Справа № 357/7284/23
Провадження № 2-а/357/90/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючий - суддя Бондаренко О.В., при секретарі - Кононюку П.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Київській області, про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
ВСТАНОВИВ:
09.06.2023 представник позивача, адвокат Чорний Олександр Васильович, звернувся до суду з даним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв'язку, який зареєстрований судом 19.06.2023, мотивуючи тим, що 20.02.2023 позивач перебував у селі Великополовецьке, поряд з с. Фурси на військовому полігоні на навчаннях разом із знайомим ОСОБА_2 . Після відвідувань полігону, останні поїхали у село Фурси на автомобілі Тойота Рав 4, на польській реєстрації НОМЕР_1 , який придбано за власні кошти військового підрозділу для виконання завдань та належного функціонування підрозділу. За кермом вищевказаного автомобіля 20.02.2023 перебував ОСОБА_2 . Коли позивач із ОСОБА_2 поверталися назад до міста Біла Церква, підібрали на трасі пасажира, якого підвезли до села Фурси. Коли вони прибули до зупинки громадського транспорту у с. Фурси, ОСОБА_2 зупинився та висадив пасажира, та практично відразу, не від'їжджаючи і 2-х метрів від зупинки, до автомобіля під'їхали працівники патрульної поліції. Працівники поліції без будь-яких пояснень попросили у позивача та ОСОБА_2 документи. Позивач та ОСОБА_2 надали їм документи, після чого патрульні сіли до свого автомобіля. Через 30 хв. поліцейські вийшли зі свого авто, повернули документи і попросили, щоб позивач розписався у їх документам і вони їх відпустять, що позивач і зробив. Поліцейські повідомили, що виписують штраф за брудний номерний знак. Позивач попросив у них копію постанови, але вони відмовили і сказали, що все прийде поштою. Після цих подій, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Тойота Рав 4, продовжив рух до міста Біла Церква. Позивач чекав постанову, однак вона не прийшла ні на поштове відділення ні в застосунок «ДІЯ», тому він звернувся до адвоката з метою з'ясувати незрозумілу ситуацію. 28.04.2023 адвокатом Чорним О.В. направлено до Білоцерківського районного управління поліції ГУНП в Київській області адвокатський запит № 082/23 з вимогою надання копії постанови про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 . 09.05.2023 засобами поштового зв'язку на адресу адвоката надійшла відповідь на адвокатський запит, в якому повідомлено, що відносно гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поліцейським ВРПП Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області 20.02.2023 було винесено постанову про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №788963 за ч.2 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн, 09.03.2023 за №1161 постанова серії БАД № 788963 від 20.02.2023 за ч.2 ст. 126 КУпАП направлена до Вишгородського відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) та рекомендовано, за копією постанови звернутися до Вишгородського відділу ДВС у Вишгородському районі Київської області ЦМУ МЮ (м.Київ). 08.06.2023 адвокатом Чорним О.В. здійснено моніторинг даних АСВП та встановлено відсутність будь-яких відкритих виконавчих проваджень на ОСОБА_1 . У телефонному спілкуванні з працівниками Вишгородського відділу ДВС, останні повідомили, що постанова серії БАД №788963 від 20.02.2023 за ч.2 ст. 126 КУпАП до їхнього відділу не надходила. Відповідачем винесено оскаржувану постанову із істотним порушенням прав таправових гарантій позивача. Постанову було винесено на місці вчинення правопорушення і без повідомлення позивачу за яке порушення він притягується до відповідальності. За таких обставин позивач не мав можливості скористатися своїми правами, передбаченими ст. 268 КУпАП, зокрема, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися правовою допомогою. Крім того, складення працівником поліції постанови про адміністративне правопорушення не дало позивачу можливості висловити свою незгоду із винністю у вчиненні адміністративного правопорушення. У оскаржуваній постанові ніяким чином пояснення або незгода із винністю у вчиненні адміністративного правопорушення не відображені. Позивач категорично не погоджується із оскаржуваною постановою, вважає її не обґрунтованою, протиправною та такою, що складена з порушенням встановлених вимог з наступних причин. Відповідно до п. 2.1 а ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.Згідно п.1.10 ПДР водієм є особа, яка керує транспортним засобомі має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі. Відповідальність за ч. 2 ст. 126 КУпАП настає за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом. З аналізу наведених норм слідує, що для звинувачення особи у вчиненні зазначеного правопорушення необхідно, перш за все, встановити факт управління нею транспортним засобом. На суб'єкта владних повноважень покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, разом з цим, жодних доказів фіксації факту порушення позивачем ПДР, що б підтверджували обставини вчинення ним інкримінованого діяння відсутні.Тому, враховуючи вищевикладене, позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №788963 від 22.02.2023 винесену поліцейським ВРПП Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області за ч. 2 ст. 126 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 3400,00 грн.
