Рішення від 04.09.2023 по справі 904/4790/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2023м. ДніпроСправа № 904/4790/21 (904/6714/21)

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, код ЄДРПОУ 14360570)

до відповідача-1: Корпорація "Інформаційні системи України" (49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, 32, код ЄДРПОУ 24737811)

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт" (49044, місто Дніпро, узвіз Крутогірний, будинок 14, код ЄДРПОУ 33546549)

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-1: Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Сіті-Естейт" (49000, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 12, код ЄДРПОУ 43891792)

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-2: арбітражний керуючий Савченко Вячеслав Анатолійович (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора № 1862 від 05.02.2018 року)

про визнання договору недійсним

в межах справи №904/4790/21

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Імме" (49041, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Праці, будинок 2Т, ідентифікаційний код 33808671)

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт" (49044, Дніпропетровська область, місто Дніпро, узвіз Крутогірний, будинок 14, ідентифікаційний код 33546549)

про визнання банкрутом

Суддя Суховаров А.В.

за участю секретаря судового засідання Рудь В. Г.

Представники:

від позивача:

- Солодовник С.О. дов.№7118-С-О від 20.06.2023 АТ КБ "ПриватБанк"

- Тихоша Д.С. дов.№3661-С-О від 02.06.2023

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

від третьої особи-1: не з'явився

від третьої особи-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

В провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа №904/4790/21 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Імме" (49041, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Праці, будинок 2Т, ідентифікаційний код 33808671) до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт" (49044, Дніпропетровська область, місто Дніпро, узвіз Крутогірний, будинок 14, ідентифікаційний код 33546549) про визнання банкрутом.

Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача-1: Корпорація "Інформаційні системи України" (49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, 32, код ЄДРПОУ 24737811), відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт" (49044, місто Дніпро, узвіз Крутогірний, будинок 14, код ЄДРПОУ 33546549) про визнання договорів недійсними, якою просить суд:

- визнати недійсним договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 29.05.2019, укладений між ТОВ "Монтана-Естейт" (код ЄДРПОУ 33546549) та Корпорацією "Інформаційні системи України (код ЄДРПОУ 24737811).

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує про наявність ознак фраудаторності оспорюваного проточину.

