ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 160/4033/20
адміністративне провадження № К/9901/6333/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року (головуючий суддя Конєва С.О.) та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року (головуючий суддя Дурасова Ю.В., судді: Божко Л.А., Лукманова О.М.) у справі № 160/4033/20 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації банку в АТ «Дельта Банк» про визнання незаконними дій, визнання права на отримання гарантованої суми відшкодування, стягнення коштів,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
13 квітня 2020 року ОСОБА_1 (далі також позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також відповідач або Фонд гарантування вкладів), третя особа: Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації банку в АТ «Дельта Банк» та, з урахуванням уточненої позовної заяви, поданої на виконання ухвали суду про усунення недоліків позовної заяви від 21 квітня 2020 року, просить:
визнати незаконними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиплати (затримки/перешкоджанні у виплаті) гарантованої суми вкладу та такими, що порушують норми статті 24 (дискримінація) Конституції України;
визнати право позивача на отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (гарантовану суму відшкодування) згідно договору банківського вкладу (депозиту) №005-03616-250215 «Зростаючий» у Євро, №012-03727-260215 «Зростаючий» у Євро, №008-037270-260215 «Зростаючий» у доларах США у розмірі 200 000 гривень;
стягнути з відповідача гарантовану Законом України суму відшкодування у розмірі 200 000 гривень;
стягнути з відповідача на користь позивача відсотки з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні витрати) у розмірі 100144, 04 гривень;
стягнути з відповідача на користь позивача відсотки з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми пеню за прострочення зобов'язання у розмірі 29063,01 гривень.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року у задоволені позову відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року залишено без змін.
25 лютого 2021 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, надіслана 23 лютого 2021 року, у якій скаржник просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
Від відповідача та третьої особи відзиву на касаційну скаргу не надходило, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
25.02.2015 між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 був укладений договір № 005-03616-250215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у євро за умовами якого предметом договору є сума вкладу, яка складає 1999,00 євро, (еквівалентно 60345,81гривень) внесення якої на рахунок позивача відбулося 25.02.2015р., що підтверджується копією відповідного договору та копією платіжного доручення, наявних у справі.
26.02.2015 між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 був укладений договір № 012-03727-260215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у євро за умовами якого предметом договору є сума вкладу, яка складає 3950,00 євро (еквівалентно 119242,60 гривень) внесення якої на рахунок позивача відбулося 26.02.2015, що підтверджується копією відповідного договору та копією платіжного доручення, наявних у справі.
26.02.2015 між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 був укладений договір № 008-03727-260215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у євро за умовами якого предметом договору є сума вкладу, яка складає 895,00 доларів США (еквівалентно 24037,91 гривень) внесення якої на рахунок позивача відбулося 26.02.2015р., що підтверджується копією відповідного договору та копією платіжного доручення, наявних у справі.
У подальшому, ПАТ «Дельта Банк» з 02.03.2015р. віднесено до категорії неплатоспроможних та введено тимчасову адміністрацію до 02.09.2015, яку в подальшому продовжено до 02.10.2015р.
З 02.10.2015 було розпочато процедуру ліквідації Банку та 05.10.2015 на офіційному сайті Фонду було опубліковано оголошення про початок виплати коштів вкладникам ПАТ «Дельта Банк» згідно даних Загального реєстру.
Позивач неодноразово звертався до Фонду з метою отримання гарантованої суми вкладу за вищенаведеними договорами банківського вкладу (депозиту), проте, листом від 02.08.2018 позивача було повідомлено про те, що йому відмовлено у виплаті гарантованої суми вкладу у зв'язку із нікчемністю правочинів, укладених позивачем та Банком.
Вказана відмова позивачем була оскаржена у судовому порядку та за результатами розгляду адміністративної справи за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року у справі № 160/8042/18 позов позивача було задоволено, визнано протиправним рішення Уповноваженої особи Фонду щодо нікчемності правочинів та зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів внести дані позивача до Переліку (реєстру) вкладників банку та подати до Фонду додаткову інформацію щодо даних позивача, який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Зазначене вище судове рішення набрало законної сили 28.03.2019, що підтверджується змістом копій виконавчих листів №160/8042/18 від 24.10.2019, виданих на примусове виконання вказаного судового рішення.
