"02" липня 2010 р.Справа № 20/184-08-3620
За позовом: Дочірнього підприємства «БЛЮ ДОЛФІН ШИППІНГ СЕРВІС ІНК»,
До відповідача: Фізико-Хімічного інституту ім..О.В.Богатського Національної академії наук України;
про зобов'язання виконати договір.
Головуючий суддя Щавинська Ю.М.
судді: Цісельський О.В.
Степанова Л.В.
Представники сторін:
від позивача: не з'явились.
від відповідача: Розенбойм Ю.О., діючий за дов.№101/177-01 від 25.03.2010р.
СУТЬ СПОРУ: Дочірнє підприємство «БЛЮ ДОЛФІН ШИППІНГ СЕРВІС ІНК»звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій з урахуванням клопотання про уточнення позовних вимог (вх. суду 20015 від 02.10.2008р.(т.2 а.с.11-12) просить зобов'язати Фізико-Хімічний інститут імені О.В.Богатського Національної академії наук України передати в оренду Дочірньому підприємству «БЛЮ ДОЛФІН ШИППІНГ СЕРВІС ІНК» відповідно до умов договору від 01.05.2008р. нежитлове приміщення, загальною площею 190,8 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, 37 на першому поверсі п'ятиповерхового будинку, та підписати відповідний акт прийому-передачі; зобов'язати відповідача не нараховувати орендну плату на об'єкт оренди 190,8 кв.м. до фактичної передачі об'єкту орендарю по акту прийому-передач; а також внести зміни до п.10.1 Договору оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі НАН України та віднесених до її відання установ, організацій та підприємств від 01.05.2008р. на об'єкт 190,8 кв.м., розташований по вул.Пушкінській, 37, в порядку, передбаченому ст.188 ГК України, згідно Листу №04-07/08 позивача від 04.08.2008р. та викласти п.10.1. Договору у наступній редакції: «Цей Договір укладено строком на один рік. Договір діє з моменту його підписання, але не раніше передачі Майна за актом прийому-передачі».
В обґрунтування заявлених позовних вимог Дочірнє підприємство «БЛЮ ДОЛФІН ШИППІНГ СЕРВІС ІНК»посилається на те, що відповідно до Постанови Ради Української РСР від 18 липня 1977 року №371 та інших документів, Фізико-Хімічний інститут ім.О.В.Богатського Національної академії наук України є організацією, віднесеною до відання Національної академії наук України, і на його балансі знаходиться будинок за адресою: вул. Пушкінська, 37. Відповідно отриманого від НАН України дозволу, відповідачем був проведений конкурс на право укладання договорів оренди нежитлових приміщень у вказаній вище будівлі. Умови конкурсу були опубліковані в газеті «Деловая Одесса»№52 (243). Серед приміщень, щодо яких проводився конкурс, було нежитлове приміщення на першому поверсі п'ятиповерхового будинку за адресою м.Одеса, вул.Пушкінська, 37, перший поверх, загальною площею 190,8 кв.м. Відповідно до Протоколу засідання комісії з проведення конкурсу на право оренди нерухомого майна, позивач виграв вказаний конкурс, та на його підставі між сторонами був укладений договір оренди від 01.05.2008р.
Після цього, відповідач, в порушення діючого законодавства України, не підписав з позивачем акт прийому-передачі об'єкту оренди, та, відповідно, не надав його у користування, з посиланням на судові спори зі «старим орендарем», звернення та пропозиції залишав без уваги. У зв'язку з цим, а також враховуючи, що станом на дату звернення до суду договір не виконується з вини відповідача, Дочірнє підприємство «БЛЮ ДОЛФІН ШИППІНГ СЕРВІС ІНК»вважає необхідним строк дії договору (відповідно, строк користування об'єктом оренди) продовжити; початком строку дії договору оренди та користування об'єктом оренди вважати момент фактичного прийняття об'єкту оренди у користування по акту приймання-передачі.
Відповідач по справі проти задоволення позову заперечує, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що договір оренди від 01.05.2008 року між сторонами є припиненим у зв'язку з настанням кінцевої дати його дії, вимоги про внесення змін до договору, що припинив дію, а також вимоги про зобов'язання виконати умови такого договору не ґрунтуються на приписах чинного законодавства України. Щодо вимог про зобов'язання відповідача не нараховувати орендну плату за користування об'єктом оренди, передбаченим договором оренди від 01.05.2008р. до фактичної передачі цього майна по акту прийому-передачі, відповідач також вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки така орендна плата позивачу взагалі не нараховувалась.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.08.2008 року було порушено провадження у справі.
Ухвалою суду від 27.10.2008р. провадження у справі було зупинено за клопотанням представників сторін до закінчення розгляду господарським судом Одеської області пов'язаної з нею справи № 15/183-08-4051.
Ухвалою суду від 15.04.2010 року провадження по справі було поновлено із призначенням її розгляду на 12.05.2010 року.
Ухвалою в.о.голови господарського суду Одеської області від 15 квітня 2010 року строк розгляду справи був продовжений на один місяць до 15.05.2010 року.
Ухвалою суду від 12.05.2010 року розгляд справи був відкладений на 09 червня 2010 року у зв'язку з неприбуттям в судове засідання представника позивача, від якого не надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, невиконання позивачем вимог ухвали суду від 15.04.2010 року та відсутності належних доказів його сповіщення про час та місце судового засідання.
