Постанова від 15.09.2023 по справі 903/88/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2023 року Справа № 903/88/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Мельник О.В.

судді Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Новосельська О.В.

за участю представників:

позивача: Лотоцька О.Б адвокат

відповідача 1: не з"явився

відповідача 2: не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" на рішення Господарського суду Волинської області від 27.07.23р. у справі №903/88/23 в частині стягнення 236 656,45 грн. курсової різниці, 143 750,38 грн. - 15% штрафу, 95 673,79 грн. пені, 22 672,03 грн. інфляційних втрат та 7 481,29 грн. витрат по сплаті судового збору (суддя Шум М.С., м.Луцьк, повний текст складено 07.08.2023)

за позовом : Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітагро Партнер"

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська Аграрна Компанія"

відповідача 2: ОСОБА_1

про стягнення 1 012 829,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Вітагро Партнер” (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 20.03.2023) звернулося з позовом про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинська Аграрна Компанія” та ОСОБА_1 1 012 829,00 грн. заборгованості, з яких: 508 335,92 грн. основного боргу, 236 656,45 грн. курсової різниці, 143 750,38 грн. - 15% штрафу, 5 740,43 грн. - 3%річних, 95 673,79 грн. - пені, 22 672,03 грн . - інфляційних втрат та витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов поставки №В287-04/22ВЛ-К від 25.04.2022, в частині своєчасної оплати.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 27.07.2023 року по справі №903/88/23 позов задоволено. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинська аграрна компанія”, ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вітагро Партнер” - 1 012 829,00 грн. заборгованості, з яких: 508 335,92 грн. основного боргу, 236 656,45 грн. курсової різниці, 143 750,38 грн. - 15% штрафу, 5 740,43 грн. - 3%річних, 95 673,79 грн. - пені, 22 672,03 грн . - інфляційних втрат та 15 192,43 грн. витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись частково з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю “Волинська аграрна компанія” звернулось до суду з апеляційною скаргою в якій просить суд рішення Господарського суду Волинської області від 27.07.2023 року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю та ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітагро Партнер" заборгованості за договором поставки №В287-04/22ВЛ-К від 25.04.2022 року: 236 656,45 грн. курсової різниці, 143 750,38 грн. - 15% штрафу, , 95 673,79 грн. - пені, 22 672,03 грн. інфляційних втрат та 7 481,29 грн. витрат по сплаті судового збору, скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач 1 посилається на те, що нараховуючи курсову різницю по поставленим пестицидам, насінню та мікродобривам позивач мав внести зміни до виданих податкових накладних, копії яких додаються, та зареєструвати їх в Єдиному державному реєстрі податкових накладних щодо зміни ціни товарів.

За відсутності жодного юридичного/фінансового/бухгалтерського документу щодо нарахування/коригування суми зобов'язань за договором поставки №В287-04/22ВЛ-К від 25.04.2022 року, ТОВ «Вітагро Партнер» не підтвердило наявність заборгованості ТОВ «Волинська аграрна компанія» за зазначеним договором, а й відповідно вимоги є надуманими і передчасними, а й відповідно такими що не підлягають задоволенню.

Відповідач 1 зазначає, що позивач не зважаючи на компенсацію реальної вартості товару на 20% (позивачем було надано товар із відстрочкою платежу із підвищенням вартість товару на 20%,що підтверджується пропозицією із зазначення цін із 100% оплатою і пропозицією із сплатою до 01.11.2022 р.) заявивши вимоги щодо штрафних санкцій, фактично отримує додатковий дохід від реальної вартості товару, який би він отримав при 100 % оплаті товару. Разом з тим, суд першої інстанції відхилив відповідні доводи ТОВ «Волинська аграрна компанія» щодо покладення нереально великого розміру штрафних санкцій для підприємства в теперішній час та залишив поза увагою відсутність доказів понесення позивачем майнових втрат і несприятливих економічних правових наслідків при несвоєчасному виконанні відповідачем своїх зобов'язань.

Крім того, скаржник звертає увагу суду на те, що одночасно заявлені вимоги про стягнення курсової різниці за договором поставки №В287-04/22ВЛ-К від 25.04.2022 року та інфляційного збільшення суми договору є взаємовиключними, а тому вимоги щодо стягнення інфляційного збільшення не можуть підлягати задоволенню.

Ухвалою суду від 21.08.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" на рішення Господарського суду Волинської області від 27.07.23р. у справі №903/88/23 в частині стягнення 236 656,45 грн. курсової різниці, 143 750,38 грн. - 15% штрафу, 95 673,79 грн. пені, 22 672,03 грн. інфляційних втрат та 7481,29 грн. витрат по сплаті судового збору та розгляд апеляційної скарги призначено на 13 вересня 2023 року.

04 вересня 2023 року від ТОВ "Вітагро Партнер" надійшов відзив в якому просить суд апеляційну скаргу ТОВ «Волинська аграрна компанія» на рішення Господарського суду Волинської області від 27.07.2023р. у справі №903/88/23 залишити без задоволення, а рішення без змін.