На підставі наведених виконавчих листів, державним виконавцем 11 січня 2020 року було відкрито виконавче провадження ВП № 60708469 з примусового виконання судового рішення у справі № 160/8042/18 в частині зобов'язання Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб внести дані позивача до Переліку (реєстру) вкладників як вкладника АТ «Дельта Банк» та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача, який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за трьома договорами банківського вкладу (депозиту), укладених 25.02.2015 та 26.02.2015, що підтверджується копією постанови державного виконавця, наявної у матеріалах справи (а.с.33).
Позивач зазначає у позові, що на момент подачі позову, відповідачем гарантована сума відшкодування йому не виплачена.
IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 у справі № 160/8042/18 його позов було задоволено та зобов'язано Уповноважену особу Фонду внести дані позивача до переліку вкладників Банку, яким гарантовано виплату коштів в межах гарантованої суми - 200 000 гривень, дане судове рішення набрало законної сили. Однак, на дату подання позову сума коштів банківського вкладу Фондом позивачеві не повернута. Позивач вважає такі дії відповідача дискримінаційними щодо нього (так як інші вкладники за аналогічних підстав отримали гарантовану суму відшкодування), відповідач майже 5 років користується його грошовими коштами, а тому позивач просить стягнути з відповідача 200 000 гривень гарантованої суми відшкодування, а також і стягнути з відповідача на користь позивача індекс інфляції (інфляційні витрати) у розмірі 100133 гривень, три відсотки річних та пеню за прострочення зобов'язання у розмірі 29063,01 гривень за період з 11.06.2015 по 12.04.2020 на підставі статей 526, 549, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України (далі також ЦК України), оскільки зобов'язання з виплати відшкодування за поточними рахунками позивача виникло саме з 11 червня 2015 року та, відмовляючись їх повернути, відповідач порушує положення Конвенції про захист прав людини та основних свобод, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції. Також позивач посилається і на заподіяння відповідачем, як органом владних повноважень, шкоди позивачеві, яка підлягає відшкодуванню на загальних підставах, виходячи з вимог статей 1173,1174 ЦК України.
У відповіді на відзив на позов та у додаткових поясненнях позивач вказує і на те, що право позивача на отримання коштів (виплати від Фонду), незаконні дії працівників Фонду та заподіяна шкода Уповноваженою особою Фонду, яка є посадовою особою відповідача, підтверджені судовим рішенням від 25.02.2019 у справі № 160/8042/19, а тому не підлягають доказуванню у даних правовідносинах згідно до вимог частини 4 статті 78 КАС України. Окрім того, позивач вважає, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (відповідач) отримав у розпорядження вклад позивача, тобто набув прав кредитора, однак вклад не відшкодував, чим порушив статтю 26 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі також Закон № 4452).
