ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2023 року Справа № 160/17174/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/17174/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
УСТАНОВИВ:
І. ПРОЦЕДУРА
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 09.09.2022 року по 21 червня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Ухвалою суду від 19.07.2023 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.
Також ухвалою суду від 19.07.2023 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:
- відомості щодо виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2023 року по справі №160/963/23;
- розрахунок/довідку про нарахування позивачеві компенсації за невикористану відпустку на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2023 року по справі №160/963/23;
- довідку про грошове забезпечення позивача за останні два місяці служби перед звільненням (із зазначенням кількість календарних днів за останні два місяці перед звільненням, середньомісячного заробітку позивача, та із зазначенням середньоденного розміру грошового забезпечення позивача) та інші докази щодо суті спору.
24.07.2023 року позивачем долучені додаткові докази по справі.
28.07.2023 року відповідачем на електронну адресу суду подано відзив на позовну заяву позивача. Долучено додаткові докази по справі.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 14.09.2023 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходив службу у Головному управлінні Національної поліції в Луганській області та відповідно до витягу з наказу № 340 О/С від 09.09.2022 р. позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
21.06.2023 року на розрахунковий рахунок Позивача нарахована компенсація за невикористану відпустку на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2023 року у справі №160/963/23 у розмірі 47 265,72 гривень.
Позивач вважає, що ненарахування та виплата йому середнього заробітку за час несвоєчастної виплати компенсації за невикористану відпустку - є протиправними, тому звернувся до суду із цією позовною заявою за захистом порушених прав.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
На адресу суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував посилаючись на те, що 13.06.2023 року за вх. 5178 надійшла заява адвоката Єрьоміної В.А. від 06.06.2023 року з реквізитами ОСОБА_1 з метою виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2023 року по справі 160/963/23.
Вказують, що у 2022 році фінансування виплат для виконання судових рішень про стягнення коштів по перерахунку грошового забезпечення здійснювалось за кодами економічної кваліфікації видатків (КЕКВ) 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
Наказом МФУ від 30.11.2022 року № 400 внесено зміни до Інструкції щодо застосування економічної кваліфікації видатків бюджету та Інструкції щодо застосування кваліфікації кредитування бюджету, затверджених наказом МФУ від 12.03.2012 року № 333 та визначено, що інші виплати юридичним та фізичним особам згідно з рішенням суду здійснюються за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки». Під час формування Бюджетного розпису для НПУ на 2023 видатки за КЕКВ 2800 для забезпечення виконання судових рішень, що стосуються оплати праці та інших виплат не можуть плануватися, оскільки відповідно до ст. 6 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» кошти, виплачені за рішенням суду про стягнення коштів є збитками державного бюджету.
У разі наявності судових рішень до НПУ направляється пропозиція щодо збалансованого перерозподілу затверджених асигнувань на 2023 рік, шляхом збільшення асигнувань за КЕКВ 2800 та відповідного зменшення асигнувань за іншими КЕКВ.
У зв'язку з чим, з метою виконання рішення суду, яке набуло чинності, 23.05.2023 року листом ГУНП в Луганській області № 1135/111/22/05-2023 до НПУ було направлено заявку для виділення коштів для розрахунку з колишніми працівниками поліції за КЕКВ 2800 «Інші видатки» за рішеннями суду.
14.06.2023 від розпорядника коштів вищого рівня, а саме НП України надійшли кошти на виконання рішень суду, у зв'язку з чим платіжною інструкцією від 16.06.2023 №1423 на картрахунок позивача 21.06.2023 було перераховано 47265,72 грн. компенсації за дні невикористаної відпустки, згідно рішення від 28.03.2023 року № 160/963/23.
Відповідач вказує, що затримка остаточного розрахунку з позивачем при звільненні відбулась в наслідок неоднозначного правового регулювання питання щодо виплати компенсації при звільненні за дні невикористаної поліцейським відпустки як учасника бойових дій, а тому не з вини відповідача.
