РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2023 рокусправа № 380/11087/22
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у Львівській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України у Львівській області (місцезнаходження: 79007, м. Львів, вул. Генерала Григоренка, 3, код ЄДРПОУ 40108833) (далі - відповідач-1), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо не нарахування та не виплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 127 діб відпустки (за 2005 рік - 30 діб; за 2008 рік - 5 діб; за 2011 рік - 5 діб; за 2014 рік - 21 доба; за 2016 рік - 5 діб; за 2018 рік - 12 діб; за 2019 рік - 8 діб; за 2020 рік - 13 діб; за 2019 рік - 14 діб відпустки УБД; за 2021 рік - 14 діб відпустки УБД); нарахування та виплати не в повному розмірі грошової компенсації за не використані у 2021 році 06 діб щорічної відпустки;
- зобов'язати ГУНП у Львівській області (код ЄДРПОУ: 40108833, адреса юридичної особи: 79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка 3) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 127 діб відпустки, виходячи із середньоденного розміру грошового забезпечення на день звільнення розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, із урахуванням розміру індексації та нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між нарахованою грошовою компенсацію за не використану частину відпустки за 2021 рік та грошовою компенсацією за не використану частину відпустки за 2021 рік, розрахованою з урахуванням висновків суду та розміру грошового забезпечення позивача, включаючи розмір індексації за березень 2021 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не проведено з ним повного розрахунку при звільненні з Національної поліції України 22.03.2021. Стаж служби в поліції при звільненні становив 15 років 05 місяців 26 днів. Згідно з наказом про звільнення, позивачу підлягала виплата грошової компенсації за невикористану відпустку за фактично відпрацьований час у 2021 році (у році звільнення) у кількості 05 діб основної відпустки та 01 доба додаткової відпустки. Також вказує, що у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані у попередніх роках, що виражається у праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку. Звертає увагу, що позивач являється учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_2 від 04.10.2019) та має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 згаданого Закону позивач має право на використання чергової щорічної відпустки у зручний для нього час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Також, згідно з ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» учасники бойових дій, інваліди війни, статус яких визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», мають право на додаткову оплачувану відпустку. Тривалість такої відпустки становить 14 календарних днів на рік. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки» додаткова відпустка учасника бойових дій належить до щорічних відпусток. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні відпустки.
Статтею 93 Закону № 580-УІІІ визначено порядок обчислення тривалості відпусток поліцейських, а також встановлено, що за невикористану у році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Вважаючи у зв'язку з цим свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 16.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відповідач вказує, що наказом начальника ГУНП у Львівській області від 22.03.2021 № 116 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за п.2 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу) з 22 березня 2021 року. У наказі ГУНП у Львівській області від 22.03.2021 № 116 о/с вказано виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку за фактично відпрацьований час у 2021 році, у кількості 05 діб основної відпустки та 01 доби додаткової відпустки. Також зазначає, що додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, не зазначена у даній статті, виплата компенсації за неї у разі звільнення не передбачена.
Також наголошує, що відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку № 260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року.
Крім цього вказує на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій ГУНП у Львівській області щодо не нарахування та не виплати при звільненні йому грошової компенсації за невикористані відпустки в період з 2005 по 2014 роки за час проходження служби в органах ГУМВС з розрахунку грошового забезпечення станом на день звільнення з ГУНП, оскільки така компенсація підлягала виплаті ГУМВС станом на 06.11.2015, тобто звільнення з органів внутрішніх справ та зобов'язання ГУНП нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані під час служби в органах внутрішніх справ 61 день основної відпустки, оскільки відповідач - ГУНП не може нести відповідальність за невиконанні іншим органом зобов'язання в частині належної оплати праці своїх працівників. Просить відмовити в задоволенні позову.
Від представника позивача надійшла відповідь на відзив та додаткові пояснення (вх. №03869 та №22875).
Ухвалою від 05.04.2023 суд залучив Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - ГУ МВС у Львівській області, відповідач-2) до участі у справі як другого відповідача.
Від представника ГУ МВС у Львівській області відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відповідач-2 посилається на норми Закону України «Про міліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затв. постановою КМ УРСР №114 від 29.07.1991 та вказує, що чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу до кінця робочого року; особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства. Відповідач-2 повідомив, що з відповіді, наданої заступником голови Ліквідаційної комісії від 30.06.2022, неможливо підтвердити чи спростувати факт виплати компенсації за невикористані відпуски ОСОБА_1 за 2005-07.11.2015, а також відсутня інформація про кількість днів невикористаних щорічних оплачуваних відпусток та інших оплачуваних додаткових відпусток за період проходження служби в ГУ МВС у Львівській області оскільки термін зберігання наказів про надання щорічних оплачуваних відпусток та відпусток у зв'язку з навчанням становить 5 років.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач ОСОБА_1 з 26.09.2005 проходив службу в підрозділах МВС України у Львівській області, а з листопада 2015 року переведений для подальшого проходження служби в органи Національної поліції України. Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 .
