21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
31 серпня 2010 р. Справа 11/65-10
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Котюжани зерно»,
с. Обухів Мурованокуриловецького району
До Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного
комітету України, м. Вінниця
про визнання недійсним рішення № 5-рш від 04.02.2010р.
Суддя В. Матвійчук
при секретарі судового засідання Т. Солоненко, за участю представників:
від позивача - Б. Благун за довіреністю;
від відповідача - М. Слободянюк, С. Усков, В. Одобецька за довіреностями.
Заявлено позов про визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 5-рш від 04.02.2010 р. у справі № 06-26.20.2/32-09.
Позов мотивовано тим, що оскаржуване рішення є неправомірним, оскільки прийнято при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи, без належних доказів, які б доводили обставини, що мають значення для справи і які відповідач визнав встановленими.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, додаткових поясненнях мотивуючи тим, що відповідачем порушено вимоги Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 р. № 49-р та зареєстрованої в міністерстві юстиції України 01.04.2002 р. за № 317/6605, а саме не вірно встановлено товарні та територіальні (географічні) межі ринку, а також відсутністю в діях позивача порушення законодавства про захист економічної конкуренції у зв'язку з наявністю між ним та поклажодавцями господарських відносин, які регулюються нормами Цивільного та Господарського кодексів України.
Відповідач у відзиві № 04-26.12/958 від 26.04.2010р. та запереченнях № 06-26.20.2/1535 від 28.07.2010р. з підстав викладених в них, проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.
У зв'язку з виконанням доручення Антимонопольного комітету України від 06.02.2009р. № 13-02/71, адміністративна колегія Вінницького обласного територіального відділення провела дослідження ринку послуг із зберігання зерна. За результатами дослідження надала рекомендації ЗАТ «Котюжани зерно»від 16.03.2009р. № 20-рек щодо припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, усунення причин виникнення цього порушення і умов, що йому сприяють, а саме договори складського зберігання зерна, укладені з сільськогосподарськими виробниками та іншими суб'єктами господарювання, привести у відповідність до вимог Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»та умов Типового договору шляхом внесення змін.
Позивачем вказані рекомендації адміністративної колегії не виконано, що підтверджується листом від 30.03.2009р. № 40.
Відповідно до статті 46 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за умови виконання положень рекомендацій у разі, якщо порушення не призвело до суттєвого обмеження чи спотворення конкуренції, не завдало значних збитків окремим особам чи суспільству та вжито відповідних заходів для усунення наслідків порушення, провадження у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не розпочинається, а розпочате провадження закривається.
Зважаючи на невиконання позивачем рекомендацій, розпорядженням адміністративної колегії Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.05.2009р. № 36-рк було розпочато розгляд справи № 06-26.20.2/32-09 за ознаками порушення ЗАТ «Котюжани зерно» законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 статті 50 та частиною 1 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» - зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг із зберігання зерна, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку.
04 лютого 2010 року адміністративна колегія Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України винесла рішення № 5-рш у справі № 06-26.20.2/32-09.
Пунктом 1 вказаного рішення визнано, що закрите акціонерне товариство «Котюжани зерно», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Котюжани зерно», займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг із зберігання зерна в 30 кілометровій зоні від товариства за період 2008-2009 маркетинговий рік із часткою 100 відсотків.
Пунктом 2 вказаного рішення визнано дії ЗАТ «Котюжани зерно», правонаступником якого є ТОВ «Котюжани зерно», які полягають у встановленні економічно необґрунтованого п'ятикратного розміру вартості за послуги із зберігання зерна у разі його зберігання після закінчення встановленого Договором строку, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» -зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг із зберігання зерна, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку.
Пунктом 3 вказаного рішення накладено на ТОВ «Котюжани зерно» накладено штраф у розмірі 17000 грн.
Суть виявленого порушення полягає в наступному.
Згідно з Законом України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад -юридична особа, що має на праві власності зерносховище та сертифікат на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки.
