ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"13" вересня 2023 р.м. Одеса Справа № 923/7/22
Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І.
секретар судового засідання Петровій О.О.,
за участю представників сторін:
від позивача - Овчарук О.О. (довіреність №44/22 від 28.12.2022);
від відповідача - Довбня Д.В. (ордер серії ВТ №1034608 від 15.03.2023);
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 923/7/22
за позовом Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, м. Київ, вул. Шолуденка,1, код ЄДРПОУ 31301827)
до відповідача Акціонерного товариства “Херсонська теплоелектроцентраль” (73000, м.Херсон, Бериславське шосе, буд.1, код ЄДРПОУ 00131771)
про стягнення 934 309,39 грн, -
ВСТАНОВИВ:
У січні 2022 ДК “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Акціонерного товариства “Херсонська теплоелектроцентраль”, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 934 309,39 грн - заборгованості, у тому числі: 773 785,20 грн - основної заборгованості, 18 475,26 грн - пені, 17 568,94 грн - штрафу, 87 899,51 грн - інфляційних витрат, 36 580,48 грн - 3% річних, а також суму судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору про реструктуризацію заборгованості №14/12-231/338 від 28.05.2012.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.01.2023 року справу розподілено судді Ярошенко В.П.
Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 05.01.2022 позовну заяву ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” залишено без руху та встановлено позивачу строк протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.
До Господарського суду Херсонської області від позивача надійшли заяви про усунення недоліків (вх.№ ГСХО 229/22 від 13.01.2022 та вх.№ ГСХО 425/22 від 24.01.2022), згідно яких позивач усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 17.01.2022 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі № 923/7/22 за правилами загального позовного провадження, із призначенням підготовчого засідання на 15.02.2022.
01.02.2022 до Господарського суду Херсонської області від ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” надійшла заява (вх.№ ГСХО 644/22), згідно якої позивач просив суд забезпечити його участь у судовому засіданні у справі №923/7/22 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, з використанням системи відеоконференцзв'язку "EаsyCon", яка задоволена ухвалою суду від 03.02.2022.
07.02.2022 до Господарського суду Херсонської області від АТ “Херсонська теплоелектроцентраль” надійшов відзив на позовну заяву (вх.№ ГСХО 779/22), відповідно до якого останній просить суд застосувати спеціальний строк позовної давності до вимог про стягнення пені, частково задовольнити позовні вимоги, а саме: задовольнити позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 773 785, 20грн та 3% річних в сумі 36 580,48 грн; зменшити суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, з огляду на перерахунок за грудень 2018 року до 4 072,89 грн; в частині стягнення пені та 7% штрафу зменшити суму до 1 грн.
В обґрунтування зменшення пені та 7% штрафу відповідач вказує, що АТ «Херсонська ТЕЦ» це акціонерне товариство, 99,8 % акцій якого належить державі та, яке здійснює виробництво електричної та теплової енергії. При цьому, природний газ використовується підприємством для виробництва теплової енергії, якою опалюється більша частина міста Херсона. Споживачами послуг з теплопостачання, що надає АТ «Херсонська ТЕЦ», є населення, медичні та освітні заклади, бюджетні установи, інші та через низьку платіжну дисципліну споживачів, АТ «Херсонська ТЕЦ» має значну дебіторську заборгованість. При цьому, розмір дебіторської заборгованості має негативну динаміку. Фінансовим результатом господарської діяльності АТ «Херсонська ТЕЦ» за 2019,2020 рік є збиток, станом за 9 місяців 2021 року також наявні збитки. Так, відповідач вказує, що станом на 30.09.2021 дебіторська заборгованість за спожиту теплову енергію становить 114 045,00 тис. грн.
