ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
18.09.2023Справа № 910/10237/23
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" (69035, м. Запоріжжя, вул. Брянська, буд. 15, офіс 25)
до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 94)
про стягнення 219 397,71 грн, -
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
28.06.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (відповідач) суми заборгованості в розмірі 146 938,80 грн, суми пені в розмірі 22 866,09 грн, суми 3% річних в розмірі 6 002,35 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 43 590,47 грн, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору купівлі-продажу (поставки) №УЗ-21-527/2 від 17.12.2021 року в частині оплати поставленого позивачем товару.
Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2023 відкрито провадження у справі №910/10237/23 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлялась ухвала суду від 19.07.2023 року.
14.08.2023 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому ним заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних та фінансових санкцій до 0,00 грн, з огляду на те, що в період дії договору діяли карантинні заходи, а в подальшому відповідача було залучено до ремонту авіаційної техніки. Глобальна авіаційна криза беззаперечно вплинула на фінансові можливрсті відповідача і в діях останнього відсутній прямий умисел.
15.08.2023 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що звільнення відповідача від відповідальності не може бути застосоване в даному випадку, оскільки основне зобов'язання у відповідача виникло до ввеження в країні воєнного стану. Окрім того, відповідач, укладаючи договір, повністю усвідомлював та брав на себе зобов'язання із здійснення повної оплати за поставлений товар.
15.08.2023 року від позивача до суду надійшла заява про стягнення з відповідача суми витрат на послуги адвоката в розмірі 10 000,00 грн.
21.08.2023 року від відповідача до суду надійшло клопотання про зменшення витрат позивача на правничу допомогу.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
17.12.2021 між ТОВ «Груп Інтрейд» (продавець) та ДП «ЗАВОД 410 ЦА» (покупець) укладено Договір купівлі-продажу (поставки) №УЗ-21-527/2 (надалі - Договір), згідно п. 1.1. якого продавець зобов'язується по договору поставити покупцю товари, зазначені в специфікаціях які є невід'ємною частиною цього договору (далі - специфікації) або в заявці у разі поставки товару до укладання цього договору. Найменування товару: частини повітряних літальних апаратів Код ДК: 021:2015-34731000-0.
Пунктом 3.1. Договору сторони передбачили, що ціна цього договору на момент його укладання складає 146 938,80 грн в тому числі ПДВ у розмірі 24 489,80 грн.
Цей Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє терміном на один рік, а в частині виконання зобов'язань (по оплаті та поставці) - до повного виконання їх сторонами. (п. 10.1. Договору).
Згідно Специфікації №1 до Договору ціна товару становить 146 938,80 грн з ПДВ. Оплата здійснюється протягом 30 банківських днів після поставки та проходження вхідного контролю на підприємстві покупця та підписання договору, у розмірі 100% вартості.
23.12.2021 відповідачеві було поставлено товар за видатковою накладною №0000632 на суму 146 938,80 грн з ПДВ (рахунок-фактура №0002782 від 17.12.2021 року).
Позивач зазначає, що відповідач так і не здійснив розрахунок за поставлений та прийнятий товар, у зв'язку з чим, позивач звертається до суду з метою стягнення суми основного боргу в розмірі 146 938,80 грн,, нарахованих штрафних санкцій (пені) згідно п. 7.2. Договору в розмірі 22 866,09 грн, а також 3 % річних в розмірі 6 002,35 грн та інфляційних втрат згідно статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 43 590,47 грн.
Відповідач заперечуючи проти стягнення штрафних та фінансових санкцій зазначив, що діяли обставини непереборної сили, які унеможливили виконання зобов'язань за договором та просив суд зменшити розмір санкцій до 0,00 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків та є фактично за своєю правовою суттю договором купівлі-продажу.
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Судом встановлено факт передачі позивачем відповідачу товару на суму в розмірі 146 938,80 грн, що підтверджується зазначеними вище видатковими накладними та не заперечується відповідачем.
Згідно Специфікації №1 до Договору ціна товару становить 146 938,80 грн з ПДВ. Оплата здійснюється протягом 30 банківських днів після поставки та проходження вхідного контролю на підприємстві покупця та підписання договору, у розмірі 100% вартості.
Враховуючи умови Специфікації №1 обов'язок відповідача з оплати вартості товару настав.
Отже, не зважаючи на факт поставки товару, його прийняття відповідно до умов Договору, відповідачем оплата товару у строк визначений Договором не здійснена, що, в свою чергу, не заперечено жодною із сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
Відповідно до статі 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначено у ч. 4 п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар і строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 у справі №9/252-10).
