Рішення від 05.09.2023 по справі 920/221/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.09.2023м. СумиСправа № 920/221/23

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши матеріали справи № 920/221/23

за позовом: Споживчого товариства “Слобожани” (42200, Сумська область,

м. Лебедин, пл. Соборна, буд. 37, корп. А)

до відповідача: Фізичної особи - підприємця Курницького Олександра

Миколайовича (

АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ),

про зобов'язання вчинити дії та стягнення 60942 грн 73 коп.

та за зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця Курницького Олександра

Миколайовича (

АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ),

до відповідача Споживчого товариства “Слобожани” (42200, Сумська область,

м. Лебедин, пл. Соборна, буд. 37, корп. А)

про визнання договору недійсним, стягнення збитків та моральної шкоди у розмірі 86 326 грн 00 коп.,

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): не з'явився,

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): не з'явився,

при секретарі судового засідання Щербак Н.М.

Суть спору: 06.03.2023 позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд:

- зобов'язати відповідача звільнити торгівельне місце № 24, 25, 37, 41, 42 площею 27,0 кв. м. за адресою: Сумська область, м. Лебедин, пл. Соборна, буд. 44 шляхом його повернення за актом приймання-передачі, у зв'язку з закінченням строку дії договору оренди торгівельного міста Споживчого товариства “Слобожани” № 135 від 01.07.2020;

- стягнути з відповідача на свою користь заборгованість на загальну суму 58676 грн 28 коп.;

- стягнути з відповідача судові витрати по сплаченому судовому збору та професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2023, справу призначено до розгляду судді Заєць С.В.

Ухвалою суду від 09.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/221/23 та призначено підготовче засідання (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 31.03.2023) на 11.04.2023, 11:00.

28.03.2023 відповідачем подано до суду Зустрічну позовну заяву від 28.03.2023 (вх. № 1103 від 28.03.2023), відповідно до вимог якої позивач за зустрічним позовом просить суд визнати недійсним договір № 135 оренди торгового місця Споживчого товариства “Слобожани” від 01.07.2020, що укладений між Споживчим товариством “Слобожани” та ФОП Курницьким О.М.

Ухвалою суду від 03.04.2023 зустрічну позовну заяву залишено без руху, позивачу за зустрічним позовом встановлено строк та спосіб усунення недоліків зустрічної позовної заяви.

04.04.2023 представником позивача - Споживчого товариства “Слобожани” подано до суду заяву від 04.04.2023 (ел.п.) про виправлення описки в ухвалі Господарського суду Сумської області від 09.03.2023 у справі № 920/221/23. В обґрунтування поданої заяви зазначає, що в ухвалі допущена описка щодо прізвища відповідача, а саме замість ФОП Курницький О.М. помилково зазначено ФОП Кудрицький О.М.

Ухвалою суду від 05.04.2021 призначено заяву про виправлення описки в судове засідання на 11.04.2023, 11:00.

11.04.2023 позивачем за зустрічним позовом - ФОП Курницьким О.М. надано до суду Заяву про усунення недоліків від 11.04.2023.

Протокольною ухвалою від 11.04.2023 суд залишив без розгляду заяву позивача про виправлення описки (вх. № 1178 від 04.04.2023), задовольнив усну заяву представника позивача про виправлення технічної помилки (описки) щодо повного найменування відповідача; постановив вважати належним відповідачем у справі - фізичну особу - підприємця Курницького Олександра Миколайовича.

Ухвалою суду від 11.04.2023 прийнято зустрічний позов Фізичної особи - підприємця Курницького Олександра Миколайовича до Споживчого товариства “Слобожани” про визнання договору недійсним, стягнення збитків та моральної шкоди у розмірі 86 326 грн 00 коп для спільного розгляду з первісним позовом Споживчого товариства “Слобожани” до Фізичної особи - підприємця Курницького Олександра Миколайовича зобов'язання вчинити дії та стягнення 58676 грн 28 коп.; продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів - з 09.05.2023 по 07.06.2023.; відкладено підготовче засідання на 04.05.2023, 11:50.

28.04.2023 відповідачем за зустрічним позовом надано суду Відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно до місту якого, відповідач за зустрічним позовом просить відмовити у задоволенні зустрічного позову повністю, оскільки звернення з цим позовом покликано виключно на ухилення орендаря від виконання обов'язку по сплаті орендної плати за користування торговим місцем, вимоги щодо якого із застосуванням штрафних санкцій пред'явлені за первісним позовом у цій справі і які позивач за первісним позовом просить задовольнити повністю. Відповідач за зустрічним позовом повідомив, що орієнтовний розмір його витрат на професійну правничу допомогу у даній справі, яку здійснює адвокат Мазнєва Світлана Григорівна, як і за первісним позовом у цій справі (представництво у суді, підготовка і подання документів з процесуальних питань і по суті справи, консультації з правових питань що стосуються предмету справи тощо) становитиме 10000.00 гривень, які будуть пред'явлені, до стягнення з позивача за зустрічним позовом згідно до вимог процесуального законодавства, як і інші судові витрати, які відповідач за зустрічним позовом просить покласти на позивача за зустрічним позовом.

