ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
05.09.2023 Справа № 910/862/22 (910/5476/23)
За позовом розпорядника майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський Полімер" арбітражного керуючого Козирицького А.С.
до Agro Import OU та Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський Полімер"
про визнання недійсним договору поставки № ЧП0001 від 12.06.2020 в межах справи № 910/862/22
Суддя Пасько М.В.
Представники:
від позивача Козирицький А.С.,
від відповідача 1 Приліпа М.М.,
від відповідача 2 Лозовський В.М.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості в межах справи № 910/862/22.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 відкрито провадження у справі.
12.06.2023 від відповідача 1 надійшов відзив.
19.06.2023 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 відкладено розгляд справи на 06.07.2023.
03.07.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 задоволено клопотання позивача про витребування доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 відкладено підготовче засідання на 01.08.2023
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2023 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 05.09.2023.
Розглянувши матеріали справи в спрощеному провадженні без виклику сторін, суд -
ВСТАНОВИВ:
В поданій позовній заяві розпорядник майна боржника Товариство з обмеженою відповідальністю "Черкаський Полімер" арбітражний керуючий Козирицький А.С. (надалі - позивач) просить суд визнати недійсним з моменту його укладення Договір поставки № ЧП0001 від 12.06.2020 (надалі - Договір), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Черкаський полімер" (надалі - Відповідач 1) та Agro Import Ou (надалі - Відповідач 2).
Позовні вимоги мотивовані тим, що Договір був укладений Відповідачем 1 із метою зменшення та приховування свого майна від звернення стягнення кредиторів, тобто є фраудаторним правочином, а тому має бути визнаний судом недійсним.
Крім того, позивач зазначає, що Договір є фіктивним, укладений заінтересованими особами та з перевищенням повноважень.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про неможливість її задоволення, у з в'язку з її не обґрунтованістю та просив суд відмовити в її задоволенні.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
12.06.2020 року між ТОВ "ЧЕРКАСЬКИЙ ПОЛІМЕР" (Постачальник) та AGRO IMPORT OU (Покупець) було укладено договір поставки № ЧП001.
Відповідно до п. 1.1. Договору у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки Покупцеві Товар, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний Товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Загальна кількість Товарів, що підлягають поставці, одиниця виміру, їх часткове співвідношення (асортимент) за видами, сортами, марками, визначаються за згодою Сторін у Специфікації, що додається до Договору та є його невід'ємною частиною (п. 1.2. Договору).
Пунктом 5.1. Договору визначено сторони домовилися, що поставка Товару може здійснюватися на умовах, відповідно до умов Інкотермс 2010. Конкретні умови поставки Товару, сторони, щоразу, визначатимуть у специфікації до Договору на відповідну партію Товару. Право власності на Товар та ризик випадкового знищення або пошкодження Товару переходить від Постачальника до Покупця з дати поставки Товару.
Згідно п. 5.2. Договору Товар, що є предметом поставки за цим Договором, поставляється згідно умов специфікації до Договору.
Пунктом 7.1. Договору визначено Покупець зобов'язаний повністю оплатити Товар до його передання Постачальником (попередня оплата), якщо інші умови оплати не передбачені специфікацією до Договору.
Згідно п. 7.2. Договору Покупець повинен здійснити оплату Товару протягом 3 (трьох) днів з моменту підписання специфікації, якщо інші строки оплати не передбачені специфікацією до Договору та (або) рахунком-фактурою Постачальника на відповідну партію Товару.
Відповідно до п. 15.10 Договору усі правовідносини, що виникають із Договору або пов'язані з ним, у тому числі з його дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення Договору, регламентуються Договором та відповідними нормами чинного законодавства України, а також застосовуваними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.
12 червня 2020 року між ТОВ "ЧЕРКАСЬКИЙ ПОЛІМЕР" та AGRO IMPORT OU було укладено Додаткову угоду про внесення змін до Договору поставки №ЧП0001 від 12.06.2020 року, якою було внесено зміни до п. 5.2. Договору та викладено його в новій редакції, а саме: "Товар, що є предметом поставки за цим Договором поставляється згідно умов специфікації до Договору, при цьому строк поставки не може перевищувати 1 (одного) місяця з моменту оплати Товару".
Специфікацією № 1 від 12.06.2020 року сторони погодили поставку товару загальною вартістю 3.409.500,00 Євро.
Специфікацією № 2 від 12.06.2020 року сторони погодили поставку товару загальною вартістю 3.409.500,00 Євро.
Специфікацією № 3 від 23.06.2020 року сторони погодили поставку товару загальною вартістю 3.409.500,00 Євро.
Таким чином, сторони погодили поставку товару на загальну суму 10.228.500,00 Євро.
AGRO IMPORT OU було здійснено попередню оплату у загальній сумі 7.610.491,60 Євро.
Отже, за наслідками виконання зобов'язань за Договором AGRO IMPORT OU здійснив оплату у розмірі 7.610.491,60 Євро за поставку Товару, однак ТОВ "ЧЕРКАСЬКИЙ ПОЛІМЕР" свої зобов'язання за Договором не виконав, та не здійснив поставку товару.
Листом № 1707 від 17.07.2020 року ТОВ "ЧЕРКАСЬКИЙ ПОЛІМЕР" повідомило AGRO IMPORT OU про неможливість поставки товару на загальну суму 1.650.230,00 Євро за об'єктивними причинами в місячний строк.