11 вересня 2023 року від ТОВ "Волинська аграрна компанія" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в якому просить відкласти розгляд апеляційного провадження у справи №903/88/23, на іншу дату. В обґрунтування вказаного клопотання посилається на те, що ОСОБА_2 , яка є законним представником підприємства та єдиною особою, яка приймала участь у судовому процесі у справі, з 11.09.2023 р-15.09.2023 року (докази додаються) буде перебувати у відрядження за межами території України, тому явка представника у судове засідання, як фактична, так і у режимі відеоконференції є неможливою. В підтвердження вказаних обставин до клопотання додано посвідчення про відрядження до Республіки Польша (Варшава), наказ (розпорядження) №18 від 08.09.2023 року про відрядження ОСОБА_2 до Республіка Польща «Варшава».

Представник позивача в судовому засіданні 13.09.2023 року надала пояснення щодо фактичних обставин справи, проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечила, просила залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін. Щодо задоволення клопотання відповідача 1 про відкладення розгляду справи, заперечила.

Колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила відмовити у задоволенні клопотання ТОВ "Волинська аграрна компанія" про відкладення розгляду справи, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 216 ГПК України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 202 ГПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Згідно з ч. 11, 12 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Разом з тим у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Враховуючи, що ухвалою суду апеляційної інстанції від 21.08.2023, явка представників сторін в судове засідання 13.09.2023 обов'язковою не визнавалась, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представника апелянта, оскільки його неявка не перешкоджає перегляду справи, в апеляційній скарзі апелянтом викладені свої доводи.

Крім того колегія суддів зазначає, що апелянт своєчасно повідомлений про дату, час і місце розгляду справи - 22.08.2023, про що свідчить довідка про доставку електронного листа - ухвали суду від 21.08.2023 (а.с. 244 т.1), відповідно, у апелянта було достатньо часу щоб забезпечити явку в судове засідання іншого представника, оскільки діюче законодавство не обмежує представництво інтересів в суді певним колом осіб.

Отже клопотання представника апелянта про відкладення розгляду справи до задоволення не підлягає.

В судове засідання 13.09.2023 ОСОБА_1 не з'явився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача в судовому засіданні 13.09.2023, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" слід задовольнити частково, а рішення Господарського суду Волинської області від 27.07.23р. у справі №903/88/23 в частині стягнення 22 672,03 грн. інфляційних втрат, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, в частині стягнення 236 656,45 грн. курсової різниці, 143 750,38 грн. - 15% штрафу, 95 673,79 грн. пені, залишити без змін. Резолютивну частину рішення Господарського суду Волинської області від 27.07.23р. у справі №903/88/23 в частині стягнення судового збору, змінити, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.04.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітагро Партнер", (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинська Аграрна Компанія" (Покупець) укладено договір поставки №В287-04/22ВЛ-К (а.с.8-10 т.1).

Відповідно до умов договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця засоби захисту рослин, регулятори росту рослин та/або мікродобрива, насіння тощо (товар), а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити його вартість в строки визначені договором.(п.1.1).

Згідно п.1.2 договору сторонами встановлено, що найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, вартість товару, термін оплати, а також інші умови будуть визначені в специфікаціях-додатках до договору, які є невід'ємними частинами договору.

Пунктом 2.2. Договору сторони визначили, що термін та схема оплати кожної партії товару будуть обговорюватися сторонами в кожному конкретному випадку окремо та відображатися у відповідних додатках (які є додатками до цього договору).

Відповідно до п.2.3.2 договору сума у гривнях, яку покупець повинен сплатити постачальнику як оплата вартості Товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни Товару (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору (специфікація) на курс продажу іноземної валюти на момент закриття торгів в день, що передує дню здійснення такої оплати за договором покупцем ціни Товару (її неоплаченої частини). Однак, сторони погодили, що ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти, на банківський день, що передує дню здійснення такої оплати Покупцем ціни Товару (її неоплаченої частини), менший (нижчий) або рівний курсу, який був визначений у видатковій накладній на товар, який оплачується, в цьому випадку оплата здійснюється за ціною, яка була встановлена на момент формування видаткової накладної.

Згідно п.2.3.3 договору правило визначення курсу валют за договором - курс валют визначається за даними сайту http://finance.ua, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні, встановленому на Міжбанківському валютному Ринку України на момент закриття торгів в день, що передує дню здійснення кожної операції за договором.

Сторони погодили, що уразі відсутності за даними сайту http://finance.ua курсу продажу іноземних валют чи в силу будь-яких інших обставин, курс продажу іноземних валют не може бути доступним сторонам, в такому разі діє офіційний курс продажу іноземної валюти ВАТ "Ощадбанк" (МФО 315784), п. 2.3.4. Договору.

Пунктом 2.3.5 договору сторонами передбачено, що у випадку, коли спір буде вирішуватися у судовому порядку, Постачальник має право визначити розмір заборгованості станом на дату звернення з позовом до суду, відповідно до ціни товару, яка може збільшитися у випадку, якщо курс продажу іноземної валюти станом на дату, що передує даті подання позову, по відношенню до гривні збільшився в порівнянні з курсом, визначеним у додатках та видаткових накладних на товар.

За затримку з оплатою постачальнику за поставлений товар, покупець несе відповідальність сплачуючи штраф у розмірі 15 % від суми боргу (його неоплаченої частини) на перший день прострочення платежу, а також сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати (п. 7.2.1 Договору).

Згідно п.7.2.3 договору відповідно до вимог ст.625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов'язання покупець зобов'язався сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних від простроченої (неоплачуваної) суми.

Договір підписаний сторонами та завірений печатками сторін.

