25 серпня 2023 рокум. Ужгород№ 260/3451/22
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, яким просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області зарахувати до вислуги років половину строку навчання в Ужгородському національному університеті - 2 роки 11 місяців та період роботи на посаді помічника голови Міжгірського районного суду Закарпатської області - 3 роки 3 місяці.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області було подано заяву про призначення пенсії за вислугу років у відповідності до Закону України «Про прокуратуру», а також інші документи які є необхідними для здійснення такого перерахунку.
Управлінням застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області за наслідками розгляду поданої ОСОБА_1 заяви прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №071950001758, яке обґрунтовано тим, що відповідно до норм статті 86 ЗУ «Про прокуратуру» №1697- VII від 14.10.2014 року право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку мають прокурори за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Згідно наданих позивачем документів стаж роботи, який дає право на пенсію за вислуги років відповідно до вказаного Закону становить менше ніж передбачені законом 24 роки 6 місяців.
Отже, на думку ГУ ПФУ у відсутній стаж який дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Разом із тим позивач вважає, що до вислуги років яка дає право на призначення пенсії у відповідності до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, повинен бути зарахований період роботи на посаді помічника голови суду та половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі, з огляду на наступне:
Згідно ч.1 ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-XII, з доповненнями згідно із Законом № 3662-12 від 26.11.1993 р., у редакції Закону від 12.07.2001 № 2663-ІІІ (в редакції, яка була чинна на момент роботи позивача в органах прокуратури) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку. До 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.
З метою додаткового документального підтвердження вищенаведеного 04 липня 2023р. позивачем було отримано від свого роботодавця - Закарпатської обласної прокуратури довідку від 04.07.2023 року №07-26-23 та копію протоколу №8 засідання комісії по встановленню трудового стажу для виплати надбавки за вислугу років від 04.07.2023 року, згідно яких вбачається, що трудовий стаж для виплати надбавки за вислугу років становить 24 роки 11 місяців 08 днів, тобто включено до розрахунку стаж його роботи на посаді помічника голови суду Міжгірського районного суду Закарпатської області - 3 роки 3 місяці. та з огляду на норму ч. 1 ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-XII, з доповненнями згідно із Законом № 3662-12 від 26.11.1993 р., у редакції Закону від 12.07.2001 № 2663-ІІІ (в редакції, яка була чинна на момент початку роботи позивача в органах прокуратури), є всі підстави для зобов'язання відповідача зарахувати до вислуги років додатково і половину строку навчання в Ужгородському національному університеті - 2 роки 11 місяців.
Вважає, що в частині зарахування до вислуги років половини строку навчання в Ужгородському національному університеті - 2 роки 11 місяців - слід керуватися нормами, які встановлені Конституцією України та які гарантують отримання очікуваного результату та унеможливлюють погіршення становища працівника, а в частині зарахування періоду роботи на посаді помічника голови Міжгірського районного суду Закарпатської області - 3 роки 3 місяці то відповідач має прийняти облікові дані роботодавця, оскільки в цій частині право на зарахування належить саме роботодавцю, а посада, яку він обіймав дійсно віднесена та прирівняна до роботи на прокурорських посадах.
Представником відповідача до суду було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечив щодо задоволення позовних вимог та зокрема зазначив, що навчання на заочному факультеті у вищому навчальному закладі не зараховується до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років. Включення цього періоду до вислуги років суперечить юридичній природі (сутності) цього виду спеціального стажу, оскільки, крім вищезазначеного, закон пов'язує встановлення особливих правил призначення пенсії за вислугу років саме з неможливістю продовжувати роботу чи службу на певних посадах або в певних умовах праці у зв'язку з втратою професійної працездатності особи або її придатності до настання пенсійного віку.
Представник відповідача також зазначив, що стаж роботи на посаді помічника Міжгірського районного суду з 01.02.1996 р. по 30.04.1999 р. не може бути зарахований до вислуги років, що дає право на пенсію за вислугу, оскільки стаж роботи на вказаній посаді не передбачений ч.6 ст.86 Закону №1697-VII.
Представник відповідача вважає, що вислуга років позивача складала менше 24 років 6 місяців, відтак відсутні підстави для зобов'язання відповідача здійснити зарахування вказаних відповідачем років до стажу роботи на посаді в органах прокуратури.
