Справа № 420/15676/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “СТЕВОЛ” до Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, про визнання протиправним та скасування рішення, та картки відмови,-
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “СТЕВОЛ” звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000396/2 від 31.05.2023; визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500500/2023/000815 від 31.05.2023
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у рішенні про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000396/2 від 31.05.2023 Одеською митнице не наведені конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви у визначенні ТОВ «СТЕВОЛ» митної вартості товару, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також не зазначено як виписка з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; переклад українською мовою копії митної декларації країни відправлення можуть усунути сумніви Одеської митниці, які безпосередньо зазначені у рішенні про коригування митної вартості товарів, - щодо вартості упаковки та витрат на транспортування.
Відповідач - Одеська митниця з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими, з підстав, викладених у письмовому відзиві на адміністративний позов (від 01.08.2023 р. вхід. №ЕС/8157/23), наголошуючи, що оскільки в документах, які надані позивачем до Одеської митниці разом з митними деклараціями, містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, то зазначені обставини, у відповідності до п.2 ч.6 ст. 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, були підставою для прийняття митницею рішень про коригування митної вартості товарів та відмови митним органом у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2023 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “СТЕВОЛ” до Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, про визнання протиправним та скасування рішення, та картки відмови, - залишено без руху.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/15676/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “СТЕВОЛ” до Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, про визнання протиправним та скасування рішення, та картки відмови.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю “СТЕВОЛ” зареєстровано в Єдиному державному реєстрі 26.05.2011 року Номер запису: 15561020000041845, основним видом економічної діяльності підприємства є 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням.
В ході здійснення зовнішньоекономічної діяльності 03.08.2020 року між FOSHAN LIVIN CERAMICS Co.,Ltd (Продавець) та ТОВ «СТЕВОЛ» (Покупець) укладений контракт №LV-ST-02, відповідно до умов якого продавець - HAVISH IMPEX зобов'язується продати, а покупець - ТОВ «СТЕВОЛ» придбати керамічну плитку та інші товару народного споживання.
За умовами вказаного контракту сторони узгоджують інвойс відповідно до асортименту, кількості та цін на товар. Поставка товару здійснюється окремими партіями. При цьому, контрактом визначено, що перелік товару та його кількість у кожній партії визначається інвойсами.
Уповноваженою особою ТОВ «СТЕВОЛ» для здійснення митного оформлення товару до Одеської митниці було подано митну декларацію (МД): № 23UA500500018621U6 від 31.05.2023 року.
Для підтвердження заявленої митної вартості товару разом з митною декларацією (МД) № 23UA500500018621U6 від 31.05.2023 року були подані: 1. Пакувальний лист від 21.04.2023. 2. Проформа інвойс №PI-7 від 21.03.2023. 3. Інвойс №РІ-7 від 21.04.2023. 4. Коносамент №SLL202304064 від 21.04.2023. 5. Автотранспортна накладна від 28.05.2023. 6. Платіжна інструкція в іноземній валюті №3 від 27.03.2023. 7. Платіжна інструкція в іноземній валюті №5 від 14.04.2023. 8. Довідка про транспортні витрати №2305 від 23.05.2023. 9. Контракт №LV-ST-02 від 03.08.2020. 10. Договір про надання послуг митного брокера №14/11-17 11. Вагова довідка від 30.05.2023 12. Фотографії від 30.05.2023. 13. Експортна митна декларація №5112202030123013799 від 21.04.2023. 14. Митна декларація №23UA500500018621U6 від 31.05.2023.
За результатами розгляду поданих декларантом документів митним органом було повідомлено декларанта про необхідність протягом 10 календарних днів надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості, а саме:
1) виписку з бухгалтерської документації;
2) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
3) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини;
4) переклад українською мовою колії митної декларації країни відправлення для перевірки та підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації згідно ст. 254 МКУ.
Також повідомлено, що декларант або уповноважена особа за власним бажанням може подати додаткові наявні документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товарів.
З урахуванням чого, Декларантом до митного органу було надіслано наступні документи: рахунок на оплату транспортних послуг №289 від 23.05.2023, прайс-лист від 01.04.2023 та лист №10 від 31.05.2023 року.
