Справа № 604/816/19
Провадження № 2/604/4/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 серпня 2023 року Підволочиський районний суд Тернопільської області
в складі :
головуючого судді Сташківа Н.Б.
за участю
секретаря судового засідання Дериш М.Ю.
представника позивача - адвоката Колцуняка Ю.В.
представника відповідача
Підволочиської селищної ради Павлюк І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду сел. Підволочиська Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, Підволочиської селищної ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, Підволочиської селищної об'єднаної територіальної громади, третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору фізичної особи підприємця ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою посилаючись на те, що є власником домоволодіння, яке знаходиться по АДРЕСА_1 . Для обслуговування житлового будинку на підставі рішення сесії Підволочиської селищної ради передано земельну ділянку площею 0,1686 га, що розташована по АДРЕСА_1 . По сусідству із нею в житловому будинку, що знаходиться за адресою по АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_2 в користуванні у неї для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд перебуває земельна ділянка, площею 0,1530 га, що розташована по АДРЕСА_1 . В 2017 році відповідачем ОСОБА_2 самовільно було захоплено земельну ділянку, площею 0,0369 га, яка знаходиться через дорогу загального користування, навпроти належного їй домоволодіння по АДРЕСА_2 . При цьому нею було також самовільно захоплено та загороджено частину АДРЕСА_1 камінною огорожею чим порушено державні будівельні норми і Генеральний план забудови с. Богданівка, а саме порушено норми ширини проїжджої частини вулиці яка повинна бути не меншою ніж 7 метрів. Оскільки заїзд транспорту на подвір'я Позивача зі сторони проїжджої частини АДРЕСА_1 розташований біля кам'яної огорожі побудованої відповідачем, тому вона унеможливлює заїзд вантажного транспорту до належної позивачу земельної ділянки і позбавлена можливості вільного користування власною земельною ділянкою. Вказані обставини підтверджуються як фотографіями так і відповідно актами обстеження комісією селищної ради. За висновками комісії рекомендовано даний акт з відповідними матеріалами направити в управління державного контролю з використання земель Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області для вжиття відповідних заходів по усуненню виявлених порушень, проте відповідачем не виконано рекомендації комісії, не звільнено земельну ділянку та не перенесено камінну огорожу, тим самим не забезпечено можливість вільного заїзду вантажного транспорту до сусідської земельної ділянки тобто не усунено перешкоди в користуванні земельної ділянкою. На усні вимоги відповідач не реагує та відмовляється від добровільного порядку усунути перешкоди в користуванні належною їй земельною ділянкою та відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав позивача. Крім того посилається на те, що відповідач Підволочиська селищна об'єднана територіальна громада в порушення вимог Земельного законодавства прийнято незаконне рішення від 06 березня 2019 року №3118 про передачу безкоштовно у власність двох окремих земельних ділянок одного виду використання, а тому таке рішення є незаконним. В свою чергу відповідач ОСОБА_2 не мала права на приватизацію земельної ділянки площею 0,0369 га, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, оскільки своє право на приватизацію зазначеного виду земельної ділянки вина вже використала. У зв'язку з викладеним просить визнати недійсним рішення Підволочиської селищної ради від 06 березня 2019 року за № 3118 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок на місцевості гр.. ОСОБА_2 в смт. Підволочиську та передачу ділянок у власність, скасувавши державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0369 га із скасуванням кадастрового номера в Національній кадастровій системі. Усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою що розташована по АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання відповідача ОСОБА_2 перенести камінну огорожу земельної ділянки відповідно до висновків комісії Підволочиської селищної ради.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі зіславшись на обставини, що у них викладені та просить задовольнити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 , проти задоволення позовних вимог позивача заперечила та пояснила, що рішенням сесії селищної ради їй передано у власність земельну ділянку на якій збудовано мур в межах червоних ліній. Будь яких порушень з її сторони не було. Перешкод позивачу не створює, до її садиби є можливість проходу та проїзду, а тому не розуміє змісту заявлених нею вимог. У задоволені позову просить відмовити.