При цьому слід зазначити, що вимоги Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо правильності оформлення первинних документів передбачають наявність в документах такого реквізиту, як інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 19.04.2016 у справі №21-4985а15.
Як зазначалося вище, товар прийнятий відповідачем про що міститься відповідний підпис на видатковій накладній.
Враховуючи викладене, у відповідача виник обов'язок з оплати поставленого позивачем товару на суму в розмірі 146 938,80 грн.
Отже, враховуючи, що відповідачем не здійснено оплату поставленого позивачем товару в повному обсязі, суд дійшов до висновку, що у встановлений законом, статтею 692 ЦК України, строк, заборгованість за поставлений товар в розмірі 15 340,68 грн, погашена не була; позивачем належним чином відповідно до статей 525, 526, 655, 712, 901, 903 ЦК України та статей 181, 193 ГК України доведена, документально підтверджена і відповідачем не спростована.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 146 938,80 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 22 866,09 грн, розраховану за період з 09.02.2022 року по 09.08.2022 року.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно пункту 7.2. Договору у пазі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань по Договору щодо оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання, вираженого в гривнях за кодний день простроченя, у вставновленому законом порядку.
Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Правовий аналіз вказаного, що також викладено у рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013, дає підставу стверджувати, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань може бути застосовано як штраф так і пеня.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 343 ГК України, платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом. Платник зобов'язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.
Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок суми пені та визнано його обґрунтованим, у зв'язку з чим до стягнення з відповідача підлягає сума пені в розмірі 22 866,09 грн.
Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 6 002,35 грн суми 3% річних та 43 590,47 грн суми інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.
Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 6 002,35 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 43 590,47 грн.
При цьому, відповідач просив суд відмовити в стягненні з нього пені, 3% річних та іфнляційних втрат.
Підставами для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, на думку відповідача є обставини запровадження карантину.
Згідно п. 8.1. Договору - сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором у разі виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, пожежа, повінь, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, карантин тощо)
Пунктом 8.2. Договору сторони передбачили, що сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Договором унаслідок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), повинна не пізніше ніж протягом десяти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Пунктом 8.3. Договору визначено, що докази виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та строк їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.
Суд констатує, що Договір поставки укладався відповідачем в грудні 2021 року, тобто в момент коли в Україні вже діяв карантин, що запроваджений постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 та від 09.12.2020 №1236 з подальшими змінами.
Відповідно до частини першої статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно зі статтями 3, 6, 627 Цивільного кодексу України в Україні діє принцип свободи договору. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суб'єкти господарювання укладають договори на різних, погоджених між ними умовах. Суб'єкти господарської діяльності здійснюють господарську діяльність на власний ризик, самостійно обирають способи поведінки з контрагентами, способи проведення та оформлення господарських операцій тощо.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 27.01.2021 у справі №910/17876/19, кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об'єктивно оцінювати ситуацію. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.
Отже, договір поставки був укладений відповідачем вже в умовах кризових явищ, таких як карантин, що виключає можливість звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язань під час дії карантину (п. 8.1. Договору), оскільки такі обставини станом на момент укладання договору не були непередбачуваними, що є одним з критеріїв обставин непереборної сили.
Разом з тим, відповідач також просить суд зменшити нараховані позивачем розміри пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Щодо можливості зменшення розміру пені відповідач посилається на приписи статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, а щодо можливості зменшення 3% річних та інфляційних втрат.
Згідно частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд констатує, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18), а саме від знецінення грошових коштів.
Отже, визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти повинні були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Отже, суд вважає правомірним вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 43 590,47 грн та 3% річних у розмірі 6 002,35 грн.
Щодо можливості зменшення штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі 22 866,09 грн, суд зазначає наступне.
Дійсно, можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) передбачені статтею 233 ГК України та частиною третьою статті 551 ЦК України.
Частинами першою та другою статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У частині третій статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов'язання, відповідність / невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19.10.2018 у справі №904/10558/17).
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Завдання неустойки - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.
Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного виконання зобов'язання з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Суд зазначає, що 24.02.2022 російською федерацією було розпочато повномасштабні військові дії проти України, у зв'язку з чим Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
Воєнний стан в Україні у зв'язку з триваючою військовою агресією російської федерації неодноразово продовжувався та наразі триває, що є загальновідомим фактом, який в будь-якому разі так чи інакше впливає на провадження господарської діяльності суб'єктів господарювання, навіть якщо обставина введення воєнного стану не є форс-мажорною у конкретних спірних правовідносинах.
