ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
07.09.2023Справа № 910/6171/23
Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження
справу № 910/6171/23
за позовом Приватного акціонерного товариства "ГРЕТА"
до Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК"
про визнання правочинів недійсними
За участю представників:
від позивача: Марченко О.Г.
від відповідача: Писаренко О.В.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Господарського суду міста Києва звернулося Приватне акціонерне товариство "ГРЕТА" з позовною заявою до Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК", в якій просить суд:
- визнати недійсним односторонній правочин АТ "Таскомбанк" щодо дострокового одноразового виконання грошового зобов'язання за Генеральним договором про надання банківських послуг (мультивалютний) № Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018, яке міститься у вимозі АТ "Таскомбанк" № 9926/70.1 від 29.06.2022;
- визнати недійсними пункти 8.5. та 8.13 Генерального договору про надання банківських послуг (мультивалютний) № Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018, укладеного між АТ "Таскомбанк" та ПрАТ "Грета".
Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю оспорюваних правочинів загальним принципам цивільного законодавства.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/6171/23 та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 01.06.2023.
18.05.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує; клопотання про залишення позову без розгляду; клопотання про витребування доказів та клопотання про зупинення провадження у справі.
Присутній у підготовчому засіданні 01.06.2023 представник позивача просив надати час для ознайомлення з відзивом на позовну заяву та поданими клопотаннями, які на адресу позивача не надходили.
Представник відповідача підтримав подані клопотання.
Суд за усним клопотанням представника позивача оголосив перерву в підготовчому засіданні до 29.06.2023.
02.06.2023 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення відзиву на адресу позивача.
07.06.2023 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
21.06.2023 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
29.06.2023 на адресу суду від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 задоволено клопотання відповідача та відкладено підготовче засідання у справі на 20.07.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 підготовче засідання у справі № 910/6171/23 призначено на 10.08.2023.
Присутній у судовому засіданні 10.08.2023 представник позивача позов підтримав та заперечив проти задоволення раніше поданих відповідачем клопотань.
Представник відповідача проти позову заперечив та підтримав раніше подані клопотання.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотанні відповідача про залишення позову без розгляду та клопотанні про витребування доказів, оскільки процесуальне законодавство не містить обов'язкової вимоги щодо підписання позовної заяви саме на території України, а тому суд не вбачає підстав для з'ясування фактичного місця перебування директора ПрАТ «Грета» на дату пред'явлення позову до суду. При цьому, відсутність директора на території України не позбавляє останнього права підписати його за кордоном та надіслати поштою до України.
Розглянувши подані клопотання про зупинення провадження у справі, суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі є об'єктивна неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.
Під об'єктивною неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, яким чином пов'язана справа, яка розглядається іншим судом, а також, чим саме обумовлюється неможливість розгляду цієї справи. Саме по собі твердження про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.
Вказана правова позиція узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18.
Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: а) непідвідомчості; б) обмеженості предметом позову; в) неможливості розгляду тотожної справи; г) певної черговості розгляду вимог.
У заяві про зупинення провадження відповідачем не доведено дійсної об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення справи №905/781/22.
Враховуючи відсутність будь-яких інших заяв та клопотань, суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи №910/6171/23 до судового розгляду по суті на 07.09.2023.
11.08.2023 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі та пояснення на відповідь на відзив.
Вказані пояснення та клопотання не прийняті судом до розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України, у зв'язку з їх надходження після закриття підготовчого засідання у справі та призначення справи до судового розгляду. При цьому, у підготовчому засіданні 10.08.2023 представник відповідача не повідомив суду про направлення вказаних документів на адресу суду, що підтверджується протоколом судового засідання від 10.08.2023.
06.09.2023 на адресу суду від позивача надійшли пояснення.
В судовому засіданні 07.09.2023 представник позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 07 вересня 2023 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
УСТАНОВИВ:
27.03.2018 між Приватним акціонерним товариством "ГРЕТА" (за договором - Позичальник) та Акціонерним товариством "ТАСКОМБАНК" (за договором - Банк) було укладено Генеральний договір про надання банківських послуг №Т 09.12.2014 К 1874, на умовах даного генерального договору про надання банківських послуг (надалі - «Договір») Банк має право надавати Позичальнику Банківські послуги на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, визначених цим Договором, а Позичальник зобов'язується сплачувати Кредит у строки/терміни та в порядку, визначених цим Договором, сплачувати проценти та Комісії у розмірі та у порядку, визначених цим Договором, а також виконувати інші обов'язки; передбачені цим Договором та чинним законодавством, зокрема, відповідно до наступного: генеральний ліміт 41 000 000,00 гривень 00 копійок; генеральний строк з 27.03.2018 по 31.07.2020 включно.