Також, відповідач звертає увагу суду, що специфіка виробничої діяльності АТ «Херсонська ТЕЦ» полягає у неможливості застосувати до боржників такий засіб впливу, як припинення постачання послуг. Разом з тим, товариство постійно вживає заходи щодо зниження розміру цієї заборгованості, в тому числі, шляхом проведення претензійно-позовної роботи. Крім того, негативним чинником, що впливає на фінансовий стан товариства є сезонність розрахунків за спожиті послуг з теплопостачання. Застосування до АТ «Херсонська ТЕЦ» значних фінансових санкцій може утруднити або, навіть, зробити неможливим надання відповідачем послуг з теплопостачання на передодні опалювального сезону.
На думку відповідача, вищенаведене свідчить, що неналежне виконання АТ «Херсонська ТЕЦ» грошового зобов'язання за договором спричинене не його зловживанням своїми правами, а об'єктивними обставинами, що унеможливили вчасну оплату відповідної заборгованості. При цьому, відповідач вказує, що позивачем не надано суду доказів того, що внаслідок несвоєчасного виконання саме АТ «Херсонська ТЕЦ» своїх зобов'язань він зазнав збитків у розмірі, що відповідає значним фінансовим санкціям.
Також, АТ “Херсонська теплоелектроцентраль” просить враховувати інформацію, оприлюднену на офіційному сайті АТ «НАК «Нафтогаз України» та поширену в подальшому іншими засобами масової інформації, за якою станом на 04.01.2022 року сумарна прострочена заборгованість підприємств ТКЕ та ТЕЦ перед НАК «Нафтогаз України» складає близько 49 млрд грн. та в порівнянні з минулим тижнем заборгованість зменшилась на 7,991 млн грн (14,0%). Найбільша сумарна прострочена заборгованість за використаний газ в цій категорії накопичена у підприємств ТКЕ і ТЕЦ Донецької (7,6 млрд грн), Дніпропетровської (9,9 млрд грн), Запорізької (1,5 млрд грн), Луганської (1,7 млрд грн), Одеської (1,8 млрд грн), Харківської (2,1 млрд грн) областей, м. Києва (3,8 млрд грн).
Таким чином, на думку відповідача, АТ «Херсонська ТЕЦ» не є основним боржником позивача, тобто, не має виключного випливу на формування результатів діяльності позивача.
Разом з тим, відповідач зазначає, що ст.258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) тривалістю в один рік. Так, позовна заява ДК “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” датована 28.12.2021, тобто, період стягнення пені обмежується періодом з 28.12.2020 по 28.12.2021. Однак, згідно наданого позивачем розрахунку пеня, що склала позовні вимоги, нарахована до цього періоду, отже, не підлягає стягненню, у зв'язку з тим, що нарахована поза межами позовної давності.
Також,відповідач зауважує, що при розрахунку інфляційних витрат за грудень 2018 позивачем взято суму 41 746,20 грн, що перевищує суму, яка підлягає сплаті за місяць (а саме 20 915,40 грн), що, в свою чергу, впливає на інфляційне збільшення суми боргу.
15.02.2022 до Господарського суду Херсонської області від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№ ГСХО 2374/22), відповідно до якої останній не погоджується із запереченнями відповідача, викладеними у відзиві на позов, та вказує, що факт неналежного виконання АТ «Херсонська ТЕЦ» прийнятих на себе зобов'язань за договором №14/12-231 від 28.05.2012 підтверджується матеріалами справи та основна заборгованість визнається відповідачем в повному обсязі.
При цьому, позивач вказує, що посилання АТ “Херсонська теплоелектроцентраль” на статистику щодо АТ «НАК «Нафтогаз України» є безпідставним, оскільки позивачем у даній справі є ДК «Газ України», а не НАК «Нафтогаз України».
Також, позивач звертає увагу суду, що заборгованість відповідача в розмірі 5 019 697,97 грн виникла ще в 2010 році, проте, позивач в 2012 році пішов на поступки та уклав договір реструктуризації заборгованості, при цьому, загальний розмір нарахованих штрафних санкцій становить 36 044,20 грн, що в свою чергу, становить лише 4,66% від суми простроченої основної заборгованості.