Відповідно до договору поставки №В287-04/22ВЛ-К. від 25.04.2022 та укладених між сторонами додатків до даного договору сторони погодили поставку товару за графіком та вартістю. Так згідно додатків до договору: №1 від 25.04.2022 - курс становив 32,53 грн./Евро, відповідно вартість товару - 123 974,00 грн. до 01.11.2002, еквівалент 3811,07 Евро у т.ч. ПДВ - 468,03 Евро; №2 від 25.04.2022 - курс становив 29,55 грн./долар США, відповідно вартість товару - 549 190,38 грн. до 01.11.2022, еквівалент 18 585,12 долар США у т.ч. ПДВ - 3097,52 долар США; №3 від 25.04.2022 - курс становив 29,55 грн./долар США, відповідно вартість товару - 173 605,44 грн. до 01.11.2022, еквівалент 5874,97 долар США у т.ч. ПДВ - 979,16 долар США; №4 від 25.04.2022 - курс становив 29,55 грн./долар США, відповідно вартість товару - 16 311,66 грн до 01.11.2022, еквівалент 552,00 долар США у т.ч. ПДВ - 92,00 долар США; №6 від 16.05.2022 - курс становив 29,55 грн./долар США, відповідно вартість товару - 95 254,50 грн до 01.11.2022, еквівалент 3223,50 долар США у т.ч. ПДВ - 537,25 долар США (а.с.12-16 т.1).

20 травня 2022 року між ОСОБА_1 (поручитель) та ТОВ «Вітагро Партнер» укладено договір поруки №В326-05/22ВЛ (а.с. 26 т.1).

Згідно пункту 1.1 вказаного договору поруки, поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська аграрна компанія» (Код ЄДРПОУ 39516106), місцезнаходження: Юр. адреса: 44860, Волинська обл., Турійський р-н, с.Озеряни, вулиця Шкільна, будинок 21 (далі Боржник), що виникли з Договорів поставки №В286-04/22ВЛ кредитний від 25.04.22 р., В287-04/22ВЛ-К від 25.04.22р., В288-04/22ВЛ-С від 25.04.22 (далі Основні Договори), які були укладені між Кредитором та Боржником.

Пунктами 2.1-2.2 договору поруки, передбачено, що у відповідності до вказаних основних договорів, порукою забезпечуються в тому числі наступні зобов'язання боржника:

-здійснити оплату за всі поставлені засоби захисту рослин, інокулянт, регулятори росту рослин та/або мікродобрива, насіння тощо (товар) в обсязі та на умовах договорів поставки №В286-04/22ВЛ кредитний від 25.04.22 р., В287-04/22ВЛ-К від 25.04.22 р., В288-04/22ВЛ-С від 25.04.22 р. з подальшими змінами та доповненнями;

-відшкодувати збитки та сплатити штрафні санкції, передбачених договорами поставки №В286-04/22ВЛ кредитний від 25.04.22 р., В287-04/22ВЛ-К від 25.04.22 р., В288-04/22ВЛ-С від 25.04.22 р.

Закінчення терміну дії Основних договорів не звільняє сторони від виконання зобов'язань, які виникли у сторін під час його дії.

Згідно пунктів 3.1-3.2 договору поруки, поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за неналежне виконання боржником забезпеченого зобов'язання. Поручитель цією порукою забезпечує виконання зобов'язань за Основними договорами в обсязі грошових стягнень відповідно до розділу 2 та розділу 7 Основних договорів.

Відповідно до п.4.1.1-4.1.2 договору поруки, поручителю добре відомі усі умови вищезазначених Основних договорів, в тому числі термін дії Основних договорів, строк (термін) виконання зобов'язань по Основних договорах, а також усі інші умови, зобов'язання та обставини. У разі порушення зобов'язання боржником, кредитор має право, на власний вибір направити поручителю письмову вимогу виконати зобов'язання (або певну його частину) або пред'явити до поручителя позов.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту припинення зобов'язань за основними Договором №В286-04/22ВЛ від 25.04.2022. (п. 6.1. Договору поруки).

Договір поруки підписаний Поручителем - ОСОБА_1 та Кредитором - ТОВ "Вітагро Партнер".

До договору поруки додана нотаріально завірена заява ОСОБА_2 від 30.09.2022, яка перебуває у зареєстрованому шлюбі з гр. ОСОБА_1 та дає свою згоду на укладення чоловіком в якості Поручителя договору поруки (а.с. 28 т.1).

Як вбачається з Витягу з ЄДРПОУ Гораєвська Анна Володимирівна є засновником, керівником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Волинська аграрна компанія" (а.с. 94-97 т.1).

Згідно видаткових накладних у період з 25.04.2022 по 18.05.2022 позивач поставив, а відповідач 1 прийняв товар на загальну суму 28 235,80 доларів США, 3811,07 Євро, що у гривні на день продажу еквівалентно 958 335,82 грн.: №1688 від 25.04.2022 на суму 16 311,60 грн., №1831 від 28.04.2022 на суму 224 454,84 грн., №2044 від 02.05.2022 на суму 123 947, 00 грн., №2050 від 02.05.2022 на суму 158 612,04 грн., №2052 від 02.05.2022 на суму 40 736,64 грн., №2775 від 17.05.2022 на суму 81 486,00 грн., №2776 від 17.05.2022 на суму 165 820,50 грн., №2822 від 18.05.2022 на суму 95 254,50 грн. та №2824 від 18.05.2022 на суму 51 382,80 грн.. (а.с. 17-25 т.1)

ТОВ «Волинська Аграрна Компанія» у свою чергу здійснило оплату за отриманий товар частково з порушенням строків розрахунків, визначених додатками до договору. Згідно виписки з рахунку ТОВ "Волинська аграрна компанія" станом на 16.01.2033 року всього оплатило 250 000,00 грн. (а.с. 30 т.1).