Відповідно до Статуту Товариство є юридичною особою, здійснює діяльність на ринку послуг із зберігання зернових, зернобобових та олійних культур та є суб'єктом господарювання у розумінні статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Редакцію Статуту ЗАТ «Котюжани зерно»затверджено загальними зборами акціонерів Товариства (протокол від 12.04.2007р.) та зареєстровано державним реєстратором 16.04.2007р..
Відповідно до Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002р. № 49-р та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.04.2002р. за № 317/6605, досліджено ринок послуг із зберігання зерна.
Об'єктом аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища є ЗАТ «Котюжани зерно», яке згідно з чинним законодавством отримало сертифікат відповідності, який засвідчує, що послуги із зберігання зерна та продуктів його переробки, які воно надає, відповідають правилам і технічним умовам, що встановлені Технічним регламентом зернового складу, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 15.06.2004р. № 228, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.07.2004р. за № 835/9434 (надалі -Технічний регламент).
Товаром, щодо якого визначається монопольне (домінуюче) становище ЗАТ «Котюжани зерно», є послуга із зберігання зерна, що надається суб'єктам господарювання. Ця послуга включає в себе діяльність з приймання зерна, очищення, сушіння, охолодження, власне зберігання та відвантаження.
Споживачами товару є суб'єкти господарювання, які уклали договори складського зберігання зерна із зерновим складом та зберігають зерно.
Товарними межами ринку є послуги із зберігання зерна.
Територіальними (географічними) межами ринку визначено зону в межах 30 кілометрів від ЗАТ «Котюжани зерно», на території якої здійснюється надання послуг із зберігання зерна. Ступінь відкритості ринку не перевищує 30 відсотків.
Часовими межами ринку визначено 2008-2009 маркетинговий рік.
В результаті проведеного дослідження, описаного в оскаржуваному рішенні, та матеріалах справи № 06-26.20.2/32-09 відповідачем визначено, що відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» протягом 2008-2009 маркетингового року ЗАТ «Котюжани зерно» займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг із зберігання зерна в межах 30 кілометрової зони від Товариства з часткою 100 відсотків.
Позивач всупереч статті 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» та Договору складського зберігання зерна, типова форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2003р. № 510, в договорах за 2008-2009 маркетинговий рік з поклажодавцями в пункті 4.11 передбачає: «У випадку не вивозу зерна по закінченні терміну зберігання, встановленого в даному Договорі, Власник зобов'язується оплатити Виконавцю суму витрат по інвентаризації і зачищенню, а також Власник зобов'язується оплачувати за збереження зерна в п'ятикратному розмірі вартості зберігання однієї тонни зерна за кожний день зберігання до моменту його вивозу чи продажу».
Встановлення такої вартості зберігання мотивує високим врожаєм зернових та олійних культур 2008 році та перевищенням попиту на послуги позивача над пропозицією. Економічного обґрунтування встановлення п'ятикратного розміру вартості за послуги із зберігання зерна у разі його зберігання після закінчення встановленого договором строку позивачем під час розгляду справи відповідачу не надано.
За послуги із зберігання зерна в п'ятикратному розмірі нараховано 4 поклажодавцям на загальну суму 274254,35 грн..
Згідно з п.15.4 рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 29.10.2008р. № 04-5/247 господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002р. № 49-р.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку відбувається за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про що органи Антимонопольного комітету України приймають рішення.
Об'єктами аналізу визначення монопольного (домінуючого) становища відповідачем обрано позивача, як суб'єкта господарювання та послугу із зберігання зерна, що надається суб'єктам господарювання -як конкретний товар (послуга), що надається позивачем.
Відповідно до п. 2.1.1. Методики, визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може включати в себе встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища може включати в себе встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання.