Разом з тим, позивач вважає, що твердження відповідача про пропуск строку позовної давності є необґрунтованим, з огляду на те, що позов до суду подано 28.12.2021, отже, з урахуванням строку позовної давності, період в межах позовної давності становить з 29.12.2020 по 28.12.2021, отже позивачем при нарахуванні пені враховано дотримання строку позовної давності.
Щодо інфляційних нарахувань за грудень 2018 позивач вказує, що в розрахунку інфляційних витрат зазначено, що станом на 31.12.2018 року відповідач мав сплатити за договором 1 673 232 грн, а сплатив 1 631 485,80 грн, отже розмір простроченої заборгованості станом на 31.12.2018 становить 41 746,20 грн. Позивач не стверджував, що 41 746,20 грн є сумую, що підлягає сплаті за місяць, отже, відповідач помилився в своїх судженнях. Таким чином, підстави для зменшення інфляційних втрат відсутні.
Також, відповідач, як на момент укладання договору, так і на сьогоднішній день здійснює господарську діяльність, а отже, сам добровільно, свідомо, самостійно, за власним волевиявленням погоджується з ринковою ситуацією, приймає на себе певні обов'язки та, відповідно, має нести відповідальність, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 15.02.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу №923/7/22 до розгляду по суті на 22.03.2022.
Проте, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 внаслідок військової агресії російської федерації в Україні уведено воєнний стан, який діє по теперішній час.
Відповідно до пункту 1 статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, у разі неможливості здійснення правосуддя судами, розташованими на тимчасово окупованих територіях, територіальна підсудність судових справ, що розглядаються у таких судах, визначається в порядку, передбаченому частиною 7 статті 147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Відповідно до ч.7 ст. 147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об'єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами, може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіально наближений до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду. У разі неможливості здійснення Вищою радою правосуддя такого повноваження воно здійснюється за розпорядженням Голови Верховного Суду. Відповідне рішення є також підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється.
Верховний Суд розпорядженням від 18.03.2022 року № 11/0/9-22 в порядку ч. 7 ст. 147 Закону України “Про судоустрій і статус судді” змінив на Господарський суд Одеської області територіальну підсудність судових справ, які підсудні Господарському суду Херсонської області (враховуючи неможливість здійснювати правосуддя під час воєнного стану Господарським судом Херсонської області).
За актом прийому-передачі евакуйована справа №923/7/22 була передана Господарському суду Одеської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2023 року справу розподілено судді Мостепаненко Ю.І.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.06.2023 прийнято справу №923/7/22 до свого провадження; розгляд справи вирішено здійснювати спочатку за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено 10.07.2023.
22.06.2023 до Господарського суду Одеської області від ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” надійшла заява (вх.№ 20655/23), згідно якої позивач просив суд забезпечити його участь в судових засіданнях у справі №923/7/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, з використанням системи відеоконференцзв'язку "EаsyCon", яка задоволена ухвалою суду від 26.06.2023 року.
Також, 22.06.2023 до Господарського суду Одеської області від АТ “Херсонська теплоелектроцентраль” надійшла заява (вх.№ 20688/23), згідно якої відповідач просив суд забезпечити його участь в судовому засіданні у справі №923/7/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, з використанням системи відеоконференцзв'язку "EаsyCon", яка задоволена ухвалою суду від 26.06.2023 року.
В судовому засіданні 10.07.2023 оголошено протокольні ухвали:
- про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи №923/7/22 до розгляду по суті в засіданні суду на 23.08.2023.
- про задоволення усних клопотань представників сторін про призначення наступного судового засідання до розгляду поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв'язку "EаsyCon".
10.08.2023 року до Господарського суду Одеської області від ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” надійшла заява (вх.№27259/23), згідно якої позивач просив суд забезпечити його участь у судовому засіданні у справі №923/7/22 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, з використанням системи відеоконференцзв'язку "EаsyCon", яка задоволена ухвалою суду від 14.08.2023.
В судовому засіданні 23.08.2023 оголошено протокольні ухвали:
- про оголошення перерви у судовому засіданні до 13.09.2023;
- про задоволення усних клопотань представників сторін про призначення наступного судового засідання до розгляду поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв'язку "EаsyCon".
В судовому засіданні 13.09.2023:
- представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та доводи, викладені у заявах по суті справі, та просив суд їх задовольнити;
- представник відповідача просив суд застосувати спеціальний строк позовної давності до вимог про стягнення пені, частково задовольнити позовні вимоги, а саме: задовольнити позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 773 785,20грн та 3% річних в сумі 36 580,48грн; зменшити суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, з огляду на перерахунок за грудень 2018 року до 4 072,89 грн; в частині стягнення пені та 7% штрафу зменшити суму до 1 грн.
В судовому засіданні від 13.09.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
28.05.2012 між Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (кредитор) та Публічним акціонерним товариством “Херсонська теплоелектроцентраль” (назву якого змінено на акціонерне товариство “Херсонська теплоелектроцентраль”) (боржник), на виконання п.2.6 ЗУ «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію», було укладено договір про реструктуризацію заборгованості №14/12-231/338, відповідно до п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор та боржник домовились про розстрочення погашення заборгованості у вигляді основного боргу, що виникла у боржника перед кредитором за договором поставки природного газу від 23.09.09 №06/10-1395.
Згідно п.2.1 договору, загальна сума основного боргу, що підлягає реструктуризації відповідно п.1.1 цього договору складає 5 019 697,97 грн, станом на 31.03.2012, що підтверджується актом звірки розрахунків.
Відповідно до п.2.2 договору, боржник зобов'язався сплатити у повному обсязі суму основного боргу, вказану у п.2.1 цього договору, шляхом сплати зобов'язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості, зазначеного у цьому пункті. Грошові кошти по платежам поточного місяця згідно з графіком повинні надходити від боржника на рахунок кредитора у сумі, визначеній цим графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню, а саме: починаючи з травня 2012 по березень 2032 щомісячними платежами в сумі 20 915,40 грн., а в квітні 2032 року - у сумі 20 917,37 грн.
Зобов'язання боржника по сплаті чергового платежу вважаються виконаними за умови надходження на рахунок кредитора грошових коштів в термін та сумі, встановлених у п. 2.2. цього Договору на відповідний місяць (п. 2.3. договору).
Відповідно до п.2.5 договору, у випадку, якщо у боржника існує прострочення оплати щомісячних платежів за попередні місяці, кредитор зараховує кошти, що надійшли від боржника як погашення заборгованості за простроченими платежами попередніх місяців незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу.
Згідно п.3.4 договору, за прострочення виконання зобов'язань, вказаних у п.2.2 цього договору, боржник зобов'язується сплатити кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплатити штраф в розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Відповідно до п. 5.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками та діє до 30.04.2032, а в частині виконання зобов'язань за договором - до їх повного здійснення.
На виконання умов договору про реструктуризацію заборгованості №14/12-231/338 від 28.05.2012 відповідач, за період з травня 2012 по грудень 2018, сплатив позивачу суму реструктуризованої заборгованості, згідно визначеного графіку погашення заборгованості встановленого в п.2.2 вказаного договору в розмірі 1 631 485,80 грн.
При цьому, як зазначає позивач, станом на 30.11.2021 сума простроченої реструктуризованої заборгованості відповідача за період з грудня 2018 по листопад 2021 становить 773 785,20 грн.