Однак, як зазначає позивач, при оплаті вартості товару, відповідачем не було враховано умови п. 2.3.2 та 2.3.3. договору, а тому позивач вправі визначити суму боргу за поставку товару за курсом продажу іноземної валюти - долара США, який був встановлений на момент підписання сторонами додатків до договору.

Відповідно до довідки №16 від 16.01.2023 про курс продажу іноземних валют на день підписання сторонами видаткових накладних на товар та на дату звернення з позовом до суду за даними сайту http://finance.ua, станом на 16.01.2023 курс долара становив 36,93 грн., курс євро становив 39,95 грн. (а.с.28 т.1).

Згідно розрахунку позивача станом на 16.01.2023 року основна сума заборгованості відповідача склала 21466,03 доларів США, 3811,07 Євро що еквівалентно 944 992,37 грн., з яких 708 335,92 грн. основного боргу та курсова різниця у розмірі 236 656,45 грн. Розрахунок курсової різниці здійснювався з врахуванням курсу валют, що визначено згідно довідки, сформованої за даними сайту http://finance.ua: 21 466,03 доларів США (вартість поставленого та неоплаченого товару у доларах США) х 36,93 грн (курс долара США) = 792740,12 грн.; 3811,07 Євро (вартість поставленого та неоплаченого товару у Євро) х 39,95 грн. (курс Євро) = 152252,25 грн. Розмір курсової різниці: 944 922,37 грн - 708335,92 грн (сума основного боргу) = 236 656,45 грн.

Враховуючи вищевикладене, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітагро Партнер" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до ТОВ "Волинська аграрна компанія" та ОСОБА_1 в якому просить стягнути солідарно з ТОВ "Волинська аграрна компанія" та ОСОБА_1 з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (а.с. 111 т.1) - 1 012 829,00 грн. заборгованості, з яких: 508 335,92 грн. основного боргу, 236 656,45 грн. курсової різниці, 143 750,38 грн. - 15% штрафу, 5 740,43 грн. - 3%річних, 95 673,79 грн. - пені, 22 672,03 грн . - інфляційних втрат.

Зважаючи на зміст апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія", суд апеляційної інстанції здійснює перегляд оскаржуваного рішення Господарського суду Волинської області від 27.07.23р. у справі №903/88/23 в частині стягнення 236 656,45 грн. курсової різниці, 143 750,38 грн. - 15% штрафу, 95 673,79 грн. пені, 22 672,03 грн. інфляційних втрат та 7 481,29 грн. витрат по сплаті судового збору.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Нормами частини першої статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки №В287-04/22ВЛ від 25.04.2022. За укладеним сторонами договором, позивач зобов'язався передати у власність покупця засоби захисту рослин, регулятори росту рослин та/або мікродобрива, насіння тощо (надалі Товар), а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його вартість.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно зі статею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини 1 стаття 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Разом з тим частина друга цієї норми допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України (Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 у справі №910/10191/17).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 07.10.2014 у справі №910/763/13 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №916/706/17.

Таким чином, курсова різниця є недоотриманою позивачем вартістю товару у зв'язку зі зміною його ціни за рахунок валютних коливань в бік збільшення.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

З матеріалів справи вбачається, що директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" Гораєвською А.В. на виконання положень договору поставки №В287-04/22ВЛ від 25.04.2022 підписано наступні видаткові накладні: №1688 від 25.04.2022 на суму 16 311,60 грн., №1831 від 28.04.2022 на суму 224 454,84 грн., №2044 від 02.05.2022 на суму 123 947, 00 грн., №2050 від 02.05.2022 на суму 158 612,04 грн., №2052 від 02.05.2022 на суму 40 736,64 грн., №2775 від 17.05.2022 на суму 81 486,00 грн., №2776 від 17.05.2022 на суму 165 820,50 грн., №2822 від 18.05.2022 на суму 95 254,50 грн. та №2824 від 18.05.2022 на суму 51 382,80 грн.. (а.с. 17-25 т.1).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові по справі №904/887/18 від 22.01.2019 зазначає, що видаткова накладна, складена відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", засвідчує факт здійснення господарської операції та договірних відносин. Відсутність певного документа за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29.04.2015 у справі №3-77 гс15).

Згідно наявних в матеріалах справи додатків до договору поставки №В287-04/22ВЛ від 25.04.2022, курс продажу долара США визначений виходячи із курсу продажу долару США до гривні та курс продажу Євро визначений виходячи із курсу продажу Євро до гривні, встановленому на Міжбанківському валютному ринку України на момент закриття торгів та відповідно до додатків до договору складає: №1 від 25.04.2022 - курс становив 32,53 грн./Евро, відповідно вартість товару - 123 974,00 грн. до 01.11.2002, еквівалент 3811,07 Евро у т.ч. ПДВ - 468,03 Евро; №2 від 25.04.2022 - курс становив 29,55 грн./долар США, відповідно вартість товару - 549 190,38 грн. до 01.11.2022, еквівалент 18 585,12 долар США у т.ч. ПДВ - 3097,52 долар США; №3 від 25.04.2022 - курс становив 29,55 грн./долар США, відповідно вартість товару - 173 605,44 грн. до 01.11.2022, еквівалент 5874,97 долар США у т.ч. ПДВ - 979,16 долар США; №4 від 25.04.2022 - курс становив 29,55 грн./долар США, відповідно вартість товару - 16 311,66 грн до 01.11.2022, еквівалент 552,00 долар США у т.ч. ПДВ - 92,00 долар США; №6 від 16.05.2022 - курс становив 29,55 грн./долар США, відповідно вартість товару - 95 254,50 грн до 01.11.2022, еквівалент 3223,50 долар США у т.ч. ПДВ - 537,25 долар США (а.с.12-16 т.1).

Колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що в кожному із перелічених вище додатків вказувалася сума еквіваленту іноземної валюти - долару США, Євро, виходячи з курсу якого і визначалася позивачем сума до оплати (яка вказана в додатках).

Таким чином, позивачем доведено та підтверджено матеріалами справи факт поставки відповідачу 1 на виконання умов договору поставки №В287-04/22ВЛ від 25.04.2022 товару на 28 235,80 доларів США, 3811,07 Євро що у гривні на день формування додатків до договору еквівалентно 958 335,82 грн.

Позивач зазначає, що відповідачем було порушено строки розрахунків, встановлені у додатках до договору поставки, оплата здійснена не у повному розмірі, зокрема сплачено 250 000,00 грн.

Відповідно до поданої позивачем довідки №16 від 16.01.2023, курс долара США станом на 16.01.2023 дорівнює 36,93 грн., курс Євро станом на 16.01.2023 дорівнює 39,95 грн. (а.с. 28 т.1).

Наказом Міністерства фінансів від 10.08.2000 року №193 передбачено, що валютний курс - це встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни. Пунктом 4 цього Наказу встановленого, що курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Отже, станом на 16.01.2023 року сума заборгованості відповідача 1 склала 21466,03 доларів США (28 235,80 доларів США - 6769,77 доларів США = 21466,03 доларів США), 3811,07 Євро що еквівалентно 944 992,37 грн. з яких 708 335,92 грн. основного боргу та курсова різниця у розмірі 236 656,45 грн.

Вказаний розрахунок здійснений з урахуванням п.п. 2.3.2 та п. 2.3.3 договору та його вірність перевірена судом апеляційної інстанції на підставі встановленого курсу, опублікованого на сайті http://finance.ua, який передує даті здійснення кожної операції за договором, що передбачено п.2.3.3 договору поставки №В287-04/22ВЛ від 25.04.2022.

Колегією суддів враховується, що порядок розрахунків чітко визначений умовами договору, відповідач 1 мав можливість і зобов'язаний був провести оплату на умовах, на які погодився при укладенні договору, зокрема і щодо коригування ціни з урахуванням зміни курсу гривні до долара США та курсу гривні до Євро.

Отже, враховуючи вищевикладене у сукупності та беручи до уваги умови укладеного між сторонами спору договору поставки №В287-04/22ВЛ від 25.04.2022, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доведеності матеріалами справи правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача 236 656,45 грн. курсової різниці.

Твердження відповідача 1 про те, що нараховуючи курсову різницю позивач мав внести зміни до виданих податкових накладних та зареєструвати їх в Єдиному державному реєстрі податкових накладних щодо зміни ціни товарів колегія суддів вважає безпідставним, оскільки відповідач 1 не сплатив курсову різницю, кошти в свою чергу не отримані позивачем то і відповідно не було підстав формувати податкові накладні на ці суми чи здійснювати коригування до вже існуючих.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення 143 750,38 грн. штрафу у розмірі 15% від суми боргу та нарахування 95 673,79 грн. пені за період 01.11.2022 по 16.01.2023 колегія суддів враховує наступне.

Частиною 1ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст. 230 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Нормами ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом частини 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Умовами договору поставки, зокрема пунктом 7.2.1 визначено, що покупець несе відповідальність за затримку з оплатою постачальнику за поставлений товар, сплачуючи штраф в розмірі 15 % від суми боргу (його неоплаченої частини) на десятий день прострочення платежу, а також сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судова колегія перевірила розрахунок позивача штрафу у розмірі 15% від суми боргу та пені з врахуванням строків поставки і встановила, що розрахунок позивача не містить арифметичних або методологічних помилок.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.

При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З урахуванням викладеного, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто, не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 17 травня 2018 року у справі №910/6046/16, від 25 травня 2018 року у справі №922/1720/17.

Отже, оскільки судом встановлений факт порушення відповідачем 1 зобов'язань по оплаті отриманого товару у передбачені договором поставки строки, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивача 143 750,38 грн. штрафу у розмірі 15% від суми боргу та нарахування 95 673,79 грн. пені за період 01.11.2022 по 16.01.2023.

Щодо доводів апелянта про необхідність зменшення розміру пені та штрафу у розмірі 15% від суми боргу, оскільки вказані нарахування становлять більше 25% від вартості товару, колегія суддів колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 233 ГК України передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. Водночас, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з приписами частини 3 статті 551 ЦК України, право суду щодо зменшення розміру неустойки розширено: розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи, тощо.

Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 №902/417/18 (провадження №12-79гс19) дійшла висновку, що, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18).

При цьому слід враховувати, що правила ст.551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 р., про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19).