Також вказує, що в рішенні суду по справі № 160/963/23, не зазначено жодного нормативно-правового акту який було порушено відповідачем, рішення суду приймались на підставі аналізу різних законодавчих актів.
З приводу стягнення з відповідача сум середнього заробітку за період з 09.09.2022 року по 21.06.2023 року, вказують про таке.
Згідно ч. 2 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», визначено, що днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
У свою чергу відповідно до наказу ГУНП в Луганській області від 09.09.2022 року №340 о/с, визначено, що позивач звільнений зі служби в поліції з 26.09.2022 року.
Тобто вимога щодо стягнення сум середнього заробітку з 09.09.2022 є незмістовною та суперечить фактичним обставинам справи.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1 зареєстрований у АДРЕСА_1 .
Наразі позивач відповідно до довідки від 15.04.2022 року про взяття на облік внутрішньопереміщеної особи фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
За копією витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 09.09.2022 року №340 о/с підполковника поліції ОСОБА_1 (0122358), заступника начальника сектору превенції відділу поліції №4 Северодонецького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області за ст. 77 ч. 1 п. 7 (за власним бажанням), з 26.09.2022 року, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 26 років 08 місяців 11 днів, у пільговому обчисленні: 43 роки 01 місяць 01 день, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати складає: 26 років, з виплатою компенсації за невикористану у році звільнення відпустку у кількості 30 діб, встановивши відсоток премії за вересень 2022 року 21,200 %.
Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_1 від 30.06.2015 року позивач є учасником бойових дій.
Головним управлінням Національної поліції в Луганській області Протасову О.А. було видано довідку №4102/111/19-2022 від 13.12.2022 року, в якій вказано, що ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області з 07.11.2015 року до 26.09.2022 року та згідно ч. 2 ст. 92 Закону України «Про національну поліцію», ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» йому додаткова відпустка зі збереженням грошового забезпечення (заробітної плати) як учаснику бойових дій за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік, 2022 рік у кількості 14 днів не надавалася.
Таким чином, було встановлено, що ОСОБА_1 не використав додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017 , 2018 , 2019 , 2020 і 2022 роки.
Оскільки, Головним управлінням Національної поліції в Луганській області не було здійснено нарахування і виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2023, року, яке набрало законної сили, по справі № 160/963/23 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (вул. Вілєсова, буд.1, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406, код ЄДРПОУ 40108845) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2022 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 09 вересня 2022 року.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Луганській області (вул. Вілєсова, буд.1, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406, код ЄДРПОУ 40108845) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2022 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 09 вересня 2022 року.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.05.2023 року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2023 року у справі №160/963/23 - без змін.
Згідно матеріалів справи, 14.06.2023 року на виконання вказаного вище рішення суду, від розпорядника коштів вищого рівня, а саме Національної поліції України надійшли кошти, у зв'язку з чим платіжною інструкцією від 16.06.2023 року № 1423 на картрахунок позивача 21.06.2023 року було перераховано 47265,72 грн. компенсації за дні невикористаної відпустки, згідно рішення від 28.03.2023 року № 160/963/23.
Вказані вище обставини також підтверджуються копією платіжного доручення №1423 від 16.06.2023 року на суму 47265,72 гривень.
Вважаючи затримку виплати розрахунку при звільненні протиправною, позивач з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі обставини справи та положення чинного законодавства України.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з такого.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Суд зазначає, що враховуючи положення чинного законодавства стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні; - факту проведення з працівником остаточного розрахунку.
Матеріалами справи підтверджується, що станом на час пред'явлення до суду позову та станом на час судового розгляду цієї справи, остаточний розрахунок з позивачем проведено 21.06.2023 року, що підтверджується платіжною інструкцією №1423 від 16.06.2023 року.
Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також у вказаному судовому рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Матеріалами справи встановлено, що за копією витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 09.09.2022 року №340 о/с підполковника поліції ОСОБА_1 (0122358), заступника начальника сектору превенції відділу поліції №4 Северодонецького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області за ст. 77 ч. 1 п. 7 (за власним бажанням), з 26.09.2022 року, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 26 років 08 місяців 11 днів, у пільговому обчисленні: 43 роки 01 місяць 01 день, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати складає: 26 років, з виплатою компенсації за невикористану у році звільнення відпустку у кількості 30 діб, встановивши відсоток премії за вересень 2022 року 21,200 %.
