Справа №461/5036/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
/заочне/
14 вересня 2023 року місто Львів
Галицький районний суд міста Львова у складі:
головуючого судді Стрельбицького В.В.,
за участю секретаря судового засідання Рожко Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом
позивач ? громадянка Республіки Філіппіни ОСОБА_1
(адреса проживання: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; паспорт громадянки Республіки Філіппіни № НОМЕР_1 )
представник позивача - ОСОБА_2
( АДРЕСА_2 )
до
відповідач ? ОСОБА_3
(адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 )
про розірвання шлюбу, ?
встановив:
Позиції сторін та учасників справ, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Громадянка Республіки Філіппіни ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, у якому просить розірвати шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований органом реєстрації актів цивільного стану м. Лас-Пін'яс 28 липня 2017 року, реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на те, що спільне життя у неї з відповідачем не склалося, через відсутність взаєморозуміння між ними. Зауважує, що з відповідачем спільного господарства не ведуть, шлюбних стосунків не підтримують, проживають у різних країнах, відтак, шлюб носить формальний характер. ОСОБА_1 стверджує, що подальше спільне життя та перебування у шлюбі є неможливим та суперечить її інтересам.
Ухвалою суду від 28 червня 2023 року прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у даній справі, вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позивач у судове засідання не з'явилася про дату, час та місце розгляду повідомлялася належним чином. Відповідно до наявного у матеріалах справи клопотання представника позивача, просить суд проводити розгляд у її відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечує, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, зокрема у відповідності до ст. 128 ЦПК України, що підтверджується матеріалами справи. Правом на подачу відзиву на позов та подачу заяви про розгляд справи за його відсутності не скористався.
Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
В свою чергу, сторона зобов'язана демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
З врахуванням тривалості провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам в повній мірі реалізувати свої процесуальні права, а також того, що відповідач неодноразово не з'являвся у судове засідання, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
При цьому, суд наголошує, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні відповідача, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Отже, з врахуванням тривалості провадження, з метою забезпечення розумних строків розгляду у справі, суд вважає, що розгляд справи у відсутності відповідача є можливим, а законні підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
З огляду на неявку відповідача по даній цивільній справі, врахувавши позицію сторони позивача, суд вважає можливим розглядати справу з ухваленням заочного рішення.
При цьому, суд враховує положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які покладають на суд обов'язок продовжувати здійснювати правосуддя в умовах введення воєнного стану, за наявності такої можливості та встановлюють те, що повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. При цьому, скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства прямо забороняється Законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування.
Правове регулювання відносин які винесені стороною на розгляд суду визначається нормами Загальної Декларації Прав Людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10.12.1948 року й ратифікованої Україною у 1973 році, Конституцією України, Сімейним кодексом України та Законом України «Про міжнародне приватне право».
Саттею 16 Загальної Декларації Прав Людини визначено, що чоловіки i жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися i засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній i повній згоді сторін, що одружуються. Сім'я є природним i основним осередком суспільства i має право на захист з боку суспільства та держави.
Наведене положення міжнародно-правової норми відповідає змісту статті 51 Конституції України, якою встановлено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
За змістом статті 24 Сімейного кодексу України, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Засади шлюбу, особисті немайнові права і обов'язки подружжя, підстави їх виникнення та зміст визначаються Сімейним кодексом України, метою якого, зокрема, є побудова сімейних відносин на паритетних засадах та рівних правах. У свою чергу, можливість припинення шлюбу на підставі волевиявлення кожного з подружжя є проявом принципу свободи шлюбу і рівності подружжя. Оскільки укладення шлюбу здійснюється вільно і добровільно, то ніхто не може бути змушений до збереження подружніх стосунків, якщо їх основи втрачені.
Судом встановлено, що 28 липня 2017 року між громадянкою Республіки Філіппіни ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та громадянином України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладено шлюб, який зареєстровано органом реєстрації актів цивільного стану м. Лас-Пін'яс Республіки Філіппіни за реєстраційним номером 20171658 та видано свідоцтво про шлюб, на якому 13.03.2023 року проставлено апостиль.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 58 Закону України «Про міжнародне приватне право», шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу. Шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні.
Згідно з положеннями статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право», правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином. Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.
Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу (стаття 63 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до наказу Мін'юсту №52/5 від 18.10.2000 р. «Про затвердження Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні», документи, видані компетентними органами іноземних держав, що свідчать акти цивільного стану, вчинені за межами України за законами іноземних держав, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до міжнародного договору ст. 1 Гаазької Конвенції від 5 жовтня 1961 року передбачено, що її умови поширюються на офіційні документи, які були видані на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Такими документами визнаються: 1) документи, що походять від прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; 2) адміністративні документи; 3) нотаріальні акти та інші. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампа, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був виданий (ст.3 Конвенції). При цьому апостиль повинен відповідати вимогам Доповнення до Конвенції.
Відповідно до ст. ст. 2,3 Гаазької Конвенції (набрання чинності в Україні 22.10.2003 р.), кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Згідно з положенням вказаної Конвенції документ, на якому проставлено апостиль, не потребує жодного додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі - учасниці цієї Конвенції.
Таким чином, виходячи з вищенаведеного, шлюб укладений між громадянкою Республіки Філіппіни ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та громадянином України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дійсним в Україні. При цьому, суд також наголошує, що в процесі судового розгляду не встановлено даних про наявність підстав визначених Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу.
Визначаючи, чи є у подружжя спільний особистий закон, необхідно враховувати положення частини першої статті 16 Закону України «Про міжнародне приватне право», відповідно до якої особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.
Враховуючи, що позивач є громадянкою Республіки Філіппіни, а відповідач - громадянином України, то виходячи з положень статті 16 Закону України «Про міжнародне приватне право», у сторін відсутній спільний особистий закон подружжя. Також встановлено, що подружжям спільно не обрано право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу.
Відповідно до частин першої, другої статті 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Між Україною та Республікою Філіппіни немає міжнародного договору у сфері правової допомоги у цивільних і сімейних справах.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право», іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону, цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, підсудність судам України справ з іноземним елементом.
Визначаючи підсудність справи судам України, необхідно керуватися загальними правилами, визначеними у статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» .
Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», встановлені підстави визначення підсудності справ судам України, зокрема, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.
За загальним правилом частини першої статті 9 Закону України «Про міжнародне приватне право», будь-яке відсилання до права іноземної держави має розглядатися як відсилання до норм матеріального права, яке регулює відповідні правовідносини, виключаючи застосування його колізійних норм, якщо інше не встановлено законом.
Із наведеного загального правила наявний виняток: відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про міжнародне приватне право», у випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, при вирішенні питання щодо розірвання шлюбу у даній справі, застосуванню підлягає законодавство держави, суд якої вирішує справи про розірвання шлюбу, за умови постійного проживання хоча б одного з подружжя на території цієї держави. Враховуючи те, що згідно з довідкою наданою Відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Львівській області встановлено, що місцем реєстрації відповідача є: АДРЕСА_4 , та останній є громадянином України, застосуванню підлягає законодавство України.
Майнового спору між подружжям у цьому провадженні немає.
Відповідно до статті 24 Сімейного кодексу, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Згідно ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст.112 СК України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення (ч. 2 ст. 112 СК України).
Беручи до уваги вищенаведене, враховуючи те, що шлюб ґрунтується на засадах добровільності, позивач наполягає на розірванні шлюбу, а сімейний розлад носить тривалий характер, подружжя спільно не проживають тривалий час, сім'ю поновити неможливо, в ході судового розгляду примирення не відбулося, а тому суд приходить до висновку про наявність законних підстав для задоволення позову.
Розподіл судових витрат слід провести відповідно до ст.141 ЦПК України.
Разом з тим, вирішуючи питання судових витрат, враховуючи принцип диспозитивності процесу, суд приходить до висновку, що такі слід залишити за ОСОБА_1 , яка, згідно прохальної частини позовної заяви, заявила таке клопотання.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України,
ухвалив:
Позов задовольнити.
Розірвати шлюб, укладений 28 липня 2017 року між громадянкою Республіки Філіппіни ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та громадянином України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстровано органом реєстрації актів цивільного стану м. Лас-Пін'яс Республіки Філіппіни за реєстраційним номером 20171658.
Судові витрати залишити за позивачем.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач ? громадянка Республіки Філіппіни ОСОБА_1
(адреса проживання: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; паспорт громадянки Республіки Філіппіни № НОМЕР_1 )
представник позивача - ОСОБА_2
( АДРЕСА_2 )
відповідач ? ОСОБА_3
(адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 )
Повний текст рішення складено 14 вересня 2023 року.
Головуючий суддя В.В. Стрельбицький