15 вересня 2010 р. № 22/248
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
Мирошниченка С.В. -головуючий,
Барицької Т.Л.,
Жукової Л.В.
розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Гефест Буд"
на рішеннягосподарського суду м.Києва від 28.09.2009
та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.03.2010
у справі №22/248
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Гефест Буд"
простягнення заборгованості за договором лізингу
в судовому засіданні взяли участь представники від:
позивача: не з'явилися;
відповідача: Марініч В.К. (дов. від 02.07.2010р.)
Рішенням господарського суду міста Києва від 28.09.2009р. у справі № 22/248 позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 276 225,70 грн. заборгованість по сплаті лізингових платежів та інших платежів за договором фінансового лізингу № 787 від 26.05.2008р.; 30 474,52 грн. пені, 3 937,35 грн. 3% річних, 3 976,16 грн. інфляційних збитків, 3 146,15 грн. витрат по сплаті державного мита, 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2010р., рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2009р. у справі № 22/248 залишено без змін, а скаргу без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду м.Києва від 28.09.2009р. та постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2010р. у справі №22/248, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гефест Буд" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати та припинити провадження у справі.
В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що господарськими судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.
Заслухавши пояснення представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.05.2008р. між сторонами укладено договір фінансового лізингу № 787.
Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 276 225,70 грн. боргу по сплаті платежів згідно із укладеним сторонами договором фінансового лізингу № 787 від 26.05.2008р., 3 976,16 грн. збитків від інфляції, 18 458,28 грн. пені за прострочення платежів, 1 517,12 грн. 3% річних та судових витрат.
В порядку ст.22 ГПК України позивачем подані заяви про збільшення суми позовних вимог від 23.07.2009р. та від 17.09.2009р., відповідно до останньої позивач просив стягнути з відповідача 276 225,70 грн. боргу по сплаті платежів, 3 976,16 грн. збитків від інфляції, 30 476,52 грн. пені за прострочення платежів, 3 937,45 грн. 3% річних від простроченої суми та судові витрати.
Відповідно до п.1 договору №787 (далі по тексту ТЗ -транспортний засіб), який передається в платне користування на умовах фінансового лізингу.
Згідно із п.2 договору №787 позивач, за договором лізингодавець, передає відповідачу, за договором лізингоодержувачу, а останній отримує в платне користування на умовах фінансового лізингу (далі-лізинг) ТЗ відповідно до замовлень на ТЗ; ТЗ, що передається в лізинг, придбаний на підставі наданого відповідачем замовлення.
В пп.4.5 п.4 договору №787 передбачено, що після надання ТЗ відповідачеві на дату надання сторони підписують акт приймання-передачі ТЗ.
Відповідно до актів приймання-передачі від 30.07.2008р. та від 01.08.2008р. відповідач отримав від позивача транспортні засоби -автобетонозмішувачі АБС-7DA на базі КАМАЗ 53229: шасі №ХТС53229R82332018, реєстраційний №АА6421НМ та шасі №ХТС53229R82332038, реєстраційний №АА64120НМ, відповідно.
В пункті 5 договору №787 сторони погодили умови оплати.
Згідно із абз.1 пп.5.1 п.5 договору №787 за переданий у лізинг ТЗ в період з дати надання до завершення строку лізингу оплачуються лізингові платежі; розмір та строки сплати відповідачем лізингових платежів позивачу встановлюється в плані лізингу (додаток 3 до договору) та інших додатках.
Відповідно до пп.5.2 п.5 договору №787 лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості ТЗ, інші витрати позивача, що безпосередньо пов'язані з виконанням цього договору.
Згідно із пп.5.8 п.5 договору №787 оплата вартості послуг позивача здійснюється в українських гривнях.
Сторонами погоджені план лізингу № 787/001 від 26.05.2008р., зміни від 29.07.2008р. до плану лізингу № 787/001 від 26.05.2008р., зміни від 27.10.2008р. до плану лізингу 787/001 від 26.05.2008р., план лізингу № 787/002 від 26.05.2008р., зміни від 29.07.2008р. до плану лізингу № 787/002 від 26.05.2008р., зміни від 27.10.2008р. до плану лізингу № 787/002 від 26.05.2008р.
Згідно із пп 5.9 п.9 договору № 787 комісія лізингодавця збільшується на суму ПДВ, що нараховується на частину комісії, яка перевищує подвійну облікову ставку НБУ на момент сплати такої комісії, розраховану від вартості об'єкту лізингу.
Зазначене положення відповідає пп.3.2.2 ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97-ВР зі змінами.
Позивачем нараховувались відповідачеві лізингові платежі в порядку, погодженому сторонами в договорі № 787 та додатках до цього договору.
У зв'язку з несплатою відповідачем лізингових платежів, останньому надсилались листи -повідомлення (копія листа від 01.03.2009р. за № 787 ФЛ міститься в матеріалах справи), в якому позивачем вимагається від відповідача сплатити борг та пеню за договором № 787.
Крім того, позивачем виставлялись відповідачу рахунки-фактури на сплату лизингових платежів, що також підтверджено документально.
Доказів сплати позивачу лізингових платежів у строки та у розмірах, відповідно до умов договору №787 та додатків до цього договору, скаржником не надано.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, а за статтею 525 цього ж Кодексу одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.12 Закону України "Про лізинг" від 16.12.1997р. № 723/97-ВР лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі за погодженим з лізингодавцем графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору.
Відповідно до ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997р. №723/97-ВР лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Згідно із ч.1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і у порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
В пп.16.1 п.16 договору № 787 сторони погодили умову про те, що при порушенні відповідачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених планом лізингу, та/або інших платежів, передбачених цим договором, відповідач сплачує пеню у розмірі 0,1% від простроченої суми за кожен день прострочки.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на викладене, судами попередніх інстанцій правомірно застосовано положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР.
Заявник безпідставно розраховує суму лізингових платежів, беручи до уваги лише суми, зазначені у планах лізингу, змінах до планів лізингу, при цьому не враховуючи та не застосовуючи погоджений сторонами порядок і умови їх нарахування у п.5 договору № 787 та умови оплати, погоджені у планах лізингу та змінах до планів лізингу про те, що оплата вартості послуг позивача здійснюється в українських гривнях, кожний наступний лізинговий платіж та інші платежі за цим договором обчислюються відповідно до змін обмінного курсу НБУ української гривні до валюти, зазначеної в плані лізингу, на момент виставлення рахунку позивачем.
Згідно зі ст.16 Закону України "Про лізинг" розміри, спосіб, форма і строки внесення лізингових платежів та умови перегляду визначаються у договорі лізингу за домовленістю сторін відповідно до вимог цього Закону та законодавства України; лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати передбачені договором лізингу платежі.
Оскільки позивачем нараховані відповідачу суми лізингових платежів відповідно до умов договору № 787 та додатків до нього, то у відповідача відсутні підстави стверджувати про помилковість нарахованих позивачем сум лізингових платежів.
Також немає підстав визнати переконливими твердження відповідача про несплату ним лізингових платежів через зазначення позивачем у рахунках сум, на думку заявника, помилкових, тому що відповідач, як сторона за договором № 787, не позбавлена була можливості самостійно вирахувати суми лізингових платежів та вчасно здійснити платежі, відповідно до строків, встановлених у планах лізингу та змінах до планів лізингу.
Оскільки вищезазначені умови договору № 787 та додатків до цього договору погоджені сторонами, підписані та скріплені печатками сторін, то у відповідача відсутні підстави для твердження про одностороннє завищення позивачем сум лізингових платежів. Дійсно, виставлені позивачем рахунки не є підставою для розрахунку розміру заборгованості відповідача за договором №787, проте висновки оскаржуваного рішення грунтуються на умовах договору №787 та додатках до нього, а не на фактах виставлення позивачем відповідачу рахунків-фактур, хоча остання обставина враховувалась з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
У рахунках-фактурах позивача вказано також такий платіж, як відшкодування вартості ТЗ згідно із договором.
Згідно із пп.5.2 п.5 договору № 787 лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості ТЗ; комісію лізингодавця за зданий у лізинг ТЗ; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням цього договору.
Отже, твердження відповідача про те, що такий вид платежу, як відшкодування вартості ТЗ договором № 787 не передбачений, не відповідає умовам договору.
Відповідно до п.1 договору № 787 сторони погодили умову про те, що за цим договором термін амортизація визначається як сума, яка відшкодовує при кожному лізинговому платежі частину вартості транспортного засобу (ТЗ), що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж.
Таким чином, сплату відшкодування вартості ТЗ згідно із договором сторонами передбачено умовами договору №787 та хоча у планах лізингу та змінах до планів лізингу і вказано цей вид платежу, як амортизація, зазначене не впливає на обов'язок відповідача сплатити цей платіж у погоджені сторонами строки та у розмірі, нарахованому в порядку, встановленому умовами договору №787 та додатків до нього.
Оскільки застосований позивачем порядок нарахування розмірів лізингових платежів відповідає умовам договору №787 та додатків до нього, то відсутні підстави для твердження про односторонню зміну позивачем умов договору, також договір № 787 відповідає умовам ст.ст.202, 203 ЦК України.
В матеріалах справи відсутні докази визнання договору №787 недійсним також відсутні підстави вважати договір № 787 нікчемним.
Враховуючи те, що, як вже зазначалось, відповідач мав змогу самостійно визначити розмір сум лізингових платежів, то твердження відповідача про те, що виставлення позивачем рахунків-фактур із сумами лізингових платежів, із якими не згоден відповідач, спричинило до несплати відповідачем лізингових платежів, а останнє у свою чергу потягло за собою припинення використання майна, є безпідставним; між вказаними обставинами немає причинно - наслідкового зв'язку та вони всі залежали безпосередньо від волевиявлення відповідача, тому і посилання відповідача на норму ст.762 ЦК України про звільнення від плати також є безпідставним.
Крім того, пп 5.5 п.5 договору №787 передбачено, що лізингоодержувач не має права затримувати лізингові платежі, термін сплати яких настав, навіть з причини пошкодження ТЗ або внаслідок виникнення обставин, які виникли не з вини лізингоодержувача.
Стосовно тверджень скаржника щодо розгляду справи за його відсутності, суд зазначає наступне як вбачається із матеріалів справи, ухвалою суду першої інстанції від 25.05.2009р. про порушення провадження у справі №22/248, розгляд справи призначено на 27.07.2009р.; в судове засідання 27.07.2009р. представник відповідача не з'явився; розгляд справи було відкладено на 27.08.2009р., з протоколу судового засідання від 27.08.2009, у цьому судовому засіданні був присутнім представник відповідача та у ньому було оголошено перерву в судовому засіданні до 28.09.2009р., про що представники сторін повідомлені під розписку.
Представник скаржника в скарзі зазначає, що 28.09.2009р. був присутнім на розгляді справи в Шевченківському районному суді м.Києва, у зв'язку з затриманням розгляду справи в районному суді не мав змоги бути присутнім на судовому засіданні в господарському суді м.Києва призначеному на 28.09.2009р. о 12:30.
Клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Обов'язок щодо забезпечення явки повноважного представника в судове засідання лежить на стороні у справі.
Крім того, ст. 22 ГПК України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав та охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Слід зауважити, що ст.69 ГПК України передбачено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
Київський апеляційний господарський суд обґрунтовано не прийняв до уваги зазначене, оскільки відповідач за місяць був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
Інші твердження скаржника досліджувались господарськими судами і їм дана належна юридична оцінка.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення господарського суду м.Києва від 28.09.2009р. та постанови Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2010р. у справі №22/248 не вбачається.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гефест Буд" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду м.Києва від 28.09.2009р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2010р. у справі №22/248 залишити без змін.
Головуючий: Мирошниченко С.В.
Судді: Барицька Т.Л.
Жукова Л.В.