РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
14 вересня 2023 р. Справа № 120/5557/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо не перерахунку ОСОБА_1 пенсійних виплат як учаснику бойових дій;
- ???зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок, призначення та виплату пенсії ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій з урахуванням Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", постанови Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010 року №656 "Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області відмовило позивачу у доплаті до пенсії як учаснику бойових дій, оскільки у посвідченні УБД серії НОМЕР_1 від 29.02.2000 виданого Немирівським РВК Вінницької області кругла печатка не читабельна, а також посвідчення заповнено різними чорнилами.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернулася до суду із позовною заяву, оскільки вважає, що має право на виплату пенсії як учаснику бойових дій.
Ухвалою суду від 05.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).
24.05.2023 від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Свою позицію обґрунтовує тим, що Згідно з пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у пій», військова служба у складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку зараховується до трудового стажу на підставі довідок територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, які видаються в порядку, що визначаються Міноборони.
Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 , запис №10 сторінка 4-5, гр. ОСОБА_1 працювала у військовій частині ПП НОМЕР_3 в період з 28.12.1985р. по 08.06.1988р. Проте документи, які б підтверджували участь у бойових дія відсутні, а саме довідка територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Більш того, зазначає, що записами трудової книжки неможливо підтвердити роботу позивачки в Афганістані. Головним управлінням для підтвердження періоду роботи та участі в бойових діях було зроблено запит в Галузевий державний архів МО України, щодо архівних документів військової частини ПП НОМЕР_3 . Згідно відповіді (вx.№179/B03/641 від 08.06.2022р.) документи вищезазначеної військової частини до архіву не надходили, рекомендовано звернутись в Центральний архів МО рф за адресою: 142100, м. Подольськ, Московської області. Відповідно до Закону України від 24.02.2022р. №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» з 24.02.2022р. в зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено воєнний стан. Виходячи з вищезазначеного, надіслати запит в архівну установу до російської федерації у відповідача немає можливості у зв'язку з відсутністю поштового з'єднання з країною- агресором. Також Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області для підтвердження підстави видачі посвідчення було надіслано запит до третього відділу Вінницького районного територіального центру комплектування га соціальної підтримки. У відповіді (вх. 3658/5 від 06.12.2023р.) зазначено, що в архівній книзі обліку посвідчень учасника бойових дій та листів талонів на проїзд по Немирівському районному військовому комісаріаті на гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зроблений запис: « ОСОБА_1 , посвідчення УБД (українського зразка), НОМЕР_1 » за номером 444 на ст. 16, інші відомості щодо гр. ОСОБА_1 відсутні.
Тому, оскільки відсутні відомості про підставу видачі посвідчення, довідка про участь у бойових діях, а посвідчення заповнено з порушеннями, тому немає правових підстав для здійснення перерахунку пенсії гр. ОСОБА_1 з врахуванням посвідчення УБД.
12.09.2023 представник позивача - адвокат Бойко А.М. подав клопотання про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та з 04.01.2022 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України №1058 «Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування».
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого Немирівським РВК Вінницької області.
26.10.2022 позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010 року №656 "Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій".
За наслідками розгляду заяви позивача, листом від 18.11.2022 №9299-8757/Б-02/8-0200/22 ГУ ПФУ у Вінницькій області відмовлено у призначенні даної допомоги у зв'язку із тим, що у наявному посвідченні учасника бойових дій кругла печатка не читається, а також посвідчення заповнено різними чорнилами, тому відповідач порадив долучити підтверджуючу довідку про участь у бойових діях.
Не погоджуючись із такою відмовою відповідача, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою ст. 46 Конституції України закріплено право громадяни на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Преамбулою Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі Закон № 3551-XII) визначено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення» військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та поліцейські, які брали участь у бойових діях, а також ті, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку, а також батьки і дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, мають право на пенсію: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менте 20 років.
Статтею 57 Закону України «Про пенсійне забезпечення» військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов'язку, а також перебування в партизанських загонах і з'єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р. №63 затверджено Перелік держав і періодів бойових дій на їх території з метою визначення організаційних заходів щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Зокрема, вказаним Переліком визначено державу Афганістан та період бойових дій з квітня 1978 р. по грудень 1989 р.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасниками бойових дій визнаються:
- учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Судом установлено, що відповідно до записів Трудової книжки Позивачки (запис №7, №8, №9, №10) в період з 28.12.1985 по 08.06.1988 ОСОБА_1 працювала у військовій частині ПП № НОМЕР_3 на посадах молодшої медсестри по догляду за хворими в приймально - евакуаційному відділенні, пізніше молодшою медсестрою в нейрохірургічному відділенні.
Запис №6 від 18.12.1985 в трудовій книжці позивачки вказує про те, що вона була звільнена з попереднього місця роботи в зв'язку з виїздом за кордон на роботу у військові частини радянської армії.
