ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2023 року ЛуцькСправа № 140/12859/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Андрусенко О. О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправними дій щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби; зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 24.12.2020 по 03.05.2023 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що проходив військову службу у В/ч НОМЕР_1 та відповідно до наказу командира В/ч НОМЕР_1 №257 від 23.12.2020 звільнений та виключений зі списків військової частини. Зазначає, що на виконання рішень Волинського окружного адміністративного суду у справах №140/2797/21, №140/7848/21, №140/643/22 відповідач індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 зі встановленням базового місяця січень 2008 року та за період 01.03.2018 по 23.12.2020 року з урахуванням абз. 4, 5, 5 пункту 5 Порядку 1078 виплатив лише 18.06.2021 у сумі 39 930,20 грн., 10.12.2021 у сумі 42 440,64 грн. та 04.05.2023 у сумі 133 386,93 грн. Таким чином, остаточний розрахунок відповідачем здійснено не у день звільнення/виключення із списків особового складу частини позивач (23.12.2020), а з порушенням строків, встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) - 04.05.2023, тому відповідно до положень статті 117 КЗпП України відповідач має сплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, який повинен обчислюватись відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У відзиві на позовну заяву відповідач позовних вимог не визнав. В обґрунтування такої позиції зазначив, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, яка віднесена до публічної служби; порядок проходження військової служби урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на осіб, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки та відповідальність, а тому на військовослужбовців норми КЗпП України не поширюються. Крім того, зазначає, що право на отримання індексації грошовою забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.12.2020 у позивача виникло виключно на підставі судових рішень, які були винесені вже після його звільнення, що свідчить і про відсутність вини відповідача, як роботодавця, в розумінні статті 116 КЗпП України. Відтак, на час звільнення позивача з військової служби спірні суми йому ще не належали, а вина відповідача у їх не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, яка передбачена статтею 117 КЗпП України. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14.07.2023 у задоволенні клопотання В/ч НОМЕР_1 про зупинення провадження у справі відмовлено.
Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у В/ч НОМЕР_1 ; наказом командира В/ч НОМЕР_1 від 23.12.2020 №257 старшого солдата ОСОБА_1 , старшого водія автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення роти забезпечення, звільненого наказом начальника Регіонального центру радіоелектронної розвідки “Захід” від 11.12.2020 №43-РС у запас за пунктом 2 підпункту “б” (за станом здоров'я) частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, з 23.12.2020 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 у справі №140/2797/21 зобов'язано В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.11.2021 у справі №140/7848/21 зобов'язано В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням базового місяця - січень 2008 року (з урахуванням виплачених сум).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16.12.2022 у справі №140/643/22 зобов'язано В/ч НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) індексації грошового забезпечення за період 01.03.2018 по 23.12.2020 включно із урахуванням абзаців 4, 5 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
На виконання вказаних судових рішень В/ч НОМЕР_1 перераховано на картковий рахунок позивача такі кошти:
- 18.06.2021 у сумі 39930,20 грн. - на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 у справі №140/2797/21, про що свідчить платіжне доручення від 17.06.2021 № 305, розрахунково-платіжна відомість №157 за червень 2021 року;
- 10.12.2021 у сумі 42440,64 грн. - на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.11.2021 у справі №140/7848/21, про що свідчить платіжне доручення від 09.12.2021 № 670, розрахунково-платіжна відомість №327 за грудень 2021 року;
- 04.05.2023 у сумі 133386,93 грн. - на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16.12.2022 у справі №140/643/22, про що свідчить платіжна інструкція від 03.05.2023 № 216, розрахунково-платіжна відомість №76 за травень 2023 року.
Листом від 17.05.2023 №353 відповідач, у відповідь на звернення позивача, повідомив, що В/ч НОМЕР_1 , на виконання вищезазначених рішень суду було здійснено розрахунки по справах №140/2797/21, №140/7848/21 та №140/643/22, інших зобов'язань, в тому числі щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати на підставі статті 117 КЗпП України та відповідно до Порядку №100 не визначено, відповідно підстав щодо нарахування немає.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1-2 цього Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Згідно зі статтею 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Приписами пункту 242 розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.
Законом №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті.
Водночас такі питання врегульовані КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України (далі - у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Як установлено статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
У постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 28.12.2022 у справі №640/9375/20, за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а частина друга цієї статті - тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Отже, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція підтримана Верховним Судом.
За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 правової позиції питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу, одноразової грошової допомоги при звільненні, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
З урахуванням наведеного суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Таким чином, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, тому суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення особи зі служби.
У цій справі судом встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 23.12.2020. Остаточний розрахунок з позивачем проведено - 04.05.2023.
Належність позивачу індексації грошового забезпечення, невиплаченої під час проходження військової служби та при звільненні, встановлено рішеннями Волинського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 у справі №140/2797/21, від 05.11.2021 у справі №140/7848/21 та від 16.12.2022 у справі №140/643/22.
Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов'язку виплатити позивачу при звільненні з військової служби та при виключенні зі списків особового складу частини всі належні йому суми.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку.
При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при виключенні зі списків особового складу суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом другим пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Як встановлено пунктом 8 розділу ІV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як слідує з довідки В/ч НОМЕР_1 про середньомісячну заробітну плату від 17.05.2023 №138, за два останні місяці перед звільненням (жовтень-листопад 2020 року) ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення у сумі 12062,85 грн за жовтень 2020 року та 12062,85 грн за листопад 2020 року, що за два місяці становить 24125,70 грн. Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення становить 395,50 грн (24125,70 грн/61, де 61 - кількість календарних днів у жовтні-листопаді 2020 року).
У розглядуваному випадку період затримки розрахунку при звільненні обчислюється з 24.12.2020 (згідно з витягом із наказу від 23.12.2020 №257 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 23.12.2020) по 04.05.2023 (остаточний розрахунок з позивачем) та становить 861 календарних дні.
Середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 340525,50 грн (395,50 грн х 861 календарних дні).
Водночас, з 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням цієї норми, чинної як на момент проведення остаточного розрахунку, так і на день звернення до суду із цим позовом, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 24.12.2020 (наступний день після виключення із списків особового складу частини), проте не більш як за шість місяців, що становить 182 календарні дні, тобто по 23.06.2021 включно, а середнє грошове забезпечення становить 71981,00 грн (395,50 грн х 182 дні).
Визначений розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 71981,00 грн не перевищує розміру несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення у загальній сумі 215757,77 грн., нарахованої за рішеннями суду у справах №140/2797/21, №140/7848/21 та №140/643/22, а отже є співмірним і підлягає стягненню у повному обсязі.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про задоволення позову частково шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнення з В/ч НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.12.2020 по 23.06.2021 включно у сумі 71981,00 грн., а також про відмову у задоволенні решти позовних (зокрема, про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.06.2021 по 03.05.2023).
При цьому, суд роз'яснює, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів і їх сплата є обов'язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов'язкових платежів, визначених законодавством.
Керуючись статтями 243- 246, 262 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні з військової служби.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби з 24 грудня 2020 року по 23 червня 2021 року включно у сумі 71981,00 грн. (сімдесят одна тисяча дев'ятсот вісімдесят одна грн. 00 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Суддя О. О. Андрусенко