Номер провадження 2/754/3923/23
Справа №754/8495/23
РІШЕННЯ
Іменем України
15 вересня 2023 року м.Київ
Суддя Деснянського районного суду міста Києва Бабко В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про звільнення майна з-під арешту, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту.
Позивач свої позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 . Позивач є спадкодавцем за заповітом померлого, складеного 11.03.2022, якому заповідано садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на території Обслуговуючого кооперативу «Дачне містечко «Сосновий бор» у Деснянському районі м.Києва. Під час прийняття спадщини в результаті зробленого нотаріусом витягу з реєстру обтяжень, було встановлено наявність обмеження у вигляді арешту (архівний запис) на все майно ОСОБА_2 . У зв'язку із зазначеними обставинами державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Супліченко М.В. було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) листом від 06.03.2023 року повідомив, що виконавче провадження, за виконавчим листом НОМЕР_2 від 07.10.2003, виданим Шевченківським районним судом міста Києва, в ході якого у 2004 році накладався арешт на майно ОСОБА_2 не виявляється можливим, оскільки виконавчі провадження та журнали реєстрації виконавчих проваджень переданих державним виконавцям за період з 2001 по 2018 знищено за закінченням терміну зберігання.
На підставі наведеного позивач просить звільнити з-під арешту майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15.01.2004, винесеного державним виконавцем Безсмертним О.О. відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції, запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 15.11.2004 № 1470514.
Ухвалою Деснянського районного суму м. Києва від 06.07.2023 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, визначено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Представник відповідача Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) повідомлявся належним чином в спрощеному провадженні без виклику сторін за адресою зазначеною в позовній заяві (м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 110). Від відповідача до суду повернулось зворотне рекомендоване повідомлення, відповідно до якого 20.07.2023 представник за дорученням отримав поштове відправлення.
10.08.2023 суд повторно повідомляє відповідача про розгляд справи в спрощеному провадженні без виклику сторін для надання можливості надати пояснення та докази щодо справи. Від відповідача до суду повернулось зворотне рекомендоване повідомлення, відповідно до якого 17.08.2023 представник за дорученням отримав поштове відправлення.
Відповідачем у встановлений законом строк до суду не подано заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та не подано відзиву на позовну заяву.
Станом на 14.09.2023 закінчились строки для подання відзиву та відповіді на відзив, а відтак, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення по справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом встановлені такі факти та їм правовідносини.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 .
Згідно заповіту від 11.03.2023, складеного ОСОБА_2 , та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ісаєнком О.В., ОСОБА_1 заповідано садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на території Обслуговуючого кооперативу «Дачне містечко «Сосновий бор» у Деснянському районі м.Києва.
Під час прийняття спадщини в результаті зробленого нотаріусом витягу з реєстру обтяжень, було встановлено наявність обмеження у вигляді арешту (архівний запис) на все майно ОСОБА_2 . Тип обтяження: арешт, зареєстровано: 15.11.2004 за № 1470517 реєстратором: Перша Київська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: постанова, Б/н 15.01.2004 Відділу державної виконавчої служби у Шевченківському районі, додаткові дані: Архівний номер 6671835KIEV1, Архівна дата 21.01.2004.
У зв'язку із зазначеними обставинами державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Супліченко М.В., 23.03.2023 було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Згідно Постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15.01.2004 накладеної державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції Безсмертним О.О., у виконавчому провадженні НОМЕР_2, накладено арешт на все майно ОСОБА_2 .
Відповідно до листа Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 06.03.2023 зазначено, що виконавче провадження, за виконавчим листом НОМЕР_2 від 07.10.2003, виданим Шевченківським районним судом міста Києва, в ході якого у 2004 році накладався арешт на майно ОСОБА_2 не виявляється можливим, оскільки виконавчі провадження та журнали реєстрації виконавчих проваджень переданих державним виконавцям за період з 2001 по 2018 знищено за закінченням терміну зберігання.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України - завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно вимог ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної безпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів встановлений ст.16 ЦК України.
Як правило, власник порушеного права може скористатись не любим, а цілком конкретним способам захисту свого права.
