Справа № 677/1478/22
Провадження № 2/677/97/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(повний текст)
12.09.2023 року м. Красилів
Красилівський районний суд Хмельницької області
у складі головуючого - судді Шовкуна В.О.,
за участю секретарів судового засідання Коломієць Л.В., Демчишеної Ю.В.,
учасники справи (сторони):
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 ,
представник відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Красилів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь борг за договором позики від 26.11.2019 року в сумі 36568 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 992 грн. 40 коп.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що ним особисто було передано в борг відповідачу грошові кошти на суму 1000 (одна тисяча) доларів США, що за курсом національного банку України, станом на 02.11.2022 року складає суму в розмірі 36568,00 (тридцять шість тисяч шістдесят вісім) грн.. Кінцевою датою повернення коштів було визначено 26.11.2019 року. На підтвердження отримання коштів, відповідачем було надано особисту письмову розписку, із зазначенням умов їх повернення. Незважаючи на тривалий час користування позикою, відповідач коштів йому не повернула. Його неодноразові звернення з проханням дотримуватися взятого зобов'язання щодо повернення грошових коштів відповідач постійно ігнорувала. В результаті такої поведінки відповідача позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав.
Аргументи учасників справи.
Відповідач відзив на позов не подала.
Відповідач ОСОБА_2 18.04.2023 року надіслала до суду клопотання, у якому, посилаючись на те, що позовні вимоги не визнає, вважає їх надуманими та такими, що приховують інші правовідносини, просила допитати позивача ОСОБА_1 стосовно обставин написання розписки та передумов, що призвели до цього, та визнати явку позивача ОСОБА_1 до суду обов'язковою.
Також відповідач ОСОБА_2 подала до суду заяву, у якій просила викликати в якості свідка ОСОБА_4 , та вказала, що даний свідок може підтвердити у судовому засіданні відомості стосовно спростування доводів, вказаних у позовній заяві позивача, зокрема, про фіктивність розписки, взяття її від неї лише через невирішені робочі питання позивача та свідка, який доводиться для відповідача чоловіком.
18.08.2023 року представник відповідача ОСОБА_3 , через систему «Електронний суд» надіслав до суду клопотання ОСОБА_2 про долучення доказів, до якого, на підтвердження того, що ОСОБА_1 не передавав відповідачу кошти, вказані у позовній заяві, але отримав від неї розписку через інші відносини, які виникли між чоловіком відповідача та позивачем, надав суду звукозапис розмови між відповідачем та позивачем, який стосується даної справи.
Позивач ОСОБА_1 24.01.2023 року надіслав до суду заяву, у якій вимоги позову підтримав, просив проводити розгляд справи без участі позивача, проти проведення заочного розгляду справи не заперечує.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні вимоги позову підтримав, просив його задовольнити. З приводу заперечень відповідача, що частину боргу в розмірі 500-600 доларів США йому віддав чоловік відповідачки, надав суду пояснення, що ці кошти, які віддавав чоловік відповідача не мають стосунку до грошей, які він давав під розписку для ОСОБА_5 .. Розповів суду обставини, за яких він надав ці кошти відповідачу: чоловік відповідача - ОСОБА_4 працював з ним на будівництві, та вони разом їздили працювати за кордон. Коли він (позивач) збирався додому, а ОСОБА_4 залишався на об'єкті будівництва, ОСОБА_4 попросив його дружині (відповідачу ОСОБА_2 ) позичити в борг кошти в розмірі 1000 доларів США. Коли позивач приїхав додому, він позичив ці кошти ОСОБА_2 , про що вона написала розписку. З цього боргу йому кошти не віддавались ні ОСОБА_2 , ні її чоловіком. Кошти в сумі 500-600 доларів США, які як стверджує відповідач, та її чоловік (свідок ОСОБА_4 ), йому повертались ОСОБА_4 за ті кошти, які той брав «наперед» в рахунок заробітної плати, але будівельних матеріалів не купував, роботи на об'єкті будівництва не провів, а ОСОБА_1 був змушений цю роботу проводити сам, та за власний рахунок. На звукозаписі розмови, який надала відповідач, розмова між ним та відповідачем відбулась саме з приводу коштів, які повертав її чоловік за кошти, взяті на будівництві, а не за кошти, які позичила відповідач. Як би йому віддавали кошти за розпискою, він на розписці робив би помітки, або писав на окремому аркуші про отримані кошти, однак отримані кошти від свідка, жодним чином коштів з розписки не стосуються.
Відповідач ОСОБА_5 у судовому засіданні вимоги позову не визнала, вказала, що частину боргу (в розмірі 500-600 доларів США і 1800 грн.) її чоловік повернув позивачу. Однак, підтвердила факт передачі Позивачем їй грошових коштів у розмірі 1000 дол. США, внаслідок чого, нею особисто була написана розписка. Будь-якого тиску при написанні розписки на неї не було.
Представник відповідача ОСОБА_3 просив у задоволенні позовних вимог відмовити, або задовольнити частково з врахуванням тих сплачених 500-600 дол. США і 1800 грн. свідком Позивачу.
Позиція суду
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання належним чином повідомленого учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши учасників справи, свідка, дослідивши у сукупності надані докази, суд дійшов наступного висновку.
Короткий зміст фактичних обставин справи
Судом об'єктивно встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики. Відповідно до договору ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 1000 доларів США. Про отримання коштів ОСОБА_2 свідчить розписка власноручно нею написана (а.с. 6). Відповідно до договору позики ОСОБА_2 зобов'язалася повернути вказану суму до 26.11.2019 року.