Виходячи з критеріїв розумності та справедливості та пропорційності, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, суд враховує наступне:
(1) відповідач не заперечує факт поставки товару та наявність у нього заборгованості;
(2) введення в Україні воєнного стану внаслідок повномасштабного вторгнення росії є загальновідомим фактом, що в будь-якому разі так, чи інакше впливає на ведення підприємствами своєї господарської діяльності;
(3) основним видом господарської діяльності відповідача є КВЕД 30.30 «Виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устаткування», що є суттєво обмеженою підприємницькою діяльністю з 24.02.2022 в силу загальновідомих фактів закриття повітряного простору над Україною та міжнародного авіасполучення з Україною;
(4) судом задоволено позовні вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат в розмірі, що становить майже 34% від основного боргу, з огляду на що додаткове стягнення штрафних санкцій у розмірі 22 866,09 грн може мати не компенсаційних характер (як те передбачає правова природа неустойки), а каральний, а отже бути надмірним тягарем для відповідача.
Разом з тим, суд враховує, що згідно статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Крім того, в умовах військової агресії, діяльність і позивача, як суб'єкта підприємницької діяльності є утрудненою, і на нього, так само впливають негативні фактори, пов'язані з воєнними діями на території України та це ускладнює ведення господарської діяльності.
З огляду на наведене, враховуючи баланс інтересів обох сторін, поведінку відповідача у справі, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій (пені), що викладене у відзиві.
Відтак, суд зменшує розмір штрафних санкцій (пені) на 50% від обґрунтованої суми та з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 11 433,05 грн, що на переконання суду є співмірним із допущеним відповідачем правопорушенням.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в розмірі 146 938,80 грн, пеня у розмірі 11 433,05 грн, 3% річних у розмірі 6 002,35 грн та інфляційні втрати у розмірі 43 590,47 грн.
Щодо вимог позивача про покладення на відповідача понесених ним витрат на оплату послуг адвоката на суму в розмірі 10 000,00 грн, Суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі №914/434/17).
Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2021 року між Адвокатським бюро «Сергія Жечева» та позивачем (замовник) було укладено Договір-доручення про надання правової допомоги, відповідно до якого адвокатське бюро зобов'язується надати клієнту правову допомогу у справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюавних, невизнаних прав та законних інтересів.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано до суду:
- платіжну інструкцію №1308 від 11.08.2023 року на суму 10 000,00 грн;
- Акт приймання-передачі наданогї правової допомоги №ОУ-0000136 від 11.08.2023 року;
- рахунок-фактуру №СФ-0000136 від 11.08.2023 року на суму в розмірі 10 000,00 грн;
- розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу на суму 10 000,00 грн.
Відповідач в клопотанні, що надійшло до суду 21.08.2023 просив суд зменшити витрати позивача на професійну правничу допомогу позивача виходячи з мінімального розміру погодинної оплати праці адвоката за вісім годин.
Також, відповідач в своєму клопотанні зазначає, що дана справа є не складною за своєю суттю, та у позивача є численна кількість господарських спорів з аналогічних підстав до відповідача та документи у всіх справах є однотипними. Також, відповідач зазначив, що згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року мінімальна зарплата встановлена на рівні у погодинному розмірі 40,46 грн.
Проаналізувавши зазначені вище докази, заперчення відповідача, враховуючи час на підготовку матеріалів, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є частково співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Судовий збір позивача у розмірі 3 119,47 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (ідентифікаційний код 01128297, адреса: 03151, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 94) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» (ідентифікаційний код 41071921, місцезнаходження: 69035, м. Запоріжжя, вул. Брянська, буд. 15, офіс 25) суму основного боргу в розмірі 146 938,80 грн (сто сорок шість тисяч дев'ятсот тридцять вісім гривень 80 копійок), суму пені в розмірі 11 433,05 грн (одинадцять тисяч чотириста тридцять три гривни 05 копійок), суму 3% річних в розмірі 6 002,35 грн (шість тисяч дві гривни 35 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 43 590,47 грн (сорок три тисячі п'ятсот дев'яносто гривень 47 копійок), суму судового збору в розмірі 3 119,47 грн (три тисячі сто дев'ятнадцять гривень 47 копійок) та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» судовий збір, сплачений до державного бюджету, в сумі 171,50 грн.
5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Сергій МОРОЗОВ