З огляду на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасної погашення заборгованості, встановленої договором про реструктуризацію заборгованості №14/12-231/338 від 28.05.2012, позивач і звернувся до господарського суду із даним позовом про стягнення з АТ “Херсонська теплоелектроцентраль” 773 785,20 грн - основної заборгованості, 18 475,26 грн - пені, 17 568,94 грн - штрафу, 87 899,51 грн - інфляційних витрат, 36 580,48 грн - 3% річних.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, 28.05.2012 між ДК “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (кредитор) та ПАТ“Херсонська теплоелектроцентраль” (назву якого змінено на АТ “Херсонська теплоелектроцентраль”) (боржник), на виконання п.2.6 ЗУ «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію», було укладено договір про реструктуризацію заборгованості №14/12-231/338, відповідно до п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор та боржник домовились про розстрочення погашення заборгованості у вигляді основного боргу, що виникла у боржника перед кредитором за договором поставки природного газу від 23.09.09 №06/10-1395.
Загальна сума основного боргу, що підлягає реструктуризації відповідно п.1.1 цього договору складає 5 019 697,97 грн, станом на 31.03.2012, що підтверджується актом звірки розрахунків (п.2.1 договору).
Відповідно до п.2.2 договору, боржник зобов'язався сплатити у повному обсязі суму основного боргу, вказану у п.2.1 цього договору, шляхом сплати зобов'язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості, зазначеного у цьому пункті. Грошові кошти по платежам поточного місяця згідно з графіком повинні надходити від боржника на рахунок кредитора у сумі, визначеній цим графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню, а саме: починаючи з травня 2012 по березень 2032 щомісячними платежами в сумі 20 915,40 грн., а в квітні 2032 року - в сумі 20 917,37 грн.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За правилами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України врегульовано, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, згідно п.2.2 договору про реструктуризацію заборгованості №14/12-231/338 від 28.05.2012 відповідач мав сплатити позивачу за період з травня 2012 по листопад 2021 суму реструктуризованої заборгованості в розмірі 2 405 271 грн. При цьому, відповідач за зазначений період сплатив позивачу грошові кошти лише в розмірі 1 631 485,80 грн.
Разом з тим, як встановлено судом у встановлений договором №14/12-231/338 від 28.05.2012 строк, відповідач в період з грудня 2018 року по листопад 2021 року не сплачував періодичних платежів, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 773 785,20 грн. При цьому, наявність вказаної заборгованості відповідач повністю визнає.
Згідно ч.1 ст.75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 773 785,20 грн. за період з грудня 2018 року по листопад 2021 року, підлягає судом задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних нарахувань , суд зазначає таке.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в розмірі 36 580,48 грн. за загальний період 29.12.2018 по 28.12.2021 за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань щодо здійснення оплати щомісячних платежів, встановлених п.2.2 договору про реструктуризацію заборгованості №14/12-231/338 від 28.05.2012, вважає його вірним, обґрунтованими та здійсненим відповідно до вимог чинного законодавства. При цьому, відповідач повністю визнає суму нарахованих позивачем 3% річних.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (Правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 910/19576/17, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18 від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18).
З огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань щодо здійснення оплати щомісячних платежів, встановлених п.2.2 договору про реструктуризацію заборгованості №14/12-231/338 від 28.05.2012 позивачем нараховано відповідачу інфляційні витрати за загальний період з 31.12.2018 по 29.10.2021 в сумі 87 899,51 грн.
При цьому, відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує щодо розрахунку інфляційних витрат в частині здійснених позивачем нарахувань за грудень 2018 (за період з 01.01.2019 по 30.11.2021), а саме: щодо визначення суми (бази) нарахування - 41 746,20 грн, яка перевищує суму, яка підлягає сплаті за місяць (а саме - 20 915,40 грн).
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних витрат в частині здійснених позивачем нарахувань за грудень 2018 за період з 01.01.2019 по 30.11.2021, нарахований на суму заборгованості 41 746,20 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до п.2.5 договору, у випадку, якщо у боржника існує прострочення оплати щомісячних платежів за попередні місяці, кредитор зараховує кошти, що надійшли від боржника, як погашення заборгованості за простроченими платежами попередніх місяців незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно п.2.2 договору про реструктуризацію заборгованості №14/12-231/338 від 28.05.2012 за період травня 2012 по грудень 2018 відповідач мав сплатити позивачу суму реструкторизованої заборгованості в розмірі 1 673 232 грн, при цьому, сплатив лише 1 631 485,80 грн (останній платіж здійснений - 18.12.2018 в розмірі 20 915,40 грн), що не заперечується АТ “Херсонська теплоелектроцентраль”.
