ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
14.09.2023Справа № 910/11068/23
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» (07101, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Славутич, вул. Збройних Сил України, буд. 7/1; ідентифікаційний код: 14310862)
до Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26-А; ідентифікаційний код: 01422832)
про стягнення 11490,62 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
12.07.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» з вимогами до Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» про стягнення 11490,62 грн, з яких 8585,16 грн основного боргу, 1272,31 грн пені, 1140,86 грн штрафу, 81,66 грн 3% річних та 410,63 грн інфляційних втрат.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011 не сплатив позивачу орендну плату, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 8585,16 грн за період з лютого 2022 року по квітень 2023 року. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1272,31 грн пені, 1140,86 грн штрафу, 81,66 грн 3% річних та 410,63 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2023 відкрито провадження у справі №910/11068/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористався.
При цьому, про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/11068/23 відповідач повідомлявся належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26-А), що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0105494722123, з якого вбачається, що ухвала суду про відкриття провадження у справі №910/11068/23 була отримана відповідачем 27.07.2023.
За таких обставин, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/11068/23.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
10.03.2011 між Державним спеціалізованим підприємством «Чорнобильська АЕС» (орендодавець) та Державним підприємством «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» (орендар) укладено Договір оренди індивідуально визначеного майна №15 тіт/о, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - ліфт пасажирський (інв. №57039), що знаходиться на балансі ДСП ЧЛЕС і розташоване в будівлі ДП «НДПІ містобудування» за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 31.09.2010 і становить за незалежною оцінкою 75995,00 грн.
Майно передається в оренду з метою використання відповідно до його призначення, вантажопідйомності і умов експлуатації, вказаними в паспорті ліфта (п. 1.2 Договору оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011).
Умовами п. 2.1. Договору оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011 передбачено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.
Відповідно до акту приймання-передавання майна (додаток 2 до договору) 01 квітня 2011 позивач передав, а відповідач прийняв в оренду державне майно - ліфт пасажирський, розміщений за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26-А.
Згідно з п. 3.1. Договору оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011 орендна плата визначена за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий (вересень 2010) місяць 1583,23 грн.
Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди - квітень 2011 визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за жовтень 2010 - квітень 2011 (п. 3.2. Договору оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011).
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3. Договору оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011).
Відповідно до п. 3.6. Договору оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011, орендна плата перераховується на рахунок орендодавця щомісяця не пізніше 25 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Відповідно до п. 10.1. Договору оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011 цей договір укладено строком на три роки, що діє з 01.04.2011 до 31.03.2014 включно.
07 квітня 2014 між орендодавцем та орендарем було укладено додаткову угоду №1 до Договору оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011, якою було внесено зміни до п. 1.1 та п. 3.1 договору, згідно з якими змінено вартість майна та розмір орендної плати, а також продовжено термін дії договору на наступний термін з 01.04.2014 до 31.03.2017 включно.
23 лютого 2016 між орендодавцем та орендарем було укладено додаткову угоду № 2 до Договору оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011, якою було, зокрема, призупинено дію п. 3.3 договору на період з 01.01.2016 по 31.12.2016.
15 травня 2017 між орендодавцем та орендарем було укладено додаткову угоду №3 до Договору оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011, якою було внесено зміни до п. 1.1, 3.1. 3.6 договору, згідно яких було змінено вартість майна, розмір орендної плати, строків орендної плати та продовжено термін дії договору на наступний термін - з 01.04.2017 до 31.03.2020 включно.
Згідно з п. 3 додаткової угоди №3 від 15.05.2017 до Договору оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011 вирішено п. 3.6 договору викласти в такій редакції: «п. 3.6. орендна плата перераховується на рахунок орендодавця щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим».
01 червня 2020 між орендодавцем та орендарем було укладено додаткову угоду №4 до Договору оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011, якою було внесено зміни до п 1.1, 3.1 договору, згідно яких було змінено вартість майна та розмір орендної плати, а також продовжено термін дії договору на наступний термін - з 01.04.2020 до 31.03.2023 включно.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2022 у справі №910/4826/22 стягнуто з Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» на користь Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» заборгованість за Договором оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011 у розмірі 9582,59 грн (за період з серпня 2021 року по січень 2022 року), а також нараховані 3% річних у розмірі 62, 21 грн, пеню у розмірі 342,87 грн, інфляційні втрати у розмірі 164,00 грн.
Наразі позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 8585,16 грн за період з лютого 2022 року по квітень 2023 року, 1272,31 грн пені, 1140,86 грн штрафу, 81,66 грн 3% річних та 410,63 грн інфляційних втрат.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 763 Цивільного кодексу України, якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.
Як встановлено судом, 01 червня 2020 між орендодавцем та орендарем було укладено додаткову угоду №4 до Договору оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011, якою було внесено зміни до п 1.1, 3.1 договору, згідно яких було змінено вартість майна та розмір орендної плати, а також продовжено термін дії договору на наступний термін - з 01.04.2020 до 31.03.2023 включно.
Відповідно до п. 10.6 Договору оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011 чинність цього договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
Умовами п. 10.4. Договору оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011 визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформлюються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною договору.
Судом встановлено, що відповідач звернувся до позивача з листом вих. №059/1/7-07 від 06.02.2023, в якому вказав про небажання продовжувати на новий строк Договір оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011.
