Справа № 302/821/23
Провадження № 2/302/181/23
Номер рядка звіту 19
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(заочне)
07.08.2023 смт.Міжгір'я
Міжгірський районний суд Закарпатської області
у складі: головуючого - судді: Сидоренко Ю.В.
при секретарі: Царь О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Міжгір'я цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) про визнання права власності на частку у спільній сумісній власності,-
ВСТАНОВИВ:
26.04.2023 року до Міжгірського районного суду Закарпатської області надійшов позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Рішко С.І., до відповідача ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у спільній сумісній власності. У пред'явленому позові позивачка ОСОБА_1 просить визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на частину земельної ділянки з кадастровим номером 2122487401:02:002:0076 площею 0,14 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка озташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 02.05.1991 року виконавчим комітетом Репинської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області було зареєстровано шлюб між нею та відповідачем, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 8. У 2004 році подружжя збудували житловий будинок, якому була присвоєна адреса: АДРЕСА_1 . Вказує, що станом на день звернення до суду з даним позовом право власності на житловий будинок не зареєстровано.
В червні 2004 року вона з відповідачем та їх дітьми поселилися у вищевказаному будинку АДРЕСА_1 та зареєстрували своє місце проживання в ньому та з того часу вона, позивачка ОСОБА_1 проживає в даному будинку, на підтвердження чого посилається на відмітку про реєстрацію місця проживання у своєму паспорті.
Рішенням Соймівської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області №11 від 20.03.2011 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 та передано у власність відповідача ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,14 га, яка перебувала під будинком АДРЕСА_1 у користуванні сторін.
05 серпня 2011 року в Державному земельному кадастрі було проведено реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2122487401:02:002:0076 площею 0,14 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та цього ж дня відповідачу ОСОБА_2 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №773089, зареєстрований в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю за №212240001000470, яким посвідчувалося право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2122487401:02:002:0076.
Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 06.05.2015 у справі №302/146/15-ц шлюб між Позивачкою та Відповідачем було розірвано та рішення набрало законної сили 19.05.2015 року.
Позивачка зазначає, що оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 2122487401:02:002:0076 була набута Відповідачем у власність внаслідок безоплатної передачі під час шлюбу із нею, ОСОБА_1 , у період дії норм ч.5 ст.61 СК України, а тому вважає, що вказана земельна ділянка належить сторонам на праві спільної сумісної власності. Частки у спільному сумісному майні подружжя є рівними.
Та виходячи з вимог законодавства, що діяло на момент виникнення відповідних правовідносин, враховуючи відмову відповідача ОСОБА_2 у позасудовому порядку вжити заходів щодо проведення реєстрації за нею, ОСОБА_1 її частки у праві власності на вказану земельну ділянку з кадастровим номером 2122487401:02:002:0076, тому вона змушена звернутися до суду із даним позовом, в якому просить суд визнати на нею, ОСОБА_1 , право власності на 1\2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 2122487401:02:002:0076 площею 0,14 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 05.05.2023 року відкрито провадження у цивільній справі № 302/821/23 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с.26-27).
Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 26.06.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (а.с.33-34).
В судове засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Рішко С.І. не з'явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, проте на адресу суду подано письмову заяву представника ОСОБА_3 , в якій він просить провести розгляд справи без участі сторони позивача, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить задовольнити за підставами, викладеними у позовній заяві. Проти ухвалення заочного рішення, на підставі наявних у справі доказів, не заперечує (а.с.49).
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явився, про день та час розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, що підтверджується оголошенням про виклик відповідача, опублікованому на офіційному веб-порталі судової влади України (а.с.31), однак про причин неявки відповідач ОСОБА_2 суду не повідомиво, відзив на позов ОСОБА_1 , на адресу суду відповідачем не подано.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до приписів ст.281 ЦПК України, зі згоди сторони позивача, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Всебічно та повно дослідивши матеріали даної справи, з'ясувавши всі обставини у справі, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду цієї справи, давши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами цивільної справи № 302/821/23, суд вважає, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Ч.2 ст.16 ЦК України визначено загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Судом встановлено та як вбачається з матеріалів справи, сторони по справі - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 уклали шлюб, який 02 травня 1991 року був зареєстрований виконавчим комітетом Репинської сільради Міжгірського району Закарпатської області та у книзі реєстрації актів про шлюб зроблено відповідний актовий запис № 8 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , копія якого є в матеріалах даної цивільної справи (а.с.48).
Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 06 травня 2015 року, яке набрало законної сили у справі № 302/146/15-ц, шлюб між сторонами - ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було розірвано, копія вказаного рішення є в матеріалах справи (а.с.10).
Вищевказані обставини також підтверджуються повним Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актовог озапису про шлюб за № 00040743147 від 28.07.2023 року, з якого вбачається, що 02.05.1991 року було укладено шлюб між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та який рішення суду у справі № 302/146/15-ц від 06.05.2015 року був розірваний (а.с.43).
Рішенням Соймівської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області №11 від 20 березня 2011 року «Про передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 » - затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 та вказаним рішенням передано у власність ОСОБА_2 , відповідачу по справі, земельну ділянку площею 0,14 га, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11).
На підставі вказаного рішення Соймівської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області №11 від 20 березня 2011 року на ім'я ОСОБА_2 виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 773089 від 26.07.2011 року та зареєстрвоаний в Книзі записів реєстрації Державних актів на право власності на землю за № №212240001000470, яким посвідчується право власності на земельну ділянку з кадастровим номером № 2122487401:02:002:0076, площею 0,1400 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а.с.12), що також підтверджується Витягом № НВ-9918633942023 від 21.04.2023 року, з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером № 2122487401:02:002:0076, яка на праві власності належить ОСОБА_2 , відповідачу по справі (а.с.13).
Вищеказані обставини відповідачем не оспорені, заперечень у даній справі ним не надано.
Статтею 60, частиною 1 статті 61 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Статтею 70 Сімейного кодексу України визначено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Отже, зазначені норми Закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Пленум Верховного Суду України у постанові від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у пункті 22 роз'яснив, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (п.23 Постанови).
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно ч.2 ст.331 ЦПК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до Закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч.4 ст.3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
За положеннями статті 2 ЦК України земельні відносини регулюються земельним законодавством.
Відповідно до ст.89 Земельного кодексу України, земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. У спільній сумісній власності перебувають, зокрема, земельні ділянки подружжя. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
Відповідно до ст.116 ЗК України (в редакціїчинній станом на 20.03.2011 року), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.118 ЗК України (в редакції станом на 20.03.2011), громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Відповідно до ст.125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ч.1 ст.126 ЗК України (в редакції дійсній станом на 05.08.2011 року), право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Законодавством України презюмується, що за загальним правилом будь-яке майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Згідно з частинами 1 і 2 статті 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.
Положеннями частин 1 та 2 статті 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Отже, суд вважає, що позивачкою ОСОБА_1 доведено належними, достатніми, допустимими доказами, відповідно до положень ч.1 статті 81 ЦПК України свої позовні вимоги, а відповідач не подав заперечень та доказів на спростування цих вимог.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на те, що частки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у праві власності на земельну ділянку, яка стосується предмета спору, є різними, а відтак суд виходить з того, що ці частки є рівними.
Підстав для відступлення від засад рівності часток сторін або збільшення частки у праві власності на земельну ділянку, яка є предметом спору, судом не встановлено.
Враховуючи вищенаведені обставини та те, що земельна ділянка площею 0,14 га з кадастровим номером 2122487401:02:002:0076 була набута відповідачем ОСОБА_2 у приватну власність внаслідок безоплатної передачі під час шлюбу, зареєстрованого з позивачкою ОСОБА_1 , у період дії норм ч.5 ст.61 Сімейног окодексу України, то ця земельна ділянка належить сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя, тому суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованими та є правові підстави для визнання за позивачкою ОСОБА_1 право власності на (одну другу) частину вищевказаної земельної ділянки з кадастровим номером 2122487401:02:002:0076 площею 0,14 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Керуючись ст.ст. 9, 12, 13, 76, 81, 133, 137, 206, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у спільній сумісній власності - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) - право власності на (одну другу) частину земельної ділянки з кадастровим номером 2122487401:02:002:0076 площею 0,14 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуто Міжгірським районним судом Закарпатської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У відповідності до п.п.15.5) п.п.15 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя
Міжгірського районного суду
Закарпатської області Ю.В. СИДОРЕНКО