02.05.2023 позивачем за зустрічним позовом подано відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно до якої просить відмовити у задоволенні позовних вимог СТ “Слобожани” та задовольнити зустрічний позов.

04.05.2023 відповідачем за зустрічним позовом надано до суду заперечення на відповідь у справі № 920/221/23.

04.05.2023 позивачем за первісним позовом надано до суду Заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить суд:

- зобов'язати відповідача звільнити торгівельне місце № 24,25,37,41,42 площею 27,0 кв. м. за адресою: Сумська область, м. Лебедин, пл. Соборна, буд. 44 шляхом його повернення за актом приймання-передачі, у зв'язку з закінченням строку дії договору оренди торгівельного міста Споживчого товариства “Слобожани” № 135 від 01.07.2020;

- стягнути з відповідача на свою користь заборгованість на загальну суму 60942 грн 73 коп.;

- стягнути з відповідача судові витрати по сплаченому судовому збору та професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн.

Відповідачем за первісним позовом надано суду 04.05.2023 клопотання про витребування оригіналів письмових доказів, відповідно до змісту якого просить суд витребувати у СТ “Слобожани” оригінали письмових доказів, а саме:

- Договір оренди основних засобів та торгівельних місць №07/3 від 01.07.2018р.

- Акт приймання-передачі в оперативну оренду основних засобів та торговельних місць від 01.07.2018р.;

- Договір оренди основних засобів та торгівельних місць №1/1 від 01.01.2021р.

- Акт приймання-передачі в оперативну оренду основних засобів та торговельних місць від 01.01.2021р.

04.05.2023 відповідачем за первісним позовом надано до суду Відзив на заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до змісту якого зазначив свої заперечення щодо збільшення позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог за їх необґрунтованістю.

Через загрозу безпеці учасників справи, у зв'язку з тим, що з 11 год. 18 хв. до 11 год. 53 хв. 04.05.2023 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 04.05.2023 не відбулось.

Ухвалою суду від 04.05.2023 призначено підготовче засідання у справі на 16.05.2023,10:30.

11.05.2023 позивачем за первісним позовом надано до суду Розрахунок судових витрат відповідача у справі № 920/221/23, відповідно до змісту якого просить суд стягнути з відповідача судові витрати пов'язані з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 10000 грн та суму судового збору.

Протокольною ухвалою від 16.05.2023 судом долучено до матеріалів подані сторонами документи, прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи Заяву позивача за первісним позовом про збільшення позовних вимог (вх.№ 1546 від 04.05.2023); задоволено Клопотання відповідача за первісним позовом про витребування оригіналів письмових документів (вх.№ 1555 від 04.05.2023).

Ухвалою суду від 16.05.2023 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 07.06.2023) призначено підготовче засідання на 06.06.2023, 10:00.

06.06.2023 представником відповідача за первісним позовом надано до суду Заперечення від 06.06.2023, б/н (вх.№3427/23) на розрахунок щодо судових витрат та Клопотання від 04.05.2023, б/н (вх.№1979) про призначення експертизи, відповідно до змісту якого просить суд постановити ухвалу, котрою призначити по справі судово технічну експертизу документу, проведення якої доручити експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (03057, м. Київ, вул. Смоленська, 6) та поставити на вирішення експертизи наступні питання:

Визначити абсолютний час (дату) виготовлення дати та підпису, виконаного Оксаною Карпенко (Карпенко О.В.) та Людмилою Рульовою ( ОСОБА_1 ) у наступних документах:

- Договір оренди основних засобів та торгівельних місць №07/3 від 01.07.2018 р.;

- Акт приймання-передачі в оперативну оренду основних засобів та торговельних місць від 01.07.2018 р.;

- Договір оренди основних засобів та торгівельних місць №1/1 від 01.01.2021 р.;

- Акт приймання-передачі в оперативну оренду основних засобів та торговельних місць від 01.01.2021.

Протокольною ухвалою суду від 06.06.2023 оголошено перерву в підготовчому засіданні з розгляду справи до 08.06.2023, 10:40.

08.06.2023 представник відповідача за первісним позовом надав до суду Клопотання від 08.06.2023, б/н (вх.№3500/23) про проведення судового засідання без участі відповідача.

08.06.2023 представник позивача за первісним позовом надала до суду Заперечення від 07.06.2023, б/н (вх.№3504/23) на клопотання про призначення експертизи у справі №920/221/23, відповідно до положень якого, проти задоволення Клопотання відповідача за первісним позовом від 04.05.2023, б/н (вх.№1979) про призначення експертизи заперечує, вказуючи на його необґрунтованість, та просить суд відмовити в його задоволенні.

Ухвалою суду від 08.06.2023 у задоволенні Клопотання Фізичної особи - підприємця Курницького Олександра Миколайовича від 04.05.2023, б/н (вх.№1979) про призначення експертизи - відмовлено; закрито підготовче провадження та призначено справу № 920/221/23 до судового розгляду по суті, призначено розгляд справи по суті на 06.07.2023, 10:00.