Відповідно до п.8.5 загальних умов договору, сторони також погодились, що Банк може надавати повідомлення Позичальнику у зв'язку із цим Договором шляхом їх направлення на адресу Позичальника, зазначену в реквізитах Сторін, а також засобами комплексу електронного банкінгу. Такі повідомлення вважаються наданими Банком належним чином та отриманими Позичальником, якщо направлені засобами поштового зв'язку на адресу Позичальника, зазначену в реквізитах Сторін, після спливу 10 (десяти) календарних днів з дати відправлення такого повідомлення. У випадку направлення повідомлень засобами комплексу електронного банкінгу такі повідомлення вважаються наданими Банком належним чином та отриманими Позичальником в день їх відправлення. До надання повідомлення на адресу Позичальника прирівнюється також і Його вручення Позичальнику чи Його представникам під розписку або через будь-які інші засоби доставки кореспонденції (зокрема, кур'єрською доставкою). У випадку направлення повідомлень Позичальником на адресу Банку, такі повідомлення вважаються направленими належним чином за умови відправлення їх на адресу Банку, зазначену в цьому Договорі або письмово повідомлену Банком Позичальнику рекомендованим листом та вважаються отриманими Банком з дати їх фактичного отримання Банком або вручення уповноваженому представнику Банку під розпис.
Згідно з п.8.13 загальних умов договору, відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, ст. 525, 611 Цивільного кодексу України, Сторони погодили, що у випадку настання будь-якої з обставин, визначених п.5.4.1. частини № 2 цього Договору, Банк направляє Позичальнику повідомлення з вимогою виконання Позичальником Боргових зобов'язань за цим Договором та/або формування Позичальником грошового забезпечення на Рахунках покриття за діючими Акредитивами та Гарантіями, у визначеній Банком частині або в цілому (надалі - «повідомлення»). При цьому строк виконання Позичальником Боргових зобов'язань та/або формування Позичальником грошового забезпечення на Рахунках покриття за діючими Акредитивами та Гарантіями, за взаємною згодою Сторін, вважається таким, що настав, на 10 (десятий) календарний день з дня направлення Позичальнику повідомлення, якщо інший новий строк не передбачений в такому повідомленні. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище десятиденного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається Банку відділенням зв'язку при відправленні листа з повідомленням про вручення на адресу Позичальника, зазначену в реквізитах цього Договору або адресу, повідомлену Позичальником відповідно до п.5.1.5. Частини №2 цього Договору.
У цьому випадку Позичальник зобов'язаний достроково повернути заборгованість за кредитом та/або сформувати грошове забезпечення на рахунках покриття за діючими акредитивами та гарантіями, сплатити проценти/комісії за користування кредитом та інші платежі, що належать до сплати за цим договором у встановлений відповідно до цього пункту договору новий строк у визначеному банком обсязі.
Повідомленням-вимогою №9926/70.1 від 29.06.2022 відповідач вимагав від позивача достроково повністю повернути кредит, сплатити проценти, інші обов'язкові платежі, штрафи і пені у розмірі 87831006,98 грн. та у розмірі 1024911,11 євро протягом 10 календарних днів з дня направлення вимоги, що підтверджується копією накладної АТ «Укрпошта».
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що повідомлення-вимогу №9926/70.1 від 29.06.2022 не отримував, відсутнє порушене право відповідача, а тому такий односторонній правочин, викладений у вимозі, є недійсним, а також порушує публічний порядок. Так, підприємство позивача знаходиться у м. Дружківка, яке знаходиться поблизу проведення бойових дій, наказом №176 від 28.02.2022 призупинено здійснення діяльності позивача, АТ «Укрпошта» працює у нештатному режимі, а тому направлення відповідачем вимоги на адресу позивача засобами поштового зв'язку є неприпустимим, оскільки останній міг скористатися системою «електронного банкінгу». Крім того, недійсними є п.п.8.5, 8.13 договору, оскільки умови є несправедливими по відношенню до банку й позивача. За таких підстав, просить суд визнати недійсним визнати недійсним односторонній правочин АТ "Таскомбанк" щодо дострокового одноразового виконання грошового зобов'язання за Генеральним договором про надання банківських послуг (мультивалютний) № Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018, яке міститься у вимозі АТ "Таскомбанк" № 9926/70.1 від 29.06.2022; визнати недійсними пункти 8.5. та 8.13 Генерального договору про надання банківських послуг (мультивалютний) № Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018, укладеного між АТ "Таскомбанк" та ПрАТ "Грета".