Відповідно до статті 1216 та 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на час його смерті, за виключенням тих, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця. Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Частиною першою статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Аналогічна за змістом норма містилась в статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" (№ 606-XIV).
Згідно з частинами третьою п'ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Як вбачається з Постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15.01.2004, підставою винесення даної постанови стало стягнення коштів з боржника ОСОБА_2 на користь стягувача ОСОБА_3 .
У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам роз'яснено, що вимоги сторони виконавчого провадження про зняття арешту з майна розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розділом VІІ ЦПК України, оскільки є процесуальною дією державного виконавця незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець, залучений ним суб'єкт оціночної діяльності чи особа, яка рецензувала звіт про оцінку майна) здійснювала відповідні дії, так як виконавчо-процесуальні відносини виникли між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем і між державним виконавцем та суб'єктом оціночної діяльності.
Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Отже, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 пред'явив позов, зі змісту якого не вбачається спору між сторонами про право власності (володіння, користування розпорядження) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, не містить позов і матеріально-правових вимог.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що заявлені ОСОБА_1 вимоги не можуть розглядатися у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивач одночасно має бути й відповідачем, так як його майно арештовано державним виконавцем, і він же є боржником за виконавчим провадженням, що є неможливим відповідно до вимог статей 42, 48, 175, 447 ЦПК України.
Аналогічна правова позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 520/7100/19 (провадження № 61-7689св20).
Частина перша статті 16 Цивільного кодексу України регламентує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ч. 1 ст. 48 ЦПК України).
Позивачем є особа, яка через суд пред'являє матеріально - правову вимогу до відповідача (порушника права позивача).
Відповідачем, відповідно, є особа, яка має відповідати за позовом, тобто особою, яка порушила право позивача, про захист якого позивач просить суд, та до якої власне звернуто матеріально - правову вимогу позивача.
Предметом позову, який на даний час перебуває в провадженні суду, є зняття арешту з нерухомого майна, що на праві власності належить позивачу.
Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (Закон України «Про виконавче провадження).
Поряд з цим суд констатує, що позивачем повністю проігноровано вимогу закону щодо необхідності пред'явлення вказаної позовної вимоги також до особи, в інтересах якої накладено обтяження, за даних фактичних обставин визначений позивачем відповідач - Шевченківський відділ Державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) є неналежним, оскільки не є ні боржником, а ні стягувачем, вказаний відповідач до предмета спору не має жодного відношення.
Таким чином суд констатує, що позивач проігнорував надані судом роз'яснення в частині визначення належних відповідачів, а саме в Ухвалі суду від 27.06.2023, незважаючи на те, що суд сприяв позивачу у належній реалізації своїх процесуальних прав та обов'язків.
Суд надав позивачу доступ до правосуддя та не міг з підстави не визначення належних відповідачів на стадії прийняття справи до розгляду відмовити у відкритті провадження.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.
Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Оскільки процесуальний закон правом визначення відповідача наділяє виключно позивача, суд позбавлений можливості з власної ініціативи здійснити заміну неналежного відповідача на належного чи залучити належного відповідача до участі у справі в якості співвідповідача.
З огляду на те, що позивачем не пред'явлено вимогу про звільнення спірного нерухомого майна з - під арешту до особи, в інтересах якої накладено таке обтяження, - порушника права позивача, а також у зв'язку з недоведеністю стороною позивача, що боржником у вказаному виконавчому провадженні був саме відповідач Шевченківський відділ Державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в задоволенні позову про звільнення майна з - під арешту слід відмовити.
Відмова в позові не позбавляє позивача права повторно пред'явити вимогу про звільнення спірного нерухомого майна з - під арешту у разі пред'явлення цієї матеріально - правової вимоги до належних відповідачів.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог, а в разі відмови в позові покладається на позивача.
Керуючись Законом України «Про виконавче провадження», статтями 16, 1216, 1218 ЦК України, статтями 2, 5, 12, 19, 76-82, 133, 141-142, 263-268, 274, 279, 447 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
У позові ОСОБА_1 до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про звільнення майна з-під арешту - відмовити.
Судові витрати покладаються на позивача.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Шевченківський відділ Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), код ЄДРПОУ 34967593, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, буд 110.
Повний текст рішення складено та підписано 15.09.2023.
Суддя В.В. Бабко