Наказом начальника ГУНП у Львівській області від 22.03.2021 № 116 о/с звільнений зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України “Про Національну поліцію” (через хворобу) з 22.03.2021. Вказаним наказом обумовлено виплату ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку за фактично відпрацьований час у 2021 році тривалістю 05 доби основної відпустки та 01 доба додаткової відпустки.
З долучених до справи особових карток судом встановлено, що ОСОБА_1 :
- в 2008 році основну відпустку використав в період з 11.08.2008 по 12.09.2008, в цей період одна доба припала на державне свято - 24.08.2008. Місце де проводилась відпустка: виїзд у Миколаївську область;
- в 2011 році основну відпустку використав в період з 27.06.2011 по 27.07.2011. Місце де проводилась відпустка: виїзд АР Крим;
- в 2014 році основну відпустку використав в період з 25.03.2014 по 02.04.2014 та з 30.08.2014 по 19.09.2014.
Крім цього, з листа відповідача від 27.09.2022 №481 випливає, що за період проходження служби в ГУНП у Львівській області, впродовж 2015-2021 років, ОСОБА_1 відповідно до статей 92, 93 Закону України «Про національну поліцію» не використано 05 діб додаткової відпустки за 2016 рік, 05 діб основної та 07 діб додаткової відпустки за 2018 рік, 08 діб додаткової відпустки за 2019 рік, 14 діб основної відпустки та 09 діб додаткової відпустки за 2020 рік. Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» додаткова оплачувана відпустка як учаснику бойових дій за 2019 та 2021 рік не надавались, решта відпусток використано.
Вважаючи такі дії відповідача-1 протиправними щодо не нарахування та невиплати при звільненні з поліції грошової компенсації за невикористані дні відпустки, позивач звернувся до суду з даним позовом.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Статтею 45 Конституції України гарантовано кожному, хто працює, право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На час проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ спірні правовідносини регулюються Законом України «Про міліцію» №565-ХІІ від 20.12.1990 (втратив чинність з 07.11.2015 у зв'язку з набранням чинності Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VІІІ (далі - Закон №580-VІІІ) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затв. постановою КМ УРСР №114 від 29.07.1991 (далі - Положення №114). Розділ VІ регулює питання надання відпусток.
Так, відповідно до пункту 49 розділу VІ Положення №114 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ СРСР і Міністерства внутрішніх справ УРСР; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням. Обчислення тривалості відпусток - подобове. Святкові дні, встановлені законодавством неробочими, до тривалості відпусток не включаються. При наданні чергової та додаткової відпусток їх тривалість визначається діленням повного розміру кожної із відпусток на дванадцять і множенням на число повних місяців служби.
Пунктом 52 розділу VІ Положення №114 передбачено, що чергова відпустка має бути надана протягом календарного року кожній особі рядового або начальницького складу. В особливих випадках з дозволу прямого начальника (від начальника управління внутрішніх справ Кримської АРСР, області, м. Києва, йому рівних і вище) невикористана чергова відпустка за минулий рік може бути надана в I кварталі наступного року. Особам рядового і начальницького складу, які захворіли під час чергової відпустки, вона після одужання продовжується на число невикористаних днів.
Пунктом 53 розділу VІ Положення №114 визначено, що особам рядового і начальницького складу тривалість чергової відпустки в році вступу на службу в органи внутрішніх справ обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII).
Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частини перша, друга статті 59 Закону №580-VIII).
Статтею 60 Закону №580-VIII визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Відповідно до положень статті 93 Закону №580-VIII:
1. Тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.
2. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
3. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів.
4. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
7. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.
8. Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.
9. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.
При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.
10. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
11. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції.
За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
На виконання статті 94 Закону України «Про Національну поліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» прийнятий наказ №260 від 06.04.2016 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання». Цим наказом затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (надалі - Порядок № 260).
Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 при звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Кількість днів надмірно нарахованої частини щорічної відпустки вказується в наказі про звільнення. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Учасники бойових дій згідно статті 5 Закону №3551-XII є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги у використанні чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначає Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР). Відповідно до статті 1 цього Закону державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Відповідно до статті 2 Закону №504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
Стаття 4 Закону №504/96-ВР установлює такі види щорічних відпусток: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з статтею 162 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до приписів статті 10 Закону №504/96-ВР щорічна додаткова відпустка, передбачена статтею 7 та пунктами 1 і 2 частини першої статті 8 цього Закону, надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником.
Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї.
Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.
Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.
У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Згідно з частиною першою статті 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до норм статті 94 Закону №580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання (частина перша).
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України (частина друга).
Кабінет Міністрів України 11.11.2015 прийняв постанову №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова №988), в пункті першому котрої установив, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до частина п'ятої норм статті 94 Закону №580-VIII грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII).
За визначенням, наведеним в статті 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).
Частиною другою статті 5 Закону №1282-XII визначено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (частина перша статті 9 Закону №1282-XII).
Відповідно до норм статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пунктом 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, серед іншого, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з пп.2) пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100). Цей Порядок застосовується, серед іншого, у випадку надання працівникам усіх видів відпусток, передбачених законодавством (крім відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами) (далі - відпустка), або виплати їм компенсації за невикористані відпустки. Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядок №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Пункт 4 цього розділу Порядку містить вичерпний перелік виплат, які при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, індексація серед них відсутня.
Вирішуючи спір по суті, суд при оцінці аргументів сторін керується такими мотивами.
Доводи позивача ґрунтуються на тому, що положеннями Закону №580-VIII, «Про міліцію», Положення №114 і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки не регулюється, тому застосуванню підлягають приписи КЗпП і Закону №504/96-ВР. Позивач посилається на норми статті 24 Закону №504/96-ВР та статті 83 КЗпП, відповідно до яких у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки та додаткової відпустки. Також посилається на правові висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладених в постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19.
Доводи відповідачів ґрунтуються на тому, що спірні правовідносини регламентуються спеціальними нормами - статтею 93 Закону №580-VIII та пунктом 8 Порядку №260, пунктом 52 розділу VІ Положення №114, тому при звільненні поліцейського виплачується грошова компенсація за невикористану лише в році звільнення відпустку. Також посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 31.03.2020 у справі №808/2122/18.
Вирішуючи питання щодо обрання норм права, які слід застосувати до спірних правовідносин, суд на підставі частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладені в постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, такого змісту:
«[…] 59. Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
60. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
57. Аналізуючи наведені норми законодавства, Суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
58. Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
59. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
60. З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
61. Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
62. Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.».
При прийнятті цитованої постанови Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду відступила від правового висновку, попередньо сформованого в судових рішеннях, в т.ч. у справі №808/2122/18 (також підтриманого в постанові Верховного суд від 30.11.2022 у справі №640/85/20), тому суд відхиляє посилання відповідача на правову позицію, висловлену у цій справі (№808/2122/18).
Враховуючи наведений висновок Верховного Суду щодо релевантних норм права та способу їх застосування до спірних правовідносин суд дійшов висновку, що при вирішенні цього спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Що стосується додаткової оплачуваної відписки учасникам бойових дій, то в силу норм Законів «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про відпустки» ця відпустка із збереженням заробітної плати надається тривалістю 14 календарних днів на рік (тобто із прив'язкою до календарного року). При вирішенні питання щодо надання позивачу компенсації за невикористані дні відпустки як учасника бойових дій суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 16.05.2019 за результатом розгляду зразкової справи №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19). Так, Верховний Суд зазначив, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Верховний Суд вважав, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та залишила рішення від 16.05.2019 без змін.
Отже, при звільненні ОСОБА_1 зі служби:
- в ГУ МВС у Львівській області цей орган повинен був виплатити компенсацію за всі невикористані ним дні як основної, так і додаткової відпустки за період по 06.11.2015;
- в ГУНП у Львівській області цей орган повинен був виплатити компенсацію за всі невикористані ним дні як основної, так і додаткової відпустки за період по 06.11.2015 по 22.03.2021.
За обставин цієї справи позивач з 26.09.2005 по 06.11.2015 проходив службу в підрозділах МВС України.
Відповідно до пункту 49 розділу VІ Положення №114 обчислення тривалості відпусток - подобове. При цьому святкові дні, встановлені законодавством неробочими, до тривалості відпусток не включаються. За 2008 рік відповідно до наказу Управління МВС України у Львівській області №276 о/с від 12.08.2008 позивачем використана відпустка в кількості 30 календарних днів в період з 11.08.2008 по 12.09.2008 в кількості 33 доби. Разом з тим, 24 серпня - День незалежності України, відповідно до статті 73 КЗпП України є святковим днем, та цей святковий день до тривалості відпуски не був включений до відпустки. Таким чином, ОСОБА_1 за 2008 рік використав основну відпустку в повному обсязі.
Також позивачем в 2011 році використано основну відпустку в період з 27.06.2011 по 27.07.2011 в кількості 30 діб.
Щодо продовження відпустки на 2 доби у зв'язку з перебуванням у дорозі то суд зазначає, що позивачем жодним чином вказані доводи не обґрунтовані, а тому не беруться судом до уваги .
Крім цього позивач вказує, що за 2014 рік має право на компенсацію за невикористані дні основної відпустки в кількості 21 доба. Проте, як встановлено судом, позивач за 2014 рік використав основну відпустку в період з 25.03.2014 по 02.04.2014 (9 діб) та з 30.08.2014 по 19.09.2014 (21 доба).
Таким чином, із долучених до матеріалів справи доказів судом встановлено, що до 06.11.2015 позивачем було використано всі дні основної відпустки. Доказів протилежного позивачем та його представником не надано.
Суд також відхиляє доводи позивача щодо наявності у нього права на компенсацію за невикористані дні відпустки 30 діб за 2005 рік, оскільки такі ґрунтуються виключно на припущеннях та жодними доказами не підтверджені.
В процесі реформи органів МВС в листопаді 2015 року ОСОБА_1 переведений для проходження служби в органи Національної поліції України.
З долучених до справи доказів слідує, що ОСОБА_1 в період проходження служби в ГУНП у Львівській області не використав за 2019 та 2021 роки по 14 діб додаткової оплачуваної відпустки як учасник бойових дій; 05 діб додаткової відпустки за 2016 рік, 05 діб основної та 07 діб додаткової відпустки за 2018 рік, 08 діб додаткової відпустки за 2019 рік, 14 діб основної відпустки та 09 діб додаткової відпустки за 2020 рік. Оскільки відповідач станом на дату звільнення ОСОБА_1 не нарахував компенсацію за 76 доби (за 2016 рік - 5 діб, за 2018 рік - 12 діб, за 2019 рік - 22 доби, 2020 рік - 23 доби, 2021 рік - 14 діб) відпустки, таку ситуацію суд кваліфікує як протиправну бездіяльність ГУНП у Львівській області.
Щодо вимоги позивача про нарахування та виплатити грошової компенсації за невикористану частину відпустки за 2021 рік з урахуванням розміру індексації у березні 2021 року суд керується такими мотивами:
Норми пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 визначають, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби.
Відповідно до статті 94 Закону «Про Національну поліцію» передбачено здійснення індексації грошового забезпечення поліцейських. Індексація грошового забезпечення за своєю суттю є державною гарантією щодо оплати праці, метою якої є підвищити грошові доходів громадян для компенсації подорожчання/зростання споживчих товарів і послуг внаслідок інфляції.
При звільненні зі служби ОСОБА_1 нарахована грошова компенсація за невикористані дні відпустки (6 діб) за 2021 рік. При проведенні розрахунку цієї компенсації як базу для її нарахування відповідач використав суму грошового забезпечення ОСОБА_1 за березень 2021 року, в якому відбулося звільнення, проте не включив до його складу індексацію грошового забезпечення, при цьому за березень 2021 року позивачу було нараховано індексацію в сумі 865,09 грн. Відповідач за зверненням уповноваженого представника позивача відмовився здійснити перерахунок сум грошової компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні зі служби шляхом включення до складу грошового забезпечення суми його індексації, з посиланнями на те, що індексація не є складовою грошового забезпечення, а компенсаційною виплатою.
Оцінюючи такі дії відповідача-1 суд враховує таке:
Верховний Суд в постанові від 29.04.2020 у справі №240/10130/19 вказав таке:
«[…] 56. Щодо включення індексації до розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, Верховний Суд зазначає наступне. […] 67. Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
68. Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, колегія суддів дійшла висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
69. При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону № 2017-ІІІ, Закону № 1282-ХІІ, та Порядку №1078.
70. Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.
71. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року у справі №638/9697/17.
72. Також необхідно наголосити, що такий висновок не суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої в постанові від 6 лютого 2019 року у справі №522/2738/17, оскільки питання індексації не було предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у справі №522/2738/17.
73. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для включення індексації до розміру одноразової грошової допомоги при звільненні позивачки».
Суд зауважує, що норми Порядку №260 корелюють із нормами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМУ №100 від 08.02.1995 (п.3 р. ІІІ) про те, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Пункт 4 містить перелік виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, в цьому переліку немає сум індексації.