У відзиві на позов відповідач просить відмовити у задоволенні позову позивачеві повністю посилаючись на те, що визнання права позивача на отримання гарантованої суми банківського вкладу не відповідає способам захисту, визначеним статтею 245 КАС України та не є ефективним способом юридичного захисту згідно статті 13 Конвенції, що є підставами для відмови у позові. Беручи до уваги, що позивача не було включено Уповноваженою особою до переліку вкладників, Фонд гарантування не мав правових підстав здійснювати відповідні процедури по включенню позивача до Загального реєстру вкладників та виплаті відшкодування. За таких обставин та без дотримання спеціальної процедури відшкодування вкладів, встановленої Законом № 4452-VІ, позовні вимоги позивача про стягнення з Фонду гарантування 200 000 грнивень є передчасними, при цьому, після надходження від Уповноваженої особи Фонду додаткової інформації щодо позивача Фонд гарантування автоматично внесе зміни до Загального реєстру та виплатить кошти за вкладом. Що стосується позовних вимог позивача про стягнення інфляційних витрат та пені, відповідач вказує на те, що у АТ «Дельта Банк» введена тимчасова адміністрація та запроваджена процедура ліквідації за нормами Закону № 4452-VІ, які є спеціальними і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Також відповідач посилається і на те, що Фонд гарантування є державною установою, яка виконує спеціальні функції з питань ліквідації Банку та не відповідає за зобов'язаннями банків. Водночас правовідносини між позивачем та Банком врегульовані цивільним законодавством та ґрунтуються на договорі, тоді як правовідносини між Фондом гарантування та позивачем щодо відшкодування гарантованої суми вкладу на підставі Закону № 4452-VІ та Фонд не платить за власний рахунок неустойку, штрафи, інфляційні річні та інше за неналежне виконання чи невиконання зобов'язань Банком перед своїми кредиторами, а за статтею 26 Закону № 4452-VІ Фонд гарантує відшкодування коштів у розмірі вкладу, включаючи відсотки, але не більше 200 000 гривень.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що КАС України не передбачає можливості звернення до адміністративного суду з позовом про визнання права позивача на отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (гарантовану суму відшкодування) згідно договорів банківського вкладу (депозиту), а позивач має можливість реалізувати своє право на звернення з позовом до адміністративного суду шляхом визнання протиправними та скасування рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яке було реалізоване позивачем у адміністративній справі № 160/8042/18, а тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом заявлення позовних вимог про визнання права позивача на отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (гарантовану суму відшкодування) згідно договорів банківського вкладу (депозиту) є неефективним та не призведе до захисту порушених прав, тому у цій частині позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають з урахуванням вимог статей 2, 5, 78 КАС України. Також суд дійшов висновку, що не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача гарантованої Законом України суми відшкодування у розмірі 200 000 гривень, оскільки гарантії Фонду розповсюджуються лише на суму вкладу та проценти, але не більше 200 000 гривень та відшкодування вказаної суми Фондом гарантування вкладів відбувається за спеціальною процедурою, встановленою Законом № 4452-VІ, за якою позивачем і реалізовано його право на включення даних позивача до Переліку (реєстру) вкладників Банку, який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування шляхом подання додаткової інформації про нього до Фонду гарантування за результатами судового розгляду справи № 160/8042/18, судове рішення у якій набрало законної сили 28.03.2019 та виконано у примусовому порядку як Уповноваженою особою Фонду, так і Фондом, а саме: Уповноваженою особою Фонду надано інформацію про внесення даних позивача до Переліку (реєстру) вкладників Банку, а, відповідно, Фондом включено позивача до Загального реєстру вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.
Судом апеляційної інстанції під час розгляду справи на підставі пояснень сторін було встановлено, що на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції гарантована сума вкладу позивачу виплачена.
Суд апеляційної інстанцій погодився з позицією суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача відсотків з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні витрати) у розмірі 100 144, 04 гривень та відсотків з урахуванням 3% річних від простроченої суми пеню за прострочення зобов'язання у розмірі 29 063,01 гривень.
За позицією судів попередніх інстанцій, правовідносини між позивачем та банком ґрунтуються на договірних відносинах, отже до таких правовідносин можуть бути застосовані вимог частин 2 статті 625 ЦК України, натомість правовідносини між позивачем і Фондом ґрунтуються на Законі України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Фонд гарантування не є боржником за договорами банківського вкладу, укладених позивачем із АТ «Дельта Банк», а, відповідно, до Фонду не може бути застосована відповідальність за неналежне виконання Банком договірних зобов'язань, тому норми цивільного законодавства, зокрема, норми статей 526, 549, 610, 611, 625, 1173, 1174 ЦК України у даних правовідносинах застосуванню не підлягають, оскільки правовідносини позивача та Фонду щодо виплати йому гарантованої суми вкладу регулюються спеціальним законодавством, яким, у даному випадку, є норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначив, що Уповноважена особа направила до Фонду гарантування вкладів інформацію про вкладника, але Фонд гарантування вкладів тривалий час не здійснював відшкодування гарантованої суми.
