13 листопада 2007 р.
№ 6/348-н
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. -головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Хмельницький,
на рішення господарського суду Хмельницької області від 10.05.2007
та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 24.07.2007
зі справи № 6/348-н
за позовом відкритого акціонерного товариства по газифікації та газопостачанню “Хмельницькгаз», м. Хмельницький,
до Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України
про визнання рішення частково недійсним,
та за зустрічним позовом Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі -Відділення)
до відкритого акціонерного товариства по газифікації та газопостачанню “Хмельницькгаз» (далі -Товариство)
про стягнення 3 000 грн.,
за участю представників сторін:
позивача - Доценка О.І.,
відповідача -Грязнова Ю.О., Степанової Т.Ю.,
Товариство звернулося до господарського суду Хмельницької області з позовом про визнання недійсними пунктів 2 і 3 рішення адміністративної колегії Відділення від 28.07.2006 № 35-рш “Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» (далі -Рішення Відділення).
Відділення подало до господарського суду Хмельницької області зустрічний позов про стягнення з Товариства штрафу в сумі 3 000 грн.
Рішенням названого суду від 10.05.2007 (суддя Танасюк О.Є.), залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 24.07.2007 (колегія суддів у складі: Іоннікова І.А. -головуючий суддя, судді Веденяпін О.А., Черпак Ю.К.), позов Товариства задоволено, а в задоволенні зустрічного позову Відділення відмовлено. Прийняті судові рішення мотивовано недоведеністю Відділенням обставин, які мають значення для справи, та невідповідністю висновків, викладених у Рішенні Відділення, фактичним обставинам справи.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відділення просить судові рішення зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права та прийняте нове рішення про визнання правомірним Рішення Відділення та про задоволення зустрічного позову.
Товариство подало заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначило про безпідставність її доводів та просило судові рішення зі справи залишити без змін, а скаргу -без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку щодо необхідності часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що Рішенням Відділення:
- визнано (пункт 1), що за результатами діяльності в 2004 та 2005 роках Товариство займає монопольне (домінуюче) становище на товарному ринку з монтажу побутових лічильників природного газу в межах Хмельницької області (крім міста Шепетівка та Шепетівського району);
- дії Товариства з неправомірного нав'язування споживачам при отриманні ними послуги з монтажу нових побутових лічильників природного газу непотрібної їм додаткової послуги з проведення вхідного контролю цих лічильників із стягненням відповідної оплати визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 та пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України від 11.01.2001 № 2210-ІІІ “Про захист економічної конкуренції» (далі -Закон № 2210) у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку монтажу побутових лічильників природного газу шляхом вчинення дій, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку та встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 2);
- за порушення, зазначене у пункті 2, на Товариство накладено штраф в сумі 3 000 грн. (пункт 3).
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності притягнення Товариства до відповідальності за зловживання монопольним становищем.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України № 2210 підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:
- неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;
- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;
- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;
- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Згідно з частиною другою цієї статті Закону порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Товариство пункт 1 резолютивної частини Рішення Відділення щодо зайняття ним монопольного (домінуючого) становища не оспорювало.
Звернувшись до господарського суду з даним позовом, Товариство вимагало визнання недійсними зазначених пунктів 2 і 3 Рішення Відділення на підставі абзацу п'ятого частини першої статті 59 Закону № 2210 внаслідок неправильного застосування Відділенням норм матеріального права. При цьому свої вимоги Товариство мотивувало тим, що на порушення приписів частини третьої статті 46 Закону № 2210 Відділення безпідставно не закрило провадження у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції після того, як Товариством на виконання рекомендацій Відділення було “відмінено отримання плати споживачів за надання послуг по вхідному контролю побутових лічильників газу» (т. 1, а.с. 3).
Водночас попередніми судовими інстанціями позов Товариства задоволено з підстав недоведеності Відділенням обставин, які мають значення для справи, та через невідповідність висновків, викладених у Рішенні Відділення, обставинам справи, тоді як ці підстави зазначено лише в доповненнях до позовної заяви Товариства від 25.10.2006 № 2292, які не містять підпису ні представника позивача Доценка О.І. (як це передбачалося згідно з наведеним наприкінці доповнень прізвищем), ані будь-якої іншої особи (т. 1, а.с. 61-63).
Між тим, змінюючи підстави даного позову, Товариство мало дотримуватися приписів статей 54 -57 ГПК України, а суду належало дослідити дотримання позивачем цих процесуальних норм та належним чином реагувати на їх порушення (зокрема, й щодо непідписання уповноваженою особою доповнень до позовної заяви зі зміною підстав позову). Проте цього попередніми судовими інстанціями здійснено не було.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Разом з тим, попередні судові інстанції не лише визнали Рішення Відділення недійсним з підстав, які перебувають поза межами позовних вимог (позовна заява таких підстав не містить, а доповнення до позовної заяви від 25.10.2006 № 2292 не підписано уповноваженою особою), але й:
- не встановили фактичні обставини, пов'язані з позицією Товариства під час розгляду Відділенням справи про порушення ним законодавства про захист економічної конкуренції (зміст його доводів та заперечень);
- не усунули наявні суперечності між доводами позовної заяви (Товариство, посилаючись на виконання рекомендацій Відділення та скасування для споживачів плати за послугу з вхідного контролю, просило задовольнити його вимоги через відсутність у Рішенні Відділення посилання на настання від цього порушення наслідків, передбачених частиною третьою статті 46 Закону № 2210) та подальшими поясненнями Товариства (щодо відсутності з його боку порушення законодавства про захист економічної конкуренції);
- не дослідили доказів на спростування висновків Відділення щодо обов'язковості (“нав'язування», “категоричності», “за виключенням випадків категоричної відмови») надання Товариством платної послуги з вхідного контролю нових побутових лічильників природного газу та не з'ясували фактичних обставин, пов'язаних з дійсною необхідністю одержання цієї платної послуги побутовими споживачами, які придбали нові лічильники, відповідність яких встановленим нормам гарантовано виробником;
- не дали оцінки доводам Відділення: щодо відмови громадянки Столяр В.Т. від послуг Товариства внаслідок неправомірної вимоги здійснення вхідного контролю за окрему плату; щодо впливу самого факту існування зазначеної платної послуги на діяльність суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи Теслюка І.О., який здійснює надання послуг з встановлення газового обладнання (зокрема, не з'ясовано, яким чином це може впливати на надання Теслюком І.О. послуг з встановлення лічильників газу побутовим споживачам).
Отже, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування прийнятих ними судових рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 1117, 1119 -11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 10.05.2007 та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 24.07.2007 зі справи № 6/348-н скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І.Бенедисюк
Суддя Б.Львов