Як вже зазначалося, в договорі поставки №В287-04/22ВЛ-К що покупець несе відповідальність за затримку з оплатою постачальнику за поставлений товар, сплачуючи штраф в розмірі 15 % від суми боргу (його неоплаченої частини) на десятий день прострочення платежу, а також сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що загальний розмір пені, 15% штрафу - не є надмірним, а визначено саме в тому розмірі, який передбачений умовами договору і статтею 625 ЦК України.

Позивач і відповідач є господарюючими суб'єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення заявлених штрафних санкцій, який нараховується за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі ст.74 Господарського процесуального кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №910/9765/18.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке вирішується судом на власний розсуд із урахуванням конкретних обставин справи (винятковості обставин справи). Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду складі Верховного Суду від 30.05.2019 у справі №916/2268/18 та від 04.06.2019 у справі №904/3551/18, від 28.08.2019 по справі №910/11944/18).

Враховуючи вищевикладене, розглянувши матеріали справи та оцінивши відсутність винятковості доводів щодо можливості зменшення розміру пені, штрафу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову відповідачеві 1 у задоволенні клопотання щодо зменшення розміру пені та штрафу у розмірі 15% від суми боргу.

Щодо посилання відповідача 1 на форс-мажорну обставини як підставу неможливості виконання своїх зобов'язань за договором поставки №В287-04/22ВЛ від 25.04.2022, колегія суддів зазначає наступне.

В обґрунтування форс-мажорних обставин, які унеможливлювали вчасно здійснення виконання договірних зобов'язань, відповідач 1 посилається на те, що відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затверджено Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022) в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022 (затверджено Законом України №2119-ІХ від 15.03.2022), №259/2022 від 18.04.2022 (затверджено Законом України №2212-ІХ від 21.04.20220, №341/2022 від 17.05.2022 (затверджено Законом України №2263-ІХ від 22.05.2022), №573/2022 від 12.08.2022 (затверджено Законом України №2500-ІХ від 15.08.2022), №757/2022 від 07.11.2022 (затверджено Законом України № 2738-ІХ від 16.11.2022), №58/2023 від 07.11.2022 (затверджено Законом України № 2915-ІХ від 07.02.2023) продовжено з 05 години 30 хвилин 9 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Також відповідач 1 в обґрунтування підтвердження форс-мажорних обставин посилається на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р. в якому остання зазначила, що військова агресія Росії проти України та введення у зв'язку з цим воєнного стану є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), починаючи з 24 лютого 2022 року.

Відповідач 1 у листі №34 від 03.10.2022 надісланого позивачу зазначив, що військова агресія російської федерації проти України вплинула майже на всі сфери діяльності ТОВ «Волинська аграрна компанія» в тому числі на можливість своєчасного виконання цивільно-правових зобов'язань (а.с. 87 т.1).

Поряд з цим, відповідач 1 зазначає, що основним видом діяльності ТОВ «Волинська аграрна компанія» є вирощування та реалізації зернової продукції, яка через війну в України, зазнала значних перешкод, зокрема неможливість збирати, сушити та реалізовувати продукції через аварійні відключень світла, що підтверджується довідкою ПАТ «Волиньобленерго» №01/2-5/584 від 11.04.2023 року (а.с. 153 т.1), що в свою чергу призвело до залишення урожаю в полі, та в подальшому за несприятливих погодних умов неможливості до цього часу зібрати відповідних урожай та часткову його втрату (дані про поточну ситуацію гідрометереологічного центру додаються) (а.с. 154 т.1). Також в зв'язку з обмеженням країн Європейського Союзу щодо експорту українського зерна фактичний експорт та реалізація продукції взагалі була зупинена.

Згідно статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Колегія суддів відзначає, що приписами ст. 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно пункту 6.1 договору поставки, настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) не звільняє сторону, яка потрапила під їх вплив від виконання своїх зобов'язань за цим Договором.

Відповідно до п.6.2 договору поставки, сторона звільняється від визначеної цим Договором та/або чинним в Україні законодавством відповідальності за повне чи часткове порушення Договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок ,безпосереднього впливу дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що визначені у ч. 2 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02 грудня 1997 року №671/97-ВР, за умови, що їх настання було засвідчене у встановленому чинним законодавством та цим Договором порядку.

Пунктом 6.3 договору поставки сторони передбачили, що сторона, у якої виникла неможливість виконання зобов'язань за цим Договором внаслідок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зобов'язана:

- протягом 7 (семи) календарних днів з моменту виникнення відповідних обставин письмово сповістити про це іншу сторону;

- надати іншій стороні договору підтвердження про звернення до Торгово-промислової падати України або до уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат із заявою про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили);

- не пізніше 25 (двадцяти п'яти) робочих днів з моменту подання заяви про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) надати іншій стороні копію сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), завірений уповноваженим органом, який видав сертифікат, копії документів, які стали підставою для його видачі.

З аналізу наведеного вбачається, що на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок, у строк, визначений Договором, доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет https://ucci.org.ua/uploads/files/621cba543cda9382669631.pdf, та адресований Всім кого це стосується, Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.97 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Тобто, Торгово-промислова палата України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами, як для суб'єктів господарювання так і для населення.

Відповідач на вказаний лист посилався в якості доказу настання форс-мажорних обставин у листі №34 від 03.10.2022 яким повідомляв позивача про відсутність можливості своєчасного виконання цивільно-правових зобов'язань.

