Справа № 758/10954/20
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2023 року місто Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Кужелєвої Ю.В., представника позивача Шундик Т.С., відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 , про стягнення коштів
УСТАНОВИВ:
Київський міський центр зайнятості (надалі за текстом - позивач) у вересні 2020 року звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (надалі за текстом - відповідач) про стягнення коштів.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач в період з 15.08.2016 по 14.08.2017 був зареєстрований в Подільській районній філії Київського міського центру зайнятості (надалі за текстом - Подільська районна філія КМЦЗ) як безробітний та отримував допомогу по безробіттю. 23.04.2020 відповідач звернувся до Подільської районної філії КМЦЗ із заявою про надання статусу безробітного. Подільською районною філією КМЦЗ були прийняті рішення про поновлення відповідачу статусу безробітного з 23.04.2020 та відмовлено в допомозі по безробіттю з 23.04.2020 з урахування попередньої реєстрації та дворічного періоду. При опрацюванні даних з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування позивачу стало відомо, що відповідач з 30.06.2004 зареєстрований як фізична особа-підприємець, а інформація про припинення підприємницької діяльності відповідача як фізичної особи- підприємця відсутня. За результатами рішення комісії з розслідування страхових випадків складено акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення. Подільською районною філією КМЦЗ 23.06.2020 видано наказ щодо повернення відповідачем виплаченого матеріального забезпечення за період з 22.08.2016 по 26.03.2017 у сумі 41 303,51 грн, відповідно до ч. 3 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». З метою досудового врегулювання спору відповідачу було надіслано лист - повідомлення про необхідність повернення в добровільному порядку виплаченого матеріального забезпечення на випадок безробіття, але станом на дату подання позову відповідач кошти в добровільному порядку не повернув.
Враховуючи те, що відповідач умисно приховав дані щодо його реєстрації як фізичної особи-підприємця, безпідставно отримувала нараховану допомогу по безробіттю, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 41 303,51 грн та суму сплаченого судового збору.
Ухвалою суду від 02 листопада 2020 року відкрито спрощене провадження у справі та призначено судове засідання.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, зазначив, що не здійснює підприємницької діяльності з 2006 року, при звернення за отриманням допомоги по безробіттю у 2016 році він надавав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань для підтвердження того, що не він зареєстрований як підприємець, просив відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
15.08.2016 відповідач звернувся до Подільської районної філії КМЦЗ із заявами про надання статусу безробітного та про призначення (поновлення) виплати допомоги по безробіттю (а.с. 14-15).
Відповідно до довідки-розрахунку від 23.06.2020 № 83, відповідачу було нараховано та виплачено матеріальне забезпечення на випадок безробіття за період з 22.08.2016 по 26.03.2017 у загальному розмірі 41 303, 51 грн (а.с. 20).
23.04.2020 відповідач знову звернувся до Подільської районної філії КМЦЗ із заявами про надання статусу безробітного та про призначення (поновлення) виплати допомоги по безробіттю (а.с. 11-12).
Подільською районною філією КМЦЗ були прийняті рішення про поновлення відповідачу статусу безробітного з 23.04.2020 та відмовлено в допомозі по безробіттю з 23.04.2020 з урахуванням попередньої реєстрації та дворічного періоду, що підтверджується витягом від 23.06.2020 з наказів про прийняті рішення по особі (а.с. 13).
Подільською районною філією КМЦЗ направлено запит від 27.05.2020 № 285.5-1217/20 до Подільської РДА від 27.05.2020 № 285.5-1217/20 стосовно надання інформації про проведення про підтвердження державної реєстрації відповідача як фізичної особи-підприємця (а.с. 23).
Подільською РДА у відповіді від 09.06.2020 № 106-3987 повідомлено, що згідно документів реєстраційної справи відповідач зареєстрований 30.06.2004 як фізична особа-підприємець. Інформація про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності зазначеної фізичної особи- підприємця відсутня (а.с. 24).
Відповідно до акту розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення від 23.06.2020 № 1175, складеного позивачем, за результатами перевірки встановлено, що відповідач в період перебування на обліку в Подільській районній філії КМЦЗ, як безробітний з 23.04.2020 по 22.06.2020, є зареєстрованим як фізична особа-підприємець з 30.06.2004 (а.с. 16-17).
23.06.2020 Подільською районною філією КМЦЗ видано наказ № 38-AГ/285/20 відповідно до якого прийнято рішення щодо повернення відповідачем нарахованого та виплаченого матеріального забезпечення (а.с. 18-19).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону України «Про зайнятість населення» та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно до ст. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», страхування на випадок безробіття здійснюється за принципом, зокрема, обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, за цивільно-правовим договором, військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби), осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - підприємців, а також добровільності такого страхування громадянами України, які працюють за межами України, членами особистого селянського та фермерського господарства, якщо вони не є найманими працівниками.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про безробіття населення», безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування; безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення», до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти та поєднують навчання з роботою.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про зайнятість населення», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи відповідно до покладених на них завдань проводить розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері зайнятості населення та трудової міграції, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та Пенсійним фондом України. Таке розслідування здійснюється шляхом звіряння даних, зазначених у документах страхувальника, з базою даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та Пенсійного фонду України, а у разі потреби - шляхом проведення виїзних планових та позапланових перевірок страхувальників.
Згідно із статтею 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі, зокрема, призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості.
Частинами 2, 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» встановлено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Звертаючись до суду, позивач просив стягнути виплачену відповідачу допомогу по безробіттю, як безпідставно отриману.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України), особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
01 липня 2004 року набрав чинності Закон № 755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV, для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону, державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому, цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на те, що згідно даних з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та листа Подільської РДА, відповідач з 30.06.2004 зареєстрований як фізична особа-підприємець, а інформація про припинення підприємницької діяльності відповідача як фізичної особи- підприємця відсутня. При цьому, в судових засіданнях відповідач не заперечував факт реєстрації як фізичної особи- підприємця з 30.06.2004.
Разом з тим, в ході судового розгляду відповідач пояснив, що не здійснює підприємницької діяльності з 2006 року та відповідно не отримує доходу від такої діяльності, при звернення за отриманням допомоги по безробіттю у 2016 році він на вимогу Подільської районної філії КМЦЗ надавав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно якого, на час отримання витягу в реєстрі були відсутні відомості про його реєстрацію як підприємця. Також зазначив, що задовго до звернення у 2016 році за отриманням допомоги по безробіттю, подав до Подільської РДА відповідну заяву та необхідні документами для припинення реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.
Відповідно до статті 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, але за умови відсутності: а) рахункової помилки зі сторони платника; б) недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Згідно з частиною першою зазначеної статті, не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Позивачем не було надано доказів того, що відповідач самостійно подавав державному реєстратору реєстраційну картку для включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про його реєстрацію як фізичної особи - підприємця. Враховуючи те, що відповідно до п.п. 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закон № 2390-VI, свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після 03 березня 2012 року вважаються недійсними, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що реєстрація відповідача як підприємця не була припинена, а відтак, не доведено факт умисного надання недостовірних відомостей про обставини, що впливають на умови виплати допомоги по безробіттю.
Доказів розрахункової помилки з боку позивача при нарахуванні допомоги позивачем не надавалось. Більше того, у позовній заяві позивачем зазначено, що допомога відповідачу нарахована відповідно до законодавства з урахуванням наданої відповідачем при зверненні інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з принципом диспозитивності, встановленим ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Оцінюючи наведені докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем не доведено факту умисного надання недостовірної інформації, невиконання обов'язків та зловживання ними, а тому,у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Враховуючи те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, питання розподілу судових витрат судом не вирішувалось.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 259, 265, 270, 352, 354 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 , про стягнення коштів - залишити без задоволення;
Повне найменування сторін:
Позивач - Київський міський центр зайнятості (адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 47-Б, код ЄДРПОУ 03491091);
Відповідач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення;
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Володимир ГРЕБЕНЮК