Розгляд справи 06.07.2023 не відбувся в зв'язку з перебуванням судді Заєць С.В. у відпустці з 26.06.2023 по 14.07.2023.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 17.07.2023 призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 01.08.2023, 10:40.

Розгляд справи 01.08.2023 не відбувся в зв'язку з перебуванням судді Заєць С.В. на лікарняному з 01.08.2023 по 10.08.2023.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 11.08.2023 призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 22.08.2023, 11:10.

21.08.2023 представником позивача за первісним позовом надано до суду Додаткові пояснення по справі від 21.08.2023 (вх. № 729).

Протокольною ухвалою від 22.08.2023 судом оголошено перерву до 05.09.2023, 11:30.

04.09.2023 позивачем за первісним позовом надано до суду Заяву про відмову від позову (всіх або частини позовних вимог). Відповідно до змісту поданої заяви зазначає, що позивач дійшов висновку про відмову від частини позовних вимог у зв'язку допущеною ним арифметичною помилкою при розрахунку заборгованості, оскільки позивач здійснював розрахунок щомісячної орендної плати з розрахунку 2246.00 грн на місяць замість вірної місячної орендної плати в сумі 1544.00 гривень, як це зазначено у п. 3.3. спірного договору оренди. Позивач зазначає, що відмовляється від стягнення з відповідача:

- суми заборгованості по орендній платі за період з 01.01.2022 року по 30.06.2022 року в розмірі 13476.00 гривень;

- частини неустойки у вигляді подвійної орендної плати за спірний період у розмірі 14040.00 гривень;

- інфляційних за період з 01.01.2022 року по 30.06.2022 року у розмірі 2346.25 грн.;

- 3% річних за період з 01.01.2022 року по 30.06.2022 року у розмірі 200,48 грн.

Враховуючи означене позивач за первісним позовом просить суд, прийняти відмову позивача від частини позовних вимог, що викладені вище та позов задовольнити з наступними позовними вимогами:

- Стягнути з Фізичної особи - підприємця Курницького Олександра Миколайовича (код платника податків НОМЕР_2 ) на користь позивача - Споживчого товариства «Слобожани» (код платника податків 38192105) суму боргу в розмірі 30880.00 гривень;

- Зобов'язати Фізичну особу - підприємця Курницького Олександра Миколайовича (код платника податків НОМЕР_2 ) звільнити торгівельне місце № 24, 25 37, 41, 42 площею 27,0 кв.м. за адресою: м. Лебедин, площа Соборна, 44 шляхом його повернення за актом приймання - передачі у зв'язку з закінченням строку дії договору оренди торгівельного міста № 135 від 01.07.2020 Споживчому товариству «Слобожани».

- Стягнути з відповідача - Фізичної особи - підприємця Курницького Олександра Миколайовича (код платника податків НОМЕР_2 ) на користь позивача - Споживчого товариства «Слобожани» (код платника податків 38192105) судові витрати по сплаченому судовому збору та витрат за професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 гривень.

05.09.2023 відповідач за первісним позовом надав до суду Клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши подане представником відповідача клопотання, судом встановлено, що клопотання відповідача за первісним позовом від 05.09.2023 (вх. № 5579 від 05.09.2023) про відкладення розгляду справи не підписано електронним цифровим підписом.

Відповідно до ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено Господарським процесуальним кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, порівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Положеннями ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Відповідно до статей 1, 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Отже, створення електронного документа завершується накладенням електронного цифрового підпису його автора та надає електронному документу статусу оригіналу.

Враховуючи зазначене, клопотання від 05.09.2023 (вх. № 5579 від 05.09.2023) відповідача за первісним позовом про відкладення розгляду справи не може бути прийнято оскільки не підтверджено повноваження особи, що підписала зазначений документ.

05.09.2023 представником позивача за первісним позовом надано до суду Заяву від 05.09.2023, відповідно до змісту якої просить провести судове засідання у справі № 920/221/23 за відсутності представника позивача. В свою чергу зазначає, що позов підтримує у повному обсязі, враховуючи заяву про відмову від частини позовних вимог.

Не з'явлення у судове засідання 05.09.2023 представників сторін не перешкоджає вирішенню спору судом, при цьому судом були вчинені усі дії для повідомлення сторін про розгляд справи.

Щодо повідомлення сторін про розгляд справи суд також зазначає, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 10.07.1984 у справі «Гінчо проти Португалії» передбачив, що держави-учасниці Ради Європи зобов'язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень п.1 ст.6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує на тому, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Кожна з сторін, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу цікавитись провадженням у її справі.

За приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до ч.1 ст.2 та ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України.

