Постанова
Іменем України
30 березня 2010 року Справа № 2-7/949-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Прокопанич Г.К.,
суддів Заплава Л.М.,
Фенько Т.П.,
за участю представників сторін:
представник позивача, Аблякімова Еміне Рефатівна, довіреність № 01-06 від 29.03.10, Благодійна організація "Благодійний фонд "Центр реабілітації депортованих народів Криму";
представник відповідача, не з'явився, Веселівська сільська рада;
розглянувши апеляційну скаргу Веселівської сільської ради на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І. ) від 18.02.2010 року у справі № 2-7/949-2010
за позовом
Благодійної організації "Благодійний фонд "Центр реабілітації депортованих народів Криму" (вул. Желябова/Маяковського, 38/15, кв. 5,Сімферополь,95051)
до Веселівської сільської ради (вул. Леніна, 8,Веселе, м. Судак,98031)
про визнання недійсним рішення та спонукання до виконання певних дій
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І. ) від 18.02.2010 року у справі № 2-7/949-2010 позов задоволений частково. Визнано недійсним рішення 40 сесії 5-го скликання Веселівської сільської ради №800 від 09.12.2009 року „Про скасування рішення 26 сесії 4-го скликання Веселівської сільської ради №51 від 21.03.2006 року „Про надання дозволу фонду „Центра реабілітації депортованих народів Криму” на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування „Оздоровчого центру та реабілітаційного комплексу”. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Не погодившись з постановленим судовим актом, Веселівська сільська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення першої інстанції скасувати, відмовити у задоволенні позовних вимог.
Письмових заперечень проти апеляційної скарги не надходило.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15 березня 2010 року апеляційна скарга прийнята до провадження суду та призначена до розгляду на 23 березня 2010 року у складі колегії: головуючий суддя Прокопанич Г.К., судді Заплава Л.Н., Фенько Т.П.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 березня 2010 року виправлено описку в ухвалі Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.03.2010 року, вказана дата судового засідання 30 березня 2010 року.
У судове засідання 30 березня 2010 року представник відповідача -Веселівській сільській ради не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, від нього надійшла заява про відмову від апеляційної скарги.
Відповідно до частин 1,2 статті 100 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала апеляційну скаргу (подання), має право відмовитися від неї до винесення постанови.
Апеляційний господарський суд має право не приймати відмову від скарги з підстав, визначених у частині шостій статті 22 цього Кодексу.
Враховуючи, що до заяви про відмову від апеляційної скарги не додано доказів на підтвердження повноважень особи, яка підписала заяву, судова колегія вважає неможливим її прийняти.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 № 2-7/10608-2008.
Оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
У лютому 2010 року Благодійна організація "Благодійний фонд "Центр реабілітації депортованих народів Криму" звернулася до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Веселівської сільської ради, просила визнати недійсним рішення 40 сесії 5 скликання Веселівської сільської ради №800 від 09.12.2009 року, а також зобов'язати відповідача затвердити акт вибору земельної ділянки площею 2,4 га для розміщення земельної ділянки під будівництво оздоровчого центру та реабілітаційного комплексу депортованих народів Криму в курортній зоні с. Веселе Благодійній організації «Благодійний фонд «Центр реабілітації депортованих народів Криму».
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірним рішенням Веселівської сільської ради №800 від 09.12.2009 року було скасовано раніше ухвалене рішення Веселівської сільської ради №51 від 21.03.2006 року, яким Благодійній організації «Благодійний фонд «Центр реабілітації депортованих народів Криму»був наданий дозвіл на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування «Оздоровчого центру та реабілітаційного комплексу»та виконання акта вибору земельної ділянки, згідно плану забудови в районі в'їзду на берег моря з правого боку на схилі гори за човновою станцією площею 2,4 га. Скасовуючи рішення, орган місцевого самоврядування не врахував, що акт вибору та обстеження земельної ділянки в натурі був складений та погоджений з усіма необхідними органами та службами.
