справа № 361/3693/22
провадження № 2/361/3090/22
04.11.2022
РІШЕННЯ
Іменем України
04 листопада 2022 року м. Бровари
Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого-судді Дутчака І.М.,
за участю секретаря Панек А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь за укладеним ними 27 квітня 2018 року договором позики заборгованість в розмірі 6000 доларів США та 720 доларів США - 3 % річних від простроченої суми за цим договором з 01 серпня 2018 року за весь час прострочення.
В обґрунтування позову зазначала, що 27 квітня 2018 року між нею, ОСОБА_1 (далі - Позикодавець), та ОСОБА_2 (далі - Позичальник) був укладений договір позики, за умовами якого відповідач отримав від неї в борг 6000 доларів США, строком повернення до 01 серпня 2018 року. На підтвердження укладення сторонами договору позики та його умов того ж дня відповідач надав їй розписку про отримання ним даної грошової суми.
За закінченням вказаного в розписці строку та по даний час відповідач ОСОБА_2 своїх боргових зобов'язань перед нею не виконав, отриману в борг зазначену грошову суму їй не повернув, її неодноразові вимоги про виконання взятих ним зобов'язань відповідач ігнорує, тому вона змушена була звернутися до суду з цим позовом.
Посилаючись на ст. 625 ЦК України, зазначала, що заборгованість ОСОБА_2 перед нею визначається як додаток суми позики за вказаним вище договором позики від 27 квітня 2018 року в розмірі 6000 доларів США та 3 % річних від цієї суми за весь час прострочення виконання ним грошового зобов'язання, починаючи з 01 серпня 2018 року в розмірі 720 доларів США.
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Харін М.Б. у судовому засіданні позов підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеному, просили суд задовольнити заявлені позовні вимоги повністю.
Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчать наявна в матеріалах справи розписка про одержання судової повістки, та ознайомленим з матеріалами справи, у судове засідання не з'явився без поважних причин, відзив на позов та будь-яких заперечень проти позову до суду не подавав.
За змістом ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Заслухавши пояснення сторони позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що 27 квітня 2018 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики грошей, за умовами цього договору відповідач отримав від позивача в борг грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 6000 доларів США. Отриману в борг суму позики в розмірі 6000 доларів США, Позичальник повинен був повернути Позикодавцю в строк до 01 серпня 2018 року, проте своїх зобов'язань не виконав.
Неодноразові звернення позивача ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 щодо повернення отриманої ним суми позики останній ігнорує.
За змістом ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.
У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення ст. ст. 207, 1046, 1047 ЦК України свідчить про те, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є письмовим документом, який боржник (позичальник) видає кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання ним від кредитора певної грошової суми або речей із зобов'язанням їх повернення у визначений цим документом строк.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної ним у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналогічні правові висновки зроблені і викладені Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та у постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц викладено правовий висновок та зазначено, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Судом встановлено, що 27 квітня 2018 року відповідач ОСОБА_2 надав позивачу ОСОБА_1 розписку про отримання ним у борг від останньої грошових коштів у розмірі 6000 доларів США до 01 серпня 2018 року.
У визначений вказаною розпискою строк ОСОБА_2 своїх зобов'язань належним чином не виконав, отриману ним у борг від ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 6000 доларів США позивачу відповідач не повернув.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
За змістом ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У ч. 1 ст. 526 ЦК України закріплено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом ч. ч. 1, 2, 3 ст. 545 ЦК України кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У ч. 1 ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон України заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав не встановлює.
За змістом ч. 1 ст. 192, ч. 1 ст. 524, ч. 1 ст. 533 ЦК України законним платіжним засобом на всій території України є грошова одиниця України - гривня. Грошове зобов'язання має бути виражене та виконане у грошовій одиниці України - гривні.
Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно із ч. 2 ст. 524, ч. 2 ст. 533 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі позики, чинне законодавство не містить.
Тлумачення абз. 1 ч. 1 ст. 1046, абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більш того, цивільним законодавством на позичальника покладається обов'язок повернути те, що він отримав на підставі договору позики.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 зазначив, що реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц зазначено, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц вказано, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зробила висновок про те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок та зазначено, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
У ч. 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно із ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд встановлено, що за умовами укладеного сторонами 27 квітня 2018 року договору позики відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 у борг грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 6000 доларів США на строк до 01 серпня 2018 року, які у цей строк не повернув, предметом даного договору позики є грошові кошти в іноземній валюті.
Укладення та виконання договірних зобов'язань за цим договором позики в іноземній валюті чинному законодавству України не суперечить.
Оцінивши дослідженні у судовому засіданні докази в їх сукупності, враховуючи невиконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за договором позики від 27 квітня 2018 року, відсутність будь-яких заперечень відповідача проти позову, наявність у позивача боргової розписки, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 у частині вимог про стягнення суми позики ґрунтується на вимогах закону та підлягає задоволенню, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за укладеним сторонами 27 квітня 2018 року договором позики в розмірі 6000 доларів США.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на її користь із відповідача ОСОБА_2 згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення останнім виконання грошового зобов'язання за договором позики від 27 квітня 2018 року, суд дійшов наступних висновків.
У ч. ч. 1, 3 ст. 12, ч. ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Суд розглядаючи позовні вимоги про стягненні грошових коштів має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем розміру відповідних нарахувань.
Позивач ОСОБА_1 , заявляючи позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на її користь 3 % річних від простроченої суми за цим договорами з 01 серпня 2018 року в розмірі 720 доларів США, будь-яких розрахунків цієї суми суду не надала, обґрунтування, яким чином порахована дана сума та за який період, позовна заява не містить, що позбавляє суд можливості встановити відповідність заявленої суми 3 % річних від простроченої суми та здійснити оцінку наданого позивачем розрахунку, доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, проводити власні розрахунки без надання позивачем відповідного розрахунку суд позбавлений можливості, оскільки не може виходити за межі заявлених позовних вимог, тому у задоволенні позовних вимог у цій частині суд вважає необхідним відмовити.
Також відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 2397 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76, 77, 81, 89, 141, 259, 263 - 265 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , заборгованість за договором позики від 27 квітня 2018 року в розмірі 6000 (шість тисяч) доларів США.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 2397 (дві тисячі триста дев'яносто сім) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Дутчак І. М.