В обґрунтування заперечень на позовну заяву відповідач зазначив, що вимога була надіслана на адресу позивача, визначену умовами договору, станом на 29.06.2022 позивач не повідомляв про іншу адресу, на яку необхідно направляти кореспонденцію. Позивачем додано до матеріалів позовної заяви не діючу редакцію договору, оскільки до нього було укладено 9 договорів про внесення змін та доповнень. Крім того, позивачем не доведено наявності обставин для визнання недійними правочину та пунктів договору, а також право його не є порушеним.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.
За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17).
Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом, 27.03.2018 між Приватним акціонерним товариством "ГРЕТА" (Позичальник) та Акціонерним товариством "ТАСКОМБАНК" (Банк) було укладено Генеральний договір про надання банківських послуг №Т 09.12.2014 К 1874, на умовах даного Генерального договору про надання банківських послуг (надалі - «Договір») Банк має право надавати Позичальнику Банківські послуги на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, визначених цим Договором, а Позичальник зобов'язується сплачувати Кредит у строки/терміни та в порядку, визначених цим Договором, сплачувати проценти та Комісії у розмірі та у порядку, визначених цим Договором, а також виконувати інші обов'язки; передбачені цим Договором та чинним законодавством, зокрема, відповідно до наступного: генеральний ліміт 41 000 000,00 гривень 00 копійок; генеральний строк з 27.03.2018 по 31.07.2020 включно.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що Позивачем додано до матеріалів позовної заяви не діючу редакцію договору, оскільки до нього було укладено 9 договорів про внесення змін та доповнень, проте Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження вказаних заперечень, а тому суд критично відноситься до вказаних заперечень й застосовує умови договору, викладені в редакції від 27.03.2018.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 статті 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єкта ми господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 345 Господарського кодексу України передбачено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд звертає увагу, що сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши Кредитний договір, а тому всі умови спірного Договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.
Судом встановлено, що при укладенні Генерального договору про надання банківських послуг №Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018 між Приватним акціонерним товариством "ГРЕТА" та Акціонерним товариством "ТАСКОМБАНК", сторонами було погоджено предмет, порядок й умови надання кредиту, його погашення, права й обов'язки сторін, відповідальність сторін, інші умови.
Повідомленням-вимогою №9926/70.1 від 29.06.2022 відповідач вимагав від позивача достроково повністю повернути кредит, сплатити проценти, інші обов'язкові платежі, штрафи і пені у розмірі 87831006,98 грн. та у розмірі 1024911,11 євро протягом 10 календарних днів з дня направлення вимоги, що підтверджується копією накладної АТ «Укрпошта».
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що повідомлення-вимогу №9926/70.1 від 29.06.2022 не отримував, відсутнє порушене право відповідача, а тому такий односторонній правочин, викладений у вимозі, є недійсним, а також порушує публічний порядок.
Відповідно до п.5.1.11 загальних умов договору протягом всього строку дії договору позичальник зобов'язаний достроково повернути заборгованість за Кредитом та сплатити проценти та інші належні до сплати платежі за користування ним на письмову вимогу Банку та у строк, зазначений в такій вимозі, у випадках, передбачених цим Договором та/або діючими Договорами забезпечення, чинним законодавством України. При цьому, якщо згідно з умовами цього Договору або отриманої від Банку вимоги Позичальник зобов'язується здійснити повне дострокове погашення Боргових зобов'язань, Сторони домовились, що дата повернення заборгованості за Кредитом, зазначена в п. 2.1. Частини №2 цього Договору, за домовленістю Сторін, вважається перенесеною та такою, що змінена на дату чи строк, що зазначений у письмовій вимозі Банку про дострокове погашення чи настає в інших випадках, передбачених цим Договором.
Згідно з п. 5.4.1. загальних умов договору Банк має право відмовити Позичальнику у наданні Кредиту, призупинити/зупинити надання Позичальнику Кредиту без попереднього повідомлення Позичальника, та/або зменшити Генеральний ліміт /Ліміт Банківської(их) послуг(и), та/або вимагати дострокового виконання Позичальником Боргових зобов'язань перед Банком за цим Договором, та/або вимагати рахунок власних коштів Позичальника формування грошового забезпечення на Рахунках покриття за Акредитивами тa Гарантіями, відкритими/наданими на підставі цього Договору, змінивши при цьому строк виконання Боргових зобов'язань в порядку визначеному п. 8.13. Частини №2 цього Договору, при настанні будь - якої обставини або події, які визначені Сторонами як такі, що явно свідчать про те, що кредитні кошти не будуть своєчасно повернуті, у тому числі: при порушенні/невиконанні Позичальником будь-яких зобов'язань за цим Договором.
