СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2023 року м. Харків Справа № 922/1487/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Слободін М.М.
без виклику учасників справи
розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження без проведення судового засідання за наявними в справі матеріалами апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мухіна Олександра Олександровича (вх.№ 1355Х)
на рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2023 (повний текст складено та підписано 23.06.2023), ухвалене у складі судді Жельне С.Ч.
у справі № 922/1487/23
за позовом Приватного підприємства фірма «ЮНІКС ТРЕЙД КО»,
до Фізичної особи-підприємця Мухіна Олександра Олександровича,
про стягнення коштів
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство фірма «ЮНІКС ТРЕЙД КО» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Мухіна Олександра Олександровича про стягнення заборгованості з врахуванням штрафних санкцій в сумі 103 962, 45 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №399/17 від 28.11.2017.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.06.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з Мухіна Олександра Олександровича на користь Приватного підприємства Фірма «ЮНІКС ТРЕЙД КО» 50 352, 84 грн основного боргу; пеню - 8415, 13 грн.; штраф - 15 105, 85 грн; 3% річних - 1705, 10 грн.; інфляційні втрати - 12 518, 93 грн та 2 684, 00 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням, ухваленим судом першої інстанції, до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Фізична особа-підприємець Мухін Олександр Олександрович, який просить:
- прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження;
- задовольнити клопотання про долучення додаткових доказів та долучити до матеріалів справи рахунок R2013607/1 від 12.09.2021;
- апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2023 у справі №922/1487/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю;
- судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної зави та апеляційної скарги покласти на позивача.
В обґрунтування вказує, що:
- відповідач не був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі № 922/1487/23, адже, суд першої інстанції лише формально направив ухвалу за місцем реєстрації останнього та не вжив всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи, а саме: не зателефонував відповідачу на номер телефону, який міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань або на номер, який був вказаний у позовній заяві; не розмістив оголошення про відкриття провадження у справі на його офіційному веб-сайті;
- суд визнав доведеним факт поставки відповідачу товару на суму 50352,84 грн лише на підстави єдиного документа - видаткової накладної №15250 від 18.02.2022, проте, підпис, прізвище, ім'я та по батькові в графі «Отримав» здійснено не відповідачем та не належать йому. 18.02.2022 апелянт перебував у відпустці в с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, а не в м. Харків, де була начебто здійснена поставка відповідно до видаткової накладної №15250 від 18.02.2022, що підтверджується рахунком R2013607/1 від 12.09.2021 готелю «Буковель»;
- вказує, що видаткова накладна не містить відтиску печатки, а отже, немає свідчення участі особи у господарській операції;
- згідно з п. 3.3 договору факт здійснення постачання партії товару фіксується накладною, актом звіряння взаєморозрахунків, розпискою, гарантійним листом, квитанцією, декларацією про відправку товару перевізником або іншими документами, що свідчать про отримання товару покупцем, однак матеріали справи таких доказів не містять;
- в матеріалах відсутня податкова накладка, що також, на думку апелянта, підтверджує не здійснення постачання товару;
- у зв'язку з відсутні заборгованості, нарахування штрафних санкцій, а також 3 % річних та інфляційних втрат є безпідставним.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2023 у справі № 922/1487/23 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Шутенко І.А., суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи № 922/1487/23.
17.07.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи № 922/1487/23.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Мухіна Олександра Олександровича на рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2023 у справі № 922/1487/23. Розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Мухіна Олександра Олександровича на рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2023 у справі № 922/1487/23 ухвалено здійснювати без повідомлення учасників справи. Встановлено учасникам справи п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копії іншим учасникам справи.
01.08.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від представника Приватного підприємства фірма «ЮНІКС ТРЕЙД КО» надійшла заява про вступ у справу представника.
Судом задоволена зазначена заява представника Приватного підприємства фірма «ЮНІКС ТРЕЙД КО».
02.08.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від представника Фізичної особи-підприємця Мухіна Олександра Олександровича надійшла заява про вступ у справу представника.
Судом задоволена зазначена заява представника Фізичної особи-підприємця Мухіна Олександра Олександровича.
03.08.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства фірма «ЮНІКС ТРЕЙД КО» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив:
- долучити відзив на апеляційну скаргу до справи;
- задовольнити клопотання про долучення електронних доказів та долучити до матеріалів справи електронні докази у вигляді переписки у месенджері Viber;
- відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін;
- судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на відповідача.
В обґрунтування вказує, що судом першої інстанції в повній мірі досліджені всі обставини справи, а доводи відповідача зводяться до затягування винесення остаточного рішення у справи та його виконання. Просить долучити переписку у месенджері Viber з відповідачем, яка повністю спростовує його твердження щодо не поставки товару та обізнаності останнього як про наявність заборгованості, так і про подачу позову до суду.
