21 вересня 2010 р. № 44/276-б
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:Короткевича О.Є.
суддів:Продаєвич Л. В., Хандуріна М. І.
розглянувши матеріали
касаційного поданняЗаступника прокурора міста Києва
на постанову господарського суду м. Києва від 04.06.2009 року
у справі№44/276-б господарського суду м. Києва
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аметт"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Техно-системс"
про Банкрутство
за участю представників сторін:
Від прокуратури: Рудак О. В.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.05.2009 року порушено провадження у справі № 44/276-б про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-системс", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Постановою господарського суду м. Києва від 04.06.2009 року у справі № 44/276-б (суддя Чеберяк П. П.) на підставі ст.ст. 22-25, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-системс" визнано банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором банкрута призначено ініціюючого кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Аметт".
Не погоджуючись з прийнятою постановою, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням в порядку ст. 107 ГПК України, в якому просить: скасувати постанову господарського суду м. Києва від 04.06.2009 року у справі №44/276-б, посилаючись на порушення місцевим судом норм ГПК України та ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Заслухавши пояснення представників, переглянувши в касаційному порядку прийняту у справі постанову місцевого господарського суду, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла висновку, що касаційна скарга Прокуратури міста Києва підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника, як це передбачено ст. 2 ГПК України.
Згідно зі ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Далі -Закону) в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.
Отже в контексті викладеного норми при розгляді справи за правилами ст. 52 Закону предметом доказування є визначення місцезнаходження боржника -юридичної особи та факт відсутності керівних органів за її місцезнаходженням (постанова Верховного Суду України від 06.06.2006 року у справі № Б48/12-05 та від 06.11.2007 року у справі №43/427).
Відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом;місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах. Абзац шостий статті 1 Закону України" Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (у редакції чинній до внесення змін Законом України від 03.03.2005 року №2452-IV) визначає місцезнаходження юридичної особи як місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності-місцезнаходження іншого органу чи особи. Уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв'язок з юридичною особою.
Таким чином, нормами законодавства, чинними на час розгляду даної справи судом першої інстанції, передбачалося обов'язкове зазначення місцезнаходження юридичної особи в її установчих документах, а у разі, коли відбувалася зміна місцезнаходження, повинні були вноситись відповідні зміни до установчих документів та проводитись державна реєстрація цих змін.
Проте установчі документи Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-системс" в матеріалах справи відсутні, відповідно вони не досліджувались судом першої інстанції з метою з'ясування місцезнаходження боржника.
На вимогу господарського суду м. Києва викладену в ухвалі від 15.05.2009 року заявника зобов'язано надати відповідно докази, зокрема докази, що підтверджують фактичне припинення підприємницької діяльності боржника, а судом не виконано своїх повноважень передбачених вимогами ст. 38 ГПК України та витребувано вищезазначені докази, які необхідні для встановлення обставин справи.
Розглядаючи справу господарським судом не встановлено наявності або відсутності підприємницької діяльності боржника на час порушення провадження у справі про банкрутство.
Хоча дослідження цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення питання про визнання боржника банкрутом в порядку ст. 52 Закону.
Законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору), як це передбачено п. 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №15 "Про судову практику в справах про банкрутство".
Касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що в постанові господарського суду м. Києва від 16.03.2010 року про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-системс" банкрутом, в порушення ст. 43 ГПК України, не надано оцінки, а також належним чином не проаналізовано наявність у боржника ознак, передбачених ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Вказане свідчить, що місцевий господарський суд безпідставно порушив провадження у справі, у відсутності доказів наявності підстав передбачених ст. 52 Закону, отже враховуючи викладене постанова господарського суду м. Києва від 16.03.2010 року підлягає скасуванню, а провадження у справі про банкрутство -припиненню.
Керуючись ст. ст.125, 129 Конституції України, 1117, 1119 - 11111, 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційне подання Заступника прокурора міста Києва у справі №44/276-б задовольнити частково.
Постанову господарського суду м. Києва від 04.06.2009 року у справі №44/276-б скасувати.
Провадження у справі №44/276-б припинити.
Головуючий О. Є. Короткевич
Судді Л. В. Продаєвич
М. І. Хандурін