Проте, 31.05.2023 року посадовими особами Одеської митниці прийнято Рішення про коригування заявленої Товариством з обмеженою відповідальністю «СТЕВОЛ» митної вартості товарів за № UA500500/2023/000396/2 від 31.05.2023 року, та на його підставі - картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/000815 від 31.05.2023 року.
Зокрема, у графі 33 спірного Рішення про коригування митної вартості товарів митним органом, у тому числі, зазначено, що подані документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягав сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а саме:
1) у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності, а саме: відповідно до п п.в) п1 ч.10 ст.58 Митного кодексу України (далі - МКУ) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням. У наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні числові дані щодо згаданої складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;
2) для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Згідно наказу МФУ від 24.05.2012 № 599 до зазначених документів можуть належати:- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється банківські платіжні документи, та належність послуг до товарів; що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка- фактури;- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Не погоджуючись із прийнятим Одеською митницею рішенням про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000396/2 від 31.05.2023, та карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500500/2023/000815 від 31.05.2023 року, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “СТЕВОЛ” звернулося до суду з даною позовною заявою.
Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно зі ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 543 Митного кодексу України ( далі МК України) безпосереднє здійснення державної митної справи покладається на органи доходів і зборів.
Відповідно до п. 23, 24 ст. 4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Згідно положень Митного кодексу України орган доходів і зборів здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою є, відповідно до ст.49 МК України, їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ст. 50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Відповідно до ч.1 ст.51 Митного Кодексу України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщується через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: 1) надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації; 2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі визнання органом доходів і зборів заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу; 3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти; 4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення органу доходів і зборів щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність органу доходів і зборів щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів; 5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів; 6) отримувати від органу доходів і зборів інформацію щодо підстав, з яких орган доходів і зборів вважає, що взаємозв'язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари; 7) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від органу доходів і зборів надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 8) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від органу доходів і зборів надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування.
У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, органу доходів і зборів, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості.
Декларація митної вартості подається у разі: 1) якщо до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати, зазначені у частині десятій статті 58 цього Кодексу, і якщо вони не включалися до ціни; 2) якщо з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, виділено витрати, зазначені у частині одинадцятій статті 58 цього Кодексу; 3) якщо покупець та продавець пов'язані між собою.
В інших випадках декларація митної вартості подається за власним бажанням декларанта або уповноваженої ним особи.
Декларація митної вартості не подається, у тому числі у випадках, передбачених частиною п'ятою цієї статті, у разі декларування партій товарів, митна вартість яких не перевищує 5000 євро.
У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене.
Відомості, зазначені у частині восьмій цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей.
Форма декларації митної вартості та правила її заповнення встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Заявлення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України в режимах, відмінних від режиму імпорту, здійснюється при декларуванні цих товарів шляхом заявлення в митній декларації відомостей про числове значення їх митної вартості та про документи, що його підтверджують.
Відповідно до ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
У разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Відповідно до ч.2 ст.54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Отже, з системного аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Відповідно до ч.3 ст.54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до статті 55 Митного кодексу України письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду. На вимогу декларанта консультації проводяться у письмовому вигляді.
У випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів митний орган за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.
Протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.
У разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів митний орган розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.
Якщо митний орган протягом строку, зазначеного у частині дев'ятій цієї статті, не надає обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів, вважається, що декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість товарів визначено правильно. У такому випадку митний орган скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості, а надана фінансова гарантія повертається (вивільняється) у порядку та строки, визначені цим Кодексом.
Згідно з частинами першою - другою статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) па основі додавання вартості (обчислена вартість); і) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться па митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції").
За приписами частин першої, другої статті 64 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GАТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися па раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
Так, аналізуючи наведені у оскаржуваному Рішенні про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000396/2 від 31.05.2023 року, обставини, котрі слугували підставою для його винесення, та враховуючи доводи, аргументи учасників справи, наявні у справі докази в їх сукупності, суд акцентує на наступному.
Зокрема, як вбачається зі змісту оскаржуваного Рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000396/2 від 31.05.2023, та зазначено вище, останнє, у тому числі, обґрунтоване наступним:
1) у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності, а саме: відповідно до п п.в) п1 ч.10 ст.58 Митного кодексу України (далі - МКУ) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням. У наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні числові дані щодо згаданої складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару.