Отже, розмір простроченої заборгованості станом на 31.12.2018 становить - 41 746,20 грн. (листопад 2018 - 20 830,80 грн; грудень 2018 - 20 915,40 грн).
Таким чином, судом встановлено, що здійснений позивачем розрахунок інфляційних витрат за період з 01.01.2019 по 30.11.2021 нарахований на суму заборгованості 41 746,20 грн., містить методологічні помилки в частині визначення бази сум заборгованості, проте, наведене не призвело до невірного визначення загальної суми інфляційних витрат за вказаний період, оскільки, судом за допомогою системи "Ліга-Закон", здійснено власний розрахунок, з урахуванням п.2.2, п. 2.5 договору та враховуючи останній здійснений відповідачем платіж - 18.12.2018 в розмірі 20 915,40 грн, - відповідно до якого сума інфляційних витрат за зазначений період складає 8 129,31 грн.
Сума заборгованостіПеріод простроченняІнфляційне збільшення суми боргу (грн)
20 830,8019.12.2018-30.11.20214 056,42
20 915,4001.01.2019-30.11.20214 072,88
Всього: 8 129 ,31 грн
Також, суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних витрат за період з 31.01.2019 по 29.10.2021 в сумі 79 770,20 грн., вважає його обґрунтованим та арифметично вірним.
З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні витрати в розмірі 87 899,51 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу та пені, суд зазначає таке.
Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Водночас вимогами п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Відповідно до п.3.4 договору, за прострочення виконання зобов'язань, вказаних у п.2.2 цього договору, боржник зобов'язується сплатити кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплатити штраф в розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача штрафу 7% в розмірі 17 568,94 грн за період з 30.11.2020 по 29.10.2021, вважає його вірним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 3 Закону України „ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань щодо здійснення оплати щомісячних платежів встановлених п.2.2 договору про реструктуризацію заборгованості №14/12-231/338 від 28.05.2012 позивачем нараховано відповідачу пеню на загальну суму 18 475,26 грн за загальний період з 29.12.2020 по 28.12.2021, а саме: за червень 2020 (у період з 29.12.2020-01.01.2021) в сумі 26,91 грн; за липень 2020 (у період 29.12.2020-01.02.2021) в сумі 235,67 грн; за серпень 2020 (у період 29.12.2020-01.03.2021) в сумі 424,56 грн; за вересень 2020 (у період 29.12.2020-01.04.2021) в сумі 649,23 грн; за жовтень 2020 (у період 29.12.2020-01.05.2021) в сумі 886,67 грн; за листопад 2020 (у період 29.12.2020-01.06.2021) в сумі 1 148,08 грн; за грудень 2020 (у період 04.01.2021-01.07.2021) в сумі 1 361,04 грн; за січень 2021 (у період 01.02.2021-01.08.2021) в сумі 1 439,18 грн; за лютий 2021 (у період 01.03.2021-29.08.2021) в сумі 1 502,13 грн; за березень 2021 (у період 01.04.2021-29.09.2021) в сумі 1 567,91 грн; за квітень 2021 (у період 05.05.2021-02.11.2021) в сумі 1 623 грн; за травень 2021 (у період 01.06.2021-29.11.2021) в сумі 1 653,35 грн; за червень 2021 (у період 01.07.2021-28.12.2021) в сумі 1 688,31 грн; за липень 2021 (у період 01.08.2021-28.12.2021) в сумі 1 421,73 грн; за серпень 2021 (у період 01.09.2021-28.12.2021) в сумі 1 142,89 грн; за вересень 2021 (у період 01.10.2021-28.12.2021) в сумі 861,25 грн; за жовтень 2021 (у період 01.11.2021-28.12.2021) в сумі 564,98 грн; за листопад 2021 (у період 01.12.2021-28.12.2021) в сумі 278,27 грн;
Між тим, суд враховує, що згідно п. 2.2 договору, відповідач за червень, липень, серпень, вересень, жовтень та листопад 2020 мав сплатити позивачу щомісячні платежі до 30.06.2020, 31.07.2020, 31.08.2020, 30.09.2020, 31.10.2020 та 30.11.2020 відповідно, натомість позивачем здійснено нарахування пені за несвоєчасну сплату у вказаний період з 29.12.2020, що є правом позивача та не суперечить договору і законодавству.
Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 18 475,26 грн за період з 29.12.2020 по 28.12.2021, вважає його вірним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про нарахування пені, суд зауважує наступне.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік засосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
В той же час, згідно з положеннями пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX з 2 квітня 2020 року.
Судом встановлено, що на всій території України триває карантин, який установлений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» № 211 з 12 березня 2020 року та продовжений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 до 30 червня 2023 року.
Враховуючи вищенаведені обставини щодо порядку нарахування пені за договором і строку сплати (до 30.06.2020 - за червень 2020), то останнім днем для подання позовної заяви про стягнення штрафних санкцій за вказаний місяць було б - 01.07.2021 року. Проте, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX з 2 квітня 2020 року продовжено строк позовної давності по вимогам щодо стягнення пені на строк дії карантину.
Як вбачається з матеріалів справи, ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” було направлено позовну заяву до Господарського суду Херсонської області засобами поштового зв'язку - 29.12.2021, що підтверджується поштовим конвертом. Відтак, позивач, направивши позов у грудні 2021, не пропустив строк позовної давності по вимогам про стягнення пені, оскільки, на дату звернення до суду карантин ще не закінчився.
Таким чином, заява відповідача про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності в 1 рік є необґрунтованою, а отже не підлягає задоволенню.
Щодо клопотання відповідача, викладеного у відзиві на позов, про зменшення розміру пені та 7% штрафу до 1 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Таким чином, зменшення неустойки є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 зі справи № 904/5770/18.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Вказаних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16.04.2020 у справі №923/639/19, від 08.05.2020 у справі №909/636/16, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 03.06.2020 у справі 910/9813/19.
При цьому, суд зазначає, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є стягнення заборгованості за договором про реструктуризацію заборгованості №14/12-231/338 від 28.05.2012, укладеного між сторонами спору та штрафних санкцій за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань.
Реструктуризація заборгованості - це зміна істотних умов за первісним договором шляхом укладання додаткової угоди з боржником у зв'язку з фінансовими труднощами боржника та необхідністю створення сприятливих умов для виконання ним зобов'язань за активом.
Предметом договору про реструктуризацію заборгованості №14/12-231/338 від 28.05.2012 є розстрочення погашення заборгованості у вигляді основного боргу, що виникла у боржника (відповідача) перед кредитором (позивачем) за договором поставки природного газу від 23.09.2009 №06/10-1395.
Зі змісту п.2.1 цього договору вбачається, що загальна сума основного боргу, яка підлягає реструктуризації станом на 31.03.2012 становить 5 019 697,97 грн. Також, у п.2.2 цього договору сторони погодили сплату основної суми боргу частинами протягом 2012-2032 років.
З наведеного вбачається, що борг у відповідача виник ще у 2012 році, становив 5 019 697,97 грн та за згодою сторін спору був реструктуризований на 20 років.
Отже, зі змісту вказаного договору вбачається, що сторони дійшли згоди про істоті зміни умов за первісним договором поставки природного газу №06/10-1395 від 23.09.2009 та створили сприятливі умови відповідачу для виконання ним зобов'язань за цим договором.