Поряд з цим, відповідно до п. 2 розпорядження ТТП України від 25.02.2022 №3 "Про процедуру засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у період дії воєнного стану на території України" що розміщений в мережі Інтернет https://ucci.org.ua/uploads/files/62989f8bb62c2687708951.pdf установлено, що тимчасово, на період воєнного стану на території України до припинення або скасування воєнного стану на території України, уповноважені регіональні торгово-промислові палати, мають право за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб, засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, в тому числі передбачених п. 4.2 Регламенту засвідчення Торгово-промислового палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс мажорних обставин, який затверджено рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 за №44 (5) (із змінами та доповненнями).

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні" та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 18.12.2014 за №44 (5) (із змінами і доповненнями) (далі за текстом - Регламент).

Згідно частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.

У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово- промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44 (5), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Статтею 6.1. вказаного Регламенту передбачено, що підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 3.1 Регламенту, визначених як непереборний вплив на виконання відповідного зобов'язання таким чином, що унеможливлює його виконання у термін, що настав (наявність причинно-наслідкового зв'язку між обставиною та неможливістю виконання зобов'язання в термін, передбачений відповідно законодавством, відомчими нормативними актами, договором, контрактом, угодою, типовим договором тощо).

Згідно зі статтею 6.2 Регламенту, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов'язаннях/обов'язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Статтею 6.9 Регламенту встановлено, що для визнання та підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) уповноважена особа повинна впевнитись, що надані заявником документи свідчать про: надзвичайність таких обставин (носять винятковий характер і знаходяться за межами впливу сторін); непередбачуваність обставин (їх настання та наслідки неможливо було передбачити, зокрема, на момент укладення відповідного договору, перед терміном настанням зобов'язання або до настання податкового обов'язку); невідворотність (непереборність) обставини (неминучість події та/або її наслідків); причинно-наслідковий зв'язок між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов'язань (за договором, контрактом, угодою, законом, нормативним актом, актом органів місцевого самоврядування тощо).

За приписами статей 6.10, 6.11 Регламенту якщо повноважена особа на підставі аналізу наданих заявником документів, даних, інформації, доказів дійшла до висновку про наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які об'єктивно унеможливили/унеможливлюють виконання зобов'язання заявника, термін виконання якого настав або настане найближчим часом, то вона приймає рішення про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). За результатами розгляду документів ТПП України / регіональна ТПП видає сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

Суд звертає увагу, що надання сертифікату Торгово-промисловою палатою України, отриманого у встановленому законодавством порядку, є обов'язковою умовою, оскільки сам лише факт існування форс-мажорних обставин, або лист ТПП України, не звільняє від виконання зобов'язання автоматично. При видачі сертифікату Торгово-промислова палата України засвідчує не тільки форс-мажорні обставини, але і їх безпосередній вплив на конкретне зобов'язання (договір), у якому заявник є стороною (причинно-наслідковий зв'язок між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов'язань).

Таким чином, порівнюючи лист ТПП України від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1 з правилами засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які містяться в регламенті, суд апеляційної інстанції встановив, що у Законі та регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не шляхом розміщення на сайті ТПП України загального листа.

Отже лист ТПП України від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1 в силу приписів Закону України "Про торгово-промислові палати України" та положень Регламенту засвідчення Торгово-промислового палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс мажорних обставин, який затверджено Рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 за №44 (5) не є офіційним документом Торгово-промислової палати України, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) сторони у даних правовідносинах.

У листі ТПП України від 28.02.2022 зазначено, що його видано на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та Статуту ТПП України.

Проте, в ст. ст. 14 та 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" нічого не повідомлено про офіційні листи ТПП України та їх правовий статус.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 виклав наступні висновки щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні":

- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;

- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 викладено наступні висновки:

- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин;

- форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання;

- наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №906/540/22 викладено наступні висновки:

- Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);

- вказаний лист Торгово-промислової палати України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні;

- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

У постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №922/999/22 викладено наступні висновки:

- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, на який посилався скаржник у судах попередніх інстанцій, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов'язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист Торгово-промислової палати України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні";

- наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку;

- сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв'язок між форс-можором та неможливістю виконати конкретне зобов'язання;

- той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань.

Враховуючи наведені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" суд апеляційної інстанції вважає безпідставним посилання відповідача 1 на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, оскільки цей лист не є сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов'язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.08.2023 року у справі №916/1788/22.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем на виконання вимог пункту 6.3 договору поставки необхідно було в письмовій формі повідомити позивача про виникнення форс-мажорних обставин та не пізніше 25 робочих днів з моменту подання заяви про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) надати позивачу копію сертифікату про форс-мажорні обставини.

Проте, у матеріалах справи відсутні докази засвідчення Торгово-промисловою палатою України або Регіональною торгово-промисловою палатою для ТОВ "Волинська аграрна компанія" форс-мажорних обставин, які об'єктивно унеможливили виконання товариством зобов'язань за договором поставки №В287-04/22ВЛ від 25.04.2022.

Тобто, доказів належного виконання відповідачем 1 пункту 6.3 договору поставки щодо належного повідомлення позивача про неможливість виконання зобов'язань через вплив форс-мажорних обставин з додаванням документу в даному випадку сертифікату виданого Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою матеріали справи не містять, тому відповідач 1, в силу згаданого пункту договору, втрачає право посилатися на ці обставини.