Пункт 3.1 Методики визначає, що об'єктами аналізу визначення монопольного (домінуючого) становища є: суб'єкт господарювання; група суб'єктів; конкретний товар (продукція, роботи, послуги), який (які) випускається, постачається, продається, придбавається (використовується, споживається) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання.
Відповідно до пункту 4.1 Методики перелік товарів, щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання, складається з товарів (товарних груп), які обертаються в Україні чи на відповідній частині її території і які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи).
Відповідно до пункту 5.1 Методики, товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого. Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності, якими зокрема є: подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо; подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо; наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи); відсутність суттєвої різниці в цінах; взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва, тобто здатності виробників запропонувати нові товари на заміну існуючих.
З аналізу наданих доказів можна прийти до висновку, що відповідач сформував групу взаємозамінних товарів відповідно до пункту 5.1. Методики, здійснив визначення переліку товарів (послуга із зберігання зерна), які обертаються в межах визначеної території (30-кілометрової зони від позивача) і які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), зокрема споживчих характеристик, умов споживання, умов реалізації, цін.
При визначенні позивача таким, що займає монопольне становище на ринку послуг із зберігання зерна відповідачем було встановлено географічні межі такого ринку - 30-кілометрової зони від позивача.
Відповідно до пункту 6.1. Методики територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача, придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним.
Згідно з пунктом 1.3. Методики територіальними (географічними) межами ринку є територія зі сферою взаємовідносин купівлі-продажу товару (групи товарів), в межах якої за звичайних умов споживач може легко задовольнити свій попит на певний товар і яка може бути, як правило, територією держави, області, району, міста тощо або їхніми частинами.
Матеріалами справи, наданими відповідачем, підтверджується, що останній здійснив дії, дослідження, спрямовані на встановлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання послуг із зберігання зерна, є неможливим або недоцільним. Проведено опитування споживача, зроблено обґрунтований розрахунок, який наведено в оскаржуваному рішенні.
Пункт 6.2 Методики визначає, що коректність визначення територіальних (географічних) меж товарного ринку може бути перевірена ступенем відкритості ринку щодо міжрегіональної та/або міжнародної торгівлі.
Матеріалами справи встановлено, що ступінь відкритості ринку не перевищує 30 відсотків, що свідчить про коректність визначення територіальних (географічних) меж.
Пункт 7.1 Методики встановлює, що часові межі ринку визначаються як проміжок часу (як правило -рік), протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок із сталою структурою.
Відповідно до пункту 7.3 Методики проміжок часу менший, ніж один рік, може визнаватися часовими межами ринку, за умов, що: період повного обороту авансованого капіталу у виробництві відповідного товару є значно меншим, ніж один рік; протягом цього часу, у відповідь на значиме підвищення цін на ринку, продавці (постачальники, виробники) мають можливість вжити відповідних заходів і стабілізувати пропозицію, а значна кількість споживачів, щоб скоротити споживання внаслідок цього підвищення, можуть без значних труднощів відновити обсяги споживання; монопольне (домінуюче) становище суб'єкта (суб'єктів) господарювання обумовлене надання йому особливих прав, повноважень, пільг з боку органів влади, органів місцевого самоврядування чи органів адміністративно-господарського управління та контролю або інших суб'єктів господарювання, які займають монопольне становище. Як значиме використовується підвищення цін, що дорівнює або перевищує 5 відсотків.
Враховуючи наявні у справі матеріали, суд приходить до висновку, що відповідачем часовими межами ринку правомірно визначено 2008-2009 маркетинговий рік.
Також останім надано докази відсутності конкурентів протягом досліджуваного часового періоду у в 30 кілометровій зоні від позивача.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку в нього немає жодного конкурента.
Таким чином, суд приходить висновку, що встановлення відповідачем географічних меж ринку при визначенні позивача таким, що займає монопольне становище на ринку послуг із зберігання зерна в 30 кілометровій зоні від позивача із часткою 100 відсотків документально підтверджено та відповідає вимогам Методики.