Отже, сторони не були позбавлені права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua), при цьому сторони були обізнані про наявність справи №920/221/23 та подавали суду заяви по суті справи, та, крім того, позивач за первісним позовом/відповідач за зустрічним позовом подавав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подання доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарський суд, в межах наданих йому повноважень, створив належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Розглянувши подані документи і матеріали, проаналізувавши первісні позовні вимоги та заперечення проти них, зустрічні позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення представників сторін, які з'являлися в судові засідання, з'ясувавши фактичні обставин справи, оцінивши наявні докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд встановив

01.07.2020 між позивачем - Споживчим товариством “Слобожани” (орендодавець) та відповідачем - Фізичною особою - підприємцем Курницьким Олександром Миколайовичем (орендар) укладено договір оренди торгівельного місця № 135 Споживчого товариства “Слобожани”, відповідно до умов якого позивач надав, а відповідач прийняв у платне строкове користування торгівельне місце № 24, 25,37,41,42 площею 27,0 кв. м., за адресою: м. Лебедин, площа Соборна, 37А, для здійснення підприємницької діяльності з метою зберігання та продажу промислових товарів (п. 1.1 договору).

01.07.2020 сторонами підписаний акт приймання-передачі об'єкта оренди за адресою: м. Лебедин, площа Соборна,44 в оренду (а. с. 10).

У позовній заяві позивач за первісним позовом зазначив, що адреса, вказана в договорі є помилковою, вказано адресу самого орендодавця. Водночас, відповідач за первісним позовом обізнаний про вказану обставину і підтверджує, що він займає торгівельне місце на земельній ділянці з кадастровим № 5910500000:01:002:00162, яка розміщена за адресою: м. Лебедин, вул. Соборна, 44 фактом сплати орендної плати, так і його листом на адресу позивача від 21.04.2022 та зверненням від 26.06.2022.

Вказана обставина у сукупності підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5908772552019 від 13.02.2019 та листом позивача відповідачу від 30.06.2022.

Відповідно до п. 6.1 договору, договір діє з 01 липня 2020 року до 30 червня 2021 року включно. За взаємною згодою орендодавця і орендаря можлива пролонгація договору терміном на 1 рік.

Відповідно до п. 3.3 договору, загальний розмір орендної плати за місяць користування об'єктом оренди включає також витрати на утримання території ринку і становить 1544 гривень.

Згідно з п. 4.3.3 орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Пунктом 3.5 договору передбачено, що у випадку припинення або достроковому розірванні цього договору, орендар сплачує оренду плату за користування об'єктом оренди до дня його фактичної передачі орендодавцю за актом приймання-передачі.

Відповідно до п. 2.3 договору, об'єкт оренди повертається орендодавцю протягом 3 робочих днів після припинення або достроковому розірванні цього договору за актом приймання-передачі (додаток № 2), який є невід'ємною частиною цього договору, в якому сторони зазначають стан об'єкта оренди на момент передачі. Обов'язок зі складення акта приймання-передачі покладається на орендодавця.

Після закінчення строку оренди, передбаченого цим договором, або у випадку дострокового припинення договору, орендар зобов'язаний повністю звільнити торговельне місце та виконати інші свої зобов'язання перед орендодавцем, у тому числі грошові, протягом 10 календарних днів. У випадку невиконання орендарем даного пункту, орендодавець має право самостійно звільнити торговельне місце від об'єкту торгівлі, яким користувався орендар шляхом демонтажу та вивезення на іншу ділянку ринку, про що комісією у складі трьох працівників орендодавця складається відповідний акт та повідомляється орендар.

19.05.2022 позивач за первісним позовом повідомив відповідача за первісним позовом повідомленнями № 20 від 18.05.2022 та № 27 від 18.05.2022 про наявність заборгованості по орендній платі у сумі 4860.00 гривень за січень - лютий 2022 року; про заборгованість у сумі 461,00 грн. за квітень 2022 року, про закінчення строку дії вказаного договору 30.06.2022 року та про необхідність повідомлення орендодавця про бажання орендаря продовжити договір на новий строк.

Вказані повідомлення направлені рекомендованим листом на адресу відповідача за первісним позовом 19.05.2022, але залишились без відповіді з боку відповідача за первісним позовом.

Письмовою вимогою від 07.10.2022 позивач за первісним позовом повідомив відповідача за первісним позовом про наявність у нього заборгованості за вказаним договором за період, з січня по вересень 2022 року включно у сумі 18267,00 гривень і вказав на те, що оскільки договір оренди закінчився 30.06.2022, орендоване майно підлягає поверненню орендарем за актом приймання - передачі, який додав до цього листа в 2-х примірниках.

Зазначена вимога направлена відповідачеві за первісним позовом рекомендованим листом з описом вкладення 11.10.2022 року і отримана ним 12.10.2022 року, що підтверджується повідомленням про отримання листа (а. с. 11).

Відповідь на вказану вимогу з боку відповідача за первісним позовом матеріали справи не містять.

В свою чергу відповідач за первісним позовом звернувся до суду з зустрічним позовом, відповідно до вимог якого просить визнати недійсним договір № 135 оренди торгівельного місяця споживчого товариства «Слобожани» від 01.07.2020, що укладений між Споживчим товариством «Слобожани» та ФОП Курницьким Олександром Миколайовичем, стягнути збитки у розмірі 76326,00 грн та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн 00 коп

Вирішуючи спір у справі щодо первісного позову, суд керується наступним:

Статтею 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно частини шостої статті 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759, 762 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони, відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять пункти (умови), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, усі умови договору навіть ті, що не є обов'язковими для того чи іншого виду договору, проте погоджені сторонами та містяться у договорі, є обов'язковими для виконання сторонами за договором.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Під виконанням зобов'язань слід розуміти здійснення кредитором і боржником дій щодо реалізації прав та обов'язків, що випливають з договору.

