Справа № 473/2017/23
Номер провадження1-кп/473/223/2023
ВИРОК
іменем України
"19" вересня 2023 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:
головуючої судді ОСОБА_1
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вознесенську матеріали кримінального провадження №62023150010000277 за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. м.Охтирка Сумської області, українця, громадянина України, з базовою середньою освітою, який на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу на посаді оператора протитанкового відділення взводу вогневої підтримки 2-ї аеромобільної роти 1 аеромобільного батальону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України не судимого,
- в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України,
ВСТАНОВИВ:
Солдат ОСОБА_5 03.11.2022 о 11 год. 00 хв., будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, проходячи військову службу на посаді оператора протитанкового відділення взводу вогневої підтримки 2 аеромобільної роти НОМЕР_2 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), діючи умисно, в порушення вимог ст.ст. 9,11,16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 2-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, п.п. 1, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з метою тимчасово ухилитися від обов'язків військової служби в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, самовільно залишив місце несення військової служби у районі зосередження підрозділів військової частини НОМЕР_1 , який був визначений у АДРЕСА_3 , та незаконно перебував поза його межами, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, приховуючи свою належність до Збройних Сил України, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам як про військовослужбовця, який самовільно залишив місце несення військової служби до 11 год. 00 хв. 25.01.2023 року.
Обвинувачений ОСОБА_5 винним себе в скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.407 КК України визнав повністю та пояснив, що він є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 на посаді оператора протитанкового відділення взводу вогневої підтримки 2-ї аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону. Під час несення служби йому виплачувалась заробітна плата, надавалось харчування, відносини з іншими військовослужбовцями складались добрі. ОСОБА_5 зазначив, що він приймав участь в бойових діях в Херсонській області, потім вони передислокувались до смт Олександрівка Возне сенського району. Після участі в бойових діях, в нього стався нервовий зрив і він залишив військову частину. Оговтавшись, ОСОБА_5 повернувся до військової частини, але командир йому пояснив, що необхідно їхати до слідчого і ОСОБА_5 одразу звернувся до ДБР в м. Миколаєві. Зазначає, що він щиро кається в тому, що залишив військову службу, бажає знову проходити службу в Збройних Силах України.
Згідно копії військового квитка солдата ОСОБА_5 , він є військовослужбовцем військової служби за мобілізацією.
Відповідно до ч. 3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Положення ч.3 ст.349 КПК України, роз'яснено судом у судовому засіданні учасникам кримінального провадження.
За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що обвинувачений вірно розуміє зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності його позиції. Суд, у порядку ч.3 ст.349 КПК України , визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, та дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого.
Аналізуючи викладене, суд вважає, пред'явлене обвинуваченому ОСОБА_5 обвинувачення доведене в повному обсязі і в його діях, які виразилися в самовільному залишенні місця служби, вчиненому в умовах воєнного стану військовослужбовцем (крім строкової служби), вбачає склад злочину передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , згідно зі ст.66 КК України, є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Відповідно до ст.ст.50,65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Виходячи із вказаних вимог закону особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
27 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи бойової обстановки» від 13.12.2022 року, яким внесені зміни до ст. 69 КК України , якими встановлено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу .
Судом встановлено, що ОСОБА_5 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст.407 КК України у період з 03.11.2022 року по 25.01.2023 року, тобто до набрання законної сили Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи бойової обстановки» від 13.12.2022 року.
Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Частиною другою статті 5 КК України визначено, що закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_5 та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме те, що ОСОБА_5 активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, щиро розкаявся у скоєному, бажає продовжувати службу, тобто ставлення винного до вчиненого, і конкретні обставини справи, а також особу ОСОБА_5 , який в силі ст..89 КК України не судимий, на обліку лікарів нарколога психіатра не перебував, висновок досудової доповіді згідно якої виправлення ОСОБА_5 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливо та він не становить високої небезпеки для суспільства, суд вважає можливим при призначенні покарання ОСОБА_5 за ч.5 ст.407 КК України у вигляді позбавлення волі, відповідно до ч.1 ст.69 КК України( в редакції станом до 27.01.2023 року), призначити йому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч.5 ст.407 КК України для даного виду покарання у виді позбавлення волі.
Крім того, суд на підставі ч. 1 ст.58 КК України враховуючи особу ОСОБА_5 який на даний час є військовослужбовцем за мобілізацією, вважає за можливе замість покарання у вигляді позбавлення волі, призначити йому службове обмеження для військовослужбовців на той самий строк з відрахуванням із суми грошового забезпечення обвинуваченого в дохід держави у максимальному розмірі 15 відсотків.
Суд, переконаний, що таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_5 та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Керуючись ст.ст. 373, 374 КПК України, суд
УХВАЛИВ:
ОСОБА_5 визнати винним в скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України і призначити йому покарання, з застосуванням ч.1 ст.69 КК України ( в редакції станом до 27.01.2023 року), у вигляді 2 (двох ) років позбавлення волі .
На підставі ст..58 КК України призначити ОСОБА_5 замість покарання у вигляді позбавлення волі, покарання у вигляді службового обмеження для військовослужбовців строком на 2 (два) роки з відрахуванням в дохід держави з суми грошового забезпечення ОСОБА_5 в розмірі 15 (п'ятнадцять) відсотків.
Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений до Миколаївського апеляційного суду через Вознесенський міськрайонний суд усіма учасниками процесу протягом 30 днів з моменту його оголошення.
Суддя