Постанова
Іменем України
29 березня 2010 року Справа № 2-2/92-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Борисової Ю.В.,
суддів Гонтаря В.І.,
Гоголя Ю.М.,
за участю представників сторін:
позивача: Поповича Ігоря Ярославовича, довіреність № 73-Л від 15.01.10, комунальне підприємство Сакська районна міжгосподарська база відпочинку "Прибой";
відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 69 від 18.01.10, фізична особа-підприємець ОСОБА_4;
розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства Сакська районна міжгосподарська база відпочинку "Прибой" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І.) від 02 лютого 2010 року у справі № 2-2/92-2010
за позовом комунального підприємства Сакська районна міжгосподарська база відпочинку "Прибой" (вул. Морська, 4, місто Саки, 96500)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1)
про стягнення 7782,31 грн.
Позивач, комунальне підприємство Сакської районної міжгосподарської бази відпочинку «Прибой», звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача, фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 7304,00 грн. заборгованості за отримані послуги і 478,31 грн. пені.
Обґрунтування позовних вимог полягає у невиконанні відповідачем зобов'язань по сплаті послуг за договором сторін від 01 червня 2009 р. у редакції протоколу розбіжностей.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 02 лютого 2010 року (суддя В.І.Толпиго) у справі № 2-2/92-2010 в задоволенні позову комунального підприємства Сакська районна міжгосподарська база відпочинку "Прибой" відмовлено.
Вирішуючи спір між сторонами, місцевий господарський суд дійшов висновку, що договір про надання послуг від 01.06.2009 р. не є укладеним, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позовних вимог.
Не погодившись з постановленим судовим актом, комунальне підприємство Сакська районна міжгосподарська база відпочинку "Прибой" звернулось з апеляційної скаргою, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову. Підставами для скасування рішення суду першої інстанції заявник скарги вважає неповне з'ясування судом всіх обставин у справі та незастосування норм матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини.
Як вказує заявник скарги, літній будиночок, в якому відповідач здійснює власну господарську діяльність, розташований на території бази відпочинку «Прибой». Позивач забезпечує підготовку території бази та пляжу до курортного сезону та підтримує їх у належному стані. Окрім будиночка відповідача на території бази також розташовано понад 150 літніх будиночків, які належать різним особам, зі всіма ними укладаються аналогічні договори надання послуг, які містять ті самі умови. Виходячи з наведеного, заявник скарги посилався на те, що договір про надання послуг від 01.06.2009 р., укладений із відповідачем, відноситься до публічних договорів, відповідно до статті 633 Цивільного кодексу України умови публічного договору встановлюються однакові для всіх споживачів.
Крім того, скаржник звертав увагу на часткову оплату відповідачем наданих за договором від 01.06.2009 р. послуг, що, на його думку, свідчить про визнання ним своїх зобов'язань за зазначеним договором.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції, призначеному на 29 березня 2010 року, представники сторін підтримали свої доводи та заперечення у повному обсязі.
Представником комунального підприємства Сакської районної міжгосподарської бази відпочинку «Прибой»надано уточнення до апеляційної скарги. Згідно з наданими уточненнями заявник скарги вказував, що в силу приписів частини 8 статті 181 Господарського кодексу України якщо одна із сторін договору здійснила фактичні дії відносно його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України. Тобто, після отримання останнього протоколу узгодження до договору від 01.06.2009 відповідачем у справі проведено часткову оплату послуг позивача, що свідчить про прийняття підприємцем відповідних умов договору. Крім того, скаржник посилався на те, що відповідачем здійснено оплату рахунку, який не тільки мав посилання на договір від 01.06.2009, але й заснований на його умовах щодо розрахунку ціни передплати за запропонованим договором тарифом послуг та кількості койко-місць.
Представником відповідача також надано відзив на апеляційну скаргу.
Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
ОСОБА_4, відповідач у справі, зареєстрована у якості суб'єкта підприємницької діяльності, що підтверджується копією відповідного свідоцтва (а.с.26).
Їй на праві приватної власності належить літній будиночок НОМЕР_2 у секторі 4, розташований у межах бази відпочинку «Прибой»по АДРЕСА_2.