В позовній заяві та додаткових поясненнях до позовної заяви позивач не надав доказів наявності конкурентів, які знаходяться в 30 кілометровій зоні від нього, та наявності значної конкуренції у вказаних територіальних межах. Визначення монопольного становища на підставі співвідношення валового збору зернових та олійних культур по Мурованокуриловецькому районі до кількості прийнятого зерна на зберігання позивачем, подане позивачем, не відповідає вимогам Методики.
Позивач обґрунтовує правомірність внесення пункту 4.11 до договору наступним.
Згідно статті 6 Цивільного кодексу України сторони можуть відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Статтею 1 Господарського кодексу визначено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають в процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками у сфері господарювання.
Згідно статті 220 Господарського кодексу України, боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.
Згідно статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого були порушено.
Згідно п. 5 статті 225 Господарського кодексу України, сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами.
Таким чином, відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України та п. 31 типового договору, сторони заздалегідь домовились та встановили порядок та відповідальність за невиконання умов договору та діючого законодавства шляхом збільшення плати за зберігання зерна понад строк встановлений в договорі.
На вказані обґрунтування суд зауважує наступне.
Згідно із статтею 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»(надалі Закон) зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно.
Статтею 26 Закону передбачено, що за договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, типова форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2003р. № 510 (далі -Типовий договір).
Типовий договір містить основні умови, зокрема термін зберігання.
Згідно з умовами Типового договору зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, визначеного в договорі, а зберігання зерна понад строк, встановлений цим договором, можливе тільки за взаємною домовленістю сторін шляхом укладення додаткової угоди (пункт 23 Типового договору).
Відповідно до Закону та умов Типового договору суб'єкт господарювання, що передає зерно на зберігання (надалі -Поклажодавець), зобов'язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку його зберігання.
Якщо Поклажодавець зерна у запропонований зерновим складом термін не забрав зерно, зерновий склад має право продавати його на конкурентних засадах за ринковою ціною. Кошти, одержані від продажу зерна, передаються Поклажодавцю за вирахуванням сум, належних зерновому складу, у тому числі його витрат щодо продажу зерна (стаття 31 Закону, пункт 25 Типового договору).
Якщо Поклажодавець після закінчення строку дії договору складського зберігання зерна не забрав зерно назад, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання (стаття 28 Закону).
Пунктом 15 Типового договору передбачено, що у разі зміни тарифів на енергетичні, матеріальні та інші ресурси зерновий склад залишає за собою право змінювати вартість послуг. При цьому зерновий склад зобов'язаний попередити Поклажодавця про зміну тарифів і подати обґрунтування змін у витратах.
Матеріалами справи встановлено, що позивач економічного обґрунтування встановлення п'ятикратного розміру вартості за послуги із зберігання зерна у разі його зберігання після закінчення встановленого договором строку не надав.
За таких обставин, встановлення п'ятикратного розміру вартості за послуги із зберігання зерна у разі його зберігання після закінчення встановленого договором строку не є компенсацією за завдані збитки, а фактично платою за надану послугу по зберіганню зерна. Типовий договір встановлює порядок дій зернового складу, яким є позивач, стосовно зерна Поклажодавця після закінчення встановленого договором строку.
Згідно з п.15.4 рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 29.10.2008р. № 04-5/247 господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002р. № 49-р. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено підстав для визнання недійсним та скасування рішення Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 5-рш від 04.02.2010 р. у справі № 06-26.20.2/32-09.
В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Враховуючи вищевикладене, в його сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими, не відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, а тому в задоволенні позову слід відмовити з покладенням судових витрат на позивача.
Керуючись ст.ст.43, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -
В задоволенні позову відмовити.
Повний текст рішення оформлено та підписано 03.09.2010р.
Суддя В. Матвійчук
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (23441, Вінницька область, Мурованокуриловецький район, с. Обухів, вул. Залізнична, 12)
3 - відповідачу (21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7)