Позивачкою отримано посвідчення учасника бойових дій Серії НОМЕР_4 , яке було видано ОСОБА_1 Немирівським РВК Вінницької області 29.02.2000.
Також згідно довідки Департаменту соціальної політики Управління соціального захисту Вінницької міської ради від 30.01.2020 №70918, ОСОБА_1 включена до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги в Департаменті соціальної політики, як Учасник бойових дій за адресою проживання: АДРЕСА_1 .
На адвокатський запит Вінницький обласний ТЦК та СП листом від 02.01.2023 №952/9/3 повідомлено, що посвідчення учасника бойових дій було видано ОСОБА_1 . Немирівським районним військовим комісаріатом 29.02.2000 під час обміну посвідчень старого зразка на посвідчення нового зразка. При виписуванні нових посвідчень у Вінницькому обласному військовому комісаріаті заповнювались графи у частині «Прізвище, ім'я, по батькові», а інші графи заповнялись у військових районних комісаріатах. Тому у посвідченні, особисті дані ОСОБА_1 заповненні двома почерками.
Отже, суд дійшов висновку, що у ОСОБА_1 є наявні підтвердження учасника бойових дій згідно вищезгаданого посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 29.02.2000.
Статтею 8 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками війни визнаються військовослужбовці, які в період війни проходили військову службу у 3бройних Силах колишнього СРСР, трудівники тилу, а також інші особи, передбачені цим Законом.
Пункти 6, 7 частини 1 статті 9 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що учасниками війни вважаються:
- ??працівники, які на контрактній основі направлялися на роботу в держави, де велися бойові дії (включаючи Республіку Афганістан у період з 1 грудня 1979 року по грудень 1989 року), і не входили до складу обмеженого контингенту радянських військ: ??
- дружини (чоловіки) військовослужбовців, які працювали за наймом у державах, зазначених у пункті 6 цієї статті, в період ведення бойових дій у них і не входили до складу обмеженого контингенту радянських військ; Зважаючи на те, що інші документи надані позивачем про його участь в бойових діях отримані у законний спосіб, а відомості зазначені в них ніким не спростовані, останні мають бути враховані для призначення Позивачеві пенсії як учаснику бойових дій.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у перерахунку пенсії.
Щодо посилань відповідача про відсутність поштового з'єднання з російською федерацією для тримання запиту з архівної установи, то суд зазначає, що введений в Україні воєнний стан не може негативно впливати на права позивача. При цьому суд вважає за необхідним зазначити, що принцип верховенства права підпорядковує державу інтересам людини, а не навпаки. Коли учасником правовідносин виступає держава, остання у суперечці щодо права з будь-якою особою, має поступитися на користь опонента, оскільки вона сама створила ситуацію правової невизначеності, адже судом встановлено, наявність посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 29.02.2000 у ОСОБА_1 дає їй право на отримання щомісячної державної допомоги відповідно до Постанови №656.
Однак суд звертає увагу, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові №800/304/17 від 27 лютого 2020 року під протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Оскільки відповідачем відмовлено у перерахунку пенсії позивача за наслідками розгляду заяви від 26.10.2022, що не дає підстав для визнання протиправною саме бездіяльності відповідача, тому належним та ефективним способом захисту прав позивача буде визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті щомісячної державної адресної допомоги до пенсії відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 656 від 28.07.2010 «Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій» та, як наслідок, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 щомісячну державну адресну допомогу до пенсії відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 656 від 28.07.2010 «Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій».
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов по суті належить задовольнити, водночас обравши при цьому правильний і найбільш ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, незалежно від того формулювання позовних вимог, що наведене у позовній заяві.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Згідно з частинами 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За правилами частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Судом з'ясовано, що представник позивача як доказ понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу подав до суду документи (копії): договір про надання правової допомоги №75-2022 від 08.12.2022, згідно п.3.1. якого розмір гонорару становить 5000 грн та прибутковий касовий ордер №3 від 28.07.2023.
Отже, судом встановлено, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу, пов'язані із юридичним супроводом справи №120/5557/23 підтверджені належними та допустимими доказами.
При цьому суд звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Так, згідно з частиною 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Разом із тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом пропорційності, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу (документів), витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до частини 5 статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 22.04.2021 року у справі № 460/302/19, відповідно до якого склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Водночас, при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правовою допомогою адвоката, суд звертає увагу на те, що дана справа є справою незначної складності, провадження здійснювалося у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справи.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У справі Est/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04; остаточне рішення 02.06.2014) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.04.2019 року у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).
Виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову та розміру судового збору, враховуючи конкретні обставини справи, ступінь складності справи, суд вважає за доцільне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 3000,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті щомісячної державної адресної допомоги до пенсії як учаснику бойових дій відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 656 від 28.07.2010 «Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 щомісячну державну адресну допомогу до пенсії як учаснику бойових дій відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 656 від 28.07.2010 «Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій».
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 13322403).
Суддя Віятик Наталія Володимирівна