Встановлено, що КП Сакської районної МГБ відпочинку «Прибой»на адресу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 направлено проект договору надання послуг, за умовами якого позивач прийняв на себе зобов'язання забезпечувати підготовку території бази та пляжу до курортного сезону на умовах відпочинку в курортний сезон з 01 червня по 20 вересня 2009 року (а.с.8).
Не погодившись із запропонованими умовами, 03.05.2009 р. відповідач повернула проект на адресу позивача разом із підписаним нею протоколом розбіжностей (а.с.9-10).
Зазначений протокол було розглянуто позивачем та 20.05.2009 р. складено протокол узгодження до протоколу розбіжностей від 03.05.2009 р. до договору про надання послуг (а.с.11).
За змістом пункту 3.1. договору від 01.06.2009 р. (у редакції протоколу розбіжностей від 20.05.2009 р.) оплата послуг проводиться шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у гривнях на рахунок «Виконавця»або внесення готівки в касу підприємства на протязі трьох днів після пред'явлення до оплати рахунку. Ціна послуг складає 4,40 грн. в тому числі ПДВ. Вартість послуг визначається в рахунку, з розрахунку за кількість днів у курортному сезоні, але не менш 107 днів, з 01 червня по 20 вересня. Остаточний розрахунок має бути проведено до 15.08.2009 р.
При цьому пунктом 4.4. договору передбачена відповідальність замовника за порушення строків оплати у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.
Матеріалами справи підтверджується, що 15.05.2009 р. фізичною особою-підприємем ОСОБА_4 укладено договір на розміщення відпочиваючих у належному їй літньому будиночку (а.с.41-42)
11.07.2009 р. позивачем відповідно до договору від 01.06.2009 р. було виставлено на оплату відповідачці рахунок у сумі 14124,00 грн. Рахунок направлено на адресу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 13.07.2009 р. (а.с.12).
Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру зазначена заборгованість була сплачена відповідачем лише частково в сумі 6820 грн. (а.с.40).
У відповідності до листування сторін, яка наявна в матеріалах справи (а.с.56-61), від сплати решти частини заборгованості відповідач відмовилась, посилаючись на необґрунтованість та завищеність виставлених до оплати сум, що й стало підставою для звернення позивача із дійсним позовом до господарського суду.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про її задоволення та скасування рішення господарського суду, виходячи з наступного.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення заборгованості за договором про надання послуг. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на укладення між сторонами відповідного договору від 01.06.2009 р.
Вирішуючи спір між сторонами, судом першої інстанції встановлено, що договір від 01.06.2009 р. у первинно запропонованій позивачем редакції погоджено сторонами не було та повернуто відповідачем разом з протоколом розбіжностей. У подальшому сторонами також не досягнуто згоди за умовами цього договору.
На підставі встановлених обставин, місцевим судом надано висновку, що такий договір є неукладеним, а тому він не породжує для сторін у справі відповідних прав та обов'язків.
Втім, судова колегія вважає такі висновки місцевого суду передчасними, з огляду на наступне.
Згідно приписів статтей 11, 509 ЦК України підставами виникнення зобов'язань є, зокрема, договори, інші правочини та юридичні факти.
Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Встановлюючи всі обставини у справі та перевіряючи їх наявними у справі письмовими доказами з врахуванням приписів статті 99 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія апеляційної інстанції встановила, що протокол розбіжностей, надісланий відповідачем до КП Сакської районної МГБ відпочинку «Прибой» було розглянуто позивачем та складено протокол узгодження до протоколу розбіжностей від 03.05.2009 р. до договору про надання послуг від 20.05.2009 р.
Протокол узгодження до протоколу розбіжностей від 03.05.2009 р. до договору про надання послуг від 20.05.2009 р. надіслано на адресу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 для подальшого узгодження.
Відомості, що зазначений протокол узгодження розбіжностей не прийнятий відповідачем матеріали справи не містять.
11.07.2009 р. позивачем відповідно до договору від 01.06.2009 р. було виставлено на оплату відповідачці рахунок у сумі 14124,00 грн., який направлено на її адресу 13.07.2009 р. (а.с.12)
Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру зазначена заборгованість відповідачем частково сплачена в сумі 6820 грн. (а.с.40).
Таким чином, в силу приписів частини 8 статті 181 Господарського кодексу України такі дії відповідача можна розцінювати як дії, вчинені з приводу виконання умов договору від 01.06.2009 р. у редакції протоколу узгодження від 20.05.2009 , а тому наслідки таких дій мають визначатись за нормами Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги доведеність факту часткового виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором в частині оплати отриманих послуг, на думку судової колегії, наявні правові підстави вважати такий договір укладеним.