Таким чином, оскільки відповідно до п. 10.4 Договору оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011 заперечення відповідача про продовження строку дії договору оренди є обставинами, за наявності яких строк дії договору оренди закінчується у відповідну дату (31.03.2023 - Додаткова угода №4) та будь-яких додаткових угод про продовження строку дії договору між сторонами укладено не було, суд дійшов висновку що строк дії Договору оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011 припинився 31.03.2023.
При цьому, сам по собі факт не складення між сторонами акту повернення орендованого майна у зв'язку з фактичним неповерненням майна орендарем, про що вказує позивач у позові та у листі від 22.03.2023, не спростовує обставин закінчення строку дії договору оренди, а може бути підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої, зокрема, п. 10.12 договору.
Як вбачається з матеріалів справи, за лютий 2022 року позивачем нараховано відповідачу орендну плату у розмірі 1364,93 грн, за жовтень 2022 року - орендну плату у розмірі 1007,83 грн, за листопад 2022 року - орендну плату у розмірі 1014,89 грн, за грудень 2022 року - орендну плату у розмірі 1021,99 грн, за січень 2023 року - орендну плату у розмірі 1021,01 грн, за лютий 2023 року - орендну плату у розмірі 1044,53 грн, за березень 2023 року - орендну плату у розмірі 1052,94 грн та за квітень 2023 року - орендну плату у розмірі 1055,04 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Як встановлено судом, строк дії Договору оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011 закінчився 31.03.2023, з огляду на що позивач має право нараховувати відповідачу орендну плату, передбачену умовами договору, до 31.03.2023.
Після закінчення строку оренди, якщо відповідач не повернув орендоване майно, орендодавець має право нараховувати неустойку, передбачену ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідачем не надано суду доказів повернення орендованого майна позивачу.
Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Неустойка згідно із частиною другої статті 785 Цивільного кодексу України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).
Водночас неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Таким чином, після 31.03.2023 позивач має право нараховувати відповідачу неустойку, передбачену ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.
Перевіривши розміри орендної плати, нараховані позивачем відповідачу до 31.03.2023, судом встановлено, що вони відповідають умовам нарахування, які передбачені у п.п. 3.1, 3.2 та 3.3 Договору оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011 (з урахуванням додаткових угод), з огляду на що визнаються судом обґрунтованими.
Що стосується здійсненого позивачем нарахування за квітень 2023 року на суму 1055,04 грн (після закінчення строку оренди), суд зазначає, що заявлена позивачем сума не перевищує суму неустойки, яка обраховується відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 3 додаткової угоди №3 від 15.05.2017 до Договору оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011 вирішено п. 3.6 договору викласти в такій редакції: «п. 3.6. орендна плата перераховується па рахунок орендодавця щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим».
Доказів сплати грошових коштів у загальному розмірі 8585,16 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та розмір заборгованості Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» у сумі 8585,16 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» в частині стягнення з Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» суми основного боргу у розмірі 8585,16 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1272,31 грн.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 3.7. Договору оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011 орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягає індексації і стягується з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Перевіривши розрахунок пені, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості в частині нарахування пені за прострочення сплати орендної плати, нарахованої до закінчення строку дії договору - до 31.03.2023.
Водночас, нарахування пені за прострочення сплати відповідачем на користь позивача грошових коштів у сумі 1055,04 грн (за квітень 2023) є безпідставним, оскільки за своєю правовою природою грошові кошти за квітень 2023 року не є сумою основного боргу/зобов'язанням, а є неустойкою, як нараховується на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.
Таким чином, нарахування пені на суму 1055,04 грн є безпідставним, з огляду на що позовні вимоги Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» в частині стягнення з Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» пені у розмірі 1272,31 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 1249,19 грн.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 1140,86 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці. Орендар також сплачує штраф у розмірі 21% від суми заборгованості (п. 3.8. Договору оренди індивідуально визначеного майна №15 від 10.03.2011).
Перевіривши розрахунок штрафу, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, так як плата за квітень 2023 року не є орендною платою, а є відповідальністю на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, що повинно бути враховано при визначенні кількості прострочених місяців зі сплати орендної плати.
За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок штрафу, відповідно до якого обґрунтованим розміром штрафу є 926,02 грн (4409,64 грн * 21%), у зв'язку з чим позовні вимоги Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» в частині стягнення з Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» штрафу у розмірі 1140,86 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 926,02 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 81,66 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку щодо його необгрунтованості, оскільки нарахування 3% річних за прострочення сплати відповідачем на користь позивача грошових коштів у сумі 1055,04 грн (за квітень 2023) є безпідставним, так як за своєю правовою природою грошові кошти за квітень 2023 року не є сумою основного боргу/зобов'язанням, а є неустойкою, яка нараховується на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок 3% річних, відповідно до якого обґрунтованим розміром 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача, є 80,27 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» в частині стягнення з Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» 3% річних у розмірі 81,66 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 80,27 грн.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 410,63 грн.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» в частині стягнення з Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» інфляційних втрат у розмірі 410,63 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26-А; ідентифікаційний код: 01422832) на користь Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» (07101, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Славутич, вул. Збройних Сил України, буд. 7/1; ідентифікаційний код: 14310862) суму основного боргу у розмірі 8585 (вісім тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять) грн 16 коп., пеню у розмірі 1249 (одна тисяча двісті сорок дев'ять) грн 19 коп., штраф у розмірі 926 (дев'ятсот двадцять шість) грн 02 коп., 3% річних у розмірі 80 (вісімдесят) грн 27 коп., інфляційні втрати у розмірі 410 (чотириста десять) грн 63 коп. та судовий збір у розмірі 2628 (дві тисячі шістсот двадцять вісім) грн 09 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Спичак