18.02.2010 року до господарського суду Автономної Республіки Крим від Веселівської сільської ради надійшла зустрічна позовна заява до Благодійної організації «Благодійний фонд «Центр реабілітації депортованих народів Криму», в якій позивач (відповідач за первісним позовом) просить визнати недійсним рішення 26 сесії 04 скликання Веселівської сільської ради від 21.03.2006 року №51 «Про надання дозволу фонду «Центра реабілітації депортованих народів Криму»на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування «Оздоровчого центру та реабілітаційного комплексу»з 04.06.2008 року від дня набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№309-УІ від 03.06.2008 року.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.02.2010 року матеріали зустрічної позовної заяви були повернуті Веселівській сільській раді на підставі статті 60 Господарського процесуального кодексу України (а.с. 24-25).
Оскаржене рішення мотивоване посиланням на норми Земельного кодексу України щодо надання у користування земельної ділянки, а також Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні”.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 пункту 2 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26 січня 2000 року № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів", підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Веселівської сільської ради №51 від 21.03.2006 року Благодійному фонду „Центру реабілітації депортованих народів Криму” був наданий дозвіл на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування «Оздоровчого центру та реабілітаційного комплексу депортованих народів Криму»та виконання акта вибору земельної ділянки згідно плану забудови в районі в'їзду на берег моря з правого боку на схилі гори за човновою станцією площею 2,4 га (а.с. 19).
Матеріали справи свідчать, що на підставі вказаних положень та рішення Веселівської сільської ради №51 від 21.03.2006 року Благодійною організацією "Благодійний фонд "Центр реабілітації депортованих народів Криму" був складений акт вибору та обстеження запитуваної земельної ділянки, який був погоджений з відповідними державними органами та службами, а саме: управлінням Судацького міського управління земельних ресурсів, відділом архітектури та містобудування м. Судака, управлінням екологічної інспекції Східно-Кримського регіону, головним державним санітарним лікарем району, інспектором з охорони та використання культурної спадщини Судацького регіону.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що 09.12.2009 року Веселівською сільською радою було прийнято рішення №800, яким було скасовано раніше прийняте рішення №51 від 21.03.2006 року з посиланням на його невиконання, при цьому, органом місцевого самоврядування не зазначено, в чому саме виразилося таке невиконання з огляду на те, що акт вибору та обстеження земельної ділянки в натурі був складений та погоджений з усіма необхідними органами та службами.
Згідно пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) № 18-рп/2004 від 01.12.2004 року поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Серед способів захисту цивільного права та інтересу, передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України, встановлений, зокрема, й такий, як визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) № 7-рп/2009 від 16.04.2009 року зазначено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.
Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Рішення Веселівської сільської ради №51 від 21.03.2006 року є ненормативним правовим актом разового застосування, у зв'язку з чим, скасувавши це рішення, Веселівська сільська рада вийшла за межі наданих їй чинним законодавством України повноважень, що є підставою для визнання спірного рішення недійсним.
Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Судова колегія вважає, що вимоги Благодійної організації "Благодійний фонд "Центр реабілітації депортованих народів Криму" про визнання недійсним рішення 40 сесії 5 скликання Веселівської сільської ради №800 від 09.12.2009 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а тому у задоволенні апеляційної скарги Веселівської сільської ради слід відмовити.
Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог у частині зобов'язання Веселівську сільську раду затвердити акт вибору земельної ділянки, оскільки, згідно статті 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” до виключної компетенції рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 05.11.2008 року у справі № 2-1/1370.1-2008.
У засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача також просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Згідно з частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
З врахуванням вищенаведеного, доводи представника позивача є необґрунтованими.
Керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Веселівської сільської ради залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.02.2010 року у справі № 2-7/949-2010 залишити без змін.
Головуючий суддя Г.К. Прокопанич
Судді Л.М. Заплава
Т.П. Фенько