У відповідь на зазначений лист AGRO IMPORT OU було надано лист № 1 від 20.07.2020 року з вимогою повернення попередньої оплати у розмірі 1.650.230, 00 Євро.
Листом № 2007 від 20.07.2020 року ТОВ "ЧЕРКАСЬКИЙ ПОЛІМЕР" повідомило AGRO IMPORT OU про неможливість поставки товару на загальну суму 5.680.261,60 Євро в місячний строк за об'єктивними причинами.
У відповідь на зазначений лист AGRO IMPORT OU було надано лист № 2 від 21.07.2020 року з вимогою повернення попередньої оплати у розмірі 5.680.261,60 Євро.
Листом № 2407 від 24.07.2020 року ТОВ "ЧЕРКАСЬКИЙ ПОЛІМЕР" повідомило AGRO IMPORT OU про неможливість поставки товару на загальну суму 280.000,00 Євро в місячний строк за об'єктивними причинами.
У відповідь на зазначений лист AGRO IMPORT OU було надано лист № 3 від 27.07.2020 року з вимогою повернення попередньої оплати у розмірі 280.000,00 Євро.
Вищезазначені вимоги щодо повернення коштів боржником задоволені не були.
Суд зазначає, що дані обставини визнані Відповідачем 1 та підтверджуються первинними документами, перепискою сторін та актами звірки взаєморозрахунків.
Щодо ознак фіктивності, заінтересованості та перевищення повноважень, суд зазначає наступне.
За приписами ст. 234 ЦКУ фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним слід встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.
Але якщо на виконання правочину було передано майно або кошти - то такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Отже, визнання договору недійсним у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, заздалегідь знають, що він не буде виконаний. А якщо одна сторона діяла лише про чуже око, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Сторона договору, яка вимагає визнання правочину недійсним, повинна довести, що обидва учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.
Аналогічні правові висновки є сталою практикою Верховного суду.
Враховуючи часткове виконання Договору поставки (оплату авансу згідно підписаних сторонами Специфікацій) та відсутність доказів, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки, такий договір не може бути визнаний фіктивним.
Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо вчинення виконавчим органом (керівником, директором) товариства дій з перевищення ним своїх повноважень, з наявністю заінтересованості і т.п., як підставу для визнання недійсними правочинів, а саме.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).
Юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
Частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Водночас, питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу юридичної особи та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом юридичної особи дій з перевищення ним своїх повноважень не може слугувати підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.
Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе сама юридична особа.
Отже, сам лише факт вчинення виконавчим органом товариства дій з перевищення ним своїх повноважень та/або з наявністю заінтересованості не може слугувати підставою для визнання недійсними договорів укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.
Крім того, суд бере до уваги, що при укладенні договору була присутня особа, яка здійснює контроль над Відповідачем 1, а тому можна зробити висновок, що рішення щодо укладання Договору поставки не приймалося директором одноосібно і було погоджено особою, яка є кінцевим бенефіціарним власником боржника.
Щодо тверджень позивача на рахунок збитковості господарських операцій для Відповідача 1, суд зазначає наступне.
В обґрунтування позовних вимог, позивач наводить лише загальні висновки щодо господарської діяльності Відповідача 1 за період, а не в розрізі конкретної господарської діяльності операції по договору, а саме отримання авансу в валюті.
З аналізу фінансових операцій Відповідача 1, суд дійшов висновку, що отримання попереднього фінансування (авансу) 7.610.491,60 Євро повинно тільки позитивно вплинути на діяльність будь-якого товариства.
Щодо ймовірних втрат від операції при укладенні Договору, суд зазначає наступне.
Отриману від нерезидента інвалюту відображають у балансі підприємства за курсом НБУ на дату її зарахування на розподільчий рахунок (п. 5 П(С)БО 21).
У разі отримання попередньої оплати (авансу) вона відображається в балансі за офіційним курсом НБУ на дату отримання (п. 5 НП(С)БО 21): Дт 312 Кт 681.
Субрахунок 681 є немонетарним, адже погашається відвантаженням товару.
Порядок відображення доходу за експортними операціями в бухобліку регулює П(С)БО 15 "Дохід".
Дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Відповідно, на дату отримання авансу від нерезидента дохід не нараховується.
Отже, отримання такого авансу і подальше його повернення на доходи/витрати товариства жодним чином не впливає, а отже, не змінює і фінрезультат.
Щодо тверджень позивача щодо нарахування ПДВ на операції за Договором, суд зазначає наступне.
Згідно п. 187.8. ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.
Отже, при отриманні та поверненні такого авансу жодних коригувань у ПДВ-обліку не робиться.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України). Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.
Фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).
З урахуванням викладеного, Об'єднана палата у згаданій постанові уточнила висновок, викладений в раніше ухваленій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 таким чином:
"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.
Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача".
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного суду, які викладені в постанові від 06.04.2021 року у справі № 910/10011/19, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
При цьому, судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, а роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996 ["Cantoni v. Frace", заява № 17862/91, §31-32), "Вєренцов проти України" від 11.04.2013 ("Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, §65)].
Крім того, суд керується тим, що судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Частиною 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судовій збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд -
ВИРІШИВ:
1.Відмовити в задоволенні позову повністю.
2.Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та строк визначені розділом ІV ГПК України.
Суддя М.В. Пасько
Повний текст рішення складено 13.09.2023.