Втім, не застосувавши наведені вище положення Цивільного кодексу України, господарський суд першої інстанції, в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України, не з'ясував, чи вчиняли сторони будь-які дії, пов'язані з предметом спору у даній справі, внаслідок яких у них виникали права та обов'язки стосовно один одного, зокрема, чи оплачувались фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 надані позивачем послуги тощо.
Викладене свідчить, що місцевий суд необгрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених ним у судовому рішенні.
Стосовно посилань відповідача у своїх запереченнях на апеляційну скаргу на здійснення нею вивозу твердих побутових відходів за рахунок власних коштів, судова колегія вважає за доцільне відмітити, що згідно з переліком вартості послуг комунального підприємства Сакської районної міжгосподарської бази відпочинку «Прибой», зазначений вид послуг не є єдиним, який надавався останнім відповідно до умов дослідженого судом договору від 01.06.2009 р. у спірний період часу (а.с. 62).
Факт отримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 решти послуг згідно з наведеним вище переліком представником відповідача в суді апеляційної інстанції не спростовувався.
Крім того, матеріали справи також не містять відомостей щодо звернення відповідача до КП Сакської районної міжгосподарської бази відпочинку «Прибой»з приводу перерахунку вартості фактично отриманих послуг за відрахуванням здійснених нею за власні кошти, або вирішення цього питання в судовому порядку.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що такі доводи відповідача не можуть розцінюватись судом як підстава для звільнення її від зобов'язань за договором від 01.06.2009 р.
Також, заслуговує увагу суду й те, що згідно наявному в матеріалах справи листуванню сторін, під час дії спірного договору факт отримання послуг відповідно до його умов відповідачем повністю визнавався, втім як відмова від здійснення оплати була обумовлена лише незгодою із запровадженими позивачем тарифами (а.с.56-61).
В силу статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
При цьому згідно статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані довести належними та допустимими доказами обставини справи, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Приймаючи до уваги, що матеріали справи не містять належних підтверджень проведення відповідачем оплати заборгованості з послуг, наданих позивачем за договором від 01.06.2009 р., слід дійти висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в цій частині позовних вимог та стягнення з відповідачки на користь позивача суми заборгованості у розмірі 7304,00 грн.
Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до частини 1 статті 231 названого Кодексу законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Приписами п. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором. Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Заявлений позивачем до стягнення розмір пені в сумі 478,31 грн. згідно з наданими ним розрахунками, правильність яких не викликає у судової колегії сумніву, відповідає умовам договору від 01.06.2009 р. у редакції протоколу розбіжностей та приписам цивільного та господарського законодавства України стосовно того, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, а в разі порушення вимог щодо строку виконання грошових зобов'язань до сторони, яка несвоєчасно виконала зобов'язання, застосовується пеня.
З огляду на викладене, судова колегія визнала обґрунтованими позовні вимоги і в цій частині позову, а тому також дійшла висновку про їх задоволення.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що господарським судом першої інстанції дано неповну юридичну оцінку обставинам, що обумовлюють відповідальність боржника, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржене рішення -скасуванню, з постановленням судом апеляційної інстанції нового рішення у справі.
Сплачене відповідачем державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу необхідно покласти на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 101, 103 ( пункт 2), 104 ( частина 1, пункти 1, 3, 4), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу комунального підприємства Сакська районна міжгосподарська база відпочинку "Прибой" задовольнити.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02 лютого 2010 року у справі №2-2/92-2010 скасувати.
Прийняти у справі нове рішення.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (96500, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, відомості про наявність поточних рахунків в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь комунального підприємства Сакська районна міжгосподарська база відпочинку "Прибой" (96500, вул. Морська, 4, р/р 26002054905234 в КРУ "Приватбанк", ідентифікаційний код 23435108) заборгованість за отримані послуги в сумі 7304 грн., пеню в розмірі 478,31 грн., суму судових витрат за сплату державного мита у розмірі 102 грн. та витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн., а всього стягнути 8120,31 грн.
3. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.
Головуючий суддя Ю.В. Борисова
Судді В.І. Гонтар
Ю.М. Гоголь