"16" вересня 2010 р. Справа № 4/205/09
Позивач Перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах
держави в особі Міністерства промислової політики України,
вул. Сурикова, 3, м. Київ, 03035
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог
на предмет спору на стороні позивача
Миколаївська міська рада,
вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54027
Відповідач Державна акціонерна холдингова компанія “Чорноморський
суднобудівний завод”,
вул. Індустріальна, 1, м. Миколаїв, 54011
Суддя Т.М.Дубова
Від позивача - не з'явився
Від відповідача - Яковлева К.С. довіреність від 17.05.10р.
Від третьої особи - не з'явився
Прокурор - Паніч Т.В.
СУТЬ СПОРУ: визнання права власності на гуртожитки за адресами: вул. Водопровідна, 19, № 1, вул. П.Комуни, 26/3 № 3, вул. П.Комуни, 26/4 № 4, вул. Київська, 2 № 5,вул. Бутоми, 9 № 6, вул. Бутоми, 11 № 7, вул. Бутоми, 13 № 8, вул. Бутоми, 15 № 9, вул. Терасна, 7-а № 14, вул. Б.Бульвар, 3-а № 11, вул. Терасна, 9-а № 15 в м. Миколаєві за Державою Україна в особі Міністерства промислової політики України з моменту включення об'єктів нерухомості до статутного фонду ДАХК “ЧСЗ”.
Відповідач надав відзив, яким позов заперечив, посилаючись на те, що питання про право власності на спірні об'єкти нерухомого майна було вже розглянуто в судовому порядку. 30.10.2006р. рішенням Апеляційного суду Миколаївської області було відмовлено в позові про визнання недійсним рішень та дій спостережної ради.
Крім того, Миколаївська міська рада видала свідоцтво на право власності на спірне нерухоме майно .
На думку відповідача з позовом слід звертатися до інших осіб, оскільки частина об'єктів нерухомого майна, щодо яких подано позов, взагалі не перебуває у власності ДАХК “ЧСЗ”, а саме: вул. Водопровідна, 19, № 1, вул. Паризької комуни, 26/4 №4, вул. Бутоми, 10 № 9, вул. Терасна, 7-а, № 14, вул. Терасна, 9-а, № 15.(детальніше викладено у відзиві т.2 а.с.1,2).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, господарський суд -
Прокурор звернувся до господарського суду з позовом про визнання права власності на гуртожитки за адресами: вул. Водопровідна, 19, № 1, вул. П.Комуни, 26/3 № 3, вул. П.Комуни, 26/4 № 4, вул. Київська, 2 № 5,вул. Бутоми, 9 № 6, вул. Бутоми, 11 № 7, вул. Бутоми, 13 № 8, вул. Бутоми, 15 № 9, вул. Терасна, 7-а № 14, вул. Б.Бульвар, 3-а № 11, вул. Терасна, 9-а № 15 в м. Миколаєві за Державою Україна в особі Міністерства промислової політики України з моменту включення об'єктів нерухомості до статутного фонду ДАХК “ЧСЗ”, посилаючись на те, що всупереч законодавству, що діяло на час корпоратизації відповідача, з вартості цілісного майнового комплексу не вилучена вартість майна, до якого встановлені пільги (соцкультпобут) і вартість об'єктів державного житлового фонду (будівлі-гуртожитки). Відповідно до п. 45 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди, затверд. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.1992 р. № 522, вартість цілісного майнового комплексу зменшується на вартість майна, що належить державі, для якого встановлені пільги (безоплатна передача об'єктів соціально-побутового призначення та житлового фонду).
Приватизація майна відповідачем відбулась з порушенням вимог Законів «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію державного житлового фонду»та ст. 5 Житлового кодексу УРСР, згідно якої будинки відомчого житлового фонду підлягають поступовій передачі до відання місцевих рад. Позов обґрунтовано також ст.ст. 328, 392 ЦК України.
Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані належним чином, тому задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:
Відповідно до Положення про Міністерство промислової політики України, затверджене Постановою КМУ № 1538 від 02.11.2006, позивач є центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної промислової політики, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та здійснює відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності.