Крім того, суд апеляційної інстанції відзначає, що невиконання зобов'язань через вплив форс-мажорних обставин звільняє виключно від відповідальності за порушення зобов'язань та жодним чином не звільняє від виконання самого зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення 236 656,45 грн. курсової різниці, 143 750,38 грн. - 15% штрафу, 95 673,79 грн. пені.

Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що оскільки відповідачем-1 зобов'язання за договором поставки №В287-04/22ВЛ від 25.04.2022 не були виконані своєчасно, колегія суддів вважає обґрунтованим висновком суду першої інстанції, що відповідачі ТОВ "Волинська аграрна компанія" та ОСОБА_1 мають відповідати перед позивачем як солідарні боржники.

Щодо нарахування позивачем стягнення з відповідачів, 22 672,03 грн. інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено нормами Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначене у гривні.

Офіційний індекс інфляції - це знецінення, зниження купівельної спроможності грошової одиниці України - гривні, а не іноземної валюти, тому долар США у борговому зобов'язанні індексації не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі №6-284цс17, у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2020 року по справі №638/10417/15-ц.

У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року по справі №905/192/18, від 05 липня 2018 року по справі №761/1617/15-ц.

Договором поставки №В287-04/22ВЛ-К та додатками до нього передбачено визначення ціни товару у гривнях з урахуванням ціни у доларах США або ЄВРО, алгоритм визначення ціни та підстави застосування, про що зазначено судом вище.

Отже, захист майнових інтересів позивача в аспекті ймовірного знецінення грошових коштів забезпечено можливістю стягнення курсової різниці відносно вартості поставленого товару, однак лише з дотриманням погоджених сторонами умов та підстав.

Зміни до договору та додатків у цій частині не внесено, тому дані положення підлягають застосуванню.

Колегія суддів зауважує, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №296/10217/15-ц було відступлено від висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2019 року у справі №910/15951/18, від 04 грудня 2019 року у справі №910/15714/18 та вказано, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Таким чином, враховуючи зміст договірних відносин та правові позиції Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідачів 22 672,03 грн інфляційних втрат задоволенню не підлягає, однак суд першої інстанції не врахував вищевикладеного та помилково задовольнив позов в цій частині, у зв'язку з чим рішення Господарського суду Волинської області від 27.07.23р. у справі №903/88/23 в частині стягнення 22 672,03 грн. інфляційних втрат ухвалено з помилковим застосуванням норм матеріального права, що є підставою для його скасування та ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволення позову, а в частині стягнення 236 656,45 грн. курсової різниці, 143 750,38 грн. - 15% штрафу, 95 673,79 грн. пені має бути залишено без змін як законне та обґрунтоване.

Приймаючи до уваги викладене, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Волинської області від 27.07.23р. у справі №903/88/23 частковому скасуванню з викладенням пунктів 1,2 резолютивної частини в новій редакції.

Відповідно до ст. 129, п. 4 ч. 1 ст. 282 ГПК України у зв'язку із скасуванням судового рішення місцевого суду в оскаржуваній частині та ухваленням нового рішення, підлягають перерозподілу і судові витрати, а саме підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 14852,35 грн. та з позивача на користь скаржника підлягає стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 510,11 грн.

Згідно ч.4 ст. 277 ГПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" на рішення Господарського суду Волинської області від 27.07.23р. у справі №903/88/23 в частині стягнення 236 656,45 грн. курсової різниці, 143 750,38 грн. - 15% штрафу, 95 673,79 грн. пені, 22 672,03 грн. інфляційних втрат та 7 481,29 грн. витрат по сплаті судового збору, задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 27.07.23р. у справі №903/88/23 в частині стягнення 22 672,03 грн. інфляційних втрат, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення Господарського суду Волинської області від 27.07.23р. у справі №903/88/23 в частині стягнення 236 656,45 грн. курсової різниці, 143 750,38 грн. - 15% штрафу, 95 673,79 грн. пені, залишити без змін.

Резолютивну частину рішення Господарського суду Волинської області від 27.07.23р. у справі №903/88/23 в частині стягнення судового збору, змінити.

Пункти 1, 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Волинської області від 27.07.23р. у справі №903/88/23 викласти в наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинська аграрна компанія” (вул. Шкільна, буд. 21, с. Озеряни, Турійський р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 39516106), ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія/номер НОМЕР_1 , виданий Подільським РУ ГУ МВС України в місті Києві 22.05.2022, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вітагро Партнер” (вул. Котляревського, буд. 7, м. Волочиськ, Волочиський р-н., Хмельницька обл., код ЄДРПОУ 37993500) 990 156,97 грн. заборгованості, з яких: 508 335,92 грн. основного боргу, 236 656,45 грн. курсової різниці, 143 750,38 грн. - 15% штрафу, 5 740,43 грн. - 3%річних, 95 673,79 грн. - пені та 14852,35 грн. витрат зі сплати судового збору.

Відмовити у позові в частині стягнення 22 672,03 грн . - інфляційних втрат."

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Вітагро Партнер” (вул. Котляревського, буд. 7, м. Волочиськ, Волочиський р-н., Хмельницька обл., код ЄДРПОУ 37993500) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинська аграрна компанія” (вул. Шкільна, буд. 21, с. Озеряни, Турійський р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 39516106) - 510,11 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду Волинської області видати судові накази.

5. Справу №903/88/23 повернути Господарському суду Волинської області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "15" вересня 2023 р.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Олексюк Г.Є.