У частині першій статті 284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

За змістом ч. 1 ст. 773 Цивільного кодексу України, на наймача покладений обов'язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 Господарського кодексу України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).

Виняток з наведеного правила передбачено частиною першою статті 764 Цивільного кодексу України, відповідно до якої в разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Відповідно до статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами ст. 610 Цивільного кодексу України та ст. 216 Господарського кодексу України.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Невиконання наймачем передбаченого ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 11 Господарського процесуального кодексу України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття “якість закону” означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах “C.G. та інші проти Болгарії” (“C. G. and Others v. Bulgaria” заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), “Олександр Волков проти України” (“Oleksandr Volkov v. Ukraine”, заява № 21722/11, § 170)).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах “Кантоні проти Франції” від 11.11.1996 (“Cantoni v. France”, заява № 17862/91, § 31-32), “Вєренцов проти України” від 11.04.2013 (“Vyerentsov v. Ukraine”, заява № 20372/11, § 65)).

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Аналогічну норму містять положення частини шостої статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.

Незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, суд під час вирішення тотожних спорів має враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України”, “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд установив, що договір № 135 оренди торгівельного місця Споживчого товариства “Слобожани” від 01.07.2020 припинив дію 30.06.2022. Орендоване приміщення не передано позивачу за актом приймання-передачі.

З матеріалів справи вбачається, що позивач після відкриття провадження у справі відмовився від частини позовних вимог, зокрема, щодо суми заборгованості по орендній платі за період з 01.01.2022 року по 30.06.2022 року в розмірі 13476.00 гривень; частини неустойки у вигляді подвійної орендної плати за спірний період у розмірі 14040.00 гривень; інфляційних за період з 01.01.2022 року по 30.06.2022 року у розмірі 2346.25 грн.; 3% річних за період з 01.01.2022 року по 30.06.2022 року у розмірі 200,48 грн.

Відповідно до ст. ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Дослідивши заяву Споживчого товариства «Слобожани» про відмову від частини позовних вимог, суд встановив, що вона підписана повноважною особою позивача за первісним позовом - адвокатом Мазнєва С.В., і прийняття такої відмови від позову не суперечить закону і не порушує права чи інтереси інших осіб.

За правилами ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Розглянувши подану позивачем за первісним позовом заяву та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що відмова позивача за первісним позовом від частини позовних вимог належним чином оформлена, підписана повноважним представником позивача за первісним позовом, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, у зв'язку з чим суд приймає таку відмову та закриває провадження у справі в частині позовних вимог за первісним позовом щодо суми заборгованості по орендній платі за період з 01.01.2022 року по 30.06.2022 року в розмірі 13476.00 гривень; частини неустойки у вигляді подвійної орендної плати за спірний період у розмірі 14040.00 гривень; інфляційних за період з 01.01.2022 року по 30.06.2022 року у розмірі 2346.25 грн.; 3% річних за період з 01.01.2022 року по 30.06.2022 року у розмірі 200,48 грн, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки відповідач за первісним позовом не виконав зобов'язання щодо повернення орендованого приміщення після припинення договору, у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, позивач за первісним позовом нарахував відповідачу за первісним позовом (з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог) 30880 грн 00 коп. неустойки, згідно ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, за період з 01.07.2022 до 01.05.2023.

Разом з цим, при нарахуванні неустойки, позивачем за первісним позовом неправильно вказано період початку нарахування неустойки, оскільки пунктом 2.3 договору № 135 оренди торгівельного місця від 01.07.2020 передбачено, що після закінчення строку оренди, передбаченого цим договором, або у випадку дострокового припинення договору, орендар зобов'язаний повністю звільнити торговельне місце та виконати інші свої зобов'язання перед орендодавцем, у тому числі грошові, протягом 10 календарних днів.

Суд, дослідивши матеріали справи в їх сукупності установив, що, враховуючи передбачений договором строк для звільнення торгівельного місця, датою початку нарахування неустойки є 11.07.2022.

Враховуючи викладене, згідно здійсненого розрахунку неустойки, що становить подвійний розмір орендної плати за період з 11.07.2022 до 01.05.2023, суд визначив, що сума неустойки у липні 2022 року (21 день) становить 2092 грн 02 коп., у серпні 2022 року - квітні 2023 року - 3088 грн 00 коп. за кожен місяць. Загальний розмір неустойки становить 29 884 грн 02 коп.

Отже, суд дійшов висновку, що вимоги позивача за первісним позовом в частині стягнення з відповідача за первісним позовом неустойки, нарахованої на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, підлягають задоволенню в сумі 29 884 грн 02 коп. В іншій частині стягнення неустойки суд відмовляє за необґрунтованістю.