Судом встановлено, та зазначено вище, що 03.08.2020 року між FOSHAN LIVIN CERAMICS Co.,Ltd та ТОВ «СТЕВОЛ» укладений контракт №LV-ST-02, відповідно до якого продавець - HAVISH IMPEX зобов'язується продати, а покупець - ТОВ «СТЕВОЛ» придбати керамічну плитку та інші товару народного споживання. Відповідно до умов контракту, пакування здійснюється у відповідності до способу поставки.
Як вбачається з матеріалів справи, поставка товару здійснювалась за умовами FOB Інкотермс 2010.
Відповідно до правил «Інкотермс 2010» за умов FOB (FREE ON BOARD) продавець зобов'язаний нести витрати, пов'язані з діями щодо перевірки товару (такими як перевірка якості, розмірів, ваги, кількості), необхідними для здійснення поставки товару у відповідності зі статтею А.4. Продавець зобов'язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару, необхідне для перевезення товару (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі прийнято звичайно відвантажувати товари з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки). Пакування здійснюється в тій мірі, в якій обставини, що стосуються транспортування (наприклад, засоби перевезення, місце призначення), були повідомлені продавцю до укладення договору купівлі-продажу. Упаковка повинна містити належне маркування.
Частиною 5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, згідно з правовими висновками Верховного Суду митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Не може вважатися обґрунтованим сумнівом відсутність відомості щодо даної складової митної вартості товару така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням за документами поданими позивачем до митного органу.
Суд враховує також правові висновки Верховного Суду, викладені у Постанові від 18.12.2019 року по справі №160/8775/18, щодо аналогічних спірних правовідносин, в якій Верховним судом акцентовано, що відповідно до п. п. “в” п. 1 ч.10 ст.58 МКУ при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додається вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням, якщо такі витрати (складові митної вартості) не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Тобто у разі включення до ціни товару вартості упаковки або пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням, їх вартість не додається при розрахунку митної вартості товару. Отже, за умовами зовнішньоекономічного контракту ціна товару включає в себе вартість пакування, у зв'язку з чим згідно з положеннями п. п. “в” п. 1 ч.10 ст.58 МКУ ці витрати не додаються до ціни, що фактично сплачена за товар, при визначені митної вартості.
Верховним Суд у Постанові від 02.07.2019 справа №160/8573/18, у даному контексті, зазначено: - “Щодо доводів відповідача, що позивачем не підтверджено документально така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням. Умовами Контракту №2737-HD/CN (пункт 2.2 Контракту) визначено, що ціна на товар включає в себе вартість пакування, у зв'язку з чим, Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для окремого додавання вартості упаковки до ціни, що фактично сплачена за товар, при визначенні митної вартості товару”.
Таким чином, з наведеного вбачається, що вимога митного органу про надання додаткових документів на підтвердження такої складової митної вартості як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів, та робіт, за умови, при цьому, включення вартості пакування до ціни товару, є безпідставною.
Також, оскаржуване Рішення ґрунтується, у тому числі, на зауваженнях митного органу щодо того, що для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Згідно наказу МФУ від 24.05.2012 № 599 до зазначених документів можуть належати:- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється банківські платіжні документи, та належність послуг до товарів; що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка- фактури;- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території Українирозмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Відповідно до положень ч10 ст.58 МКУ складовою митної вартості товару, яка повинна при розрахунку митної вартості товару додаватись до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари є, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України (п.5 ч.10 ст.58 МКУ).
Згідно з п.6 ч.2 ст.53 МКУ документами, які підтверджують митну вартість товарів та обов'язково подаються до митниці, є, зокрема, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Відповідно до розділу III Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599, для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч.2 ст. 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: - рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; - банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка- фактури; - калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Наказ МФУ від 24.05.2012 № 599 містить, у тому числі, посилання на перелік (приклади) документів які можуть містити в собі відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Отже, вказаний нормативно-правовий акт не встановлює вичерпний перелік документів, а лише наводить їх приклади.
Також, у вказаному Наказі зазначено, що якщо відсутні будь-які відомості про фактичні витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, для розрахунку зазначених витрат використовуються тарифи, які застосовуються перевізниками для відповідного виду транспорту, що діяли на дату транспортування товару.