Одночасно, відповідач просить залишити без розгляду позовні вимоги позивача за період, що виходить за межі шестимісячного терміну звернення до суду.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши всі докази, які мають юридичне значення для вирішення справи і розгляду спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років у відповідності до Закону України “Про прокуратуру”, додавши до такої наступні документи, а саме: трудову книжку НОМЕР_1 від 01.11.1995 року, довідку №18-66-2020 з додатком №1, довідку №11-45-20, диплом НОМЕР_2 від 02.07.2001 року, додаток до диплому, посвідчення особи, що проживає на території гірського населеного пункту № НОМЕР_3 та відомості персоніфікованого обліку.
Відповідачем, за наслідками розгляду поданої позивачем заяви, було прийнято рішення №071950001758 про відмову у призначенні пенсії.
Як вбачається з рішення, відповідачем було обґрунтовано відмову позивачеві у призначенні пенсії тим, що відповідно до норм статті 86 ЗУ “Про прокуратуру” №1697-VІІ від 14.10.2014 року право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку мають прокурори за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців, однак, згідно наданих позивачем документів стаж роботи, який дає право на пенсію за вислуги років відповідно до вказаного Закону був менший за встановлену норму.
З метою підтвердження трудового стажу для виплати надбавки за вислугу років позивачем в липні 2023р. було отримано довідку Закарпатської обласної прокуратури від 04.07.2023 року №07-26-23 та копію протоколу №8 засідання комісії по встановленню трудового стажу для виплати надбавки за вислугу років від 04.07.2023 року з якої однозначно вбачається, що трудовий стаж позивача для виплати надбавки за вислугу років (на 04.07.2023р) становить 24 роки 11 місяців 08 днів і складається із:
- роботи в органах юстиції, що забезпечують діяльність суду з 01.02.1996 до 30.04.1999 роки (03 р. 03 м. 00 д.);
- роботи на посадах державного службовця з вищою юридичною освітою з 02.07.2001 до 16.09.2001 року (00 р. 02 м. 15 д.);
- роботи в прокуратурі з 17.09.2001 до 22.07.2004 роки (02 р. 10 м. 06 д.);
- роботи в прокуратурі з 18.11.2004 по теперішній час.
З метою захисту своїх прав позивач і звернувся до суду з даним позовом, яким просить зарахувати до вислуги років період роботи на посаді помічника Міжгірського районного суду - 3 роки та 3 місяці та окремо зарахувати половину навчання в Ужгородському університеті - строком 2 роки та 11 міс.
Згідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України “Про прокуратуру” від 14.10.2014 року №1697-VII визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Статтею 86 Закону №1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.
Відповідно до ст. 86 Закону №1697-VІІ від 14.10.2014 року, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.
Згідно ч. 2 ст. 86 Закону №1697-VІІ від 14.10.2014 року пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
У рішенні про відмову у призначенні пенсії від 06.07.2020 року, відповідач вказує, що згідно наданих позивачем документів стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, становить менше ніж передбачені законом 24 роки та 6 місяців.
Суд зазначає, шо в матеріалах справи міститься довідка Закарпатської обласної прокуратури від 04.07.2023 року №07-26-23 та копія протоколу №8 засідання комісії по встановленню трудового стажу для виплати надбавки за вислугу років від 04.07.2023 року з якої однозначно вбачається, що трудовий стаж позивача для виплати надбавки за вислугу років становить 24 роки 11 місяців 08 днів.
Листом Головного управління юстиції у Закарпатській області від 18.05.2015 року №5369/08-23 роз'яснено, що у період з 01.02.1996 по 30.04.1999 роки Міжгірський районний суд входив до структури органів юстиції області, а посада помічника Міжгірського районного суду відноситься до переліку посад в органах юстиції, що забезпечують діяльність суду.
Відтак, суд зазначає, що період роботи позивача з 01.02.1996 по 30.04.1999 роки на посаді помічника голови Міжгірського районного суду (3 роки і 3 міс) підлягає зарахуванню до стажу який дає право для виплати пенсії за вислугу років.
Згідно вимог ч.6 ст.86 Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується, зокрема, військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.
Таким чином, чітко визначено, що включенню до вислуги років, що дає право на пенсію, підлягає половина строку навчання у вищих навчальних закладах саме денної форми навчання.