Стверджує, що Уповноважена особа є штатним працівником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і рішення суду у справі № 160/8042/18 від 25 лютого 2019 року є преюдиційним та встановлює незаконні дії працівника Фонду по перешкоджанню в виплаті гарантованої суми на протязі значного періоду часу, а саме не пізніше 20 днів після введення тимчасової адміністрації.
Також зазначає, що він систематично піддавався дискримінації та можливості отримати належні йому кошти.
З покликанням на пункт 3, підпункт 2 частини 4 статті 16 Закону № 4452-VІ зазначає, що шкода, заподіяна внаслідок рішень, дій/або бездіяльності Фонду (його працівника), у тому числі шкода, заподіяна внаслідок професійної помилки членів виконавчої дирекції Фонду та/або уповноважених осіб Фонду, відшкодовується Фондом згідно законодавства.
Вважає, що за дії, бездіяльність та шкоду свого працівника відповідальність несе юридична особа- Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
Також зазначає, що у позивача на момент відкриття виконавчого провадження було право на очікування, а у відповідача обов'язок на добровільне виконання судового рішення. Наполягає на порушенні правомірного очікування позивача на отримання гарантованої суми вкладу.
Стверджує, що суди попередніх інстанцій проігнорували норми ЦК України, рішення Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 у конституційній справі № 1-7/2012, а також постанови Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі №6-59 цс13 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023 цс15.
Покликається на правові позиції ВСУ у справі № 6-933цс16, ВПВС у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц та КГС ВС від 14 січня 2020 року у справі № 910/3810/18.
Наполягає на тому, що Фонд гарантування набув права вимоги за банківським вкладом позивача, але своєчасно не відшкодував кошти вкладнику.
За позицією скаржника, застосування КАС України, ЦК України (зокрема норм зобов'язального права, які регулюють деліктні правовідносини та відповідальність за порушення грошових зобов'язань) жодним чином не суперечить нормам спеціального Закону України № 4452-VІ.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 26 Закону № 4452-VІ встановлено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень.
Отже, вказана норма визначає, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом у розмірі вкладу, включаючи відсотки, при цьому, сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень.
Приписами частини 1 статті 27 Закону № 4452-VІ передбачено, що уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
Так, уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує, зокрема, перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;
Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр (Загальний) відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.
Отже, Фонд гарантування вкладів виплачує гарантовану суму вкладу вкладникам Банку за двох умов, а саме:
після отримання від Уповноваженої особи Фонду Переліку (реєстру) вкладників Банку або додаткової інформації щодо вкладника банку;
після включення Фондом гарантування такого вкладника Банку до Загального реєстру вкладників Банку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до Переліку (реєстру) вкладників Банку через визнання його договорів банківського вкладу нікчемними, у зв'язку з чим позивачем у судовому порядку оскаржувалися дії та акт індивідуальної дії (наказ) Уповноваженої особи Фонду щодо визнання договорів банківського вкладу нікчемними та щодо не включення позивача до Переліку (реєстру) вкладників Банку.
Зазначені позовні вимоги були задоволені судом та рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року у справі № 160/8042/18 набрало законної сили 28 березня 2019 року, на його примусове виконання були видані відповідні виконавчі листи.
Отже, право позивача на отримання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду підтверджено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року у справі № 160/8042/18.
11 січня 2020 року державним виконавцем на підставі виконавчих листів у справі № 160/8042/18 відкрито виконавче провадження ВП № 60708469 з приводу зобов'язання Уповноваженої особи Фонду гарантування внести дані позивача до Переліку (реєстру) вкладників Банку та подати до Фонду гарантування вкладів додаткову інформацію щодо позивача, який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду за трьома договорами банківського вкладу (договори вкладів від 25.02.2015 та від 26.02.2015).
Судом апеляційної інстанції зазначено, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача після 22 червня 2020 року на пропозицію відповідача згідно листа № 02-036-8052/20 від 22 червня 2020 року.
