61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
04 червня 2010 р. Справа № 2-а-57/10/1610
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Філатова Ю.М.
Суддів: Водолажської Н.С. , Гуцала М.І.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Кобеляцькому районі Полтавської області на постанову Кобеляцького районного суду Полтавської області від 28.01.2010р. по справі № 2-а-57/10/1610
за позовом ОСОБА_1 < Список > < Текст >
до Управління Пенсійного фонду України в Кобеляцькому районі Полтавської області < Текст > < 3 особи >
про стягнення недоплаченої допомоги дитини війни,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов"язати Управління Пенсійного фонду України в Кобеляцькому районі Полтавської області визнати неправомірними дії відповідача та зобов'язати його здійснити перерахунок пенсії позивача з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком в розмірі, встановленого ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" та стягнути недоплачену суму як дитині війни за період з 2006р. по листопад 2009р. у чітко визначеній грошовій сумі.
Постановою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 28.01.2010р. по справі № 2-а-57/10/1610 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано дії неправомірними та зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Кобеляцькому районі Полтавської області здійснити перерахунок пенсії позивача з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком в розмірі, встановленого ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні виплати: за 2008 р. -з 22.05.2008р. по 31.12.2008р. та за 2009 р. -з 01.01.2009р. по 30.11.2009р. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач з даною постановою не погодився та звернувся до Харківського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначену постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на прийняття постанови з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що на законодавчому рівні не вирішено питання щодо визначення величини мінімального розміру пенсії за віком, яка повинна застосовуватися для обчислення підвищення пенсій згідно зі ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з порушенням приписів ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та ст. 99 КАС України, що призвело до неправильного вирішення справи. На думку відповідача, на законодавчому рівні залишилося невизначеним питання щодо органу, на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватись такі виплати та в якому процедурному порядку здійснюється призначення і виплата підвищеної пенсії .
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус “дитина війни”, що підтверджується пенсійним посвідченням . Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року № 2195-IV позивач має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідач не здійснює позивачу зазначені виплати, посилаючись на відсутність у нього коштів на ці виплати та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.
Суд першої інстанції вірно дійшов висновку щодо необхідності відмовити у задоволенні позовних вимог щодо 2006 р., виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст. 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 № 2195-IV, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України “Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік було зупинено.
Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року до статті 110 Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” запроваджені не були.
Закони України “Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначених законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачці доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, оскільки до 19.01.2006 року її дію було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.
Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. та за 2009 р. з 01.01.2009р. по 30.11.2009р. виходячи з такого.
Відповідно до п.п. 41 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” викладено в наступній редакції. Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”(справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі також має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Виходячи із аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суді України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, відповідач повинен був з 22.05.2008 року нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п.п.41 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Також,ст.71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України “Про соціальний захист дітей війни” залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Отже, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Щодо відмови судом першої інстанції в задоволенні позовних вимог про нарахування на користь позивача недоплаченої йому як дитині війни щомісячної доплати до пенсії за 2007 р.р. в зв'язку з пропуском строку звернення до суду, колегія суддів, з метою повного захисту прав позивача та враховуючи порушення, допущені судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення питання, вважає за необхідне вийти за межі апеляційної скарги, та зазначає наступне.
Колегія суддів, звертає увагу, що відповідно до приписів ч.2 ст.87 Закону України “Про пенсійне забезпечення” суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Таким чином, на не отримані позивачем суми доплати до пенсії строки звернення до суду не розповсюджуються.
Крім того, колегія суддів, враховуючи похилий вік позивача та його необізнаність в змінах законодавства, вважає, що суд першої інстанції неправомірно застосував ст.99, 100 КАС України.
Таким чином, колегія суддів, не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України відповідач повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.
Отже, колегія суддів, враховуючи допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позову щодо періоду за 2007 рік з 09.07.2007р. по 31.12.2007р., з прийняттям в цій частині нового рішення.
При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з наступних підстав.
Посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм матеріального права через неврахування законодавчої неврегульованості питання щодо механізму виплати пенсії відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 № 2195-IV, колегія суддів вважає хибними з таких підстав.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно ч.ч.3, 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для не здійснення таких виплат або відмови в задоволенні позову.
Щодо доводів апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV, колегія суддів зазначає наступне.
Позивач відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 № 2195-IV має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів, не погоджується з доводами відповідача про те, що, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 статті 28 зазначеного Закону, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 № 2195-IV.
Крім того, колегія суддів, вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.
За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України “Про соціальний захист дітей війни” реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус “дитини війни”, серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.
Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно з чинним законодавством обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, покладено саме на органи Пенсійного фонду України.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади -Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, колегія суддів вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.
Виходячи із аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, колегія суддів, вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов'язань перед позивачем.
Крім того, відповідачем в порушення ч.2 ст.71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов'язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов'язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.
Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає частковому скасуванню з прийняттям в цій частині нової постанови.
Керуючись ч. 2 Закону України № 1691-VI, ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.3 ч.1 ст.198, п.4 ч.1 ст.202,, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Кобеляцькому районі Полтавської області задовольнити частково.
Постанову Кобеляцького районного суду Полтавської області від 28.01.2010р. по справі № 2-а-57/10/1610 скасувати в частині відмови у задоволенні позову в частині зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Кобеляцькому районі Полтавської області здійснити перерахунок пенсії позивача з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком в розмірі, встановленого ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" та стягнути недоплачену суму як дитині війни за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Кобеляцькому районі Полтавської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок його пенсії як дитині війни за 2007р. з 09.07.2007 р. по 31.12.2007р.
Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Кобеляцькому районі Полтавської області щодо не виконання з 09.07.2007 року по 31.12.2007 р. приписів ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” неправомірною.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Кобеляцькому районі Полтавської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за 2007 рік за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року.
В іншій частині постанову Кобеляцького районного суду Полтавської області від 28.01.2010р. по справі № 2-а-57/10/1610 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України в порядку цивільного судочинства.
Головуючий суддя< підпис >Філатов Ю.М.
Судді< підпис >
< підпис >Водолажська Н.С. Гуцал М.І.
< Список > < Текст >