ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.09.2023м. ДніпроСправа № 904/2915/23
за позовом Фізичної особи-підприємця Здєльнік Любові Миколаївни, м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХЛІБЗАВОД № 3", м. Дніпро
про стягнення боргу
Суддя Ярошенко В.І.
Без участі (виклику) представників сторін
СУТЬ СПОРУ
Фізична особа-підприємець Здєльнік Любов Миколаївна звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХЛІБЗАВОД № 3" про стягнення заборгованості боргу за організацію перевезень у розмірі 130 900 грн.
Ухвалою суду від 12.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/2915/23. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання до суду відзиву на позовну заяву.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібзавод № 3» на користь Фізичної особи-підприємця Здєльнік Любові Миколаївни суму основного боргу в розмірі 130 090 та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684 грн.
Від Фізичної особи-підприємця Здєльнік Любові Миколаївни надійшло клопотання про стягнення судових витрат, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХЛІБЗАВОД № 3" 12 500 грн витрат на професійну правничу допомогу та 4 000 грн гонорару успіху.
За викладених обставин, суд розглядає заяву про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВСТАНОВИЛА:
Позивач просить суд стягнути з відповідача понесені витрати на правничу допомогу, які складають 12 500 грн винагороди та 4 000 грн гонорару успіху.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у зазначеному розмірі позивачем до матеріалів справи долучено копії договору про надання правової допомоги від 25.05.2023, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Здєльнік Любов'ю Миколаївною та Лозою Віктором Миколайовичем, ордер на надання правничої правової допомоги, квитанція до прибуткового касового ордера № б/н від 27.05.2023 про перерахування коштів.
Як встановлено судом та вбачається з умов пункту 1.1 договору сторони передбачили, що за цим Договором Повірений зобов'язується від імені і за рахунок Довірителя здійснити наступні дії: Надати правову допомогу у спорі з ТОВ «Хлібзавод № 3». З цією метою: 1. Здійснити огляд, вивчення та попередню правову оцінку доказів за їх місцезнаходженням (5 год). 2. Провести заходи досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу (0, 5 год). 3. Здійснити аналіз судової практики вищих судів (0, 5 год). 4. Здійснити арифметичні розрахунки (0, 5 год) 5. Підготувати пакет документів, необхідний для звернення до суду, підготувати позовну заяву (16 год.). 6. Вчинити інші дії необхідні для розгляду справи в суді та на стадії примусового виконання судового рішення (5 год.)
Відповідно до пунктів 2.1 - 2.3 договору, за здійснення дій, що визначені у п. 1.1 цього Договору, довіритель сплачує Повіреному винагороду в розмірі 12 500, 00 грн. Розрахунок здійснюється в момент передачі Довірителю підготовленої позовної заяви. У випадку задоволення позову (отримання позитивного рішення) Довіритель сплачує Повіреному премію (гонорар успіху) в розмірі 4 000, 00 грн.
Суд зазначає, що якщо складення акта виконаних робіт не передбачено умовами договору, то виставлення рахунку клієнту та його оплата свідчать про їх прийняття. Такий висновок зробив Верховний Суд в постанові № 823/2638/18 від 16 травня 2019 року.
Умовами договору не передбачено складення акту приймання-передачі послуг.
Позивачем здійснено розрахунок з адвокатом Лозою В.М., що підтверджується з квитанцією до прибуткового касового ордера № б/н від 27.05.2023.
Розглянувши доводи позивача та надані докази на підтвердження понесення ФОП Здєльнік Любов'ю Миколаївною судових витрат у суді першої інстанції, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимогпро відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з огляду на таке.
Відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач не надав заперечень проти віднесення на нього витрат на професійну правничу допомогу. Клопотання про зменшення розміру витрат не було заявлено.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі. Враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, суд не має права з власної ініціативи вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу.
Разом із тим, у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” №5076-VІ від 05.07.2012 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” №5076-VІ від 05.07.2012 врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих за складністю доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення Європейський суд з прав людини у справі “East/WestAllianceLimited” проти України” від 23.01.2014, “Горковлюк та Кагановський проти України” від 04.10.2018).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху", зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом.
Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними(§55).
За наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", Європейський суд з прав людини керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v.Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672, 9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Стягнення заявленої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді та досягнення обумовленого між сторонами успішного результату.
Суд не може погодитися із доводами позивача, що 4 000 грн гонорару успіху є співмірним розміром витрат на правничу допомогу. В кожній конкретній справі суд оцінює розмір таких витрат у сукупності з іншими критеріями (зокрема, розумність, необхідність, чи були вони фактично понесені). Критерій розумності у спірному випадку стосується не суто розміру грошової суми від ціни позову, а оцінюється у співвідношенні із виконаною роботою, обставинами справи, тощо. Суд не вбачає розумної потреби у таких витратах для цієї справи, не вважає, що вони відповідають критерію необхідності.
Таким чином, суд вважає, що заява Фізичної особи - підприємця Здєльнік Любові Миколаївни про розподіл витрат на професійну (правничу) допомогу в частині стягнення 4 000 грн гонорару успіху не відповідає критерію розумності.
З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення заяви Фізичної особи - підприємця Здєльнік Любові Миколаївни про розподіл витрат на професійну (правничу) допомогу в частині стягнення 4 000 грн гонорару успіху.
Крім того, суд звертає увагу, що дана справа не є складною, її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження, позовні вимоги ґрунтуються на стандартних документах про перевезення, позовна заява є шаблонною, що використовується для масових звернень до суду, не містить складних розрахунків та фактично дана сума була безспірною.
Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведену у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у cправі № 908/2702/21, відповідно до яких під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п'ятій-сьомій статті 129 ГПК України і не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Отже з огляду на специфіку справи, результат її вирішення, обсяг, вид та зміст наданих послуг, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у справі № 904/2915/23 є завищеним, а, отже, не вбачається розумна необхідність понесення позивачем судових витрат у заявленому до відшкодування розмірі на суму 12 500 грн та 4 000 грн гонорару успіху, тому обґрунтованими визнаються судом витрати в розмірі 6 250 грн, які і покладаються на відповідача. Решту витрат на правничу допомогу у розмірі 6 250 грн та 4 000 грн гонорару успіху, суд розподіляє та покладає на позивача.
Керуючись статтями 11, 15, 73-79, 123, 126, 129, 234, 235, 244 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Заяву Фізичної особи-підприємця Здєльнік Любові Миколаївни про розподіл судових витрат задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібзавод № 3» (49073, м. Дніпро, вул. Прикордонна, буд. 44; ідентифікаційний код 34984708) на користь Фізичної особи-підприємця Здєльнік Любові Миколаївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) витрати на професійну правову допомогу в розмірі 6 250 грн.
В іншій частині відмовити.
Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Центрального апеляційного господарського суду в порядку ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя В.І. Ярошенко