КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа №761/42880/21 Головуючий у І інстанції - Сіромашенко Н.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/10049/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Гуля В.В.,
суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.
за участю секретаря судового засідання Линок В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 червня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання дій щодо відмови у приватизації квартири незаконними та зобов'язання провести приватизацію, -
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Шевченківського районного суду м. Києва з указаним позовом, в якому просили визнати дії відділу приватизації державного житлового фонду Управління житлово-комунального господарства Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації щодо відмови у приватизації квартири АДРЕСА_1 та зобов'язати відділ приватизації державного житлового фонду Управління житлово-комунального господарства Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації провести приватизацію квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та видати відповідне свідоцтво про право власності на дане житло.
В обґрунтування позову зазначали, що їх батько ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з Управлінням будівництва урядових будинків Управлінням справами Ради Міністрів УРСР з 25 червня 1958 року по 01 жовтня 1982 року.
У червні 1979 року ОСОБА_3 було видано ордер на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на сім'ю із 4 чоловік: він, дружина ОСОБА_4 , син ОСОБА_1 , донька ОСОБА_5
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , який був власником особового рахунку на вищевказану квартиру, помер.
Після смерті батька ОСОБА_1 на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року став власником особового рахунку на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
На час звернення до суду з позовом в квартирі АДРЕСА_1 мешкають та зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які зареєстровані в ній з 08 червня 1979 року.
09 вересня 2021 року позивачами до відділу приватизації державного житлового фонду Управління житлово-комунального господарства Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації було подано заяву про проведення приватизації квартири АДРЕСА_1 та видачі свідоцтва про право власності на житло.
Проте, відділом приватизації державного житлового фонду Управління житлово-комунального господарства Шевченківської районної місті Києві державної адміністрації листом від 24 вересня 2021 року за №573 позивачам було відмовлено у проведенні приватизації та видачі свідоцтва про право власності на житло у зв'язку з відсутністю ордера на жиле приміщення.
Зауважували, що на час видання ОСОБА_3 ордеру на квартиру АДРЕСА_1 діяли Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській УРСР, затверджених постановою ради міністрів України РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року №470, які передбачали здачу ордера при вселенні наймача з сім'єю.
Вказували, що згідно відповідей, наданих позивачу ОСОБА_1 . Комунальним концерном «Центр Комунального сервісу», Державним управлінням справами та секретаріатом Кабінету Міністрів України, ордер до їх архіву на зберігання не передавався, а отже можна вважати що він є втраченим.
Уважали, що рішення відповідача про відмову у проведенні приватизації та видачі свідоцтва про право власності на житло у зв'язку з відсутністю ордеру на житло, є безпідставним та таким, що порушує конституційне право позивачів на приватизацію свого житла.
На підставі викладеного позовні вимоги просили задовольнити у повному обсязі.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 червня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаним рішенням позивачі звернулися до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Уважають, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи.
У мотивування вимог зазначають, що позивачі є законними квартиронаймачами спірного житлового приміщення, які у відповідності до вимог чинного законодавства звернулися до відповідача із заявою про приватизацію квартири.
Вказують, що обставина втрати ордеру на житло була встановлена рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 травня 2021 року у справі №761/2988/20, а отже дії відповідача про відмову у проведенні приватизації та видачі свідоцтва про право власності на житло у зв'язку з відсутністю ордеру на житло є безпідставними та таким, що порушують конституційне право позивачів на приватизацію свого житла.
Посилаючись на постанову Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №296/4642/19 зауважують, що відсутність ордеру на вселення в житло не є підставою для відмови у проведенні приватизації житла, і навпаки тривале проживання в даному житлі є достатньою підставою для того, щоб вважати його належним собі.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги частково, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що як встановлено рішенням суду від 18 травня 2021 року, з відповідей, наданих позивачу Комунальним концерном «Центр Комунального сервісу», Державним управлінням справами та секретаріатом Кабінету Міністрів України, ордер до їх архіву на зберігання не передавався, а отже можна вважати що він є втраченим.
Проте, колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року у справі №761/2988/20, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», ОСОБА_5 про зміну договору найму житлового приміщення задоволено та зобов'язано Шевченківську районну в місті Києві державну адміністрацію змінити договір найму квартири за адресою: АДРЕСА_1 з відкриттям особового рахунку на наймача ОСОБА_1 , у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 без ордеру на вказане житлове приміщення.
Зазначеним рішенням встановлено, що ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з Управлінням будівництва урядових будинків Управлінням справами Ради Міністрів УРСР з 25 червня 1958 року по 01 жовтня 1982 року.
У червні 1979 року ОСОБА_3 та членам його сім'ї, а саме: дружині - ОСОБА_6 , сину ОСОБА_1 , доньці ОСОБА_5 була виділена в постійне користування ізольована квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
З довідки Ф-4 про склад сім'ї наймача ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення, виданої керівником підприємства по обслуговуванню житла Нач .ШКУ, вбачається, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 мешкають і мають право на житло: ОСОБА_3 з 08 червня 1979 року, дружина ОСОБА_8 (дружина) прописана з 08 червня 1979 року, ОСОБА_1 (син) прописаний з 08 червня 1979 року, ОСОБА_5 (донька) прописана з 08 червня 1979 року, ОСОБА_9 (онука) прописана з 04 серпня 1995 року.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис №3003.
27 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відділу обліку та розподілу житлової площі Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації з проханням змінити договір найму житлового приміщення - вказаної вище квартири, з померлого наймача ОСОБА_3 на його сина ОСОБА_1 , однак, отримав лист-відмову №109.109/ОПП/С-1953 від 12 вересня 2019 року, у зв'язку з відсутністю ордера.
Судом першої інстанції встановлено і це підтверджено свідоцтвом про народження, що позивачі є дітьми ОСОБА_3 .