Станом на 02.11.2022 року 1000 (одна тисяча) доларів США, що за курсом національного банку України складає суму в розмірі 36568,00 (тридцять шість тисяч шістдесят вісім) грн.
По закінченню строку, визначеного у розписці - 26.11.2019 року відповідач грошові кошти в сумі 1000 доларів США позивачу не повернула.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні дав суду показання про те, що дійсно він просив позивача, коли той приїде в Україну, дати гроші в позику його дружині ОСОБА_2 , але вони кошти частково повернули в розмірі 500-600 доларів США. Дійсно, він працював разом із позивачем на будівництві, та їздили разом «на заробітки». Він мусив за щось жити, коли ОСОБА_1 їздив додому, а ОСОБА_4 залишався працювати, тому він вибрав з коштів на будівельні матеріали «наперед» кошти в рахунок заробітної плати. Був змушений працювати на іншому об'єкті, щоб заробити на прожиття, а роботи на об'єкті, на якому його залишив ОСОБА_1 не доробив.
Вказані обставини підтверджуються: поясненнями сторін ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , свідка ОСОБА_6 в судовому засіданні, відомостями з позовної заяви, договором позики, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , випискою з курсу валют з сайту НБУ, диск DVD-R із звукозаписом розмови між відповідачем та позивачем.
Мотиви з яких виходить суд і застосовані норми права
В силу ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання.
Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термiн).
Згідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до статей 525 і 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов позики та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставиться. Одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ст. 251, 253 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Судом встановлено, що між сторонами виникли відносини позики.
На підтвердження укладення договору позики ОСОБА_7 власноручно склала розписку про те, що позичила у ОСОБА_1 1000 доларів США, та зобов'язалася повернути їх до 26.11.2019 року.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08.10.2020 року у справі № 194/1126/18 вказав, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Таким чином, наданий позивачем доказ - письмову розписку, суд визнає належним та допустимим, достовірним і достатнім, оскільки цей доказ містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, він логічно пов'язаний з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення боргу за договором позики.
Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні не заперечували факту написання відповідачем розписки, та отримання відповідачем коштів від позивача, проте заперечували неповернення всієї суми боргу в розмірі 1000 доларів США, вказуючи, що чоловік відповідача вже повернув позивачу 500 доларів США.
Щодо заперечень проти позову відповідача суд приходить до наступних висновків.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок доказування і подання доказів. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, чинна редакція ЦПК України прямо закріплює низку обов'язків учасників процесу у сфері доказування, до яких належать: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи (п. 2 ч. 2 ст. 43 ЦПК); подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК); надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні (п. 5 ч. 2 ст. 43 ЦПК).
Положення ст. 81 ЦПК відбивають приватноправові засади змагальності цивільного процесу, відповідно до чого тягар доказування цілком покладається на сторони. У такому контексті зазначений обов'язок із доказування характеризується специфічністю та виникає тоді, коли особа реалізує своє право на судовий захист. При цьому особа наділена правом самостійно обирати коло доказів, на які вона посилається і які подає до суду, виходячи із своєї процесуальної заінтересованості та позиції у справі.
Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Свідок ОСОБА_4 , який є чоловіком відповідача, дав суду показання, які аналогічні показанням, наданими відповідачем суду.
Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 1051 ЦК України, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Судом встановлено, що договір позики укладений між позивачем та відповідачем особисто, та не є укладеним між сторонами під впливом тяжкої обставини, на час пред'явлення позову та виникнення спору оригінал договору позики з розпискою позичальника про отримання суми позики, знаходився у позивача (позикодавця), що, згідно з положеннями статті 545 ЦК України, є одним із свідчень того, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
Згідно з абзацом 2 частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Аналогічні положення містяться й у зазначеній вище статті 1051 ЦК України, згідно з якою позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Отже, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Згідно з частиною частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Поясненнями відповідача та показання свідка не може доводитися факт виконання зобов'язання за договором позики. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року у справі № 143/280/17 (провадження № 61-33033св18).
Таким чином, у справі встановлено, що вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та доведеними, ґрунтуються на нормах матеріального права. Натомість відповідач не посилалася на належні та допустимі докази неотримання спірних коштів за договором позики.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, суд враховує правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року в справі № 14-134цс18, у якій Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
У постанові від 16.01.2019 року у справі № 14-446цс18 Велика Палата Верховного суду зробила висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому, з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України, належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що відповідач ОСОБА_2 свої зобов'язання перед позивачем ОСОБА_1 за договором позики не виконала, у встановлений у зобов'язанні строк його виконання - 26.11.2019 року, кошти в сумі 1000 доларів США не повернула, а тому позовні вимоги позивача є обґрунтованими, та, з врахуванням позиції, викладеної Великою Палатою Верховного суду у постанові від 16.01.2019 року по справі № 14-446цс18, підлягають задоволенню - з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за позикою в сумі 1000 дол. США.
Розподіл судових витрат між сторонами
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позов ОСОБА_1 задоволено повністю, а тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 992,40 грн..
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України, 10-13, 76-81, 95, 141, 259,263-265, 273, 354,355 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 1000 дол. США (одна тисяча доларів США), а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 992 грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення складений 14.09.2023 року.
Суддя В.О. Шовкун