15 вересня 2010 р. № 33/294
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
Мирошниченка С.В. -головуючий,
Барицької Т.Л.,
Жукової Л.В.
розглянувши касаційну скаргуПриватного підприємства "Інтертрейдінг"
на рішеннягосподарського суду м.Києва від 30.11.2009р.
та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.05.2010р.
у справі №33/294
за позовомПриватного підприємства "Інтертрейдінг"
доВідкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра"
третя особа:ВАТ "Сумигаз"
прозобов'язання вчинити дії та стягнення 157 442,85 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники від:
позивача: не з'явилися;
відповідача: Жорова В.Л. (дов. від 30.03.2010р.);
третя особа: не з'явилися
Рішенням господарського суду міста Києва від 30.11.2009р. у справі №33/294 у позові відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2010р., апеляційну скаргу Приватного підприємства „Інтертрейдінг” залишено без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва у справі №33/294 від 30.11.2009р. - без змін.
Приватне підприємство "Інтертрейдінг" в касаційній скарзі просить скасувати вказані рішення та постанову, справу передати на новий розгляд.
В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що господарськими судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства. Відповідачем в судовому засіданні було подано відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти викладених в скарзі вимог та просить залишити без змін прийняті судами рішення.
Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Як вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство „Інтертрейдінг” звернулося до господарського суду м. Києва з позовом, в якому просить суд зобов'язати відповідача виконати платіжне доручення клієнта в особі ВАТ „Сумигаз” шляхом перерахування грошових коштів в сумі 666400,00 грн. на розрахунковий рахунок позивача, а також стягнути з відповідача на користь позивача 145205,74 грн. - збитків, 2574,31 грн. -3% річних та 9662,80 грн. -інфляційних.
Судами встановлено, 12.01.2009р. позивач в якості оплати за газ відповідно до умов договору про перевід боргу №120109/п від 12.01.2009р. перерахував кошти в сумі 666400,00 грн. на рахунок ВАТ „Сумигаз”, відкритого в ВАТ КБ „Надра”. ВАТ „Сумигаз” договір не підписало та перерахувало позивачу платіжним дорученням №111 від 27.01.2009 безпідставно набуті кошти в сумі 666400,00 грн.
ВАТ КБ „Надра” прийняло вказане платіжне доручення до виконання і проставило відповідну відмітку, однак кошти на рахунок позивача не надійшли.
За приписами глави 72 Цивільного кодексу України банк зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка за договором банківського рахунка (ст. 1066). У разі порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (ст. 1073 ЦК України).
Законом України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, зокрема п. 1.30, 1.35 ст.1 визначено, що платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача; розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.
Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку (п. 8.1, 8.2 ст. 8 Закону).
Той факт, що платіжне доручення ВАТ „Сумигаз” ВАТ КБ „Надра” не виконане, сторонами не заперечується.
В обґрунтування вимог щодо зобов'язання відповідача виконати платіжне доручення клієнта в особі ВАТ „Сумигаз” шляхом перерахування грошових коштів в сумі 666400,00 грн. на розрахунковий рахунок позивача та мотивуючи апеляційну скаргу, позивач посилався на норми ст. 1212 ЦК України, згідно якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Вказані доводи скаржника, безпідставні, оскільки банк набув кошти в сумі 666400,00 грн. за рахунок ВАТ „Сумигаз”, а не позивача, а тому й повернути на підставі вказаної норми цільного права він зобов'язаний саме Відкритому акціонерному товариству „Сумигаз”.
Судами встановлено, що рішенням господарського суду м. Києва у справі №34/294 від 15.06.2009р. зобов'язано ВАТ КБ „Надра” виконати платіжні доручення ВАТ „Сумигаз”, в т.ч. №111 від 27.01.2009р. на суму 666400,00 грн. з повернення коштів ПП „Інтертрейдинг”.
Таким чином, щодо зобов'язання банку повернути ПП „Інтертрейдінг” коштів, перерахованих платіжним дорученням №111 від 27.01.2009р. в сумі 666400,00 грн., вже існує рішення господарського суду, яке набрало законної сили.
Крім того, позивач у справі -ПП „Інтертрейдінг” не є клієнтом банку ВАТ КБ „Надра”, а тому у нього відсутні з банком договірні правовідносини, отже відсутні передбачені як законом, так і договором підстави зобов'язати банк виконати платіжне доручення клієнту банку -ВАТ „Сумигаз”, тобто звертатися до банку за захистом не своїх порушених порав та охоронюваних законом інтересів.
За таких обставин, відмова в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача виконати платіжне доручення клієнта в особі ВАТ „Сумигаз” шляхом перерахування грошових коштів в сумі 666400,00 грн. на розрахунковий рахунок позивача є обґрунтованою.
Крім того, судами було відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення з банку на користь позивача збитків в сумі 145205,74 грн. та 3% річних в розмірі 2574,31 грн.
Відмова в позові мотивована тим, що, позивач не довів причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача, і збитками, та фактом існування мораторію на задоволення вимог кредиторів у відповідача з 10.02.2009 р. до 10.08.2009р., який продовжено до 10.02.2010р.
Заперечуючи проти рішення та постанови судів, скаржник зазначив наступне.
Позивачем за невиконання грошового зобов'язання перед ПП „ТавріяПівденьАгро” за договором поставки №120109п від 12.01.2009р. було сплачено штраф в сумі 145205,74 грн., що підтверджується платіжним дорученням №396 від 19.02.2009р. Несвоєчасність виконання цього грошового зобов'язання позивач мотивує недостатністю коштів на його рахунках і зазначає, що саме неперерахування коштів банком спричинило таку нестачу.
Збитками згідно положень ст. 22 ЦК України, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини.
З наданих до матеріалів справи доказів вбачається, що сума основного боргу у позивача перед ПП „ТавріяПівдень Агро” за договором поставки №120109П від 12.01.2009р. складала 726028,68 грн., що перевищує суму коштів, які б позивач отримав при виконанні банком платіжного доручення №111 від 27.01.2009р. на суму 666400,00 грн. Крім цього, кошти, які позивач мав отримати за платіжним дорученням №111 від 27.01.2009р., не мали цільового призначення на погашення грошового зобов'язання позивача перед ПП „ТавріяПівденьАгро” за договором поставки №120109П від 12.01.2009р., і дані кошти не є єдиним джерелом поповнення обігових коштів позивача.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в цій частині позову через не доведення позивачем причинного зв'язку.
Стосовно стягнення 3% річних в сумі 2574,31 грн., нарахованих на суму збитків, колегія судів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання є загальною мірою цивільно-правової відповідальності, отже сума збитків не є грошовим зобов'язанням в розумінні цивільного законодавства, а тому нарахування саме на суму збитків інших санкцій є взагалі неправомірним.
Крім того, судами встановлено, що з 10.02.2009р. у ВАТ КБ „Надра” введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Згідно п.1 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
З огляду на викладене, скаржником не доведено тих обставин, на які він посилається в касаційній скарзі, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення господарського суду м.Києва від 30.11.2009р. та постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2010р. у справі №33/294 не вбачається.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Інтертрейдінг" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду м.Києва від 30.11.2009р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2010р. у справі №33/294 залишити без змін.
Головуючий: Мирошниченко С.В.
Судді: Барицька Т.Л.
Жукова Л.В.