08 листопада 2007 р.
№ 4/2020-13/292
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
Першикова Є.В.,
суддів:
Данилової Т.Б.,
Ходаківської І.П.,
розглянувши
касаційну скаргу
Волинської обласної державної адміністрації (далі Адміністрація)
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду
від
16.01.06
у справі
№ 4/2020-13/292
господарського суду
Львівської області
за позовом
Адміністрації
до
Львівської державної залізниці (далі Залізниця)
про
визнання недійсним договору
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:
Ралець О.В. (за дов. № 4937/34/2-07 від 01.11.07);
- відповідача:
не з'явились.
Ухвалою від 24.09.07 Вищого господарського суду України касаційна скарга Адміністрації № 651/13/2-06 від 13.02.06 була прийнята до провадження та призначена до розгляду у судовому засіданні на 08.11.07.
Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів які б свідчили про її неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. На день розгляду справи у судовому засіданні 08.11.07 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.
У судове засідання 08.11.07 представники Залізниці не з'явились.
Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а від Товариства повідомлень щодо неможливості участі у судовому засіданні 08.11.07 до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядається за наявними матеріалами справи за участі представника Адміністрації.
Про вказані обставини представника Адміністрації було повідомлено на початку судового засідання 08.11.07. Відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою представника Адміністрації, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 08.11.07 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 13.10.05 господарського суду Львівської області (суддя Станько Л.Л.) у задоволенні позовних вимог Адміністрації відмовлено.
Постановою від 16.01.06 Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий -Мельник Г.І., судді -Новосад Д.Ф., Михалюк О.В.) рішення від 13.10.05 господарського суду Львівської області залишено без змін, а апеляційна скарга Адміністрації -без задоволення.
Вказані судові рішення мотивовані тим, що спірний договір було укладено сторонами на добровільних засадах, а його умови не суперечать чинному законодавству.
Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій Адміністрація звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 13.10.05 господарського суду Львівської області та постанову від 16.01.06 Львівського апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст.ст. 203, 215, 229, 648 Цивільного кодексу України, ст. 9 Закону України "Про залізничний транспорт", п.п. "б" п. 4 ч. 1 ст. 89, ст.ст. 102, 203 Бюджетного кодексу України.
На день розгляду справи у судовому засіданні 08.11.07 письмовий відзив на касаційну скаргу від Залізниці не надійшов.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника сторони, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи 24.03.05 між Адміністрацією та Залізницею було укладено договір № Л/0523з/НЮ "Про взаємодію та розрахунки (компенсації) за надані послуги по перевезенню пільгових категорій громадян на території Волинської області" (далі Договір).
На підставі наданих сторонами доказів по справі судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 16.05.05 Адміністрацією на адресу Залізниці надіслано лист № 1269/21/2-05 з пропозицією розірвати Договір, проте листом від 26.05.05 № воН-10/1701 Залізниця відмовила Адміністрації в розірванні цього Договору.
У зв'язку з наведеним, Адміністрація звернулась до суду з позовом про визнання Договору недійсним, посилаючись на те, що сторони не мали права його укладати з огляду на те, що відносини між Адміністрацією та Залізницею з виплати компенсацій за пільговий проїзд окремих категорій громадян мають бюджетний, а не цивільний характер, а отже не можуть регулюватись угодою сторін в іншому порядку, ніж встановлений законодавством України.
Вирішуючи спір попередні судові інстанції встановили, що рішенням від 30.12.04 № 26/3 Ковельської міської ради, яка визначена головним розпорядником коштів субвенцій на пільгові перевезення у Волинській області, для компенсації залізниці проїзду пільгових категорій громадян у Волинській області на 2005 рік виділено 488 тис. грн., що судовими інстанціями визначено як замовленням. З урахуванням наведеного місцевий та апеляційний суд прийшли до висновку про те, що саме з метою належного виконання замовлення згідно рішення від 30.12.04 № 26/3 між перевізником (Залізницею) та платником (Алміністрацією) було укладено спірний Договір. При цьому, встановлено, що пропозицій щодо змін умов цього Договору в порядку ст. 188 Господарського кодексу України від Адміністрації, як сторони договору, не надходило.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ч. 5 ст. 9 Закону України “Про залізничний транспорт» для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг. За змістом ч. 2 ст. 9 вказаного Закону тарифи на перевезення пасажирів і багажу у приміському сполученні встановлюються відповідними залізницями за погодженням з місцевими органами виконавчої влади. При рівні тарифів, що не забезпечують рентабельності цих перевезень, збитки залізниць компенсуються із місцевих бюджетів. Водночас, ст. 7 цього Закону встановлено, що відносини залізниць з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування базуються на податковій і договірній основах відповідно до чинного законодавства України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо поліпшення транспортного обслуговування населення та виготовлення транспортних засобів для перевезення пасажирів" від 22.04.97 № 379 облдержадміністрації зобов'язано забезпечити щорічне укладення із автопідприємствами та залізницями договорів про виконання замовлень місцевих органів влади на перевезення пасажирів у міському та приміському сполученні та створення необхідних умов для забезпечення рентабельної роботи транспортних підприємств, у тому числі, шляхом покриття збитків від перевезень пасажирів у зв'язку з регулюванням тарифів.
Компенсація за пільговий проїзд окремих категорій громадян передбачена розділом V Закону України “Про державний бюджет України на 2005 рік» шляхом надання субвенцій з державного бюджету України місцевим бюджетам.
Законами України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від наслідків від Чорнобильської катастрофи», “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», “Про міліцію», “Про державну податкову службу», “Про прокуратуру», “Про Збройні сили України», “Про прикордонні війська України», “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», “Про Службу безпеки України», “Про ветеринарну медицину», “Про статус суддів» передбачені категорії громадян, які користуються правом на пільговий проїзд залізничним транспортом.
Оформлення, облік та звітність, що супроводжують процес здійснення пасажирських перевезень, в тому числі пільгових на залізниці, врегульовано Порядком оформлення розрахункових і звітних документів при здійсненні продажу проїзних і перевізних документів на залізничному транспорті, затвердженим спільним наказом Міністерства транспорту України та Державної податкової адміністрації України від 24.10.01 № 712/431.
Фінансування видатків на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорії громадян передбачено Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.02 № 256.
Відповідно до п. 4 ст. 22 Бюджетного кодексу України, головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень. Додатком № 7 до Закону України “Про державний бюджет України на 2005 рік» обласному бюджету Волинської області встановлене бюджетне призначення, для надання пільг, в тому числі, на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, у сумі 18 752,7 тис. грн.
Відповідно до п.п. "б" п. 4 ч. 1 ст. 89 Бюджетного кодексу України до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського, Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на державні програми соціального захисту, зокрема, пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що згідно ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною /сторонами/ вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Також, вказаною статтею встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом.
Статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема, передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг дієздатності. Поняття цивільної дієздатності юридичної особи надається у положеннях ст. 92 Цивільного кодексу України. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків, здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, та не перевищувати своїх повноважень.
Пленум Верховного Суду України в п.п. 2, 12 Постанови від 28.04.78 № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.
Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
При цьому, колегією суддів Вищого господарського суду України враховується, що попередніми судовими інстанціями встановлена відповідність спірного Договору загальним умовам дійсності правочину.
Щодо доводів, викладених Адміністрацією у касаційній скарзі, то колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що вони не можуть бути взяті до уваги, оскільки не стосуються предмету спору у даній справі, яким є визнання Договору недійсним, а не питання зміни його умов чи прийняття Договору у новій редакції, які можуть бути предметом розгляду іншого судового провадження. Щодо посилань скаржника на неможливість виконання ним спірного Договору, то колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що відповідно до п.п. б) п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.78 № 3 невиконання або неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною. У цьому разі сторона вправі вимагати розірвання договору або застосування інших встановлених наслідків, а не визнання угоди недійсною.
За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що твердження, викладені Адміністрацією в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судовою інстанцією не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання які, стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі в силу ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Касаційну скаргу Волинської обласної державної адміністрації № 651/13/2-06 від 13.02.06 залишити без задоволення.
Постанову від 16.01.06 Львівського апеляційного господарського суду у справі № 4/2020-13/292 господарського суду Львівської області залишити без змін.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Т.Данилова
І.Ходаківська