05.01.2023 від АТ КБ "ПриватБанк" надійшли додаткові пояснення, за змістом яких позивач вказує, що за результатом укладення оспорюваного правочину відбулось погашення заборгованості недружнім кредиторам, за рахунок дружніх, з метою отримання контролю над сумою заборгованості, достатньої для формування конкурсної більшості яка, у подальшому, у вигляді грошових вимог, заявляється в процедурі банкрутства та контролюється колом пов'язаних осіб. Така обставина значно обмежує коло кредиторів у справі, концентрує основний обсяг заборгованості саме перед кредиторами, які є пов'язаними особами, та у подальшому залучаються до комітету кредиторів, що контролюють як його роботу, так і хід всієї процедури банкрутства ТОВ "Монтана-Естейт". Разом з тим, позивач вказує, що в межах процедури банкрутства Корпорації «Інформаційні системи України» 24.10.2022 року проведено аукціон за результатом якого, право вимоги на залишок заборгованості ТОВ "Монтана-Естейт" перед Корпорацією "Інформаційні системи України у розмірі 896 110,08 грн., продано за 42 390, 00 грн. пов'язаній з боржником особі - ТОВ "Дніпро-Сіті Естейт", засновником якого є ТОВ "Приватофис" (після реорганізації - ТОВ "Монтана-Естейт"), що, згідно тверджень позивача, свідчить про штучне збільшення грошових вимог до ТОВ "Монтана-Естейт" на суму 896 110,08 грн. з подальшим продажем права стягнення по значно заниженій номінальній вартості пов'язаній з боржником особі. Крім того, позивач зазначає про пов'язаність між собою ТОВ «Монтана-Естейт» та Корпорації «Інформаційні системи України». Так, згідно наданих пояснень позивач вказує, що у 2015 році з дозволу АМКУ шляхом приєднання до ТОВ "Приватофис" (ТОВ "Монтана-Естейт") свою діяльність припинили ТОВ "Істейт-сервіс", ТОВ "Істейтальянс" та ТОВ "Спектрум-енерго", які пов'язані з Корпорацією "Інформаційні системи України" адресою місцезнаходження та номером телефону. Позивач зазначає, що вищевказані юридичні особи були зареєстровані по вул. Набережна Перемоги, 32 у м. Дніпро, а також за цією адресою зареєстровано інші пов'язані з боржником компанії: ТОВ "Істейтгарант", ТОВ "Люкс-офіс", ТОВ "Перша українська скорингова компанія", ТОВ "Ел Ті Груп", ТОВ "А-Лекс". За змістом Консолідованого річного фінансового звіту ЗАТ КБ "ПриватБанк" з асоційованими та дочірніми компаніями за 2007 рік, який знаходиться в публічному доступі на сайті АТ КБ "ПриватБанк", наявна інформація щодо перебування наведених компаній у групі, як дочірніх компаній. Позивач зазначає, що рішенням № 105 від 13.12.2016 року про визначення осіб пов'язаними з ПАТ КБ "ПриватБанк" Комісією НБУ з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами вирішено визначити пов'язаність з ПАТ КБ "ПриватБанк". Також, за змістом наданих пояснень основним видом діяльності вищенаведених трьох суб'єктів господарювання, щодо яких АМКУ видав дозвіл на приєднання, було надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Таким чином, в результаті приєднання, ТОВ "Приватофіс" (ТОВ "Монтана-Естейт") сконцентрувало на собі весь цей напрямок господарської діяльності та всі об'єкти нерухомого майна, які, в подальшому, передало до статутного капіталу Товариству з обмеженою відповідальність "Цукорпром" - юридичній особі, засновником якої є ТОВ "Дніпро-Сіті-Естейт" з часткою 59,606 % та ТОВ "Монтана-Естейт" з часткою 40,3856%. За результатом вибуття із власності ТОВ "Монтана-Естейт" об'єктів нерухомості відбулось зменшення основних активів ТОВ "Монтана-Естейт", які підлягали використанню у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку боржником, в т.ч. для обслуговування виданих банком кредитів. Також, позивач вказує, що ТОВ "Тайлон" (код 33564306) є засновником ТОВ "Монтана-Естейт", який, в свою чергу, є засновником ТОВ «Дніпро-Сіті-Естейт» - переможця аукціону, який придбав право вимоги за оспорюваним договором, та ТОВ «Приват-Фінансист» (код 35201640), який є засновником Корпорації «Інформаційні системи України».

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2023 прийнято справу №904/4790/21(904/6714/21) у відповідності до положень частини 1, 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства до провадження в межах справи №904/4790/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт" (49044, Дніпропетровська область, місто Дніпро, узвіз Крутогірний, будинок 14, ідентифікаційний код 33546549); розпочато слухання справи №904/4790/21(904/6714/21) спочатку за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 10.05.2023.

Ухвалою суду від 10.05.2023 розгляд справи відкладено на 07.06.2023.

07.06.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт" надійшов відзив на позов, за змістом якого відповідач заперечує проти позову. В обґрунтування заперечень проти позовних вимог вказує, що потреба Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт" в обігових коштах виникла внаслідок утворення боргу перед бюджетом з податку на додану вартість у розмірі 917 000,00 грн., у зв'язку з чим 29.05.2019 року між Корпорацією «Інформаційні системи України» та ТОВ "Монтана-Естейт" укладено договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, за умовами якого ТОВ "Монтана-Естейт" отримало грошові кошти у розмірі 920 000, 00 грн. зі строком повернення до 31 грудня 2019 року, які, в подальшому спрямовано на рахунок Казначейства України згідно платіжного доручення №97 від 29.05.2019. Разом з тим, відповідач зазначає про відсутність доказів на підтвердження факту спрямованості правочину на ухилення від виконання кредитних зобов'язань перед АТ КБ "Приватбанк". Крім того, відповідач вказує, що часткове повернення отриманих від Корпорації «Інформаційні системи України» грошових коштів на суму 135 000,00 грн. свідчить про відсутність ознак недійсності правочину.