Щодо долучення до матеріалів справи нових доказів, колегія суддів зазначає таке.
У відповідності до ч. 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від сторін.
Апелянт вказує, що 18.02.2022 перебував у відпустці в с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, а не в м. Харків, де була начебто здійснена поставка відповідно до видаткової накладної №15250 від 18.02.2022, що підтверджується рахунком R2013607/1 від 12.09.2021 готелю «Буковель» та просить долучити вказаний рахунок.
У відповідності до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Зазначені норми свідчать, що саме учасник судового процесу має займати активну позицію у висловленні та доведенні відповідними доказами своїх доводів та заперечень по суті спору. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Останній не лише наділяє осіб, які беруть участь у справі, відповідними правами, але і покладає на них обов'язки подати наявні у них докази на підтвердження своїх вимог.
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті 124, 129 Конституції України, статей 7, 13 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Поруч із цим, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 статті 13 ГПК України).
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №913/479/18.
Судом першої інстанції були створені належні умови щодо реалізації сторонами свої прав, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 24.04.2023 була направлена на адресу відповідача, що підтверджується штампом на зворотній стороні такої ухвали, однак відзив на позовну заяву відповідачем надано не було та не долучено рахунок R2013607/1 від 12.09.2021.
Крім того, колегія суддів наголошує, що рахунок R2013607/1 від 12.09.2021 готелю «Буковель», не відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», адже не містить ані підпису, ані печатки готелю. До того ж наданий документ жодним чином не підтверджує перебування відповідача в зазначеному готелю, а лише засвідчує факт його надання останньому.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для його прийняття.
Також, позивачем заявлено клопотання про долучення електронних доказів у вигляді переписки у месенджері Viber, колегія суддів відхиляє зазначена клопотання, виходячи з такого.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (правова позиція, наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18).
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ч. 2 статті 164 ГПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Отже, обов'язок надання до позовної заяви всіх наявних у позивача доказів покладено саме на нього.
Водночас, позивач разом з позовною заявою не надав до суду електронних доказів у вигляді переписки у месенджері Viber та не звертався до суду з клопотанням про поновлення строку для долучення зазначених доказів, у зв'язку з чим, колегія суддів дійшла висновку, що надані позивачем електронні докази, не може бути прийняті на стадії апеляційного провадження та залишаються без розгляду.
У відповідності до статті 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено судом, 28.11.2017 між Приватним підприємством фірмою «Юнікс Трейд Ко» (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Мухіним Олександром Олександровичем (покупець) був укладений договір поставки №399/17.
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язався на протязі дії договору поставляти зі складу ППФ «Юнікс Трейд Ко» запасні запчастини, автохімію, мастила та супутні товари для автомобілів, тощо (товар), окремими партіями в асортименті (за номенклатурою кількості, по цінам та у строки що остаточно погоджуються сторонами у відповідності з рахунками або накладними), що є невід'ємною частиною даного договору, а Покупець прийняти та оплатити товар.
Згідно з п. 3.3 договору факт здійснення постачання партії товару фіксується накладною, актом звіряння взаєморозрахунків, розпискою, гарантійним листом, квитанцією, декларацією про відправку товару перевізником або іншими документами що свідчать про отримання товару Покупцем.
18.02.2022 позивачем було здійснено поставку відповідачу товару на суму 50 352,84 грн, що підтверджується видатковою накладною №15250 від 18.02.2022.
У відповідності до п.4.5 договору покупець зобов'язаний повністю розрахуватись за кожну отриману партію товару в залежності від умови її оплати наступним чином:
- при поставці товару із 100 % передоплатою - відповідно до виставленого постачальником рахунку для оплати за умови надходження всієї суми на банківський рахунок постачальника до відпуску товару по накладній;
- при поставці з оплатою «за фактом отримання товару» (якщо товар відпущений з відстрочкою платежу, а строк розрахунків в накладній не зазначений) - протягом трьох банківських днів з моменту прийняття покупцем зазначеної партії на суму, вказану у накладній.
Таким чином, відповідач повинен був розрахуватись з позивачем за поставлений товар за видатковою накладною №15250 від 18.02.2022 до 23.02.2022 (включно).
Водночас, позивач зазначає, що за поставлений товар відповідач не розрахувався та заборгованість останнього за договором поставки №399/17 від 28.11.2017 складає 50352, 84 грн.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів та є підставою для нарахування відповідачу пені, штрафу, 3 % рівних та інфляційних втрат.
