Україна
Донецький окружний адміністративний суд
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2023 року Справа№200/4325/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
31 липня 2023 року засобами поштового зв'язку позивач, ОСОБА_1 , подав до суду адміністративний позов до відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив:
- визнати дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача навчання в СПТУ №10 ім. П.Н. Ангеліної с. Роздольне Донецької області з 01.09.1977 по 10.10.1978, період роботи в КСП «Україна» з травня 1978 року по червень 1982 року, період роботи в колгоспі «Зоря» з 23.01.1986 по 30.06.1986, з 10.03.1987 по 20.12.1987, та періоди роботи в КСП «Родіна» з 03.05.1988 по 02.08.1989, протиправними;
- скасувати рішення відповідача №050750001287 від 25.07.2023 «Про відмову у призначенні пенсії»;
- зобов'язати відповідача зарахувати позивачу:
навчання в СПТУ №10 ім. П.Н. Ангеліної с. Роздольне Донецької області з 01.09.1977 по 10.10.1978;
період роботи в КСП «Україна» з травня 1978 по червень 1982 року;
період роботи в колгоспі «Зоря» з 23.01.1986 по 30.06.1986, з 10.03.1987 по 20.12.1987;
період роботи в КСП «Родіна» з 03.05.1988 по 02.08.1989,
та повторно розглянути заяву позивача від 18.07.2023 про призначення пенсії передбаченої ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дня настання права на пенсію.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 18 липня 2023 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», але згідно з рішенням №050750001287 від 25.07.2023, прийнятим відповідачем за екстериторіальним принципом, йому було відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю трудового стажу. До загального страхового стажу не було враховано: період навчання згідно з атестатом, оскільки відсутній підпис голови екзаменаційної комісії, період роботи в КСП «Україна» згідно з архівною довідкою, оскільки скорочене ім'я та по-батькові не дає змоги ідентифікувати особу, та період роботи в колгоспі згідно з трудовою книжкою колгоспника, оскільки відсутня довідка про вихододні. На думку позивача, відповідач необґрунтовано відмовив в призначенні пенсії, оскільки не усі недоліки записів у трудовій книжці, в документах про освіту, в архівних довідках можуть бути підставою для не врахування відповідного стажу. Позивач стверджує, що визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці та атестаті.
За даними комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» Донецького окружного адміністративного суду ухвала про відкриття провадження у справі від 14 серпня 2023 року в електронному вигляді була доставлена в «Електронний кабінет» Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області 14 серпня 2023 року о 15:18.
У строк, встановлений судом, відповідач відзиву на позовну заяву не подав.
Оскільки відповідач не надав відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує спір за наявними матеріалами справи (частина 2 статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).
14 серпня 2023 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
14 серпня 2023 року у відповідача витребувані докази.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заяві по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_1 .
18 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
25 липня 2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківський області за екстериторіальним принципом, передбаченим постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованою в Мін'юсті 16.03.2021 за №339/35961, прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 050750001287, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з рішенням: необхідний вік - 60 років, вік заявника - 63 роки, необхідний страховий стаж - від 20 до 30 років, страховий стаж заявника - 18 років 1 місяць 6 днів.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви:
не зараховано період навчання згідно з атестатом №5497 від 10.10.1978, оскільки відсутній підпис голови екзаменаційної комісії,
не зараховано період роботи в колгоспі згідно з архівною довідкою №518 від 02.07.2020, оскільки скорочено ім'я та по-батькові, неможливо ідентифікувати особу,
не зараховано згідно з трудовою книжкою колгоспника № 470 від 20.02.1979 період роботи в колгоспі з 23.01.1986 по 30.06.1986, з 10.03.1987 по 20.12.1987, та з 03.05.1988 по 02.08.1989, оскільки відсутня довідка про вихододні.
При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону №1058-ІV).
Закон №1788-ХІІ був ведений в дію з 01 січня 1992 року - в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року - в повному обсязі.
01 січня 2004 року набув чинності Закон №1058-ІV.
Відповідно до частини 2 статі 24 Закону №1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Система персоніфікованого обліку була введена в дію 01 січня 2004 року на виконання Указу Президента України від 4 травня 1998 року №401 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування» згідно постанов Кабінету Міністрів України №1854 від 12 грудня 2002 року та №303 від 12 березня 2003 року.
Отже, під час обчислення страхового стажу позивача за спірні періоди відповідач мав керуватися документами та порядком, визначеним законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-ІV.
Згідно зі статтею 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Основні положення про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, були схвалені Союзною радою колгоспників 14 березня 1975 року та затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року №310 (далі - Основні положення).
Згідно з пунктом 1 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність члена колгоспу.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 53 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана […] на підставі членства в колгоспах […], незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Трудова книжка колгоспника НОМЕР_4, яка видана на ім'я ОСОБА_1 20 лютого 1979 року, не містить записів про те, що ОСОБА_1 в період його членства в колгоспі не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.
Крім того, в архівній довідці №518, яка видана Районним трудовим архівом 02 липня 2020 року, є відомості про кількість відпрацьованих людино-днів за період з травня 1978 року по червень 1982 року, а скорочення «по-батькові» не перешкоджають ідентифікації особи.
Отже, відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача роботу, виконувану на підставі членства в колгоспі з травня 1978 року по червень 1982 року.
Щодо не зарахування періодів роботи в колгоспі з 23.01.1986 по 30.06.1986, з 10.03.1987 по 20.12.1987, та з 03.05.1988 по 02.08.1989, суд зазначає наступне.
Згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_4, яка видана 20 лютого 1979 року на ім'я ОСОБА_1 , останній вступив до членів колгоспу в 1978 році і був звільнений з членів колгоспу згідно з поданою заявою 09 липня 1982 року.
В період з 23.01.1986 по 30.06.1986, та з 10.03.1987 по 20.12.1987 ОСОБА_1 працював в колгоспі «Зоря комунізму» за строковими трудовими договорами, а отже не був членом колгоспу і тому вказані періоди слід зараховувати до стажу роботи як роботу, виконувану на підставі трудового договору в кооперативі, оскільки відповідно до Примірного статуту колгоспу, прийнятого 3-м Всесоюзним з'їздом колгоспників 27 листопада 1969 року і затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28 листопада 1969 року, колгосп це кооперативна організація селян, які добровільно об'єдналися для спільного ведення сільськогосподарського виробництва на основі суспільних засобів виробництва й колективної праці.
З вищенаведених підстав період роботи позивача в колгоспі «Родина» з 03.05.1988 по 02.08.1989 також слід зараховувати до стажу роботи як роботу, виконувану на підставі трудового договору в кооперативі.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 статті 53 Закону №1788-ХІІ обчислення стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року за фактичною тривалістю застосовується тільки для членів колгоспу.
Щодо не зарахування періоду навчання.
Згідно з пунктом «д» частини 3 статті 53 Закону №1788-ХІІ до стажу роботі також зараховується час навчання в училищах.
Згідно з атестатом №5497 ОСОБА_1 в період з 01 вересня 1979 року по 10 жовтня 1978 року навчався в сільському професійно-технічному училищі №10 ім. П.Н. Ангеліної.
За приписами статті 3 Закону України від 10 лютого 1998 року №103/98-ВР «Про професійно-технічну освіту» (далі - Закон №103/98-ВР) професійно-технічна освіта є складовою системи освіти України.
Відповідно до статті 15 Закону №103/98-ВР випускнику професійно-технічного навчального закладу, який успішно пройшов кваліфікаційну атестацію, присвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду (категорії). Випускнику, який закінчив відповідний курс навчання в акредитованому вищому професійному училищі певного рівня акредитації, може присвоюватись кваліфікація «молодший спеціаліст».
Згідно зі статтею 17 Закону №103/98-ВР професійно-технічний навчальний заклад - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я.
До професійно-технічних навчальних закладів належать: професійно-технічне училище відповідного профілю; професійне училище соціальної реабілітації; вище професійне училище; професійно-художнє училище; художнє професійно-технічне училище; вище художнє професійно-технічне училище; училище-агрофірма; вище училище-агрофірма; училище-завод; центр професійно-технічної освіти; навчально-виробничий центр; центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів; навчально-курсовий комбінат; навчальний центр; інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту (стаття 18 вказаного Закону).
Згідно з частиною 1 статті 38 Закону №103/98-ВР час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Отже, час навчання позивача в сільському професійно-технічному училищі №10 ім. П.Н. Ангеліної з 01 вересня 1979 року по 10 жовтня 1978 року підлягає зарахуванню до його страхового (трудового) стажу .
Та обставина, що в атестаті відсутній підпис голови екзаменаційної комісії не може слугувати беззаперечною підставою для відмови у зарахуванні вказаного часу навчання до страхового стажу.
Крім того, відповідач відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-ІV вправі перевірити інформацію, яка зазначена в атестаті.
Однак, в спірному рішенні не зазначено, що відповідач надсилав запит до училища, в якому навчався позивач у спірний період, з метою уточнення інформації про факт навчання.
Суд зазначає, що наявні у документах на підтвердження трудового стажу формальні неточності, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі № 593/283/17.
Обчислення страхового стажу та визначення розміру пенсії є дискреційними повноваженнями відповідного територіального органу ПФУ; суд не є органом, уповноваженим на призначення пенсії, а лише має компетенцію на здійснення судового контролю за відповідністю чинному законодавству оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб'єкта владних повноважень (постанови Верховного Суду від 1 жовтня 2019 року у справі № 804/3646/18 та від 21 грудня 2019 року у справі № 663/574/17).
Суд враховує вказані висновки Верховного Суду відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).
За приписами статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу […] з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років […].
Суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до вимог статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, а не з дня виникнення права на пенсію.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Стаття 249 КАС України встановлює, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
З урахуванням вищевикладеного суд доходить висновку, що рішення про відмову у призначенні пенсії № 050750001287, прийняте 25 липня 2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківський області, є протиправними та підлягає скасуванню.
Оскільки права позивача порушені, але прийняття рішення на користь останнього, в тому числі щодо зарахування періодів роботи до відповідного стажу належить до безпосередніх повноважень територіального органу Пенсійного фонду України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком, за результатом розгляду якої прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
В задоволенні інших позовних вимог слід відмовити.
Решта доводів позивача висновків суду по суті позовних вимог не спростовує. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Зважаючи на те, що у спірних правовідносинах відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не використав надані йому повноваження для вирішення питання про призначення пенсії, про які було зазначено в рішенні, що змусило позивача звернутися до суду із даним позовом, судовий збір, сплачений останнім, підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (частина 1 статі 139 КАС України).
Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-77, 90, 132, 133, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 , телефон: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (юридична адреса: 61000, м. Харків, пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., код ЄРДПОУ 14099344, e-mail: gu@kh.pfu.gov.ua) задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії №050750001287, прийняте 25 липня 2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківський області.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, подану 18 липня 2023 року, за результатом розгляду якої прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Повний текст рішення складено 14 вересня 2023 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Суддя А.І. Циганенко