79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
22.09.10 Справа № 17/63
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого - судді Мурської Х.В.
суддів Давид Л.Л.
Кордюк Г.Т.
розглянувши апеляційну скаргу ВАТ "Львівбудкомплектація" б/н від 03.07.10р.
на рішення Господарського суду Львівської області від 22.06.2010р.
у справі № 17/63
за позовом: ВАТ "Українська гірничо-металургійна компанія", м. Київ
до відповідача: ВАТ "Львівбудкомплектація", с. Муроване Пустомитівського району Львівської області
про стягнення 362 582,62 грн.,
за участю учасників судового процесу:
від позивача: Хамуляк О.Б. - представник;
від відповідача: Гаврилюк О.Р. -представник
Представникам сторін роз'яснено процесуальні права та обов'язки, передбачені ст.ст.22, 28 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Розпорядженням голови Львівського апеляційного суду від 21.09.2010р. внесено зміни в склад колегії суддів, замість судді Кравчук Н.М. введено суддю Давид Л.Л.
Рішенням господарського суду Львівської області від 22.06.2010р. у справі № 17/63 (суддя Ділай У. І.) позовні вимоги задоволено, стягнуто з ВАТ “Львівбудкомплектація” на користь ВАТ “Українська гірничо-металургійна компанія” 321 000,00 грн. основного боргу, 21 335,62 грн. пені, 12 124,71. інфляційних втрат, 3 122,29 грн. 3% річних., 3 575,83 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що згідно ст. 526 ЦК України відповідач свої зобов'язання виконав не належним чином, сума основного боргу підтверджується матеріалами справи, в свою чергу відповідачем належними та допустимими доказами не спростована. Враховуючи факт прострочення грошового зобов'язання, суд стягнув пеню, інфляційні та річні у відповідності до умов договору та ст. 625 ЦК України.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій рішення суду першої інстанції вважає незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині стягнення пені, інфляційних та річних. Зокрема, скаржник зазначає, що поставка товару здійснювалася на підставі накладних, а не на підставі договору. Крім того, апелянт стверджує, що суд безпідставно не задоволив телеграму про відкладення розгляду справи для надання сторонам провести звірку взаємних розрахунків.
Позивач в судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів скаржника заперечив, оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тому просить суд апеляційної інстанції залишити його без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Ухвалою суду від 05.08.2010р. сторін зобов'язано було провести детальну звірку взаєморозрахунків по спірних накладних, для чого відповідачу потрібно було з'явився до позивача, а позивачу створити належні умови проведення звірки.
Проте, сторони вимог ухвали суду не виконали, акт звірки взаєморозрахунків по спірних накладних суду не подали.
В судовому засіданні 08.09.2010р. було оголошено перерву до 15.09.2010р. та продовжено до 22.09.2010р., про що сторони були повідомлені під розписку, для надання можливості сторонам провести документально обґрунтовану звірку взаєморозрахунків.
22.09.2010р. представником позивача було подано клопотання б/н від 21.09.2010р. про долученя до матеріалів справи копію акту взаєморозрахунків станом на 08.09.2010р.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу та заслухавши пояснення сторін, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення господарського суду Львівської області від 22.06.2010р. у справі № 17/63 з огляду на наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, між ВАТ "Українська гірничо-металургійна компанія" (постачальник) та ВАТ "Львівбудкомплектація" (покупець) 15.01.2009р. укладено договір поставки №17, згідно умов якого, постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплати на умовах, викладених в договорі, продукцію (металолродукцію), асортимент, кількість, якість та ціна якої вказані в специфікаціях, які оформляються у вигляді додатків до цього договору та є його невід'ємною частиною або у рахунку-фактурі, який надається постачальником покупцю відповідно до умов даного договору та є його невід'ємною частиною (а.с. 11-13).
24.04.2009р. між сторонами підписано додаток № 1 до договору № 17 від 15.01.2009р., яким внесено зміни до основного договору, а саме: розрахунок за товар здійснюється на р/р постачальника на протязі 15-ти банківських днів з моменту відвантаження постачальником або згідно специфікації.
На виконання умов договору, постачальник відпустив покупцю продукцію на загальну суму 371 422,29 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН ЛФ-002911 від 27.11.2009р. на суму 105 105,40 грн., № РН ЛФ-002912 від 27.11.2009р. на суму 88 720,50 грн.; № РН ЛФ-002939 від 30.11.2009р. на суму 29 710,46 грн.; № РН ЛФ-002950 від 30.11.2009р. на суму 17 986,72 грн., № РН ЛФ-002958 від 01.12.2009р. на суму 1 771,45 грн., № РН ЛФ-0000125 від 25.01.2010р. на суму 17 430,00 грн., № РН ЛФ-0000173 від 29.01.2010р. на суму 109 649,40 грн.; № РН ЛФ-0000194 від 01.02.2010р. на суму 4 325,88 грн., які підписані представниками і скріплені печатками сторін, довіреностями на отримання даної продукції (а.с. 15-26).
Відповідно до п.6.1 договору ціна, асортимент, кількість продукції можуть вказуватися у рахунку-фактурі, який надається постачальником покупцю без підписання специфікації.
Зі змісту п.6.3 договору вбачається, що фактичне отримання продукції покупцем свідчить, що покупець отримав рахунок-фактуру і додаткових доказів отримання рахунку фактури не потребує.
Позивачем було долучено до матеріалів справи рахунки-фактури №СФ ЛФ-0006916 від 20.11.2009р., № СФ ЛФ-0007055 від 27.11.2009р., № СФ-ЛФ-0007102 від 30.11.2009р., № СФ ЛФ-0000136 від 22.01.2010р., № СФ ЛФ-0007121 від 29.01.2010р. за період 20.11.2009 р. по 01.02.2010р., проте дані рахунки-фактури не відповідають переліку товару та цінам, які містяться в спірних накладних. Крім того, в зв'язку з внесенням змін до договору щодо порядку оплати продукції, колегія суддів вищенаведені рахунки не бере до уваги.
16.03.2010р. позивач направив на адресу відповідача претензію вих. №89 із проханням в термін до 31.03.2010р. добровільно сплатити суму заборгованості в розмірі 353 999,98 грн. (а.с. 54-56).
Проте, відповідач дану претензію задоволив частково.
Відповідно до підписаного сторонами акту звірки взаєморозрахунків від 22.04.2010р. за період з 01.03.2009р. по 21.04.2010р., сума заборгованості ВАТ “Львівбудкомплектація” перед позивачем станом на 21.04.2010 року складала 330 000,00 грн. (а.с. 57).
Як вбачається із наданих суду банківських виписок до моменту звернення позивача до суду із позовною заявою ВАТ “Львівбудкомплектація” оплачено товар на загальну суму 50 422,29 грн. Відповідно до уточнених позовних вимог станом на 01.06.2010р. заборгованість відповідача перед ВАТ “Українська гірничо-металургійна компанія” складає 321 000,00 грн. (а.с. 68).
Крім цього, заборгованість в розмірі 321 000,00 грн. підтверджується і актом звірки взаєморозрахунків від 08.09.2010р., який підписаний представниками та скріплений печатками сторін.
При винесені постанови, колегія суддів керувалася наступним:
Згідно зі ст.11 ЦК України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 712 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідачем до матеріалів апеляційного провадження долучено оригінали платіжних доручень на загальну суму 139 650,53 грн., які, на його думку, свідчать про часткову оплату продукції, яку він отримав згідно спірних накладних (а.с. 10-109).
Проте, колегія суддів не погоджується з такою думкою, оскільки дані платіжні доручення місять посилання «призначення платежу»на зовсім інші рахунки та накладні, ніж ті, які заявлені позивачем.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 321 000,00 грн. основного боргу, оскільки дана вимога є документально обґрунтована, підставна, в свою чергу відповідачем належними та допустимими доказами не спростована.
Приписами ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Сторони в п. 8.3 договору передбачили, що у випадку порушення строків оплати за наявності фактичного отримання покупцем продукції, покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що згідно розрахунку позовних вимог становить 21 335,62 грн. та правомірно задоволені місцевим господарським судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач як особа, що порушила грошове зобов'язання, повинен відшкодувати позивачу збитки від інфляції та три проценти річних, які, згідно розрахунку становлять 12 124,71 грн. інфляційні втрати та 3 122,29 грн. 3% річні (згідно заяви про уточнення позовних вимог та розрахунку а.с. 7-9, 68).
Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Таким чином, всупереч вимог ст.33 ГПК України скаржником не надано суду доказів, які б спростовували факти, викладені в позовній заяві.
Твердження скаржника про порушення норм процесуального права, а саме: не задоволення телеграми про відкладення розгляду справи для надання сторонам можливості провести звірку взаєморозрахунків, не береться судом до уваги, оскільки, як вбачається з матеріалів справи за клопотанням відповідача розгляд справи вже було відкладено (а.с. 73), а тому повторне клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів розцінює як зловживання відповідачем своїми правами та навмисне затягування розгляду справи.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Керуючись, ст. ст. 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -
1. Рішення господарського суду Львівської області від 22.06.2010р. у справі № 17/63 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.
3. Справу повернути в господарський суд Львівської області.
Головуючий суддя Мурська Х.В.
судді Давид Л.Л.
Кордюк Г.Т.