Як зазначено вище, рішенням Господарського суду Харківської області від 23.06.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з Мухіна Олександра Олександровича на користь Приватного підприємства Фірма «ЮНІКС ТРЕЙД КО» 50 352, 84 грн основного боргу; пеню - 8415, 13 грн.; штраф - 15 105, 85 грн; 3% річних - 1705, 10 грн.; інфляційні втрати - 12 518, 93 грн та 2 684, 00 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовлено.
Мотивуючи зазначене рішення суд першої інстанції визнав доведеною наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 50 352, 84 грн та перевіривши нарахування пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат, частково задовольнив позовні вимоги, у зв'язку з невірним розрахунком позивача нарахування пені.
При перегляді рішення місцевого господарського суду із врахуванням меж апеляційного перегляду згідно положень статті 269 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.
Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
Апелянт вказує, що не був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі № 922/1487/23, адже, суд першої інстанції лише формально направив ухвалу за місцем реєстрації останнього та не вжив всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи, а саме: не зателефонував відповідачу на номер телефону, який міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань або на номер, який був вказаний у позовній заяві; не розмістив оголошення про відкриття провадження у справі на його офіційному веб-сайті.
У відповідності до ч. 5 статті 176 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч. 4 статті 120 цього Кодексу.
Судом першої інстанції дотримано вимоги ч. 5 статті 176 ГПК України та 24.04.2023 направлено копію ухвали суду від 24.04.2023 на адресу відповідача, яка збігається з адресою зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що підтверджується штампом на зворотній стороні оригіналу ухвали суду.
Водночас, ухвала суду повернулось до суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаю адресою».
У відповідності до п. 5 ч. 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять, а отже, суд першої інстанції правомірно розглянув справу за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів акцентує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 18.03.2021 у справі 911/3142/19.
Повідомлення відповідача альтернативним шляхом, а саме: телефонограмою, або оголошенням на сайті є правом суду, а не обов'язком. У даному випадку справа № 9221487/23 розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання, а отже, були відсутні підстави для застосування повідомлення відповідача альтернативним шляхом.
При цьому, судом апеляційної інстанції також враховано, що за приписами ч. 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Відповідно до ч. 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 922/1487/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та констатує, що судом першої інстанції вчинено всі необхідні заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про відкриття провадження у справі № 922/1487/23.
Щодо суті заявлених позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. Аналогічні норми містяться в статтях 525, 526 ЦК України.
У відповідності до ч. 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір, укладений сторонами з дотримання вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов'язкову силу для сторін. Будучи пов'язаними взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 статті 638 ЦК України).
За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ч. 1-3 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
За умовами п. 4.5 договору сторони встановили, що покупець зобов'язаний повністю розрахуватись за кожну отриману партію товару в залежності від умови її оплати наступним чином:
- при поставці товару із 100 % передоплатою - відповідно до виставленого постачальником рахунку для оплати за умови надходження всієї суми на банківський рахунок постачальника до відпуску товару по накладній;
- при поставці з оплатою «за фактом отримання товару» (якщо товар відпущений з відстрочкою платежу, а строк розрахунків в накладній не зазначений) - протягом трьох банківських днів з моменту прийняття покупцем зазначеної партії на суму, вказану у накладній.
Враховуючи, що поставка товару відбулась 18.02.2022, що підтверджується видатковою накладною №15250 від 18.02.2022, відповідач повинен був розрахуватись з позивачем за поставлений товар до 23.02.2022 (включно).
Матеріли справи не містять доказів оплати відповідачем прийнятого товару за видатковою накладною №15250 від 18.02.2022.
Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що матеріли справи не містять заявки відповідача у формі повідомлення про замовлення товару, що свідчить про нездійснення поставки, адже, у відповідності до п. 2.2., 2.4. договору встановлено, що замовлення є попереднім погодженням між сторонами цін, кількості, асортименту (номенклатури), умов поставки (в тому числі доставки) товару, строків та умов оплати товару. Таке замовлення може бути передано або надіслано стороною іншій стороні договору в тому числі телефонним зв'язком.
А отже, зауваження відповідача щодо не дослідження судом доказів не можуть бути прийняті до уваги через об'єктивну неможливість доведення факту оформлення замовлення до допомогою телефонного зв'язку.
Колегія суддів акцентує, що за своїм призначенням повідомлення про замовлення не відповідає ознакам первинного документа, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки воно носить лише інформаційний характер.
Слід звернути увагу на те, що ненадання повідомлення про замовлення не є невідкладною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України; тому наявність або відсутність повідомлення не звільняє відповідача від обов'язку сплатити кошти за отриманий товар.
