ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
14.09.2023Справа № 910/8923/23
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Стенкор"
до державного підприємства "Завод 410 ЦА"
про стягнення 1 000 870,27 грн.
Представники сторін: не викликалися.
ВСТАНОВИВ:
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Стенкор" до державного підприємства "Завод 410 ЦА" про стягнення 1 000 870,27 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-169/2 від 19.05.2021 в частині своєчасної оплати поставленого товару.
У зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг в розмірі 671 040,00 грн., 3% річних у розмірі 36 294,56 грн., інфляційні втрати у розмірі 231 291,26 грн. та пеню у розмірі 62 244,45 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.
Вищезазначена ухвала суду отримана відповідачем 19.06.2023, що підтверджується інформацією з сервісу відстеження поштових відправлень акціонерного товариства "Укрпошта" щодо руху відправлення №0600028662545.
06.07.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
13.07.2023 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
04.08.2023 на адресу суду від позивача надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу.
18.08.2023 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.
04.09.2023 на адресу суду від позивача надійшла заява про долучення доказів.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 ст. 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).
Приписами ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
19.05.2021 між державним підприємством "Завод 410 ЦА" (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Стенкор" (продавець) укладено договір купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-169/2 (далі - Договір).
Вказаним Договором встановлено, що продавець зобов'язується поставити покупцю товари, зазначені в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору або в заявці у разі поставки товару до укладання цього Договору.
Розділом 5 Договору встановлено порядок поставки товарів, а саме: строк, місце та умови поставки вказуються в специфікаціях.
Право власності на товар, а також ризики випадкової втрати або пошкодження товару переходить від продавця до покупця, після проходження вхідного контролю на складі покупця за участі, в разі залучення 615 Військового представництва Міноборони України (п. 5.6 Договору).
Позивачем та відповідачем підписана Специфікація № 1 до Договору УМЗ-21-169/2, якою передбачено загальну суму товару у розмірі 805 200,00 грн.
На підтвердження поставки товару позивачем надано: видаткову накладну №0000172 від 27.05.2021 на суму 591 900,00 грн. та видаткову накладну № 0000364 від 15.12.2021 на суму 79 140,00 грн.
Товар отримано представником відповідача - Шарийом Іваном Вікторовичем, який діяв на підставі довіреностей на отримання відповідних товарів № 617 від 26.05.2021 та №1230 від 13.12.2021.
Матеріали справи не містять заперечення відповідача щодо факту отримання товару відповідно до Договору, а також застережень щодо якості отриманого товару, строків та порядку поставки, а тому суд вважає, що наданих доказів достатньо для встановлення обставини виконання позивачем свого зобов'язання в рамках Договору №УМТЗ-21-169/2 від 19.05.2021 щодо поставки товару згідно з видатковими накладними на загальну суму у розмірі 671 040,00 грн.
Розділом 4 Договору встановлено порядок здійснення оплати, а саме: продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції, а покупець в рамках специфікації, яка містить умови оплати, проводить платіж.
Специфікацію № 1 Договору УМЗ-21-169/2 встановлено, що оплата здійснюється протягом 30 банківських днів у 100% обсязі після поставки та проходження вхідного контролю на підприємстві покупця.
Отже, останнім днем здійснення оплати поставленого товару є 12.07.2021 (за видатковою накладною №0000172 від 27.05.2021) та 31.01.2022 (за видатковою накладною №0000364 від 15.12.2021).
Матеріали справи не містять доказів здійснення оплати товару, поставленого в рамках Договору та Специфікації № 1, а також відповідачем повідомлено про те, що ним не було здійснено оплату товару.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі положенням ст. 526 ЦК України, відповідно до якого зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Враховуючи наведене, суд встановив наявність обставини невиконання відповідачем свого зобов'язання за Договором №УМТЗ-21-169/2 від 19.05.2021 в частині здійснення оплати товару, поставленого відповідно до видаткових накладних №0000172 від 27.05.2021 та № 0000364 від 15.12.2021.
У відзиві на позовну заяву відповідачем надано пояснення щодо невиконання зобов'язання в частині оплати товару, а саме зазначено про те, що у зв'язку з запровадженням Постановою КМУ №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2" на всій території України дії карантину та ведення в Україні воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" склалися обставини (форс-мажорні обставини), які унеможливили виконання зобов'язань відповідача та здійснення ним господарської діяльності.
Також відповідачем зазначено, що відповідно п. 8.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання, або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, карантин тощо).
У відповіді на відзив позивач заперечив щодо доводів відповідача, а саме зазначив про те, що строк оплати за поставлений товар настав до введення в Україні режиму воєнного стану, а укладання договору було здійснено під час дії карантину на території України.
Суд погоджується із запереченнями позивача, оскільки відповідач, укладаючи Договір під час дії карантину, усвідомлював всі господарські ризики такого правочину, а також самим Договором передбачена можливість звільнення від відповідальності тільки у випадку, якщо обставини непереборної сили виникли після укладання договору.
Щодо настання обставини непереборної сили у вигляді запровадження воєнного стану, суд враховує настання такої обставини після порушення відповідачем свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару, а також зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 617 ЦК України).
Ця норма встановлює дві основні підстави звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності. Такими обставинами є випадок та непереборна сила. Доведення наявності випадку або непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору
Згідно з ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Пунктом 8.2 Договору встановлено наступне: сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Договором унаслідок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), повинна не пізніше ніж протягом десяти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі.
Матеріали справи не містять доказів особистого письмового повідомлення відповідачем позивача щодо настання форс-мажорних обставин.
Судом враховано, що листом вих. №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
У той же час, Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру і при їх визначенні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов'язання повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення дії непереборної сили покладається на сторону, яка порушила зобов'язання.
Відповідачем не надано належних доказів того, що наведені вище обставини були форс-мажорними для даного конкретного випадку невиконання господарського зобов'язання за укладеним між сторонами договором в частині своєчасного та повного розрахунку за поставлений товар, а тому відхиляються судом.
Враховуючи наведене, суд встановив відсутність обставин для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання щодо оплати поставленого товару, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 671 040,00 грн. підлягає задоволенню.
Також позивачем заявлено вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 36 294,56 грн., інфляційних втрат у розмірі 231 291,26 грн. та пені у розмірі 62 244,45 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд відмовити у задоволенні вимоги про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені на загальну суму у розмірі 329 8230,27 грн. або зменшити вказану суму до 10%.
В обґрунтування вказаного вище прохання відповідач просить суд врахувати військовий стан в Україні, кризові явища у вітчизняній економіці, специфіку діяльності відповідача та статус державного підприємства.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст.216 ГК України).
За частинами 1 та 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст.551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України вважається мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
А тому, суд не вбачає наявність правових підстав для застосування механізму зменшення, передбаченого ст. 551 ЦК України та 233 ГК України, до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Щодо зменшення розміру пені суд зазначає, що законом передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій в якості права, а не обов'язку, а тому, враховуючи невиконання зобов'язання відповідачем, не перевищення розміру неустойки розміру збитків (заявлена сума пені не перевищує 10% суми основного боргу), суд вважає необґрунтованим прохання відповідача та відмовляє у його задоволенні.
Частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, ураховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частина 2 ст. 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.
Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7.2 Договору встановлено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань по договору щодо оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання, вираженого в гривнях за кожний день прострочення, у встановленому законом порядку.
Враховуючи наведене та розрахунок позивача, суд дійшов висновку про, те що вимога щодо стягнення пені у розмірі 62 244,45 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що відповідачем арифметично правильно здійснено розрахунок 3% річних, а тому вимога про стягнення 3% у розмірі 36 294,56 грн. підлягає задоволенню.
Судом здійснено перерахунок заявлених інфляційних втрат, яким встановлено, що інфляційні втрати за боргом 591 900,00 грн. (період нарахування: 13.07.2021 - 25.05.2023 з урахуванням індексів інфляції з липня 2021 року по травень 2023) становлять 212 325,45 грн., за боргом 79 140,00 грн. (період нарахування: 01.02.2022 - 25.05.2023 з урахуванням індексів інфляції з лютого 2022 року по травень 2023) становлять 23 477,46 грн.
Згідно з ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що вимога щодо стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме 231 291,26 грн.
Частинами 3, 4 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судовий збір згідно ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача.
Разом з тим, позивачем заявлено про стягнення з відповідача 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до частин 1-4 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді, та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу позивач надав: Договір про надання правової допомоги №01/09 від 01.09.2022, додаток до Договору №01/09 від 01.09.2022 - розмір гонорару та порядок його оплати, свідоцтво Сухомлин О.В. про право на заняття адвокатською діяльністю, Акт №24 від 24.07.2023 приймання-передачі наданої правової допомоги за Договором про надання правової допомоги №01/09 від 01.09.2022, розрахунок суми гонорару з надану правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн., рахунок-фактуру № 0000024 від 24.07.2023 на суму 10 000,00 грн.
Враховуючи надані докази, суд встановив доведеними витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Відповідач надав суду клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу. В обґрунтування клопотання відповідач зазначає, що справа не є складною за своєю суттю, позивачем подані до суду аналогічні позовні заяви та оплата адвоката здійснюється з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленого в Законі України "Про державний бюджет" на відповідий рік, а тому заявлена сума судових витрат підлягає зменшенню.
Суд не погоджується із запереченнями відповідача, оскільки надання правничої допомоги позивачу здійснено адвокатом в межах договірних відносин і не пов'язане із вказаними відповідачем нормами законодавства.
Також суд враховує співмірність заявленої суми судових витрат на правничу допомогу з ціною позову, а саме сума судових витрат становить лише один відсоток від заявленої суми позовних вимог.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що клопотання відповідача про зменшення є необґрунтованим, а вимога позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3, 4 ст. 13, ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 77, ст. ст. 79, 126, 129, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з державного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 94; ідентифікаційний код 01128297) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Стенкор" (49094, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 38; ідентифікаційний код 41557466) основний борг у розмірі 671 040 (шістсот сімдесят одна тисяча сорок) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 231 291 (двісті тридцять одна тисяча двісті дев'яносто один) грн. 26 коп., 3% річних у розмірі 36 294 (тридцять шість тисяч двісті дев'яносто чотири) грн. 56 коп., пеню у розмірі 62 244 (шістдесят дві тисячі двісті сорок чотири) грн. 45 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 15 013 (п'ятнадцять тисяч тринадцять) грн. 05 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С. М. Мудрий