Щодо вимоги позивача за первісним позовом про звільнення торгівельних місць, суд зазначає наступне.

З моменту закінчення правових підстав для користування торгівельними місцями за договором оренди, відповідач за первісним позовом володіє ними незаконно, тому позивач за первісним позовом, відповідно до приписів ч. 1 ст. 785, ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України, п. 2.3, 6.1 договору оренди має право вимагати їх звільнення та повернення.

Умовами договору сторони визначили, що договір діє до 30 червня 2021 року. Враховуючи пролонгацію на 1 рік, договір закінчився 30.06.2022.

Доказів повернення орендованих торгівельних місць, після закінчення строку дії договору, за актом приймання-передачі, відповідачем за первісним позовом не надано.

За вказаних обставин, вимога позивача за первісним позовом про зобов'язання відповідача за первісним позовом звільнити торгівельне місце № 24, 25, 37, 41, 42 площею 27,0 кв. м. за адресою: Сумська область, м. Лебедин, пл. Соборна, буд. 44, шляхом його повернення за актом приймання-передачі, у зв'язку з закінченням строку дії договору оренди торгівельного місця Споживчого товариства “Слобожани” № 135 від 01.07.2020, є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Розглядаючи зустрічний позов, щодо визнання спірного договору недійсним, суд виходить з наступного:

Звертаючись з зустрічним позовом позивач за зустрічним позовом обґрунтовує свою вимогу положенням ст. 203, ст. 215 ЦК України та вказує, що спірний договір було вчинено під впливом обману орендодавцем орендаря, що є підставою для визнання цього договору недійсним. При цьому вказує, що суть обману полягає у тому, що орендодавець навмисно ввів в оману орендаря про предмет спірного договору, оскільки він не є власником торгівельного місця, яке передав орендарю в оренду і відповідно, згідно до ст. 229 ЦК України помилявся в природі спірного договору.

За наведених обставин вважає, що торгівельне місце не може бути предметом спірного договору, оскільки не являється індивідуально визначеним майном, а насправді орендодавець передає в оренду земельну ділянку, яка йому не належить.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

При цьому такі права, свободи та інтереси повинні бути легітимними тобто виникати та існувати на підставі, у порядку та у спосіб, визначений законами України.

Так, посилаючись на відсутність у відповідача за зустрічним позовом (орендодавця) права власності на предмет договорів та порушення вимог земельного законодавства, Правил торгівлі на ринках, позивач не зазначає, які саме його права, свободи чи законні інтереси було порушено внаслідок укладення спірного договору.

Відповідно до ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник майна або особа, якій належать майнові права. У разі передачі майна у найм не власником цього майна судовому захисту підлягатимуть порушені таким чином права власника чи право володільця цього майна.

Відповідно до Наказу № 12-внр підприємства Сумської облсноживспілки «Лебединський ринок» від 29.12.2020 року «Про погодження на передачу основних засобів та торгівельних місць», споживчому товариству «Слобожани» дозволено передати в оренду основні засоби та торгівельні місця згідно з додатком № 1 на підставі постанови правлінні Сумської облспоживспілки від 29.12.2020 року № 282.

Таке право виникло в силу вказаного дозволу на підставі договору оренди основних засобів та торгівельних місць № 07/3 від 01.07.2018 року, № 1/1 від 01.01.2021 року та актів приймання - передачі до них, з яких вбачається про передачу в оренду від підприємства Сумської облспоживспілки «Лебединський ринок» відповідачеві за зустрічним позовом торгівельних місць облаштованих нестаціонарними спорудами та наметами № 1-100 (промислова група) пл. Соборна, 44, з яких місця № 24, 25, 37, 41, 42 передані за спірним договором позивачеві за зустрічним позовом.

Зазначені торгівельні місця відповідають плану - схемі розміщення на території промислового ринку модулів, торгівельних місць та наметів за адресою площа Соборна, 44.

Таким чином, правовласник спірного майна - Підприємство Сумської облспоживспілки «Лебединський ринок» надав свою письмову згоду на укладення відповідачем за зустрічним позовом спірного у цій справі договору і претензій з цього приводу не має.

Зі змісту зустрічної позовної заяви не вбачається, що позивач за зустрічним позовом заявляє про належність йому права власності чи майнових прав на предмет оскаржуваного договору.

Правові позиції Верховного Суду щодо аналогічних правовідносин у даній справі та відмови у позові за відсутності обґрунтування порушеного права позивача наведені у постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року в справі № 127/17213/16-ц (провадження № 61-19770св18) та постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року в справі № 761/31053/19, які відповідач за зустрічним позовом просить застосувати під час вирішення спору у даній справі.

Крім того, недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлювати суд на момент його укладення. Тобто недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для визнання його недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Умовами спірного договору оренди та актом приймання-передачі до нього визначені розмір і порядок обчислення орендної плати, строки та порядок виконання цього обов'язку, визначений предмет договору, об'єкт оренди, порядок надання і повернення об'єкта оренди, права і обов'язки сторін.