30.06.2023 судом поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з вказаною позовною заявою, прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено судове засідання. Також, судом витребувано у Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області належним чином завірену копію постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №788963 від 22.02.2023 винесену поліцейським ВРПП Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області відносно ОСОБА_1 та витребувано з Вишгородського відділу ДВС у Вишгородському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження щодо примусового виконання постанови серії БАД №788963 від 22.02.2023, складену відносно ОСОБА_1 .
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, 06.09.2023 представник позивача, адвокат Чорний Олександр Васильович, подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідно до ст. 268 КАС України, суд прийшов до висновку про розгляд справи на підставі наявних у ній доказів, оскільки неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого належним чином, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання технічними засобами згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є молодшим сержантом військової служби за контрактом, з 07.03.2022 і по теперішній час перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується копією паспорта позивача та копією довідки ВЧ НОМЕР_2 від 28.04.2023 (а.с. 9,14).
З листа відповіді Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області від 09.05.2023 (а.с. 13) вбачається, що 20.02.2023 поліцейським ВРПП Білоцерківського РУП Головного Управління Національної поліції в Київській області відносно ОСОБА_1 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД №788963 за ч. 2 ст.126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400,00 грн. та вказана постанова направлена до Вишгородського відділу ДВС у Вишгородському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ).
З листа відповіді Вишгородського відділу ДВС у Вишгородському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) №36438 від 30.08.2023, наданої суду на виконання вимог ухвали від 30.06.2023 про витребування доказів (а.с. 73) вбачається, що в АСВП відсутня інформація щодо перебування на виконанні у відділі ДВС виконавчого провадження з примусового виконання постанови серії БАД №788963 від 22.02.2023, складеної відносно ОСОБА_1 .
Водночас, Білоцерківський РУП ГУ НП в Київській області залишив без виконання ухвалу про витребування доказів від 30.06.2023, щодо надання до суду належним чином завіреної копії постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №788963 від 22.02.2023 винесену поліцейським ВРПП Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області відносно ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
У відповідності до положення ст. 9 КУпАП - адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).
Тобто, адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт.
Відповідно до ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №5-рп/2015 від 26 травня 2015 року наданого за поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з приводу офіційного тлумачення положення частини першої ст. 276 КУпАП органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Основного Закону України).
За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
З метою встановлення нормативно-правового регулювання здійснення проваджень уповноваженими особами Національної поліції України у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, наказом МВС України від 07.11.2015 №1395 затверджено Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, яка визначає процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов'язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція, матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.
Згідно п. 4 розділу І наведеної Інструкції у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, ч. 2 ст.126 КУпАП.
Розділом ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі затвердженої Наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015 року регламентовано процедуру розгляду поліцією справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Пунктом 2 розділу ІІІ наведеної Інструкції передбачено, що постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ч. 2 ст.126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Так, п.5 Розділу ІІІ Інструкції визначено, що поліцейський під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до її компетенції розгляд цієї справи; 2) чи правильно складено протокол (якщо складання протоколу передбачено КУпАП) та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи повідомлено належним чином осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду (якщо справа не розглядається на місці); 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали, які потрібні для вирішення справи; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Також, п.9 Розділу ІІІ Інструкції передбачено, що розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складання протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.
Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (п.10 Розділу ІІІ Інструкції). Аналогічні положення закріплені в ст. 252 КУпАП.
Таким чином, поліцейський, як особа уповноважена на розгляд справи, під час розгляду такої справи, має дотримуватися вищенаведених приписів законодавства, в протилежному випадку вчинені дії є неправомірними, та як наслідок тягнуть незаконність прийнятих рішень і їх скасування.
Між іншим, пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Згідно зі ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Отже, враховуючи вищезазначене, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП в зв'язку з порушенням ПДР України, на підставі постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД №788963.
Відповідно до ч. 2 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п.1.1 Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Згідно з п. 1.5 ПДР України дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Аналогічні положення викладені в пунктах 1.3 та 1.9. ПДР України, а саме учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.2.1а Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно п. 2.4 ПДР України, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1; дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому технічному контролю.