Проте судом апеляційної інстанції встановлено, що на даний час позивачу виплачена гарантована сума вкладів, про що безпосередньо в судовому засіданні суду апеляційної інстанції зазначив представник позивача.
За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання права та стягнення з відповідача гарантованої суми відшкодування за вкладом. Позивач в касаційній скарзі зазначений висновок апеляційного суду не спростовує.
Однак скаржник вважає, що є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача відсотків з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні витрати) у розмірі 100 133,04 гривень та відсотків з урахуванням 3% річних від простроченої суми пені за прострочення зобов'язання у розмірі 29 063,01 гривень за період з 11.06.2015 по 12.04.2020 (п.6, п.7 позовних вимог).
Щодо зазначених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 4452-VI тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом; ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Згідно пунктів 1, 2, 3, 5 частини п'ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється:
задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;
примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);
нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;
нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.
Пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.
Згідно із частиною п'ятою статі 45 Закону № 4452-VI протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI з дня початку процедури ліквідації банку банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенні ліквідаційної маси.
Частинами першою, другою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено частиною другою статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
В свою чергу, за змістом положень статей 524, 533 - 535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За правилами частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
Так, у постанові від 04.05.2022 у справі №600/794/20 Верховний Суд на підставі аналізу зазначених вище норм права дійшов таких висновків:
«…У спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах».
Зі змісту зазначених правових норм убачається, що у період дії тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування фінансових санкцій, передбачених в тому числі і статтею 625 Цивільного кодексу України».
Колегія суддів звертає увагу, що за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних та інфляційної складової входить до складу грошового зобов'язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення, та є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 625 Цивільного кодексу України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Підставою застосування передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц суд прийшов до висновку, що стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Своєю чергою, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Фонд виконує свої зобов'язання перед позивачем та несе відповідальність за їх невиконання виключно в межах, передбачених Законом.
Саме Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено початок виплат вкладникам гарантованих сум відшкодування - в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для деяких банків - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку (частина перша статті 28 Закону), та завершення - у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи (частина сьома статті 26, частина третя статті 28 Закону).
У справі №761/31569/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних витрат, трьох відсотків річних, упущеної вигоди та пені є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону та не підлягають задоволенню.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.10.2021 у справі № 160/10300/19, від 01.06.2022 у справі № 280/1043/20, від 04.05.2022 у справі № 600/794/20, від 08.09.2022 у справі № 761/8558/17, від 17.01.2023 у справах № 640/12756/20 та № 160/1554/20, від 30.01.2023 у справі № 280/6460/19, від 09.06. 2023 у справі № 640/6403/21.
Окремо колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 761/24881/16 аналогічні цьому спори між фізичними особами та Фондом гарантування вкладів щодо стягнення коштів за несвоєчасне виконання зобов'язань віднесені до юрисдикції адміністративних судів.
Враховуючи викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин при дотриманні норм процесуального права; у них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин є правильними.
Доводи касаційної скарги ґрунтуються на невірному тлумаченні норм матеріального та процесуального права і висновки судів попередніх інстанцій не спростовують.
Враховуючи запроваджені Великою Палатою Верховного Суду критерії оцінки подібності правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 (провадження №14-16цс20)), колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правові висновки ВСУ у постанові 21 вересня 2016 року у справі № 6-933цс16, від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59 цс13, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023 цс15, ВПВС у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, КГС ВС від 14 січня 2020 року у справі № 910/3810/18, з огляду на те, що правовідносини у наведених скаржником справах не відповідають поняттю "подібність правовідносин", оскільки наведені постанови ухвалені за відмінних підстав та встановлених судами фактичних обставин справи.
Також Верховний Суд критично оцінює покликання скаржника на рішення Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 у конституційній справі № 1-7/2012 щодо офіційного тлумачення положення частини четвертої статті 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», висновки суду у якому не підлягають застосуванню в межах спірних правовідносин.
За змістом статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 160/4033/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду С.М. Чиркін
Я.О. Берназюк
В.М. Шарапа