Представник відповідача Підволочиської об'єднаної територіальної громади проти задоволення позовних вимог позивача заперечила, надала відзив та пояснила, що згідно вимог ст.ст. 158-160 ЗК України органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями вирішувати земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян. Відповідно до акту обстеження земельної ділянки у АДРЕСА_1 від 20.09.2017 року, комісія провела обстеження земельної ділянки, яка служить під'їздом до присадибної земельної ділянки громадянки ОСОБА_1 , а також обстеження земельної ділянки площею 0,0369 га на предмет погодження меж зі сторони сусідів ОСОБА_1 . При обстеженні встановлено, що згідно земельно-облікових документів та планово-картографічних матеріалів по Богданівській сільській раді земельна ділянка площею 0,0369 га., яка пропонується для передачі у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд гр. ОСОБА_2 не відповідає розмірам зазначеним у абрисах земельних ділянок с. Богданівка, а саме зі сторони, згідно опису меж від А до Б - землі загального користування Богданівської сільської ради самовільно загороджено частина АДРЕСА_1 камінною огорожею. Внаслідок чого, складено акт та рекомендовано усунути виявлені порушення. Разом із тим, згідно комісійного акту обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_2 від 15.02.2019 року ОСОБА_2 виявлено, що мур під огорожу, який раніше був вимуруваний проти брами ОСОБА_1 на час огляду перемурований, і частину брами можна відкрити на вулицю. Тому ОСОБА_2 в добровільному порядку усунула перешкоди і перемурувала огорожу. Законність володіння земельними ділянками підтверджується нормами закону та письмовими доказами, зокрема : згідно з книги «Абрисів», яку велося до створення у 2001 році Державної земельно-кадастрової книги с. Богданівка в користуванні ОСОБА_2 перебувала присадибна земельна ділянка площею 0,18 га. Пунктом 531 витягу земельно-кадастрової книги с. Богданівка, за ОСОБА_2 обліковується земельна ділянка, площею 0,18 га. За розглядом заяви ОСОБА_2 від 12.04.2017 року Підволочиською селищною радою прийнято рішення від 21.04.2017 р. №1192 «Про надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на місцевості в АДРЕСА_2 ». Виготовлену технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на місцевості та передачу її у власність затверджено рішенням Підволочиської селищної ради від 06.03.2019 р. № 3118. Державний кадастровий реєстратор перевіривши надану йому технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі видав Витяг з Державного земельного кадастру на вказані ділянки. Таким чином, ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,1892 га. з них ділянка № НОМЕР_1 площею 0,1530 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд за кадастровим номером 6124680400:02:009:0012 в АДРЕСА_2 та ділянка № НОМЕР_2 площею 0,0362 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за кадастровим № 6124680400:02:009:0013 в АДРЕСА_2 . За вказаних обставин, ОСОБА_2 передано за однією адресою АДРЕСА_2 земельну ділянку площею 0, 1892 га, яка складається із двох земельних ділянок, оскільки дані ділянки розділяє існуюча АДРЕСА_1 , яка не може бути передана у приватну власність. Також при прийнятті рішення № 3118 від 06.03.2019р. наявний Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.10.2015 р. на об'єкти нерухомого майна : житлового будинку з двома прибудовами та під навісом, літньої кухні з прибудовою та льохом, огорожа зареєстроване за відповідачем ОСОБА_5 , тобто відповідач набула право власності на нерухоме майно, що знаходиться на двох земельних ділянках, а тому житлові об'єкти не можуть бути відокремлені від земельних ділянок без їх пошкодження або істотного знецінення. У зв'язку з викладеними обставинами просить у задоволенні вимог відмовити.
Представник відповідача головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області в судове засідання не з'явились, проте подали відзив на позов згідно якого просить у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на те, що Головне управління Держгеокадастру не наділений правом щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб і відноситься до виключної компетенції органу місцевого самоврядування. Діючим законодавством, зокрема ст. 24 ЗУ «Про державний земельний кадастр» встановлено вичерпний перелік підстав для скасування державної реєстрації земельної ділянки, і таке повноваження не відноситься до компетенції суду. З огляду на викладене просить у задоволенні позову відмовити.
Третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору в судове засіданні не з'явився, хоча про день, місце та час розгляду справи був повідомленим належним чином, а тому справу слід слухати у його відсутності на підставі наявних у справі наданих письмових доказів.
Суд вислухавши доводи представника позивача, міркування відповідача, проаналізувавши надані сторонами докази у їх повній сукупності приходить до переконання про відмову в задоволенні вимог позивача ОСОБА_1 виходячи із наступних міркувань :
Судом встановлено, що рішенням Підволочиського районного суду від 19 квітня 2007 року за позивачем ОСОБА_1 визнано право власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,1686 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , а також надано кадастровий план земельної ділянки.
Згідно акту обстеження земельної ділянки від 20.09.2017 року вбачається, що комісія провела обстеження земельної ділянки яка служить під'їздом до присадибної ділянки гр.. ОСОБА_1 . При обстежені встановлено, що згідно земельно-облікових документів та планово-картографічних матеріалів по Богданівській сільській раді земельна ділянка площею 0, 0369 га, передана у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель гр.. ОСОБА_2 не відповідає розмірам зазначеним у абрисах земельних ділянок, самовільно загороджено частина АДРЕСА_1 камінною огорожею чим порушено будівельні норми та Генеральний план забудови. Комісія рекомендувала ОСОБА_2 вжити відповідних заходів по усуненню виявлених порушень.