ДАХК «ЧС3»створений шляхом корпоратизації Державного підприємства «Чорноморський суднобудівний завод»на виконання Постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної Акціонерної холдингової компанії «Чорноморський суднобудівний завод»у порядку, визначеному Указом Президента України від 15.06.1993 № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств»та Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок корпоратизації підприємств»від 05.07.1993 № 508.
Згідно наказу позивача від 10.09.1999 № 328 «Про створення Державної акціонерної холдингової компанії «Чорноморський суднобудівний завод»затверджено статут товариства. Підставою для роздержавлення стала постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної акціонерної холдингової компанії «Чорноморський суднобудівний завод»від 11.12.1998 № 1959.
Наказом позивача № 85 від 04.03.1999, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної акціонерної холдингової компанії «Чорноморський суднобудівний завод»від 11.12.1998 № 1959, затверджено склад комісії з корпоратизації ДП «ЧСЗ»за участю представників позивача, відділу ФДМУ, облдержадміністрації, установи банку та відповідача.
Наказом Мінпромполітики України від 30.04.1999 № 171затверджено протокол засідання інвентаризаційної комісії та акт оцінки цілісного майнового комплексу ДП «ЧСЗ». За актом прийому-передачі від 13.12.01 за № 5-4/1 та додатків до нього, на виконання наказу Мінпромполітики України від 17.08.2001 № 51, позивач передав, а відповідач прийняв активи до статутного фонду станом на 30.04.99 та 01.07.01, у тому числі і спірні гуртожитки.
Відповідач зазначив, що корпоратизація ДАХК «ЧСЗ»була завершена в 2001р., а приватизація здійснена в 2003р. При цьому, приватизація проводилась шляхом продажу пакету акцій на конкурсі, а не продажу окремих об»єктів. Отже, посилання позивача на те, що приватизувались об»єкти державного житлового фонду не відповідають обставинам справи, оскільки об»єктом приватизації були акції.
Після завершення корпоратизації відповідач набув право власності на майно, що було йому передано за актом прийому-передачі від 13.12.01р. за № 5-4/1.
Рішенням Миколаївської міської ради № 190 від 25.01.2008р. «Про оформлення прав власності на об'єкти нерухомого майна за юридичною особою»було вирішено оформити право власності відповідачу та видати свідоцтва на право власності на вищевказані гуртожитки, на підставі наказу позивача від 10.09.1999р. № 328 та акту прийому-передачі від 13.12.01р. за № 5-4/1.
На підставі рішення Миколаївської міської ради № 190 від 25.01.2008 відповідачу видані свідоцтва та внесено до реєстру прав власності на нерухоме майно на гуртожитки, що знаходяться за адресами: вул. Бутоми, 9 № 6, вул. Бутоми, 11 № 7, вул. Бутоми, 13 № 8, вул. Бутоми, 15 № 9.
За поясненнями відповідача (т.2, арк.спр.2) частина об'єктів нерухомого майна, щодо яких подано позов, взагалі не перебуває у його власності, а саме: вул. Водопровідна,19 № 1, вул. П.Комуни, 26/4 №4, вул. Бутоми, 10 №9, вул. Терасній, 7-а № 14, вул. Терасній, 9-а № 15.
Ухвалами суду від 07.12.09р., 26.05.10р., 07.07.10р., 21.07.10р. прокурора було зобов'язано надати витяг з реєстру прав власності на спірне нерухоме майно та відповідні свідоцтва. Прокурор без поважних причин вимоги суду не виконав.
Отже, визначені вище документи свідчать про те, що корпоратизація та приватизація об'єктів спірного нерухомого майна відбулась саме за розпорядженням позивача.
Прокурором та позивачем не доведено будь-яких доказів, щодо скасування результатів корпоратизації та приватизації в частині спірних гуртожитків та оскарження рішення Миколаївської міської ради № 190 від 25.01.2008р., відповідно до чинного законодавства.
За таких обставин, посилання прокурора на статті 328, 392 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 20 Цивільного Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд. Проте, згідно до п. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2-5 ст. 13 цього Кодексу.
Суд вважає, що позивач не має права на захист своїх цивільних прав по заявленому позову.
На підставі викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позову, тому в позові слід відмовити,
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -
В позові відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене у 10-денний строк.
Суддя Т.М.Дубова
Рішення оформлено у відповідності зі ст. 84 ГПК України та підписано суддею 21.09.10р.