Тобто, спірний договір містить в собі всі суттєві умови, сторони дійшли в належній формі згоди щодо них, підписавши його текст, виконували його протягом з 2020 року, пролонгуючи його строк.

Як визнає сам позивач за зустрічним позовом, у 2022 році він перестав сплачувати орендну плату за користування об'єктом оренди та визнає, що цим об'єктом він досі продовжує користуватись.

Статтею 230 ЦК України встановлено, якщо одна зі сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

Верховний Суд, вирішуючи справи з аналогічних підстав неодноразово підкреслив, при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Водночас, належних, допустимих, достатніх доказів як факту обману, так і умислу в діях відповідача за зустрічним позовом, позивач за зустрічним позовом до суду не надає, що свідчить про недоведеність підстав зустрічного позову в цій частині вимог.

До того ж, необхідно відмежовувати обман, як підставу для визнання договору недійсним, від помилки, що має істотне значення, оскільки обман - це завжди результат умисних дій (бездіяльності) однієї із сторін договору.

Однак, зі змісту зустрічної позовної заяви вбачається, що позивач за зустрічним позовом фактично ототожнює ці два поняття, що не дає можливості зрозуміти під впливом обману чи помилки діяв позивач за зустрічним позовом, укладаючи спірний договір.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що наведені у сукупності обставини свідчать про те, що позивачем за зустрічним позовом не доведено належними і допустимими доказами наявність порушених прав або охоронюваних законом інтересів, які б підлягали судовому захисту у контексті визнання недійсним спірного договору та не доведені обставини, які могли б бути підставою у відповідності до ст. 229, ст. 230 ЦК України для визнання недійсним спірного договору.

Щодо вимог за зустрічним позовом про відшкодування збитків:

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно частини 2 наведеної статті ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Аналогічну норму містить частина 1 статті 174 ГК України, згідно змісту якої господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання тощо.

Згідно з частиною 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини 2 статті 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини 3 статті 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Частиною другою статті 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Таким чином, як нормами статті 22 ЦК України, так і нормами статті 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною та не одержані доходи. При цьому, в ЦК України не одержані доходи називаються упущеною вигодою.

Разом з цим, згідно з частиною 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Статтею 1166 ЦК України визначені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Зокрема визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1). Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина 2).

Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання (ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України).

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків (як реальних збитків, так і упущеної вигоди) необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Згідно норм ч. 2, 4 ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були би ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання.

При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватись тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано належним чином. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які кредитор поніс би, якби не відбулося порушення права.

Виходячи з наведеного та в силу вимог статті 74 ГПК України саме позивач за зустрічним позовом повинен довести факт завдання збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між цивільним правопорушенням та завданням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення зв'язку між протиправною поведінкою винної особи та збитками потерпілої сторони.

Відповідач за зустрічним позовом повинен довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу за зустрічним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач за зустрічним позовом стверджує про понесені ним збитки у вигляді подвійного розміру здійснених витрат на оплату орендованого за Договором нерухомого майна (торгівельних місць) у сумі 76326 грн у зв'язку з заявленою вимогою про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 01.07.2020 № 135 на підставі ч 2 ст. 230 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст. 230 ЦК України збитки, що заподіяні укладенням під впливом омани договору відшкодовуються в подвійному розмірі.

Проте, як встановлено судом раніше позивачем за зустрічним позовом не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення договору під впливом омани.

Таким чином, оцінивши подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позивач за зустрічним позовом належними та допустимими доказами не довів наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, яка є необхідною для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків (реальних збитків та упущеної вигоди), а саме позивачем не доведено наявності протиправної поведінки відповідача за зустрічним позовом у спірному випадку, причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача за зустрічним позовом та збитками (реальними збитками та упущеною вигодою) позивача за зустрічним позовом, вини відповідача за зустрічним позовом.

З огляду на наведене, вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення з відповідача за зустрічним позовом 76326 грн збитків відхиляються судом як безпідставні та необґрунтовані.

Щодо вимоги за зустрічним позовом про відшкодування моральної шкоди:

В обґрунтування позовної вимоги за зустрічним позовом про стягнення 10000 грн моральної шкоди, позивач за зустрічним позовом посилається на ч. 2 ст. 230 ЦК України, відповідно до змісту якої унормовано, що сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Отже, вимога про стягнення моральної шкоди та підставі ч.2 ст. 230 ЦК України є факультативною до першої вимоги за зустрічним позовом про визнання договору недійсним у зв'язку з укладенням його під впливом оману, у якій суд відмовив.

Окрім цього, відповідно до ч. 1 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Статтею 1167 ЦК України передбачені підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, а саме: моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, фактами, з якими закон пов'язує настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення з відповідача за зустрічним позовом моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн, заподіяної позивачу за зустрічним позовом внаслідок укладення спірного договору під впливом оману не доведені жодними належними та допустимими доказами у розумінні ст. 76, 77 ГПК України, а тому задоволенню не підлягають.

З огляду на наведене, вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення 10000,00 грн у якості відшкодування моральної шкоди відхиляються судом як безпідставні та необґрунтовані.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно частин 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 ГПК України).