Разом з тим згідно Акту обстеження від 15.02.2019 року комісія при повторному обстеженні встановила, що мур під огорожу перемурований і примикає до муру ОСОБА_1 частину брами можливо відкрити на вулицю. Кадастровий план додається. Комісія рекомендувала селищній раді погодити технічну документацію та внести зміни в земельно-облікові документи по с. Богданівка.
Таким чином судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 після виявлених порушень при обстежені 20.09.2017 року, перемурувала мур, що дозволило позивачу відкрити браму на вулицю, тим самим усунула перешкоду.
Рішенням 23 сесії сьомого скликання Підволочиської селищної ради №1192 від 21 квітня 2017 року надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на місцевості орієнтовною площею 0,18 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_2 .
Рішенням сьомого скликання 51 сесії Підволочиської селищної ради № 3118 від 06 березня 2019 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок на місцевості площею 0,1892 га, з них ділянка № НОМЕР_1 площею 0,1530 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за кадастровим номером 6124680400:02:009:0012 в АДРЕСА_2 , та земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 0,0362 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за кадастровим номером 6124680400:02:009:0013 в АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_2 . Пунктом другим вказаного рішення передано ОСОБА_2 у власність земельні ділянки площею 0,1892га, з яких ділянка № НОМЕР_1 площею 0,1530 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за кадастровим номером 6124680400:02:009:0012 в АДРЕСА_2 , ділянка № НОМЕР_2 площею 0,0362 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за кадастровим номером 6124680400:02:009:0013 в АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_2 .
Згідно з витягів з Державного земельного кадастру від 28.02.2019 року вказані земельні ділянки зареєстровано за ОСОБА_2 . Також до витягів долучено кадастровий план та номер земельних ділянок які досліджувались у судовому засіданні.
Таким чином з наданих матеріалів справи встановлено, що сторони по справі, зокрема позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 являється власниками, кожен своєї земельних ділянок, котрі розташовані по сусідству одна до одної.
В судовому засіданні судом досліджувались письмові документи, що підтверджують право власності відповідача ОСОБА_2 щодо належного нерухомого майна на спірній земельній ділянці, а також витяг із земельно-кадастрової книги с. Богданівка та довідку селищної ради, з яких убачається, що за ОСОБА_2 наявна присадибна земельна ділянка 0,18 га, сад 0,03 га., а також технічну документацію, зокрема план меж земельної ділянки, кадастровий план, акт встановлення межових знаків на місцевості, акт погодження меж земельної ділянки та акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, а також поземельну книгу спірної земельної ділянки. З даних документів з вбачається чітко встановлені межі, відсутність їх порушень та дозвіл на виготовлення правовстановлюючих документів.
Відповідно до резолютивної частини висновку експерта Тернопільського відділення КНДІСЕ №604/816/19 від 20.04.2023 року вбачається, що мінімальна ширина проїзду між земельними ділянками гр.. ОСОБА_2 більша за 3,5м (3,88м.). Огорожа та господарські будівлі гр.. ОСОБА_2 розташовані на відділі від проїзду що становить менше 1,5м по обидва боки. Згідно викопіювання із проекту планування і забудови с. Богданівка Підволочиського району Тернопільської області Генерального плану не можливо встановити ширину АДРЕСА_1 за містобудівною документацією, оскільки відсутні відомості щодо затвердження містобудівної документації с. Богданівка, у зв'язку з чим не можливо здійснити співставлення із діючими будівельними нормами станом на час затвердження містобудівної документації. Копія технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) землекористувач ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 на території Богданівської сільської ради відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою за змістом, складом та правилам оформлення.
Відповідно до вимог ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб що визначений законом.
Відповідно до вимог ст. 15 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у випадках передбачених ЦПК.
З аналізу вказаних норм Закону, вбачається, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа, в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог бо відмову у їх задоволенні.
Згідно ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст.13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, тобто особа має право пред'явити у суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, вказав, що п.1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право звернутись до суду з будь-якою вимогою щодо цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (П. 25 рішення у справі «Кутій проти Хорватії» № 48778\99)
Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема рішення Артіко проти Італії від 13 травня 1980 року, Михайленко проти України від 30 травня 2013 року зазначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність прав на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виникнення виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Тобто встановивши лише наявність у особи яка звернулась із позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і, відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Така позиція висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 278/2513/17-ц від 07 травня 2020 року.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно ст. 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи Законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Згідно ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі : а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
За нормами ч.ч.6,-10 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Аналіз вказаних норм закону дозволяє стверджувати, що наявний чітко визначений порядок і повноваження органу місцевого самоврядування щодо можливості громадянином здійснити приватизацію земельної ділянки, а також чітко визначена процедура приватизації, зокрема випадки надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, його затвердження, а також затвердження технічної документації.