Відповідно до п.1.10 Правил дорожнього руху визначено терміни: водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт; транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, в редакції постанови Кабінету Міністрів України №511 від 10.05.2009, зі змінами та доповненнями (далі Положення), є обов'язковим для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства.
Пунктом 2 Положення передбачено, що особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії, крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами. Посвідчення водія є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами. Посвідчення водія відповідної категорії дійсне протягом 30 років з дати його видачі, крім посвідчення водія, що видане особі вперше.
Статтею 16 Закону України «Про дорожній рух» визначено основні права та обов'язки водія транспортного засобу якими, зокрема вказано, що водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Пунктом 2 ч.1 ст. 32 Закон України «Про Національну поліцію» вказано, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав).
Тобто, поліцейський має право вимагати у водія пред'явлення документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що така особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав); у разі, якщо поліцейським належним чином не задокументовано факту порушення особою Правил дорожнього руху, вимоги відповідної посадової особи про пред'явлення водієм документів в тому числі реєстраційного документу на транспортний засіб є неправомірними.
Відповідного висновку дійшла колегія суддів Касаційного адміністративного суду (КАС) у справі від 15 березня 2019 року № 686/11314/17
Позивач, заперечуючи вчинене правопорушення, зазначив, що не порушував ПДР, оскільки за кермом автомобіля не знаходився, тобто він не керував вказаним транспортним засобом, а тому в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 20.02.2019 року у справі №404/4467/16-а).
Водночас, правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Як вбачається з положень ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Вина особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).
У справі Barbera, MessequeandJabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 06 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція. (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98)
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (п.21 рішення).
Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційного Суду України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
Тому, відсутність в матеріалах справи доказу, який би підтвердив факт порушення позивачем Правил дорожнього руху, свідчить про недоведеність суб'єктом владних повноважень правомірності прийнятої ним постанови (постанова Верховного Суду України від 23.10.2019 у справі №357/10134/17).
Також, факт порушення ПДР має бути належним чином задокументованим та доведеним належними і допустимими доказами (постанова Верховного Суду від 15.03.2019 №686/11314/17).
Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку та підтверджує факт скоєння правопорушення (постанова Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №338/1/17).
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення (постанова ВС від 27.06.2019 у справі №560/751/17).
Відсутність доказів вини позивача свідчить про незаконність постанови та необхідність її скасування.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного суду від 14.05.2020, №240/12/17).
Крім того, сам факт винесення оскаржуваної постанови не є доказом вчинення адміністративного правопорушення позивачем (висновки Верховного Суду викладені у постанові від 26.04.2018 справа №338/1/17).
В розумінні ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, відповідач належних та допустимих доказів на підтвердження того, що транспортний засіб був зупинений поліцейськими саме під час керування ним ОСОБА_1 до суду не надав, також, до суду не надано доказів, що інспектор поліції відібрав пояснення у особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, надав водію можливість реалізувати своє право на отримання правової допомоги, встановлював свідків правопорушення і відібрав у них покази, та встановив обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, отже відповідачем не доведено вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Крім того, відповідач не надав до суду відзив із запереченнями проти позову з доказами в їх підтвердження та матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу, як і саму постанову серії БАД №788963 від 20.02.2023, отже, не довів в судовому порядку правомірність свого рішення.
Таким чином, враховуючи, що відповідачем не спростовано доводи позивача, якими він заперечує правомірність складеної постанови, суд дійшов висновку, що такими діями відповідачем порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі № 524/9827/16-а від 18.02.2020), тому, відповідно до п. 3 ст. 293 КУпАП, ст. 286 КАС, суд скасовує вказану постанову і закриває провадження у справі.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа, тому з Головного управління Національної поліції в Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 536,80 грн. (а.с. 1).
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 2, 5, 9, 72, 73, 77, 139, 205, 241, 242, 244, 246, 255, 268-272, 286, 297 КАС України, ст. 7, 33, ч.2 ст.126, 245, 251, 252, 256, 258, 268, 276, 280, 283, 288, 289, 293 КУпАП, суд -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного Управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ 40108616, місцезнаходження: вул. Володимирська, 15, м. Київ, 01601), про скасування постанови про адміністративне правопорушення, задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №788963 від 20.02.2023, якою ОСОБА_1 піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 536,80 грн.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення складено 13.09.2023.
СуддяО. В. Бондаренко