Ухвалою суду від 07.06.2023 продовжено строк підготовчого провадження; відкладено підготовче засідання на 05.07.2023.

03.07.2023 від розпорядника майна ТОВ "Монтана-Естейт" надійшла заява про вступ розпорядника майна ТОВ "Монтана-Естейт" у справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимоги на предмет спору.

Ухвалою суду від 05.07.2023 залучено розпорядника майна ТОВ "Монтана-Естейт" (49044, Дніпропетровська область, місто Дніпро, узвіз Крутогірний, будинок 14, ідентифікаційний код 33546549) арбітражного керуючого Савченка Вячеслава Анатолійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 1862 від 05.02.2018 року) до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-4; відкладено підготовче засідання на 09.08.2023.

Ухвалою суду від 09.08.2023 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні на 22.08.2023.

Ухвалою суду від 22.08.2023 розгляд справи відкладено на 04.09.2023.

В судовому засіданні 04.09.2023 позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 04.09.2023 оголошено в ступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

29.05.2019 року між Корпорацією "Інформаційні системи України" (стороною 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (стороною 2) укладено договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги (далі - Договір).

Сторона 1 в порядку та на умовах, визначених Договором, зобов'язується надати стороні 2 поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, а сторона 2 зобов'язується прийняти вказану фінансову допомогу і повернути її стороні 1 у визначений Договором строк (п.1.1 Договору).

Розмір фінансової допомоги за цим Договором становить 920 000, 00 грн. (п.2.1 Договору).

Поворотна фінансова допомога надається стороні 2 на безоплатній основі (плата/процент користування грошовими коштами не нараховується та не сплачується) (п.2.2 Договору).

Фінансова допомога надається стороною 1 стороні 2 зі строком повернення до 31 грудня 2019 року (п.3.1 Договору).

Фінансова допомога надається у безготівковому порядку платіжним дорученням, шляхом перереказу необхідних коштів на поточний рахунок сторони 2 (п.4.2 Договору).

По закінченні терміну, вказаного в п. 3.1 Договору, сторона 2 зобов'язується протягом 3-х днів повернути суму фінансової допомоги (п.4.3 Договору).

Сторона 2 має право на дострокове повернення отриманих за цим Договором грошових коштів стороні 1 (п.4.4 Договору).

Фінансова допомога повертається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу необхідних коштів на поточний рахунок сторони 1 (п.4.5 Договору).

Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов'язків з Договором (п.6.1 Договору).

На виконання умов вищевказаного Договору 29.05.2019 року Корпорацією "Інформаційні системи України" здійснено переказ коштів на суму 920 000, 00 грн. згідно платіжного доручення №699.

Позивач вказує, що станом на дату взяття на себе зобов'язань за Договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 29.05.2019 року ТОВ «Приватофис» мало кредитні зобов'язання за Кредитним договором № 08/104/К від 17.12.2008 р., Кредитним договором № 08/107/К від 17.12.2008 р., Кредитним договором № 08/108/К від 17.12.2008 р., За Кредитним договором № 08/109/К від 17.12.2008 р., Кредитним договором №08/110/К від 17.12.2008 р., Кредитним договором №08/111/К від 17.12.2008 р., Кредитним договором № 09/01/К від 10.02.2009 р.. Кредитним договором № КП-457Г від 11.01.2011 р., Кредитним договором № 07/30/К від 17.04.2007 р, Кредитним договором № 08/105/К від 17.12.2008 р., Кредитним договором № 08/106/К від 17.12.2008 р. з повернення тіла кредиту та процентів на загальну суму 1 406 607 481,99 грн., строк виконання яких настав, а отже оспорюваний правочин, укладений між ТОВ «Приватофис» та Корпорацією «Інформаційні системи України» за наявності значної заборгованості ТОВ «Приватофис» перед АТ КБ «ПриватБанк» та після настання строку виконання ТОВ «Приватофис» власних зобов'язань перед АТ КБ «ПриватБанк», в той час як боржник, маючи невиконані зобов'язання перед кредиторами, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки та зокрема, позбавлений можливості укладати договори, які не мають економічної доцільності та мети, так як укладення відповідних правочинів має своїм наслідком виникнення у боржника додаткових зобов'язань, які зашкодять можливості боржника виконати зобов'язання, які виникли раніше, що порушує майнові інтереси вже існуючих кредиторів.

Крім того, позивач вказує, що оспорюваний правочин, за своїм змістом, не мав економічної мети у вигляді отримання прибутку, що вказує на укладення оспорюваного правочину із допущенням порушень принципів розумності та добросовісності щодо економічної мети правочинів та сторін правочинів, які є пов'язаними особами, що має своїм наслідком наявність підстав визнання відповідних правочинів недійсними як фраудаторних.

Разом з тим, позивач вказує, що відповідно до фінансової звітності ТОВ «Приватофис», станом на 31.03.2019 року його загальний обсяг активів становив 1 091 122 500,00 грн., в той час як загальний розмір довгострокових зобов'язань ТОВ «Приватофис», станом на 31.03.2019 року, відповідно до його фінансової звітності становив 1 290 278 100,00 грн.

З урахуванням викладеного, позивач зазначає, що, укладаючи Договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 29.05.2019 року, ТОВ «Приватофис» усвідомлювало, що вчинення дій, направлених на збільшення власної заборгованості перед іншими кредиторами, за наявності зобов'язань перед існуючими кредиторами, які перевищують сукупну вартість активів, призведе до його неплатоспроможності та неможливості виконати зобов'язання перед існуючими кредиторами, а отже відповідні дії є такими, що вчиняються боржником на шкоду кредитору.

Крім того, позивач зазначає про пов'язаність між собою ТОВ «Монтана-Естейт» (ТОВ «Приватофис») та Корпорації «Інформаційні системи України».

За викладених обставин, позивач стверджує про фраудаторність Договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 29.05.2019, що свідчить про наявність підстав для визнання такого правочину недійсним.

Суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексом України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законами України.

Судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. (ч. 1 ст. 3 ГПК України).

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, серед яких: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно положень статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Відповідно до ст.ст.16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння способу захисту як визнання правочину недійсним є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013р. у справі №6-78цс13, від 11.05.2016р. у справі №6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019р. у справі №910/8357/18, від 17.06.2020р. у справі №910/12712/19, від 20.01.2021р. у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021р. у справі №910/3356/20, від 18.03.2021р. у справі №916/325/20, від 19.02.2021р. у справі № 904/2979/20, тощо.

Тому, у кожному випадку цієї категорії справ суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків (відповідні правові висновки наведені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.10.2021р. по справі №905/2382/18)

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Тобто, визначені ч.2 ст.7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом хоч у межах основної справи про банкрутство боржника, але у відокремленому позовному провадженні за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2020р. у справі №922/719/16, від 28.09.2021р. у справі №21/89б/2011(913/45/20).

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов'язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв'язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року №2-р(II)/2021 у справі №3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Між тим, ЦК України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку. Визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Як свідчать матеріали справи, обгрунтовуючи свої вимоги позивач вказує на вчинення боржником оспорюваного договору позики, за якими боржник взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами, зокрема, АТ КБ "Приватбанк", повністю або частково стало неможливим.

Разом з тим, господарський суд зазначає, що угоди, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Отже, обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Крім того, поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, яка передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Вказана правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 28.11.2019р. від 24.07.2019р. у справі №405/1820/17, від 28.11.2019р. у справі №910/8357/18 та від 20.05.2020р. у справі №922/1903/18.

Слід також відмітити, що необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 05.02.2019р. у справі №914/1131/18, від 26.02.2019р. у справі №914/385/18).