Судом встановлено, що позивач навчався в Ужгородському національному університеті 5 років і 10 місяців на заочній формі навчання, яка у відповідності до вимог ч.6 ст.86 Закону №1697-VII не підлягає включенню до вислуги років, що дає право на пенсію, відтак в цій частині позовна заява задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно-правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй (п.4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі № 1-29/2007).
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право за забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 зазначено, що згідно зі ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальним поняттям змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини -це їх сутнісна властивість. Загальновизнаним є право, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Таким чином, враховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, можливо стверджувати, що у разі, якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які, зокрема підвищують необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадового окладу, то такі зміні звужують зміст і обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб, незалежно від того, коли наступить можливість його реалізації.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 у справі № 8-рп/99 щодо права на пільги та від 20.03.2002 у справі № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій).
Водночас пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 визначає, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Конституційний суд України у рішенні від 11.10.2005 у справі № 8-рп/2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження: «звуження обсягу прав та свобод це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики».
Також Конституційний суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 у справі № 6- рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави». Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».
Рішенням Конституційного Суду України від 18.06.2007 у справі № 4-рп/2007 встановлено, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 у справі № 8-рп/99, 20.03.2002 у справі № 5-РП/2002, 17.03.2004 у справі № 7-рп/2004, 01.12.2004 у справі № 20-РП/2004).
Принцип правової визначеності є невід'ємним елементом верховенства права, який охоплює такі складові, як непорушність і нескасовуваність набутих законних прав (vestedrights); законні очікування (legitimate) застосування закону до особи, яка не могла знати про його існування (non-retroactivity).
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі ст. 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Ідея передбачуваності (очікуваності ) суб'єктом відносин правових наслідків, правового результату, відображена в практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ): статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-ІУ встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Так, у справі Salumi Європейський суд наголосив, що дія (наслідки) співтовариства має бути чітко передбачуваною на тих, на кого воно розповсюджується. Далі Суд послався на свої попередні рішення у справі Racke та HauptzollamtMainz (1979), HauptzollamtLandau (1979).
У п.п. 21, 24 рішення від 01.06.2006 у справі «Федоренко проти України», здійснюючи прецедентне тлумачення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. V. Belgium, рішення від 20.11.1995, серія А, № 332, c.21, n.31).
Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стреч проти Сполученого Королівства (Stretch - United Kingdom, №44277/98, рішення від 24 квітня 2003 року).
Отже, згідно з усталеною прецендентною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Реквеньї проти Угорщини», «Санд Тайме проти Сполученого Королівства», «Коккінакіс проти Греції», «Бесарабська метрополія проти Молдови», однією із вимог, що випливає зі слів «встановлений законом», є вимога передбачуваності. Поняття легітимності очікувань пов'язується із застосуванням в практиці ЄСПЛ концепції автономного тлумачення, результатом застосування якої є сформульовані ЄСПЛ так звані автономні поняття, одним з яких є поняття «майно» (ст.1 Першого протоколу до Конвенції), про що я також зазначала вище.
Аналіз практики розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном, дає можливість зробити висновок, що поняття «майно» та «власність» має досить широке тлумачення й охоплює низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних та включає в себе право на пенсію.
При чому, ЄСПЛ законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності, в тому числі і тоді, коли ідеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності і саме у зв'язку із автономним поняттям майна і власності.
У справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013 року ЄСПЛ зазначив, що якщо у договірній державі чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, зумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб'єктивного права; 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональних сподівань учасників суспільних відносин.
Аналогічні висновки містяться в правовій позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у п. 23 рішення "Кічко проти України" від 08.11.2005, а саме якщо правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Так, відповідно до ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду як підставу відмови у задоволенні позову у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою доходу як складової конституційного права на соціальний захист, до якого належить, зокрема, й пенсія.
Аналогічне застосування норм права відображено у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №646/6250/17 (адміністративне провадження №К/9901/261/18).
Таким чином, позивачем не пропущено строк звернення з позовом до адміністративного суду.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.1 ст.72 КАС України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, враховуючи принципи адміністративного судочинства та з огляду на положення ч. 2 ст. 77 КАС України, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.
На підставі наведеного та керуючись ст.5, 19, 77, 139, 243, 246 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років період роботи на посаді помічника голови Міжгірського районного суду Закарпатської області - 3 роки 3 місяці.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяП.П.Микуляк