В силу вимог статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

За правилами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Вказана правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку, що первісний позов в частині стягнення 29 884 грн 02 коп. неустойки, згідно ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, за період з 01.07.2022 до 01.05.2023 та звільнення торгівельного місяця № 24,25,37,41,42 площею 27,0 кв.м. за адресою м. Лебедин, площа Свободи, 44 шляхом його повернення за актом приймання-передачі - підлягає задоволенню, в частині позовних вимог щодо суми заборгованості по орендній платі за період з 01.01.2022 року по 30.06.2022 року в розмірі 13476.00 гривень; частини неустойки у вигляді подвійної орендної плати за спірний період у розмірі 14040.00 гривень; інфляційних за період з 01.01.2022 року по 30.06.2022 року у розмірі 2346.25 грн.; 3% річних за період з 01.01.2022 року по 30.06.2022 року у розмірі 200,48 грн, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України - закриває провадження у справі, в інший частині відмовляє.

Враховуючи надані сторонами докази та встановлені на їх підставі обставини у сукупності, суд дійшов висновку, що подані відповідачем за зустрічним позовом на спростування заявлених зустрічних позовних вимог докази є більш вірогідними ніж докази, подані позивачем за зустрічним позовом в обґрунтування заявлених ним зустрічних позовних вимог.

Суд дійшов висновку, що зустрічний позов про визнання недійсним договору № 135 оренди торгівельного місця Споживчого товариства «Слобожани» від 01.07.2020, стягнення збитків та моральної шкоди не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем за первісним позовом у позовній заяві зазначено, що сума судових витрат, понесених позивачем за первісним позовом, складається з суми судового збору в розмірі 5368 грн. Та адвокатських витрат (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позивачем за зустрічним позовом у зустрічній позовній заяві зазначено, що сума судових витрат складається з суми судового збору в розмірі 5368 грн.

Згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем за первісним позовом в підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано до суду:

- Договір про надання правової допомоги від 17.06.2022, укладений між позивачем за первісним позовом та адвокатом Мазнєва Світлана Григорівна;

Акт приймання-передачі виконаних робіт від 03.05.2023 на загальну суму 10000 грн.;

- Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю на ім'я Мазнєва С.Г. Серії СМ № 000431.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи ст. 28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Суд, здійснюючи розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) вказує наступне.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розподіляючи витрати за послуги адвоката суд вказує, що наявні в матеріалах справи докази на понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 10000 грн на переконання суду є обґрунтованими та доведеними, відповідають критерію розумної необхідності таких витрат.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача за первісним позовом на правничу допомогу покладаються на відповідача за первісним позовом повністю в сумі 10000,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України та часткове задоволення первісного позову, судовий збір у сумі 3999 грн 16 коп (2684 + 1315,16=3999,16) покладаються на відповідача за первісним позовом, в сумі 1368 грн 84 коп залишаються за первісним позивачем.

Враховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України та відмову у задоволенні зустрічного позову, судовий збір за зустрічним позовом у сумі 5368 грн покладається на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст. 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241,255 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов Споживчого товариства “Слобожани” до Фізичної особи - підприємця Курницького Олександра Миколайовича про зобов'язання вчинити дії та стягнення 60942 грн 73 коп. задовольнити частково.

2. В частині стягнення суми заборгованості по орендній платі за період з 01.01.2022 року по 30.06.2022 року в розмірі 13476.00 гривень; частини неустойки у вигляді подвійної орендної плати за спірний період у розмірі 14040.00 гривень; інфляційних за період з 01.01.2022 року по 30.06.2022 року у розмірі 2346.25 грн.; 3% річних за період з 01.01.2022 року по 30.06.2022 року у розмірі 200,48 грн - закрити провадження у справі, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Курницького Олександра Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Споживчого товариства “Слобожани” (42200, Сумська область, м. Лебедин, пл. Соборна, буд. 37, корп. А, код ЄДРПОУ 38192105) 29 884 грн 02 коп. неустойки, 3999 рн 16 коп. витрат по сплаті судового збору, 10000 грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу.

4. Зобов'язати Фізичну особу - підприємця Курницького Олександра Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) звільнити торгівельне місце № 24,25,37,41,42 площею 27,0 кв. м. за адресою: Сумська область, м. Лебедин, площа Соборна, буд. 44 шляхом його повернення за актом приймання-передачі, у зв'язку з закінченням строку дії договору оренди торгівельного міста Споживчого товариства “Слобожани” № 135 від 01.07.2020 Споживчому товариству “Слобожани” (42200, Сумська область, м. Лебедин, пл. Соборна, буд. 37, корп. А, код ЄДРПОУ 38192105).

5. В інший частині позовних вимог за первісним позовом - відмовити.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

7. В задоволенні зустрічного позову Фізичної особи - підприємця Курницького Олександра Миколайовича до Споживчого товариства “Слобожани” про визнання договору недійсним, стягнення збитків та моральної шкоди у розмірі 86 326 грн 00 коп. - відмовити.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 14.09.2023.

Суддя С.В. Заєць