Також встановлено, що позивачі в цій справі постійно, протягом сорока років, проживаю в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , і мають аналогічні права і обов'язки по відношенню до квартири, як і наймач - ОСОБА_3 .
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, вищезазначені обставини повторному доведенню не підлягають.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до витягу з розпорядження Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 05 серпня 2021 року №445 на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року змінено договір найму на квартиру АДРЕСА_1 , з померлого ОСОБА_3 на ОСОБА_1
09 вересня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до відділу приватизації державного житлового фонду Управління житло-комунального господарства Шевченківської районної в міст Києві державної адміністрації із заявою про проведення приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1 та видачу свідоцтва про право власності на вказану квартиру.
Листом від 24 вересня 2021 року №573 Відділ приватизації державного житлового фонду Управління житло-комунального господарства Шевченківської районної в міст Києві державної адміністрації відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на житло, оскільки серед поданих документів відсутній ордер на житлове приміщення.
Як установлено в рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року у справі №761/2988/20, з відповідей, наданих позивачу Комунальним концерном «Центр Комунального сервісу», Державним управлінням справами та секретаріатом Кабінету Міністрів України, ордер до їх архіву на зберігання не передавався, а отже можна вважати що він є втраченим.
Таким чином, спір у даній справі виник у зв'язку з відмовою органу приватизації позивачам у приватизації спірної квартири.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.
У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За правилами статті 345 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.
Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.
У частині третій статті 9 ЖК Української РСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Відповідно до частини четвертої статті 5 зазначеного Закону право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.
Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.
Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (частина п'ята статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Згідно частини одинадцятої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.
У частині десятій статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним.
До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», частина друга статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Згідно пункту 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення № 396 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)), громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.
Пунктом 18 Положення №396 затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18).
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.
Принцип пропорційності у розумінні Європейській суд з прав людини полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.
Матеріалами справи встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить до державного житлового фонду.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року у справі №761/2988/20 встановлено, що згідно відповідей, наданих позивачу Комунальним концерном «Центр Комунального сервісу», Державним управлінням справами та секретаріатом Кабінету Міністрів України, ордер до їх архіву на зберігання не передавався, а отже можна вважати що він є втраченим.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 мешкають і мають право на житло: ОСОБА_3 з 08 червня 1979 року, дружина ОСОБА_8 (дружина) прописана з 08 червня 1979 року, ОСОБА_1 (син) прописаний з 08 червня 1979 року, ОСОБА_5 (донька) прописана з 08 червня 1979 року, ОСОБА_9 (онука) прописана з 04 серпня 1995 року.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після смерті батька ОСОБА_1 на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року став власником особового рахунку на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
На час звернення до суду з позовом у квартирі АДРЕСА_1 мешкають та зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які зареєстровані в ній з 08 червня 1979 року.
Законність проживання позивачів у спірній квартирі відповідачем не оспорена, вимоги про усунення перешкод у користуванні зазначеним житлом відповідач протягом усього часу проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не заявляв.
Відомості про те, що позивачі мають інше житло у матеріалах справи відсутні, що свідчить про те, що вони мають достатні та триваючі зв'язки з конкретним місцем проживання, а зазначене житлове приміщення є в цілому їх «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.
Згідно положень частини 10 статті 8 у прив'язці до пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, а тому посилання відповідача на те, що позивач не має права на приватизацію згідно з положенням статті 58 Житлового Кодексу України, оскільки не надав ордеру, є безпідставним.
Таким чином, дії Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації порушують конституційні права ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на приватизацію житла у встановленому законом порядку.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Вирішуючи спір у справі, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.
Разом з тим, суд першої інстанції вказані вимоги не виконав, не встановив всі обставини справи, які є обов'язковими для ухвалення правильного по суті спору судового рішення.
Висновки суду щодо обґрунтованості відмови ОСОБА_1 у приватизації зумовлені лише відсутністю у останнього ордеру на зазначену квартиру.
При цьому, місцевий суд не надав жодної оцінки тому, що позивачі вселився до квартири АДРЕСА_1 , на законній підставі, зареєстровані і постійно проживають в ній з 1979 року, законність їх проживання відповідачем не оспорена, вимоги про усунення перешкод у користуванні спірним житлом відповідач протягом усього часу проживання позивачів не заявляв.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Компетенція і порядок утворення органів приватизації передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Вказаними законодавчими актами визначена відповідна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами.
За змістом наведених вище нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, особа, яка бажає скористатись таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.
Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду хоча й вирішуюються судом, однак належним способом захисту у разі порушення такого права є не визнання права власності на квартиру, а визнання безпідставною відмови органу приватизації передати у приватну власність квартиру з державного житлового фонду з покладенням обов'язку на останнього оформити приватизацію житлового приміщення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 березня 2020 року у справі №483/731/19.
За правилами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для задоволення апеляційної скарги частково, скасування рішення суду згідно з вимогами частини першої статті 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про задоволення позову частково.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною шостою вказаної статті встановлено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_2 не сплачувався.
Таким чином, з Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги всього у розмірі 4 540 грн.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 червня 2022 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання дій щодо відмови у приватизації квартири незаконними та зобов'язання провести приватизацію - задовольнити частково.
Визнати безпідставною відмову Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації у приватизації квартири АДРЕСА_1 від 24 вересня 2021 року №573.
Зобов'язати відділ приватизації державного житлового фонду Управління житлово-комунального господарства Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації розглянути заяву ОСОБА_1 про проведення приватизації квартири АДРЕСА_1 відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 09 вересня 2021 року.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації на користь держависудовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги всього у розмірі 4 540 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Головуючий В.В. Гуль
Судді Ю.О. Матвієнко
Я.С. Мельник