30 квітня 2010 р.Справа № 2-а-13554/08/1570
Категорія:2.19.6Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого -Милосердного М.М.,
суддів -Бітова А.І. та Ступакової І.Г.,
при секретарі -Харченко К.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2009 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області про соціальний захист дітей війни,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України (далі УПФУ) в Саратському районі Одеської області про відновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом своїх прав та стягнення з відповідача на її користь недоплачену допомогу за період з 2006 року по жовтень 2008 року включно.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказувала, що належить до категорії громадян, які згідно Закону України "Про соціальних захист дітей війни" мають право на підвищення розміру пенсії.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2009 року вказані позовні вимоги задоволено частково.
Зобов'язано УПФУ в Саратському районі Одеської області здійснити перерахунок та забезпечити проведення виплат на користь позивача надоплачене підвищення до пенсії, як дитині війни за період часу з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року у сумі 735,30 та за період часу з 22 травня 2008 року по жовтень 2008 року у сумі 581,20 грн., усього 1 316,50 грн.
В апеляційній скарзі УПФУ в Саратському районі Одеської області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги УПФУ в Саратському районі Одеської області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач є пенсіонеркою та має статус "дитина війни", що підтверджується матеріалами справи.
Протягом 2006 -2008 років позивач не отримувала щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України "Про соціальних захист дітей війни".
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що невиплата позивачу у періоди: з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 22 жовтня 2008 року щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальних захист дітей війни" є протиправною.
Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71, 72 КАС України, ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", Рішенню Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, Рішенню Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-пр/2008 виходячи з наведеного.
Пунктом 17 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинено на 2006 рік дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Згідно Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" - виключено пункт 17 статті 77, а стаття 110 викладена в іншій редакції. Зокрема установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 01 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Оскільки Кабінет Міністрів України в 2006 році не визначив порядку виплати надбавки до пенсії дітям війни, то вимоги позивача за 2006 рік не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України - громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених Законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які мають статус дитини війни, на їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України "Про соціальний захист дітей війни".
На підставі ст. 6 названого Закону дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення даного спору. Крім того, це право гарантується ч.2 ст. 46 Конституції України, а також ч.2 ст. 3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", відповідно до якої державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 зупинення дії ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2007 рік, передбачене п.12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Подібні відносини склалися і в 2008 році, оскільки зміни до статті 6 Закону, що внесені пунктом 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України 22 травня 2008 року №10-пр/2008.
Таким чином, у періоди: з 09 липня по 31 грудня 2007 року та починаючи з 22 травня 2008 року позивач мав право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Законі України "Про соціальний захист дітей війни".
Крім того, за чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається виключно за правилами, встановленими ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже, положення ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно якого - мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не може бути підставою для відмови в реалізації позивачкою конституційної гарантії та права на отримання щомісячного підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Також, є безпідставними посилання апелянта на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеного підвищення пенсії у вказаному розмірі, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом України "Про соціальний захист дітей війни".
Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія,
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2009 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за правилами цивільного судочинства до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
Головуючий:
Судді: