РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа №338/1226/23
07 вересня 2023 року селище Богородчани
Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Куценка О.О., секретаря судового засідання Двібородчин І.В розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Богородчани цивільну справу за позовною заявою представника Столітнього М.М. який діє в інтересах позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Україна" (далі ТОВ "ФК "Фінтраст Україна") до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
08 серпня 2023 року Столітній М.М. який діє в інтересах позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Україна" з повернення боргів» через систему Електронний суд звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Після виконання вимог п.2 ч.1 ст.187 ЦПК України, ухвалою від 09 серпня 2023 року було відкрито провадження по справі та постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 грудня 2021 року між ТОВ "Авентус Україна" та відповідачем було укладено кредитний договір № 5216135.
Відповідно до договору ТОВ "Авентус Україна" зобов'язалося надати та надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 25 000 грн. зі строком користування протягом 30 днів (з можливістю продовження вказаного строку), а відповідач зобов'язався вчасно повернути кредит в строк до 13 січня 2022 року, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі: стандартна процентна ставка 1,90 % на день від суми залишку заборгованості за кредитом та застосовується у межах строку кредиту.
13 січня 2022 року відповідач свої зобов'язання перед Кредитором, щодо повернення суми кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії Кредитного договору, а тому відповідно до п.4.3 Кредитного договору, його було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 днів.
Наслідками порушення договору в частині своєчасного виконання зобов'язань позичальником є обов'язок останнього сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, що розраховується в залежності від кількості днів прострочення виконання зобов'язання), а також на вимогу останнього достроково повернути кредит.
18 квітня 2023 між ТОВ "Авентус Україна" та ТОВ "ФК "Фінтраст Україна" було укладено договір факторингу N 18.04/23-Ф, за яким первісний кредитор відступив позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов'язаннями, що виникли з кредитного договору № 5216135 від 14 грудня 2021 року.
Позичальник свої зобов'язання жодному з кредиторів належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 03 серпня 2023 року виникла заборгованість в загальному розмірі 59200 грн., в тому числі:
- заборгованість за кредитом - 25 000 грн.;
- заборгованість за процентами за користування кредитом - 34 200 грн.
Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача у повному обсязі.
Крім цього, оскільки відповідачем порушено грошове зобов'язання, а тому ТОВ "ФК "Фінтраст Україна" на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України просило стягнути з нього на свою користь 3 % річних за період прострочення виконання зобов'язання (з 14 квітня 2022 року по 03 серпня 2023 року) у розмірі 2316,10 грн., а також інфляційні втрати (за квітень 2022 року червень 2023 року (включно)) у розмірі - 12432 грн.
Враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов'язання з повернення коштів не виконав позивач просив стягнути заборгованість та понесені судові витрати.
Представником позивача до суду 07 вересня 2023 року через систему Електронний суд надано клопотання про слухання справи за відсутності представника позивача на підставі наявних в справі доказів.
Учасники про час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином. Відповідач відзив на позов не надав. Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши наступні факти і відповідні їм правовідносини, приходить до наступних висновків.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом встановлено, що 14 грудня 2021 року між ТОВ "Авентус Україна" та відповідачем було укладено кредитний договір № 5216135 (а.с.74-81).
Відповідно до договору ТОВ "Авентус Україна" зобов'язалося надати та надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 25 000 грн. зі строком користування протягом 30 днів (з можливістю продовження вказаного строку), а відповідач зобов'язався вчасно повернути кредит в строк до 13 січня 2022 року, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі: стандартна процентна ставка 1,90 % на день від суми залишку заборгованості за кредитом та застосовується у межах строку кредиту.
Позивач стверджує, що 14 грудня 2023 року ТОВ "Авентус Україна" перерахувало кредитні кошти у розмірі 25 000 грн. на рахунок позичальника.
13 січня 2022 року відповідач свої зобов'язання перед Кредитором, щодо повернення суми кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії Кредитного договору, а тому відповідно до п.4.3 Кредитного договору, його було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 днів.
З доводів позову позичальник свої зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 03 серпня 2023 року виникла заборгованість в загальному розмірі 59200 грн., в тому числі:
- заборгованість за кредитом - 25 000 грн.;
- заборгованість за процентами за користування кредитом - 34 200 грн.
Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача у повному обсязі.
Крім цього, оскільки відповідачем порушено грошове зобов'язання, а тому ТОВ "ФК "Фінтраст Україна" на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України просило стягнути з нього на свою користь 3 % річних за період прострочення виконання зобов'язання (з 14 квітня 2022 року по 03 серпня 2023 року) у розмірі 2316,10 грн., а також інфляційні втрати (за квітень 2022 року червень 2023 року (включно)) у розмірі - 12432 грн., а всього на загальну суму 73 948, 10 грн.
Укладаючи вищевказаний Кредитний договір відповідач та ТОВ "Авентус Україна", вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію". Відповідач підписав Кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором
18 квітня 2023 між ТОВ "Авентус Україна" та ТОВ "ФК "Фінтраст Україна" було укладено договір факторингу N 18.04/23-Ф, за яким первісний кредитор відступив позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов'язаннями, що виникли з кредитного договору № 5216135 від 14 грудня 2021 року (а.с. 25-29).
Відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору факторингу N 18.04/23-Ф від 18 квітня 2023 року ТОВ "ФК "Фінтраст Україна" набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 59 200 грн., з яких: 25 000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 34 200 грн. сума заборгованості за відсотками (а.с.49).
Відповідно до акту прийому-передачі інформації, згідно Реєстру боржників в електронному вигляді за Договором факторингу N 18.04/23-Ф, від 18 квітня 2023 року , ТОВ "ФК "Фінтраст Україна" набуло права грошової вимоги (а.с.30).
Згідно розрахунку заборгованості її обчислено за період з 14 грудня 2021 року по 17 квітня 2023 року (а.с.50-74).
Згідно ч. 1ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ч. 1ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином.
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ч. 1ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Частиною 1статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу ч. 1ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Згідно ч. 1ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Статтями 7 та 8 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, що продавець (виконавець, постачальник) товарів, робіт, послуг в електронній комерції під час своєї діяльності та у разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов'язаний забезпечити прямий, простий, стабільний доступ інших учасників відносин у сфері електронної комерції до інформації про себе, визначену законодавством, а покупець, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов'язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.
Згідно ст. 10 Закону України "Про електронну комерцію" електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).
Статтею 11 Закону України "Про електронну комерцію" визначений Порядок укладення електронного договору.
Зокрема, відповідно до ч. 3 цієї статті електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 4ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно - телекомунікаційних системах.
Частиною 6 цієї статті передбачено шляхи надання відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
У статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" закріплено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 12 даного Закону регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч. 1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Статтею 1 Закону України "Про електронний цифровий підпис" передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом крипографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис", електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі (ст. 4 Закону).
Статтею 6 даного Закону передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов'язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчуваного органу, засвідчуваного центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.
Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Пунктом 1.6 кредитного договору передбачено, що кредитні кошти надаються позичальнику, у безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.
Відповідно до пункту 1.3. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року N 22, встановлено, що вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов'язкові для виконання ними.
Відповідно до пункту 1.13 вказаної Інструкції, під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді. Ця Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; інкасового доручення (розпорядження).
Згідно із пунктом 2.14 Інструкції банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов'язково заповнює реквізити "Дата надходження" і "Дата виконання", а банк стягувача - "Дата надходження в банк стягувача" (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп "Вечірня".
Таким чином, належним та достовірним доказом проведення безготівкового розрахунку є відповідний платіжний документ, передбачений положеннями Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року N 22, заповнений відповідно до вимог цього нормативного документу.
З долучених до матеріалів справи доказів в обгрунтування позову, відсутнє ї відповідне платіжне доручення чи його належним чином завірена копія на підтвердження тих обставин, що ТОВ "Авентус Україна, перерахувало відповідачу на платіжну картку кредитні кошти згідно договору № 5216135 від 14 грудня 2021 року, що відповідало положенням п. 2.1 кредитного договору.
Надана позивачем копія довідки від 04 травня 2023 року ТОВ «Контрактовий Дім» про успішність наступної операції, згідно договору з ТОВ «Авентус Україна» №087/20-П від 08 липня 2020 року де є запис щодо проведеної трансакції №1034652367 від 14 грудня 2021 року на суму 25 000 грн., номер замовлення 25718155 на картку НОМЕР_1 (а.с. 10-11) не є належним, достатнім та достовірним доказом на підтвердження вказаних обставин, а саме що ТОВ "Авентус Україна, перерахувало відповідачу на платіжну картку кредитні кошти згідно договору № 5216135 від 14 грудня 2021 року.
Відтак, посилання позивача на надання відповідачу кредитних коштів є безпідставними та не підтверджено належними доказами.
Таким чином, оскільки позивачем не підтверджено належними доказами факту надання ТОВ "Авентус Україна кредитних коштів відповідачу за договором від 14 грудня 2021 року у розмірі 25 000,00 грн., вимоги позивача є не доведеними.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Судова практика у кредитних правовідносинах, стягненні заборгованості за договорами займу наразі дотримується позиції необхідність наявності доказів щодо передачі кредитором грошових коштів боржнику. Обов'язковою умовою для прийняття позитивного для кредитора рішення є надання останнім документу, який підтверджує вказаний факт.
Позиція ВС/КЦС у справі N 278/2177/15-ц від 17 грудня 2021 року викладена: "Заборгованість за кредитом та її розмір має доводитись первинними касовими документами, наприклад виписками за картковими рахунками за кредитним, договором".
В даній справі позивач на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду докази на укладення договору, тощо. Разом з цим, позивач при подачі позову не зазначив, щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, які підтверджують факт надання відповідачу кредитних коштів у сумі 25 000 грн..
Згідно з положеннями ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Позиція Верховного Суду викладена в Постанові від 29 січня 2020 року по справі N 755/18920/18: "Наданий банком розрахунок заборгованості, як доказ існування між сторонами кредитних правовідносин, наявності заборгованості та її розмір, сам по собі не є належним та допустимим доказом укладення кредитного договору та наявності заборгованості за ним договором, оскільки будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача, позивачем не надано".
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними доказами факт отримання відповідачем кредитних коштів у відповідному розмірі.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 10-13,76,77-80,81, 82, 89,141, 263-265 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
В задоволенні позову представника Столітнього М.М. який діє в інтересах позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Україна" (далі ТОВ "ФК "Фінтраст Україна") до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити у повному обсязі.
Повний текст судового рішення складено 12 вересня 2023 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя :