав.

Оцінивши в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надані позивачем докази на підтвердження понесених судових витрат, суд, керуючись статтями 74 - 79 названого Кодексу, вважає їх належними, допустимими та такими, що підтверджують понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Приймаючи до уваги викладене, з огляду на обсяг та зміст наданих адвокатами послуг, суд дійшов висновку, що обґрунтованими, пов'язаними з розглядом цієї справи та документально підтвердженими є витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 46 450,00 грн.

Водночас, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 45 217,15 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а інша частина витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 1 232,85 грн залишається за позивачем.

Розглянувши заяву відповідача про відстрочення виконання рішення суду в цій справі на 12 місяців з дня його ухвалення, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення (п. 2 ч. 6 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення суду можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, в основу судового рішення про надання відстрочення виконання судового рішення має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.

Як на підставу для відстрочення виконання судового рішення в цій справі відповідач посилається на наслідки введення в Україні воєнного стану, спричиненого воєнною агресією Російської Федерації проти України, що мають негативний вплив на можливість забезпечення стабільної операційної діяльності Приватного акціонерного товариства "Нафтогазвидобування" та втримання видобутку природного газу.

Так, відповідач посилається на нормативну заборону експорту природного газу, що міститься у наказі Міністерства енергетики України від 03.03.2022 № 99 та постанові Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 № 1466 "Про затвердження переліків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, та квот на 2023 рік", де для експорту газу природного українського походження встановлено нульову квоту.

Таким чином відповідач доводить, що одноразова сплата усієї суми боргу значно знизить його інвестиційні можливості, що може призвести до значного скорочення інвестиційної програми і стрімкого зниження видобутку природного газу, а також вплинути на енергетичну безпеку України.

Натомість надання відстрочення судового рішення, за доводами відповідача, забезпечить можливість продовження ведення стабільної операційної діяльності, сприятиме стримуванню природного падіння видобутку газу на зрілих родовищах та поступовому погашенню присуджених до стягнення сум без значного негативного впливу на інвестиційні та фінансові можливості відповідача.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

У відповідності до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Отже, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжують період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути виправдане наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні цієї норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання. Сама можливість надання відстрочки або розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення, суд зазначає, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів на тривалий період та без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Судове рішення про відстрочку виконання судового рішення може бути винесене судом лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання такого рішення або роблять його виконання неможливим.

При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви. При розгляді відповідних заяв необхідно дотримати баланс інтересів як боржника, так і кредитора при одночасному врахуванні вимоги закону про обов'язковість виконання судового рішення.

Відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, основним видом економічної діяльності відповідача є добування природного газу (код КВЕД 06.20).

З урахуванням викладеного, суд знаходить слушними посилання відповідача на нормативну заборону експорту природного газу, що зазначена в наказі Міністерства енергетики України від 03.03.2022 № 99 (втратив чинність 15.06.2022) та постанові Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 № 1466 "Про затвердження переліків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, та квот на 2023 рік", де для експорту газу природного українського походження встановлено нульову квоту, що безумовно має вплив на отримання відповідачем прибутку від основного виду його господарської діяльності.

Поряд із цим суд враховує, що Постановою Правління Національного банку України №18 від 24.02.2022 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації/Республіки Білорусь.

Згідно з інформацією, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, засновником позивача є резидент Республіки Білорусь - Відкрите акціонерне товариство "Пуховичінафтопродукт", тобто позивач є особою, якої стосується заборона, запроваджена вищевказаною постановою.

З огляду на викладене, з урахуванням балансу інтересів сторін, зважаючи на обмеження позивача у вільному розпорядженні коштами, що знаходяться на його рахунках в обслуговуючих банках, а також обмеження господарської діяльності відповідача з метою забезпечення енергетичної безпеки України, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих та достатніх підстав для відстрочення виконання рішення суду в цій справі.

Суд також враховує результати вирішення аналогічних заяв у справах № 910/5525/23, № 910/14983/22, № 910/14493/22 із тим самим складом сторін.

У цьому контексті суд зауважує, що єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різного тлумачення законодавства у подібних спірних правовідносинах, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про достатню винятковість наведених обставин для застосування визначеної статтею 331 Господарського процесуального кодексу України процедури відстрочення виконання судового рішення, а тому, з метою дотримання балансу інтересів обох сторін, суд вважає за необхідне відстрочити виконання рішення у цій справі на шість місяців з дня його ухвалення, у зв'язку з чим заява відповідача підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Нафтогазвидобування" (Україна, 02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1, кім. 42; ідентифікаційний код: 32377038) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл" (Україна, 36000, м. Полтава, вул. Небесної Сотні, буд. 9/17; ідентифікаційний код: 38516938) заборгованість в розмірі 36 622 713 (тридцять шість мільйонів шістсот двадцять дві тисячі сімсот тринадцять) грн 37 коп., переоцінку вартості виконаних робіт в сумі 13 691 708 (тринадцять мільйонів шістсот дев'яносто одна тисяча сімсот вісім) грн 86 коп., пеню в розмірі 6 162 493 (шість мільйонів сто шістдесят дві тисячі чотириста дев'яносто три) грн 25 коп., 3% річних в розмірі 572 275 (п'ятсот сімдесят дві тисячі двісті сімдесят п'ять) грн 66 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 855 737 (вісімсот п'ятдесят п'ять тисяч сімсот тридцять сім) грн 87 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 45 217 (сорок п'ять тисяч двісті сімнадцять) грн 15 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 23 331,83 грн та на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 1 232,85 грн покласти на позивача.

5. Заяву Приватного акціонерного товариства "Нафтогазвидобування" про відстрочення виконання рішення задовольнити частково.

6. Відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі № 910/14379/22 до 06.03.2024.

7. В іншій частині в задоволенні заяви відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 19.09.2023

Суддя О.В. Нечай

Попередній документ

113551150

Наступний документ

113551152

Інформація про рішення:

№ рішення:	113551151
№ справи:	910/14379/22
Дата рішення:	06.09.2023
Дата публікації:	20.09.2023
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; надання послуг

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до апеляційного суду (26.10.2023)
Дата надходження:	22.12.2022
Предмет позову:	про стягнення 41 411 811,76 грн.

Розклад засідань:

Минулі засідання (14)

08.02.2023 14:00	Господарський суд міста Києва
15.03.2023 14:15	Господарський суд міста Києва
19.04.2023 15:45	Господарський суд міста Києва
24.05.2023 14:30	Господарський суд міста Києва
28.06.2023 14:30	Господарський суд міста Києва
12.07.2023 14:00	Господарський суд міста Києва
16.08.2023 14:45	Господарський суд міста Києва
06.09.2023 17:00	Господарський суд міста Києва
12.12.2023 12:00	Північний апеляційний господарський суд
18.01.2024 14:00	Північний апеляційний господарський суд
22.02.2024 16:40	Північний апеляційний господарський суд
12.03.2024 12:40	Північний апеляційний господарський суд
21.03.2024 14:00	Північний апеляційний господарський суд
15.05.2024 14:00	Господарський суд міста Києва