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які дають змогу вважати висновок про існування певної обставини істинним з певною вірогідністю, яка задовольняє встановлений для доведення цієї обставини стандарт доведення.

З огляду на викладене, досліджуючи питання недійсності правочину, укладеного боржником в підозрілий період, суд в межах наявних в них повноважень, передбачених ст.ст.86 ГПК України, має надати належну правову оцінку заявленим вимогам позивача з урахуванням визначених ним підстав заявлених вимог.

Водночас, у даній справі, позивач обґрунтовує необхідність визнання оспорюваного правочину недійсним з посиланням на те, що вищевказаний договір не відповідає ознакам добросовісності та був вчинений боржником на шкоду кредиторам, оскільки не мав економічної мети у вигляді прибутку та вчинений за наявності у боржника значної заборгованості перед АТ КБ «Приватбанк» та після настання строку погашення вказаної заборгованості.

Між тим, господарський суд зазначає, що позивачем не надано доказів спрямованості дій відповідача на ухилення від виконання кредитних зобов'язань перед АТ КБ «Приватбанк» шляхом укладення оскаржуваного договору, в той час як за умовами вказаного правочину боржник не здійснював відчуження, натомість отримав грошові кошти, які в подальшому спрямовані на погашення заборгованості перед бюджетом з податку на додану вартість згідно платіжного доручення №97 від 29.05.2019, а несплата податків матиме наслідком вимоги контролюючого органу до боржника щодо сплати основної заборгованості зі сплати податку на додану вартість та нарахованих штрафних санкцій і пені.

Щодо пов'язаності Корпорації "Інформаційні системи України" Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт" господарський суд зазначєа наступне.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на викладене, з урахуванням сутності принципу змагальності господарського судочинства, на позивача покладається обов'язок доведення того факту, що сторони оспорюваного ним договору, діючи очевидно недобросовісно та зловживаючи правами на шкоду позивачу, як кредитору, мали спільний умисел на використання правочину з надання позики виключно з метою унеможливлення повного або часткового виконання боржником своїх зобов'язань перед іншими кредиторами, зокрема, АТ КБ «Приватбанк», в той час як пов'язаність осіб правочину полягає в спільній реалізації ними волевиявлення на свідоме зловживання правом на шкоду інший особі, а сама по собі формальна пов'язаність осіб правочину, родинний зв'язок тощо, автоматично не свідчить та не доводить існування в осіб відповідної мети зловживання правом на шкоду майновим інтересам третьої особи шляхом укладення оспорюваного правочину.

Разом з тим, господарський суд зазначає, що правочини, укладені з пов'язанами або афілійовані юридичними особами підпадають під категорію таких правочинів, що містять ознаку фраудаторності, при цьому слід зазначити, що в розумінні приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, в той час як твердження позивача щодо пов'язаності позичальника та позикодавця за оспорюваним правочином, що ґрунтуються на доводах позивача про однакове місце реєстрації і номер телефону таких юридичних осіб, та інших пов'язаних, на думку позивача, з боржником юридичних осіб, виключають наявність підстав вважати оспорюваний правочин фраудаторним, з огляду на відсутніть доказів існування в осіб відповідної мети зловживання правом на шкоду майновим інтересам третьої особи шляхом укладення оспорюваного правочину, що унеможливлює визнання недійсним оспорюваного договору позики з підстав, визначених позивачем.

За викладених обставин, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати оспорюваний правочин таким, що містить критерії фраудторності, натомість матеріалами справи підтверджується його укладення з метою поповнення обігових коштів боржника для погашення заборгованості перед бюджетом, а відтак у суду відсутні підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Наведене є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) до до відповідача-1: Корпорація "Інформаційні системи України" (49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, 32, код ЄДРПОУ 24737811), відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт" (49044, місто Дніпро, узвіз Крутогірний, будинок 14, код ЄДРПОУ 33546549) про визнання недійсним договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 29.05.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт" (код ЄДРПОУ 33546549) та Корпорацією "Інформаційні системи України (код ЄДРПОУ 24737811) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 14.09.2023.

Суддя А.В. Суховаров