При цьому, судом враховано, що декларантом до митного органу надано рахунок на оплату №289 від 23.05.2023, та довідку про транспортні витрати №2305 від 23.05.2023 року, що підтверджує оплату цих витрат на транспортування.
Вказаними доказами підтверджується, що позивачем були понесені транспортні витрати на суму 141 227,93 грн, з яких: морське перевезення за межами України: 85 095,13 грн.; річкове перевезення за межами України: 43 882,32 грн.; витрати на вантажно-розвантажувальні роботи: 12 250,48 грн.
Також рахунок на оплату №289 від 23.05.2023 року, та довідка про транспортні витрати №2305 від 23.05.2023 містять номер контейнеру: MRKU7454502, умови поставки та маршрут перевезення, що відповідає відомостям зазначеним у експортній митній декларації №5112202030123013799 від 21.04.2023, коносаменті № SLL202304064 від 21.04.2023 та інвойсі №PI-7 від 21.04.2023 року.
Таким чином, з огляду на викладене, митним органом не наведено достатнього обґрунтування причин, з урахуванням котрих заявлену декларантом митну вартість не може бути визначено, як і не окреслено інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості, та як наслідок прийняття рішення про коригування митної вартості товарів.
Щодо вимоги митного органу, у тому числі, надати копію митної декларації країни відправлення з перекладом на українську мову відповідно до статті 254 МКУ, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ч.1 ст. 254 МК України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування.
Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
Отже, вимога органу доходів і зборів про надання перекладу документів українською мовою є правомірною лише у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей.
Вказані висновки відповідають правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 520/10709/18, від 31.03.2020 у справі № 160/7049/19, від 25.11.2020 у справі № 640/4941/19.
Водночас, відповідачем ані в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості, ані у відзиві на позовну заяву не наведено обставин в обґрунтування необхідності надання перекладу вказаної експортної декларації, пов'язаних з перевіркою або підтвердженням відомостей, зазначених у митній декларації.
Відтак, зважаючи на вище окреслене, суд доходить висновку, що декларантом були надані усі необхідні документи, котрі у повному обсязі давали змогу митному органу визначити митну вартість товару, підтверджують числове значення митної вартості товару, та не містять будь - яких розбіжностей, натомість митним органом не наведено достатніх переконливих підстав, за яких заявлену декларантом митну вартість не може бути визначено, як і не окреслено інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості, та як наслідок прийняття спірного Рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом.
Окрім того, суд вказує, що розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не може слугувати безумовною підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. В цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.
Натомість, митний орган, як з”ясовано судом, фактично залишив поза увагою документи, надані декларантом для митного оформлення товару, які, при цьому, на думку суду, є належними та в повній мірі відповідають вимогам МК України до документів, котрі підтверджують митну вартість товарів, однак останні не лише не спростовані контролюючим органом, а й взагалі залишені без реагування.
У Постанові від 01.10.2013 по справі N 21-354а13 Верховний Суд України дійшов висновків, яких дотримується й сучасна судова практика (постанова від 7 травня 2020 року у справі № 1.380.2019.001625, постанова від 11 лютого 2021 року по справі № 826/8228/16), що сумніви у достовірності поданих декларантом відомостей можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МК Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому, як встановлено судом, митним органом належним чином не спростовано контрактну ціну оцінюваного товару, об'єктивну можливість і спроможність відповідача визначити на підставі наданих позивачем документів зазначену ціну товарів, а також рівень митної вартості товарів за ціною договору за правилами, визначеними у ст. 58 МК України. Відповідач не підтвердив належними юридично спроможними доводами/доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Водночас, на думку суду, надані позивачем документи кореспондуються між собою, та містять чітку, на думку суду, позбавлену множинного тлумачення інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності такі відомості підтверджують числові значення митної вартості (її складових), та відповідно унеможливлюють наявність будь - яких сумнівів щодо повноти та правильності її визначення декларантом.
Відповідно до п.2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 01.06.2012 за № 883/21195, у графі 33 “Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості”, зокрема, зазначено, що посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби, у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
Проте, приймаючи рішення про визначення митної вартості імпортованого позивачем товару за другорядним резервним методом, митний орган не вказав, яким чином митна вартість товару визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, як і не наведено жодних розрахунків, за якими митним органом визначено таку вартість товару, що є порушенням ст.55 МК України.