Згідно з п.8.13 загальних умов договору відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, ст. 525, 611 Цивільного кодексу України, сторони погодили, що у випадку настання будь-якої з обставин, визначених п.5.4.1. Частини №2 цього Договору, Банк направляє Позичальнику повідомлення з вимогою виконання Позичальником Боргових зобов'язань за цим Договором та/або формування Позичальником грошового забезпечення на Рахунках покриття за діючими Акредитивами та Гарантіями, у визначеній Банком частині або в цілому (надалі - «повідомлення»). При цьому строк виконання Позичальником Боргових зобов'язань та/або формування Позичальником грошового забезпечення на Рахунках покриття за діючими Акредитивами та Гарантіями, за взаємною згодою Сторін, вважається таким, що настав, на 10 (десятий) календарний день з дня направлення Позичальнику повідомлення, якщо інший новий строк не передбачений в такому повідомленні. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище десятиденного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається Банку відділенням зв??язку при відправленні листа з повідомленням про вручення на адресу Позичальника, зазначену в реквізитах цього Договору або адресу, повідомлену Позичальником відповідно до п.5.1.5. Частини №2 цього Договору.
У цьому випадку Позичальник зобов'язаний достроково повернути заборгованість за кредитом та/або сформувати грошове забезпечення на рахунках покриття за діючими акредитивами та гарантіями, сплатити проценти/комісії за користування кредитом та інші платежі, що належать до сплати за цим договором у встановлений відповідно до цього пункту договору новий строк у визначеному банком обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на 23.06.2022 у Приватного акціонерного товариства "ГРЕТА" перед Акціонерним товариством "ТАСКОМБАНК" утворилась заборгованість за генеральним договором про надання банківських послуг №Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018 у розмірі 87831006,98 грн. та у розмірі 1024911,11 євро, що підтверджується детальним розрахунком заборгованості, наданим відповідачем.
Суд звертає увагу, що до матеріалів справи не було додано належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Приватним акціонерним товариством "ГРЕТА" Акціонерному товариству "ТАСКОМБАНК" заборгованості за генеральним договором про надання банківських послуг №Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018, а тому останній скористався своїм правом, передбаченим умовами вказаного договору, на дострокове стягнення заборгованості, в тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Як встановлено судом, місцезнаходженням Приватного акціонерного товариства "ГРЕТА" є Донецька область, м. Дружківка, вул. Чайковського, буд. 1. Вказана адреса юридичної особи позивача також зазначена у розділі 11 генерального договору про надання банківських послуг №Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018, а тому відповідно до п.8.13 договору вимога була надіслана на вказану адресу позивача.
Згідно з наказом Приватного акціонерного товариства "ГРЕТА" №176 від 28.02.2022 призупинено тимчасово господарчу діяльність заводу на період дії воєнного стану та дії «стоп-листа» ЄС від 23.02.2022, а наказом №177 від 24.03.2022 - призупинено тимчасово трудові відносини на період дії воєнного стану.
В той же час, суд зазначає, що п.5.1.5 загальних умов договору позичальник зобов'язаний письмово інформувати Банк про всі зміни своїх реквізитів, зазначених в цьому Договорі, зміни в керівництві (перший керівник, особи з правом підпису на фінансових документах, головний бухгалтер), внесення змін до установчих та реєстраційних документів Позичальника, складу засновників, протягом 10 (десяти) Робочих днів з дати внесення таких змін Із наданням оригіналів або належним чином засвідчених копій відповідних підтверджуючих документів.
Проте, матеріали справи не містять, а позивачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повідомлення відповідача про зміну адреси місцезнаходження, а тому суд зазначає, що відповідач правомірно, у відповідності до умов генерального договору про надання банківських послуг №Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018 надіслав на адресу позивача, визначену у розділі 11, спірну вимогу. Судом розглянуті та відхилені доводи позивача щодо нестабільної роботи АТ «Укрпошта» на території міста Дружківка, оскільки вказане не підтверджено жодними належними та допустимими доказами.
Що стосується доводів позивача в частині порушення правочином публічного порядку, суд зазначає.
Відповідно до ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.