Ухвалою голови господарського суду Одеської області від 17.05.2010 року справу було передано на колегіальний розгляд у складі суддів: головуючий суддя Щавинська Ю.М., суддя Цісельський О.В., суддя Степанова Л.В., у зв'язку з чим ухвалою суду від 17.05.2010 року справу було прийнято до колегіального розгляду із призначенням судового засідання на 11.06.2010р.
Ухвалою суду від 11 червня 2010 року, у зв'язку з неприбуттям в судове засідання представника позивача, від якого не надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, розгляд справи був відкладений на 02 липня 2010 року.
У судове засідання 02 липня 2010 року позивач не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, у зв'язку з чим суд зазначає наступне.
У відповідності до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві», нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Водночас згідно з частиною третьою статті 22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Таким чином, Вищий господарський суд України зазначає, що у разі нез'явлення в судове засідання господарського суду представників сторін або однієї з них, господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 N02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами), де зазначено:
"Розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору."
Як свідчать матеріали справи, судова кореспонденція направлялася позивачу за адресою, вказаною ним у позовній заяві та інших документах по справі, яка є його юридичною адресою відповідно до довідки головного управління статистики в Одеській області від 27.04.2010 року №01-02-105-1124 та витягу з Єдиного державного реєстру.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, надані під час судового розгляду, проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм відповідно правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України “Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відповідно до ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як свідчать матеріали справи, укладений сторонами договір за своєю правовою природою відноситься до договорів найму, різновидом якого є оренда. Приймаючи до уваги, що майно, яке виступає предметом договору, належить до нерухомого майна майнового комплексу Національної академії наук України, до спірних правовідносин в силу ст.1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” застосовуються також норми вказаного закону.
Відповідно до частини 1 статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно з частиною 2 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», яка цілком кореспондується зі ст.291 ГК України, договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Згідно пункту 10.1 договору оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі НАН України та віднесених до її відання установ, організацій та підприємств від 01.05.2008р, зазначений договір укладений на строк до 31.12.2008р. Чинність договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено (пункт 10.6.).
Крім того, пунктом 10.4 договору оренди від 01.05.2008р. визначена неможливість автоматичної пролонгації строку дії договору, а також встановлено, що продовження терміну дії договору оренди від 01.05.2008р. відбувається виключно на підставі відповідного дозволу Бюро Президії НАН України.
Суд також зазначає, що чинним законодавством встановлений порядок продовження строку дії договору найму, згідно з яким (ч.1 ст. 777 ЦК України), наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.
Як вбачається із матеріалів справи, Позивач не звертався до відповідача з заявою про укладання договору найму на новий строк. Натомість, листом від 29.01.2009р. (т.2 а.с.105-106), тобто у місячний строк з дня закінчення строку дії Договору оренди від 01.05.2008р., позивач був повідомлений про те, що цей договір на новий строк укладатися не буде. Крім того, зазначене переважне право наймача, у відповідності до вимог закону, припиняється у разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору. Факт наявності судового спору щодо умов договору оренди від 01.05.2008р. свідчить про відсутність вказаної домовленості.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що договір оренди від 01.05.2008р. між сторонами по справі припинив свою дію 31 грудня 2008 року.
При цьому, внесення змін до договору, який припинився, чинним законодавством не передбачено, у зв'язку з чим посилання позивача на статтю 188 ГК України щодо порядку внесення змін до договору є необґрунтованим.
Суд також вказує, що умовами конкурсу, за результатами якого був укладений договір оренди між сторонами, передбачений відлік терміну оренди з дати підписання договору. Отже, вимоги позивача про внесення змін до договору оренди в частині відліку цього терміну від дати передачі майна за актом прийому-передачі, суперечать істотним умовам конкурсу, яким позивачу було надано право на укладання вказаного договору.
Щодо вимог про зобов'язання відповідача передати йому в оренду нежитлове приміщення, яке є предметом договору оренди від 01.05.2008р., суд зазначає наступне.
Зі змісту правовідносин між сторонами та доводів позивача вбачається, що підставою цих вимог є норми договору оренди від 01.05.2008р. Оскільки вказаний договір на час ухвалення судового рішення є таким, що припинив свою дію, а Позивач не навів інших підстав виникнення права на передачу йому майна у користування, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у цій частині.
Аналізуючи вимоги позивача про зобов'язання відповідача не нараховувати орендну плату за користування об'єктом оренди до фактичної передачі цього майна по акту прийому-передачі, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
В порушення вимог вказаної статті Позивачем не було надано доказів того, що відповідачем нараховувалася орендна плата за користування майном відповідно до спірного договору оренди. Натомість, з письмових пояснень відповідача та наданої ним довідки від 19.04.2010 року №101/231-01 (т.2 а.с.110) вбачається, що рахунки на оренду та відшкодування комунальних послуг не виставлялися, оскільки площа не була передана орендарю.
З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим витрати по сплаті державного мита та ІТЗ судового процесу у відповідності до ст.49 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У позові відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
Головуючий суддя Щавинська Ю.М.
Суддя: Цісельський О.В.
Суддя: Степанова Л.В.