ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
14.09.2023Справа № 910/9257/23
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О, розглянувши без виклику сторін у спрощеному позовному провадженні господарську справу
За позовом Фізичної особи-підприємця Закірова Дмитра Мансуровича
АДРЕСА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА"
блв. Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, м. Київ, 01133
про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню
ВСТАНОВИВ:
ФОП Закіров Дмитро Мансурович (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" (далі-відповідач) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2023 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/9257/23 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, залучивши до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хару Наталію Станіславівну (01054, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 37-41, оф. 215) та 2. Приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Петренка Дмитро Олександровича (АДРЕСА_2).
30.06.2023 від відповідача надійшло клопотання про зменшення заявленого до стягнення позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу до 2 000,00 грн.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
31.12.2018 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та позивачем був укладений договір про надання фінансового кредиту № 001040-ХВ1, на підставі якого ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» надав позичальнику грошові кошти в порядку і на умовах, визначених цим договором.
12 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною вчинено виконавчий напис №34631. про стягнення заборгованості Закірова Дмитра Мансуровича на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" (код ЄДРПОУ: 41084239) заборгованість у загальному розмірі 22051,51 грн.
Як вказує позивач, зазначений виконавчий напис перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Петренко Дмитра Олександровича - ВП №63635403 від 16 листопада 2020 року, приватним виконавцем здійснюються заходи з примусового виконання зазначеного виконавчого документа.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що зазначений виконавчий напис вчинено на підставі документів, наданих відповідачем, що не підтверджують безспірність заборгованості у загальному розмірі 22051,51 грн. перед відповідачем. Також, як вказує позивач, при вчиненні виконавчого напису нотаріус керувався п. 2 Переліку документів, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабміну № 1172 від 29 червня 1999 року зі змінами, внесеними Постановою Кабміну № 662 від 26 листопада 2014 року, тоді як постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 визнано незаконною та нечинною Постанову Кабміну № 662 в частині змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (п.2 змін) та визнано незаконним та нечинним розділ «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин», тобто Перелік діє в попередній редакції, однак нотаріусом жодну з наведених обставин не прийнято до уваги, не встановлено, що заборгованість є безспірною, у зв язку з чим виконавчий напис вчинив з такими порушеннями закону, шо тягнуть визнання його таким, що не підлягає виконанню.
Таким чином, на думку позивача, приватним нотаріусом не виконані вимоги закону щодо вчинення виконавчого напису, так як він не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню.
Спір у справі виник у зв'язку із невідповідністю, на думку позивача, вчиненого третьою особою виконавчого напису чинному законодавству України, а тому є підстави для визнання його таким, що не підлягає виконанню.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно п. 19 ст. 34 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси вчиняють нотаріальні дії, зокрема виконавчі написи.
Так, у ст. 87 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Аналогічні правила і умови вчинення виконавчого напису містяться у пунктах 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - це надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення, а нотаріус задля вчинення виконавчого напису повинен дійти висновку, що з дня виникнення права вимоги у стягувача минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року, та, що подані стягувачем документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед ним.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України "Про нотаріат").
Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками, якими є надані стягувачем документи згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису (наведену правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 305/2082/14-ц).
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999.
Пункт 2 вказаного Переліку було доповнено постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів".
Постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" перелік документів доповнено після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту:
"Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин
2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.
Для одержання виконавчого напису додаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості".
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду № 826/20084/14 від 22.02.2017 постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин".
Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 06.03.2017 та від 04.04.2017 виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14 зупинено до закінчення касаційного розгляду.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14 залишено без змін.
Оскільки у судовому порядку постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Постанова Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10.12.2014, втратила чинність (у частині) 22.02.2017 з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від у справі № 826/20084/14.
Судом встановлено, що укладений між ТОВ "Бізнес Позика" та фізичною особою-підприємцем Закіровим Д. М. договір про надання кредиту № 001040-ХВ1 від 31.12.2018, копія якого знаходиться в матеріалах справи, не посвідчений нотаріально, на зазначеному договорі відсутні відмітки, зокрема, номер за реєстром, дата посвідчення договору, підпис нотаріуса та відтиск його печатки.
Отже, укладений між позивачем та відповідачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається саме за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак саме по собі подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості, як такого.
Відтак, нотаріусом при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не було дотримано вимоги ст. 87 Закону України «Про нотаріат».
Враховуючи викладене, оскільки оспорюваний виконавчий напис нотаріусом вчинено з порушенням діючого законодавства, суд вважає за необхідне визнати даний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, а позов - задовольнити.
У позовній заяві позивач навів орієнтовний розрахунок судових витрат, згідно якого планував понести 7000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
У підтвердження факту понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката суду надані такі докази:
- договір про надання правової допомоги № 5 від 17.05.2023, укладений між позивачем (клієнтом) та адвокатом Васильняк Р.І. (адвокатом);
- ордер від 12.06.2023 №1160658;
- акт приймання-передачі наданих послуг №4 від 24.05.2023;
- платіжну інструкцію від 24.05.2023 на суму 7 000,00 грн.
За умовами п. 1.1. договору від 17.05.2023 клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
У п.6.13. договору від 17.05.2023 вказано, що за надання правової допомоги, клієнт сплачує вартість послуг Адвоката у суді першої інстанції 7000,00 грн.
Відповідач подав клопотання про зменшення заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу до 2000,00 грн. В обґрунтування заяви посилається на те, що після задоволення позовних вимог, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позивач не позбавляється заборгованості за Кредитним договором; підготовка цієї справи до розгляду в суді, не вимагала значного обсягу юридичної й технічної роботи, адже справа не є складною, а необхідні процесуальні документи є шаблонними.
Відповідно до правового висновку Об'єднаної палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду щодо застосування норми права, що був зроблений у постанові від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Як зазначено у частинах 1-3 статті 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами до говору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частин 4-5 статті 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчис лення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited проти України" від 02.06.2014, суд, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), № 34884/97). У рішенні "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 ЄСПЛ зазначив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Нормами ч. 6 ст. 126 ГПК України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз чинного господарського процесуального законодавства дає підстави стверджувати, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
До такого висновку прийшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 01.08.2019 року у справі № 915/237/18.
Суд також враховує необхідність дотримання принципу розумності витрат (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постанові Верховного Суду від 15.11.2021 року у справі №320/5284/19).
Суд погоджується із твердженням відповідача, що сума заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є не співмірною зі складністю справи та об'ємом наданих адвокатом послуг позивачу та є завищеною. Суд враховує, що дана справа є малозначною та нескладною, не потребує значного часу для дослідження законодавства. Окрім того, вказану справу суд розглядав у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечень сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що наведеними у частинах 57, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Такий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Отже, суд вважає за доцільне зменшити належні до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу адвоката у вказаній господарській справі до 3500,00 грн.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Закірова Дмитра Мансуровича обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №34631 від 12.10.2020, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (блв. Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 41084239) на користь Фізичної особи-підприємця Закірова Дмитра Мансуровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 2 684,00 грн. витрат по сплаті судового збору та 3 500,00 грн. витрат на правничу допомогу.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов