ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2023 року м.Суми
Справа №591/1910/23
Номер провадження 22-ц/816/1156/23
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Філонової Ю. О.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 травня 2023 року у складі судді Клименко А.Я., ухваленого в м. Суми,
в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2023 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»)звернулося до суду за допомогою засобів поштового зв'язку з вищевказаним позовом до ОСОБА_1 , мотивуючи позовні вимоги тим, що відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 17 січня 2017 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 19 січня 2023 року утворилась заборгованість у розмірі 47 051 грн 42 коп., яка складається із: 38 488 грн 83 коп. - заборгованість за кредитом, 8562 грн 59 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 0 грн - заборгованість за комісією, 0 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, яку позивач і просив стягнути на свою користь.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 23 травня 2023 року в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що при укладенні договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України. 17 січня 2017 року відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано картку, яка в подальшому перевипускалася. Факт встановлення кредитного ліміту та відкриття рахунку підтверджується довідками банку, які містяться в матеріалах справи. З виписки по рахунку вбачається, що відповідач користувався особистими коштами на картці, а також кредитними.
Вказує на те, що станом на 23 серпня 2021 року відповідач не мав кредитної заборгованості, а тому, на думку позивача, операції до 23 серпня 2021 року не є предметом розгляду, оскільки кредитна заборгованість була погашена повністю, тобто відповідач визнав розмір боргу, який мав. Починаючи з 23 серпня 2021 року відповідач почав знову користуватися кредитними коштами та за період з 23 серпня 2021 року по 19 січня 2023 року ним використано кредитних коштів у загальному розмірі 76 379,86 грн, в той час як сплачено в рахунок погашення кредиту лише 48 248,75 грн, тобто у повному обсязі кредитні кошти не були повернуті, на що суд першої інстанції уваги не звернув. Отже, розмір фактично використаних кредитних коштів складає 28 131,11 грн та підлягає стягненню з боржника.
Вказує на те, що судом проігноровано висновки Верховного Суду викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 та постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 138/356/17, про те що банк має право вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що 17 січня 2017 року відповідач підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розмір процентної ставки вказана заява не містить (а. с. 21).
На підтвердження своїх вимог банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які відповідачем не підписані (а. с. 22-77).
Також позивачем було надано виписку з рахунку (а.с. 87-118).
Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» відповідачу за кредитним договором було надано наступні кредитні картки № НОМЕР_1 (дата відкриття - 17 січня 2017 року, термін дії - 09/20, тип картки - Універсальна GOLD), НОМЕР_2 (дата відкриття - 31 липня 2019 року, термін дії - 07/23, тип картки - Універсальна GOLD) (а.с. 20).
Відповідно до розрахунку банку, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 19 січня 2023 року становить 47 051 грн 42 коп., з яких: 38 488 грн 83 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 8562 грн 59 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом (а.с. 9-18).
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за відсотками, суд першої інстанції виходив з того, що надана позивачем анкета-заява не містить ознак узгодження в письмовій формі умов, зокрема щодо розміру процентів за користування кредитом, а Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг відповідачем не підписані і не доводять про досягнення між сторонами у справі домовленості щодо розміру процентів за користування кредитом, а тому вимоги про стягнення процентів задоволенню не підлягають. Стосовно позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд також дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення вказаної заборгованості, оскільки сума сплачених відповідачем в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором коштів фактично перевищила суму отриманих ним і використаних за кредитним договором кредитних коштів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частин 1 і 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги.
Банк при зверненні до суду з даним позовом в підтвердження своїх вимог посилається, зокрема, на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як частину укладеного між сторонами кредитного договору.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Також з матеріалів справи вбачається, що відповідач в суді першої інстанції заперечував проти позову з тих підстав, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про його ознайомлення у письмовій формі з умовами кредитування, а фактично отримані та використані ним кошти в добровільному порядку повернуті позивачу в повному обсязі.
Встановивши обставини того, що в Анкеті-заяві позичальника від 17 січня 2017 року процентна ставка не зазначена, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки позивач не довів, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов, на які послався банк як на підставу для задоволення позову, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, а також те, що вказані документи взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
Таким чином, враховуючи, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача та ним не визнаються, їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 17 січня 2017 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена зокрема у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, що узгоджується з висновками щодо застосування відповідних норм права, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо відсутності підстав для стягнення заборгованості за відсотками.
Стосовно стягнення заборгованості за тілом кредиту, колегія суддів зазначає наступне.
Банк при зверненні до суду з даним позовом, ставив питання, зокрема про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в сумі 38 488 грн 83 коп.
З наданого банком розрахунку заборгованості та виписки з банківського рахунку вбачається, що банк нараховував проценти за користування кредитними коштами та, крім того, також погашав проценти за рахунок тіла кредиту. Такі дії банку не відповідають суті кредитних правовідносин, оскільки проценти за своєю суттю є платою за користування кредитними коштами. Отже банк безпідставно збільшив тіло кредиту за рахунок процентів всього на суму 37 458 грн 40 коп.
Судом першої інстанції були враховані розрахунки відповідача щодо розміру отриманих кредитних коштів та коштів внесених на погашення заборгованості по кредиту, з яких вбачається, що фактично отримані та використані відповідачем кошти, повернуті в повному обсязі. А тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту.
Стосовно доводів апеляційної скарги, що станом на 23 серпня 2021 року відповідач не мав кредитної заборгованості, а тому операції до вказаної дати не є предметом розгляду, колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції було надано оцінку розрахунку банку в цілому, який підтверджує обставини як нарахування банком відсотків, так і погашення відсотків за рахунок тіла кредиту, доказів узгодження яких в письмовому вигляді банк суду не надав.
Таким чином доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 381-382 ЦПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: В. І. Криворотенко
Ю. О. Філонова