При цьому, суд зазначає, що користування відповідачем грошовими коштами позивача протягом значного періоду спричиняє неможливість використання цих коштів позивачем у своїй господарській діяльності, та, як наслідок, впливає на господарську діяльність позивача, який позбавлений можливості використовувати свої кошти на власний розсуд у підприємницькій діяльності.
Згідно з частиною 1 статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до положень статті 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Зважаючи на те, що позивач та відповідач є господарюючими суб'єктами, вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
Отже, відповідач, як учасник господарських правовідносин, який тривалий час порушував договірні зобов'язання за період з грудня 2018 року по листопад 2021, не виконував зобов'язання за договором про реструкторизацію заборгованості, не надав доказів намагання врегулювати спір в досудовому порядку, а також в добровільному порядку не виконав зобов'язання в частині погашення основного боргу в процесі розгляду справи.
Суд зазначає, що право на зменшення заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань, кореспондується з обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статей 74 ГПК України, статті 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту, на підставі належних і допустимих доказів.
Відповідачем не доведено, що розмір стягуваної неустойки (пені та штрафу) є надмірно великим у порівнянні зі збитками кредитора, як і не обґрунтовано невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення.
Надаючи оцінку співмірності заявленого позивачем розміру неустойки та обґрунтованості її нарахування, суд вказує, що сума невиконаних відповідачем зобов'язань у період з грудня 2018 року по листопад 2021 становить 773 785,20 грн, при цьому, позивачем визначено розмір пені та штрафу в загальному розмірі 36 044,20 грн, що становить 4,65% від суми заборгованості за спірний період, і не свідчить про її надмірний розмір, зважаючи на підстави виникнення заборгованості та строк прострочення зобов'язань за договором поставки природного газу №06/10-1395 від 23.09.2009.
Враховуючи викладене, суд приймає до уваги тяжкий фінансовий стан АТ “Херсонська теплоелектроцентраль”, однак, дотримуючись принципу пропорційності, балансу інтересів сторін, у тому числі - між застосованим заходом відповідальності й оцінкою майнових інтересів позивача, який протягом тривалого часу, а саме - з 2012 року, не може отримати плату за поставлений ним природний газ, зазначає, що посилання відповідача на ускладнення ведення господарської діяльності, відсутність можливості виконання взятих на себе договірних і недоговірних зобов'язань, є такими, що не можуть свідчити про наявність безумовних підстав для зменшення розміру неустойки (пені, штрафу).
Отже, суд, враховуючи необхідність дотримання балансу інтересів сторін, зазначає, що суб'єкт господарювання, який, з урахуванням вимог положень ст. 42, 44 ГК України, здійснює господарську діяльність з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, за відсутності визначених законодавством випадків, самостійно несе ризики настання негативних наслідків, у зв'язку з чим наведені відповідачем доводи в обґрунтування винятковості випадку для реалізації судом дискреційних повноважень щодо зменшення суми пені та штрафу, не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно п. 1 ст. 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, судові витраті по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства “Херсонська теплоелектроцентраль” (73000, м.Херсон, Бериславське шосе, буд.1, код ЄДРПОУ 00131771) на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, м. Київ, вул. Шолуденка,1, код ЄДРПОУ 31301827) 773 785 (сімсот сімдесят три тисячі сімсот вісімдесят п'ять) грн 20 коп - основної заборгованості, 18 475 (вісімнадцять тисяч чотириста сімдесят п'ять) грн 26 коп - пені, 17 568 (сімнадцять тисяч п'ятсот шістдесят вісім) грн 94 коп - штрафу, 87 899 (вісімдесят сім тисяч вісімсот дев'яносто дев'ять) грн 51 коп - інфляційних витрат, 36 580,48 грн - 3% річних та 14 014 (чотирнадцять тисяч чотирнадцять) грн 64 коп - витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 14 вересня 2023 р.
Суддя Ю.І. Мостепаненко