Остаточний розрахунок при звільненні проведено 21.06.2023 року, про що свідчить зарахування коштів на картковий рахунок позивача.
Проте, суд звертає увагу, що сума грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2022 роки не була визнана відповідачем та вважалась спірною до винесення рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/963/23.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2023, року, яке набрало законної сили, по справі № 160/963/23 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (вул. Вілєсова, буд.1, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406, код ЄДРПОУ 40108845) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2022 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 09 вересня 2022 року.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Луганській області (вул. Вілєсова, буд.1, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406, код ЄДРПОУ 40108845) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2022 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 09 вересня 2022 року.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.05.2023 року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2023 року у справі №160/963/23 - без змін.
Тобто, фактично обов'язок сплати коштів на виконання рішення суду у відповідача виник з 18.05.2023 року.
Правом на касаційне оскарження відповідач не скористався та в добровільному порядку виконав рішення суду фактично - 21.06.2023 року.
Суд звертає увагу на те, що як роз'яснено у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Згідно зі ст.27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Судом, при визначені правомірності застосування істотності частки недоплаченої суми грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2022 роки порівняно із середнім заробітком позивача, встановлено таке.
Середньоденна заробітна плата позивача, визначена виходячи з виплат за останні фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні, складає 556,55 грн., про що ГУ Національної поліції в Луганській області надано довідку №224/111/22-2023 від 20.07.2023 р., обчислену відповідно до Постанови Кабінету Міністрів № 100 від 08.02.1995р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
Отже, розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.09.2022 року по 21.06.2023 року складає 112979,65 грн. (203 дні х 556,55 грн. середньоденного грошового забезпечення).
Істотна частка середнього заробітку, яка підлягає відшкодуванню розраховується наступним чином: невиплачена сума грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2022 роки - 47265,72 грн. / 112979,65 грн. (розрахункова сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку) х 100 = 41,83%.
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 41,83% становить: 556,55 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 41,83%= 232,8грн.; 232,8 грн. х 203( дні затримки розрахунку) = 47 259,39 гривень.
Суд звертає увагу, що Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року (справа №6-113цс16) дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
При вирішенні цієї справи, суд вважає за можливе врахувати висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі №6-113цс16, застосувавши принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.
З врахуванням принципу співмірності та істотності частки недоплаченої суми коштів порівняно із середнім заробітком, за час затримки розрахунку позивачеві слід виплатити 47 259,39 гривень.
Щодо доводів відповідача про те, що спірні виплати мають стягуватись з 26.09.2022 року, а не як вказує позивач - з 09.09.2022 року.
Слід вказати, що згідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2023, року, яке набрало законної сили, по справі № 160/963/23 Головне управління Національної поліції в Луганській області зобов'язано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2022 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення, саме - 09 вересня 2022 року.
На виконання вказаного рішення суду від 28.03.2023 року по справі №160/963/23 відповідачем було нараховано спірну грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2022 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення, саме з 09 вересня 2022 року, що відповідно склало - 47265,72 грн.
Таким чином, враховуючи наведене, судом здійснено розрахунок спірних коштів саме за період з 09.09.2022 року (згідно рішення суду від 28.03.2023 року по справі №160/963/23) по 21.06.2023 року (фактичне виконання рішення суду від 28.03.2023 року по справі №160/963/23).
Отже, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні та в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у сумі 47259,39 гривень.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ухвалюючи це судове рішення, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги у вказаній вище частині.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач як учасник бойових дій відповідно до п. 13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» , звільнений від сплати судового збору, судовий збір не підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у сумі 47259,39 гривень.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , код ОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Луганській області (93406, м.Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, 1, кол ЄДРПОУ 40108845).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 14.09.2023 року.
Суддя В.В. Ільков