Також, суд зазначає, що відомості, які містяться в ЄАІС, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень, та жодним чином не можуть слугувати визначальним фактором під час прийняття рішення про коригування митної вартості товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювалися цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками (АСАУР).
Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю вищою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не є підставою для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо) і сама по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.
Автоматизована система аналізу та управління ризиками з об'єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору.
Згідно з ч.11 ст.5 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб'єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови гірші від встановлених в цьому Законі, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.
При цьому, Верховний Суд у Постанові від 08.10.2019 по справі № 803/776/17, вказав, що декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Водночас, не подання декларантом документів, перелічених у ч.2 ст.53 МК України, саме по собі не тягне для нього негативних правових наслідків у вигляді відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю, та як наслідок, коригування митної вартості товарів з тих підстав, коли контролюючий орган вважає, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.
Крім того, Верховний Суд у відповідних правових висновках неодноразово наголошував, що різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.
Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено. Окрім того, слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.
Згідно Рішення п. 71 Європейського суду з прав людини у справі “Звежинський проти Польщі” позбавлення майна, може бути виправданим, лише якщо воно відбувається в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом. Крім того, будь-яке втручання у право власності має відповідати критерію пропорційності.
Під час втручання необхідно дотримуватися “справедливої рівноваги” між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основних прав людини (рішення у справі “Pressos Compania Naviera S. А.” та інші проти Бельгії). Цю рівновагу буде порушено, якщо людині доведеться нести надто специфічний або надмірний тягар.
При цьому, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно і дуже послідовно (рішення у справі “Беєлер проти Італії”). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов'язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок.
Крім цього, згідно з п. 17 рішення у справі “TOB “Полімерконтейнер” проти України”, будь-яке втручання, включаючи те, яке виникло в результаті заходів для забезпечення сплати податків, не повинно порушувати “справедливого балансу” між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення такого балансу в цілому відображається в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на зацікавлену особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Таким чином, зважаючи на вищевикладене, суд доходить висновку щодо протиправності винесення Одеською митницею, як відокремленим підрозділом Держмитслужби, спірного Рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000396/2 від 31.05.2023 року, а також картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/000815 від 31.05.2023 року, та відповідно обґрунтованості, і, як наявності законодавчо передбачених підстав для їх задоволення.
Вищевикладене спростовує твердження Одеської митниці, наведені у письмовому відзиві на адміністративний позов, а інші доводи, аргументи сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не знівельовують.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Отже, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “СТЕВОЛ” до Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, та картки відмови, є правомірними, а отже підлягають задоволенню, з вище окреслених підстав.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.ч.3-4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.ч.5-7 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.1 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Згідно з ч.3 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Зокрема, на підтвердження обґрунтованості понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 18 000,00 грн. заявником до заяви додано копії наступних документів: договір про надання правової допомоги №10/04/23 від 18.04.2023 року; додаткову угоду № 3 до Договору про надання правової допомоги від 20.06.2023 року; рахунок на оплату № 75 від 20.06.2023 року; виписку з особового рахунку АО «Едвайзерс» за 20.06.2023 року.
Так, суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Окрім того, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з чим, з урахуванням відповідних обставин, у тому числі, ціни позову, суд може обмежити такий розмір, зважаючи на розумну необхідність судових витрат, застосовно до предмета публічно правового спору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспізмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відтак, з урахуванням наведеного при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Зокрема, дослідивши матеріали справи, та надані до суду представником позивача документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 18 000,00 грн. не є співмірними зі складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у детальному описі робіт (наданих послуг), а отже, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, їх співмірності зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, враховуючи також, що дана справа, не належить до категорії складних справ, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенства права, суд доходить висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача 5 000,00 грн. на користь позивача, оскільки саме такий розмір гонорару, на думку суду, є справедливим, розумним, та співмірним.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “СТЕВОЛ” до Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, про визнання протиправним та скасування рішення, та картки відмови, - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000396/2 від 31.05.2023 року.
3. Визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500500/2023/000815 від 31.05.2023 року.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби (вул. Івана та Юрія Лип, 21 А, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 44005631) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “СТЕВОЛ” (65114, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, буд. 140-А ЄДРПОУ 37680244) сплачений судовий збір у розмірі 5368 (п'ять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 00 коп., а також суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Ю.В. Харченко