При цьому, категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
Отже, положеннями статті 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі №6-1528цс15, Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 910/24075/16, від 02.07.2020 у справі № 910/4932/19.
В той же час, направлення на адресу позивача повідомлення-вимоги №9926/70.1 від 29.06.2022 щодо дострокового повернення кредиту й нарахованих платежів не підпадає під умови договору, що порушують публічний порядок, а тому суд не приймає до уваги вказані доводи позивача.
Що стосується доводів про настання форс-мажорних обставин, суд зазначає слідуюче.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Законом затверджено Указ Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв'язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.
Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов'язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.
Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов'язання невиконане саме у зв'язку з воєнними діями.
13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов'язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов'язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов'язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим), доводи позивача та висновку суду першої інстанції з приводу чого є обґрунтованими.
Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Таким чином, сам по собі лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини саме для спірних правовідносин, але у сукупності з доказами, наданими відповідачем, може їх підтверджувати.
В той же час, з огляду на вищенаведені норми чинного законодавства України, суд зазначає, що позивачем не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов'язання з повернення кредиту за укладеним Генеральним договором про надання банківських послуг №Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018 внаслідок настання форс-мажорних обставин.
Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення позивачем відповідача про настання форс-мажорних обставин, а тому Суд не приймає до уваги доводи позивача в цій частині.
З огляду на викладене, при зверненні до суду з позовом в частині визнання недійсним одностороннього правочину АТ "Таскомбанк" щодо дострокового одноразового виконання грошового зобов'язання за Генеральним договором про надання банківських послуг (мультивалютний) № Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018, яке міститься у вимозі АТ "Таскомбанк" № 9926/70.1 від 29.06.2022, позивачем не доведено суду належними засобами доказування підстав для визнання його недійним.
Що стосується вимог позивача в частині визнання недійсними пунктів 8.5. та 8.13 Генерального договору про надання банківських послуг (мультивалютний) № Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018, укладеного між АТ "Таскомбанк" та ПрАТ "Грета", суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. (частини 2-3)
Отже, якщо сторонами кредитного договору досягнуто домовленості з усіх його умов, у тому числі щодо настання строку виконання зобов'язання, то такі умови повинні виконуватись сторонами з моменту досягнення домовленості, тобто з моменту підписання договору.
Виходячи з аналізу ст. ст. 6, 627, 629 Цивільного кодексу України слід дійти висновку, що умовами кредитного договору, щодо яких сторони дійшли згоди під час його укладення, передбачено право банку й відповідно обов'язок позичальника по достроковому поверненню кредиту відповідно до визначених певних умов, а тому такі умови договору не суперечать вимогам діючого законодавства України.
Також, встановлення у договорі за згодою сторін порядку надсилання повідомлень й їх отримання сторонами не суперечить приписам ст. 627 Цивільного кодексу України, якою визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, договір може містити будь-які умови, узгоджені сторонами на власний розсуд. Наявність таких умов не є підставою для визнання укладеного договору недійсним, оскільки останні можуть бути змінені в установленому чинним законодавством порядку в процесі виконання договору.
За таких підстав, суд приходить до висновку, що порядок надсилання повідомлень й їх отримання сторонами у кредитному договорі, так і право відповідача на дострокове стягнення всієї суми кредиту та додаткових платежів не суперечить актам цивільного законодавства, і скріплення договору підписами та печатками уповноважених осіб сторін, а також виконання умов цього договору шляхом надання кредитних коштів Позичальнику на умовах визначених даним договором та беззаперечне прийняття цих коштів, сплата Позичальником відсотків за кредитом, свідчить про погодження та прийняття усіх умов оспорюваного договору.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорювані ним пункти Генерального договору про надання банківських послуг (мультивалютний) № Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018 суперечать закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили цей правочин, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
За таких обставин, приймаючи до уваги положення ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання одностороннього правочину АТ "Таскомбанк" щодо дострокового одноразового виконання грошового зобов'язання за Генеральним договором про надання банківських послуг (мультивалютний) № Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018, яке міститься у вимозі АТ "Таскомбанк" № 9926/70.1 від 29.06.2022; визнати недійсними пунктів 8.5. та 8.13 Генерального договору про надання банківських послуг (мультивалютний) № Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018, укладеного між АТ "Таскомбанк" та ПрАТ "Грета", не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "ГРЕТА" до Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" про визнання правочинів недійсними є недоведеними та задоволенню не підлягають у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано: 19.09.2023.
Суддя А.І. Привалов