Крім того, аналіз приписів статті 655, ч. 1 статті 697 ЦК України дозволяє дійти висновку, що обов'язком продавця є передання товару у власність покупцеві, який у свою чергу зобов'язується сплатити за товар певну грошову суму. Отже, правовідносини купівлі-продажу зумовлюють перехід права власності на товар від продавця до покупця в момент передання товару покупцеві; при цьому, законодавцем визначено можливість збереження товару за продавцем до оплати товару або настання інших обставин, якщо про таке сторони домовилися при укладенні договору купівлі-продажу.
За змістом п. 6.5 договору встановлено, що право власності на товар та ризик випадкової загибелі товару переходить до покупця з моменту відгрузки товару зі складу постачальника, що підтверджується видатковими накладними.
Таким чином, сторони погодили перехід права власності на поставлений позивачем товар до відповідача з моменту прийняття ним товару, що передує діям відповідача щодо оплати вартості поставленого йому товару.
Судом апеляційні інстанції критично оцінюються доводи апелянта щодо невідповідності видаткової накладної №15250 від 18.02.2022, оскільки первинні документи, які складені на виконання умов договору та підтверджують факт поставки товару покупцеві мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, Правилам перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженим наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до ч. 1 статті 9 вищевказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з п. 2.4. Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З матеріалів справи убачається, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною №15250 від 18.02.2022 на суму 50352, 84 грн.
Зазначена видаткова накладна містить підпис, прізвище, ім'я, по-батькові відповідача та вказівку, що останній працює без печатки.
Колегія суддів враховує, що і договір не скріплено печаткою відповідача, а отже, відсутність на видатковий накладній печатки не може свідчити про її недоліки. При цьому і апеляційна скарга не містить доказів наявності у апелянта печатки.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідачем питання щодо призначення почеркознавчої експертизи та/або недійсності правочинів, підроблення видаткової накладної з боку позивача також не ставилось.
Також апелянт посилаючись на п. 3.3. договору не вірно трактує дане положення, адже факт здійснення постачання товару дійсно може фіксуватись не лише видатковою накладною, а і такими документами як: гарантійний лист, розписка, квитанція, декларація про відправлення тощо. Водночас, окрім обов'язкового документа - видаткової накладної, інші вказані документи є похідними та лише додатково підтверджують факт поставки.
Теж саме стосується і податкової накладної, яка може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17 зазначила, що:
- податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки;
- підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст;
- встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Колегія суддів зауважує, що податкова накладна може бути допустимим доказом, на підставі якого суд установлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки, вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарської операції з придбання товарно - матеріальних цінностей та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.
Однак, у відповідності до розділу 13 договору «адреси, банківські реквізити та підписи сторін» убачається, що покупець є платником єдиного податку, що підтверджується наданим свідоцтвом платника єдиного податку, а отже останньому не могло бути надано податкового кредиту та сповіщення його про складання податкової накладної.
З урахування зазначеного, враховуючи те, що відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму боргу, останній визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати вартості поставленого товару на суму 50352, 84 грн, а суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення цієї суми заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення штрафу та пені, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно з ч. 1, 3 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до ч. 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ч. 6 статті 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За умовами п. 8.3 договору у випадку несплати чи сплати не в повному розмірі платежів, передбачених даним договором, у встановлені строки, сторона, яка прострочила виконання грошового зобов'язання, зобов'язання сплатити іншій стороні пеню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу та неустойку у розмірі двадцяти відсотків річних.
Крім цього, згідно з п.8.8 договору у разі якщо прострочення платежу триватиме більше тридцяти календарних днів, постачальник має право, окрім суми боргу та пені додатково стягнути з покупця штраф в розмірі 30 відсотків від простроченої суми.
Перевіривши розрахунки позивача пені та штрафу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 8415, 13 грн та штрафу у розмірі 15 105, 85 грн, оскільки розрахунок пені виходить за межі шестимісячного строку, встановленого статтею 232 ГК України та розраховано з арифметичними помилками.
Щодо стягнення 3 % річних у розмірі 1705, 10 грн та інфляційних втрат у розмірі 12518, 93 грн, колегія судів зазначає наступне.
У відповідності до статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, враховуючи положення статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Така правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, від 23.10.2018 у справі №913/70/18, яку суд апеляційної інстанції враховує при розгляді спірних правовідносин у відповідності до ч. 4 статті 236 ГПК України.
Перевіривши розрахунок 3 % річних у розмірі 1705, 10 грн та інфляційних втрат у розмірі 12518, 93 грн, суд апеляційної інстанції встановив, що він не суперечить вимогам законодавства, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено позов у цій частині.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Таким чином, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянтів не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2023 у справі № 922/1487/23 слід залишити без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені апелянтом, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мухіна Олександра Олександровича (вх.№ 1355Х) залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2023 у справі № 922/1487/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя І.А. Шутенко
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя М.М. Слободін