Відповідно до п. «б» ст.. 12 ЗК України (у редакцій чинній на час виникнення спірних відносин) до повноважень сільських, селищних, міських раду галузі земельних відносин на території сіл, селищ міст, належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Вирішення питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях селищної ради відповідно до п. 34 ч.1 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування».
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Такими технічними матеріалами згідно статті 55 Закону України “Про землеустрій” є технічна документація щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Процедура, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, тобто розробки такої документації, визначено “Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками” затвердженої наказом Держкомзему України від 18 травня 2010 року №376. У відповідності до пункту 2.1 цієї Інструкції встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розроблених та затверджених відповідно до статті 186 Земельного кодексу України землевпорядної документації, зокрема технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі коли власнику (користувачу) земельної ділянки видано документ, що посвідчує право на земельну ділянку, без виносу меж такої ділянки в натуру (на місцевість) та закріплення їх межовими знаками. Таким чином, власник чи користувач земельної ділянки повинен вже мати рішення про передачу чи надання земельної ділянки, якою Він користується.
Таким чином орган місцевого самоврядування у межах визначених Законом повноважень наділений дискреційними повноваженнями на прийняття рішення про передачу у власність земельної ділянки на підставі наданої документації у порядку та у спосіб визначеному Законом, оскільки згідно дослідженого рішення встановлено, що ОСОБА_2 передано у власність земельні ділянки площею 0,1892 га з них ділянка № НОМЕР_1 площею 0,1530 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за кадастровим номером 6124680400:02:009:0012 в АДРЕСА_2 , ділянка № НОМЕР_2 площею 0,0362 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за кадастровим номером 6124680400:02:009:0013 в АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_2 .
Також аналіз положень ст. 120 ЗК України 377 ЦК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду на якій вони розміщені. Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладені правочинів щодо набуття права власності на нерухомість і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
При цьому при застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднані з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Таким чином Рішення Підволочиської селищної ради № 3118 від 06.03.2019р. прийнято у відповідності до норма чинного законодавства у спосіб і в межах повноважень органу місцевого самоврядування.
Крім того з дослідженої у судовому засіданні технічної документації, зокрема акту прийомки передачі межових знаків на зберігання при встановленні меж земельної ділянки в натурі, а також акту погодження меж земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні вбачається, що межові знаки закріплені та погоджені, будь яких порушень під час огляду експертом не виявлено.
Вирішуючи питання правомірності звернення позивача ОСОБА_1 з відповідним позовом, суд приходить до висновку про відсутність порушених, оспорюваних чи невизнаних прав позивача, оскільки передача у власність земельних ділянок є дискреційними повноваженнями органу місцевого самоврядування, яке приймається у спосіб та межах визначених Законом і жодним чином не може порушувати прав позивача з підстав та доводів, що зазначені у позовній заяві.
Така правова позиція висловлена у Постанові Верховного Суду України у справі за № 278/2513/17-ц від 07 травня 2020 року.
Згідно вимог ст. 12, 81 ЦК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Позивач ОСОБА_1 як на підставу свої вимог не надала суду жодного належного та допустимого доказу про те, що виділена частина земельної ділянки відповідачу ОСОБА_2 порушує її право власності, чиняться перешкоди щодо проходу, проїзду чи іншим чином порушуються права чи законні інтереси безпосередньо позивача ОСОБА_1 .
За вказаних обставин суд вважає, що заявлені позовні вимоги позивача ОСОБА_1 є безпідставними, жодним чином не підтверджені належними та допустимими доказами та до задоволенню не підлягають.
Суд не бере до уваги доводів представника позивача, щодо порушення прав позивача, оскільки вони спростовані дослідженими та проаналізованими у судовому засіданні як письмовими доказами так і поясненнями сторін. Також суд не бере до уваги посилання представника позивача на те, що оспорюванні рішення прийняті з порушенням вимог Закону чим порушуються безпосередньо права ОСОБА_1 як суміжного землекористувача, оскільки останні нічим не підтверджені, та не належать до компетенції позивача ОСОБА_1 , а відносяться до повноважень інших компетентних органів що регулюють контроль за питанням дотримання органами місцевого самоврядування вимог Земельного Законодавства при прийнятті відповідних рішень.
Разом із тим позивач ОСОБА_1 у випадку необхідності проїзду великогабаритних транспортних засобів, частиною земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_2 вправі звернутись до неї та ініціювати встановлення сервітуту, що само собою не буде порушувати її законних прав та інтересів.
Така позиція узгоджується із висновком викладеним у постанові Верховного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 464/1534/18 р.
На підставі наведеного, та керуючись ст. ст. 12,13,81,141,247,263-265,273,280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, ст. ст.,116,152-160 ЗК України,-
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, Підволочиської селищної ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою- відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду Тернопільської області.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення буде виготовлено протягом 10 днів.
Головуючий