Отже, сума індексація грошового забезпечення повинна включатися до складу грошового забезпечення позивача, з якого обчислюється розмір грошової компенсації за невикористану відпустку.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що відповідач-1 за зверненням позивача протиправно не здійснив перерахунок грошової компенсації за невикористану частину відпустки за 2021 рік. Ефективним способом відновлення порушених протиправними діями ГУНП у Львівській області прав позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку за фактично відпрацьований час у 2021 році (6 діб), шляхом включення до складу грошового забезпечення для обчислення грошової компенсації за невикористану відпустку суми індексації грошового забезпечення, та виплати перераховані суми, з урахуванням раніше проведених виплат.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення частково.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до норм статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Питання про розподіл судових витрат/судового збору за приписами статті 139 КАС України суд не вирішує, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу в загальній сумі 3000 грн.
Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За правилами частини третьої цієї статті, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до пункту 4) статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Нормами статті 30 цього Закону визначено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Разом із тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом пропорційності, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу (документів), витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Як визначено в частині п'ятій статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
На підтвердження підстав, факту понесення та розміру витрат, пов'язаних з розглядом справи, представник позивача надав суду копії таких документів .
1) договір-доручення про надання правової допомоги від 17.06.2022, укладений між ОСОБА_1 (по договору - Замовник) та адвокатом Золотухіним О.О. (далі - Адвокат);
2) ордер про надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 у Львівському окружному адміністративному суді на підставі зазначеного договору адвокатом Золотухіним О.О., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Золотухіним О.О. ЛВ №002023 від 23.10.2020,
3) розрахунок розміру правової допомоги в адміністративній справі №380/11087/22 від 05.10.2022;
4) акт здавання - приймання робіт від 05.10.2022 з переліком наданих послуг, витраченого на виконання робіт часу:
- опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні правовідносини, формування правової позиції. Вивчення та правовий аналіз матеріалів, що є предметом позову - 1 година, вартістю 1000 грн.;
- підготовка позовної заяви та відповіді на відзив - 2 год., вартістю 2000 грн.;
5) квитанція від 06.10.2022 (справа №380/10087/22) в сумі 3000 грн.
Загальна вартість робіт становить 3000,00 грн.
Аналіз наданих адвокатом послуг свідчить про те, що такі пов'язані з розглядом цієї справи: адвокат підготував заяви по суті справи (позовну заяву, відповідь на відзив, письмові пояснення), здійснив аналіз законодавства у цій категорії справ. Оцінюючи характер наданої адвокатом Золотухіним О.О. правової допомоги відповідно до представлених документів суд враховує, що ця справа є незначної складності, розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Суд, враховуючи складність та категорію цієї справи, дійшов висновку, що заявлений до відшкодування за рахунок відповідача розмір витрат на правову допомогу є неспівмірним із складністю справи та завищеним. Суд визнає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. Суд вважає, що покладені на відповідача судові витрати повинні бути співмірними з сумою коштів, що підлягають сплаті в якості судового збору за розгляд цього спору професійним суддею. Тому суд вважає справедливим відшкодування позивачу його судових витрат на правничу допомогу у сумі 2000 грн.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у даній категорії справ в силу вимог Закону України «Про судовий збір», а відтак згідно з ст. 139 КАС України судові витрати у вигляді судового збору розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 на день звільнення зі служби в поліції грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області (79007, місто Львів, пл. Ген. Григоренка, буд. 3; ідентифікаційний код 40108833) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні відпустки в загальній кількості 76 діб (за 2016 рік - 5 діб додаткової відпустки, за 2018 рік - 5 діб основної відпустки та 07 діб додаткової відпустки, за 2019 рік - 08 діб додаткової відпустки та 14 діб додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій, за 2020 рік - 5 діб основної відпустки, 07 діб додаткової відпустки та 14 діб додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій, за 2021 рік - 14 діб додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення (з урахуванням індексації) станом на 22.03.2021.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області (79007, місто Львів, пл. Ген. Григоренка, буд. 3; ідентифікаційний код 40108833) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані 06 доби (5 діб основної відпустки та 01 доба додаткової відпустки) відпустки за 2021 рік виходячи із розміру грошового забезпечення станом на дату звільнення зі служби, з урахуванням суми індексації грошового забезпечення, враховуючи раніше виплачені суми.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області (79007, місто Львів, пл. Ген. Григоренка, буд. 3; ідентифікаційний код 40108833) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) гривень 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан