Провадження № 22-ц/803/5886/23 Справа № 212/1549/23 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
12 вересня 2023 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Агєєва О.В., Кішкіної І.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 212/1549/23 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Суха балка» про відшкодування моральної шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ярошевський Олексій Тарасович,
на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 квітня 2023 року,
встановив:
У березні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ярошевський О.Т., звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Суха балка»» (залі за текстом ПрАТ «Суха балка») про відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 24 квітня 1985 року по 24 вересня 1999 року ОСОБА_1 працювала в шкідливих умовах на підприємстві відповідача на різних посадах, внаслідок чого захворіла на професійне захворювання.
24 вересня 1999 року вона була звільнена з підприємства відповідача у зв'язку з виходом на пенсію.
Висновком ЛТЕК від 27 вересня 1999 року позивачці первинно встановлено 25% втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням безстроково. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, позивачка втратила своє здоров'я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що її постійно турбує задишка при незначному фізичному навантаженні, приступи задухи, кашель з виділенням харкотиння, які не дають спокійно відпочивати, втрачене здоров'я не можливо вилікувати, стан здоров'я не поліпшується, що викликає переживання та постійного вживання медикаментів. Зазначає. що порушено нормальні життєві зв'язки позивачки, внаслідок чого неможливо вести повноцінне життя, а захворювання вимагає додаткових зусиль для організації життя. Розмір моральної шкоди позивачка оцінює в сумі 250 000 гривень.
Посилаючись на викладене, просила суд стягнути з ПрАТ «Суха балка» на її користь у відшкодування моральної шкоди 250 000 гривень без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Суха балка» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я в сумі 73 700 гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб. Стягнуто з ПрАТ «Суха балка» на користь держави судовий збір у розмірі 1 073,60 гривень. В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ярошевський О.Т., просить змінити рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 03 квітня 2023 року та стягнути з ПрАТ «Суха балка» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 250 000 гривень.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач не погоджується з рішенням суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, та вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального права. Визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості. Суд не врахував відсоток втрати працездатності, ступінь тяжкості професійного захворювання, пов'язані з ними моральні страждання позивача, істотність вимушених змін в її житті, важкість стану здоров'я. Позивач працюючи у відповідача сумлінно та добросовісно виконувала свої обов'язки, а відповідач в порушення вимог Закону України «Про охорону праці» не вжив жодних заходів по забезпеченню нешкідливих та безпечних для здоров'я позивача умов праці внаслідок чого позивач вимушена постійно лікуватися та переносити фізичні та моральні страждання.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ярошевський О.Т., підлягає залишенню без задоволення за наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст.13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Таким вимогам закону судове рішення відповідає в повній мірі.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала з 24 квітня 1985 року по 24 вересня 1999 року на різних посадах на підприємстві відповідача. 24 вересня 1999 року звільнена за власним бажанням по виходу на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книги позивача. (а. с. 6-7)
Висновком від 27 вересня 1999 року позивачці первинно визначено ступінь втрати професійної працездатності 25% без встановлення групи інвалідності безстроково. (а. с. 10)
Згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 06 вересня 1999 року встановлено причини виникнення професійного захворювання, а саме робота позивача протягом тривалого часу в умовах впливу шкідливих факторів 14 років 3 місяців. Протягом праці піддавалась впливу шкідливих виробничих факторів, а саме пил до 6.2 мг/м3 при нормі 2 мг/м3 на протязі 37 % робочого часу; температура повітря 15,4С при нормі 16-19С на протязі 60 % робочого часу. (а. с. 8-9)
У зв'язку з професійним захворюванням ОСОБА_1 перебувала на лікуванні, що підтверджується відповідною довідкою. (а.с. 11)
Спір виник з приводу відшкодування позивачці моральної шкоди, завданої внаслідок втрати професійної працездатності у зв'язку з отриманням професійного захворювання у 1999 році з діагнозом пиловий бронхіт першої стадії, енфизема легень першої стадії ДН.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 173 КЗпП України, ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції від 1963 року, та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, затверджених Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції станом на 1999 рік, й виходив з обов'язку відповідача ПрАТ «Суха балка» відшкодувати на користь позивачки моральну шкоду, завдану у зв'язку з отриманим нею на виробництві професійним захворюванням.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як їх суд дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України від 14 жовтня 1992 р. № 2694-XII «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачці первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням у 1999 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров'я на виробництві, що надало їй право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23 червня 1993 року, в редакції, станом на 1999 рік.
У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що у зв'язку з професійним захворюванням позивачці заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона втратила професійну працездатність у розмірі 25% безстроково без встановлення групи інвалідності, відсутність наявності динаміки покращення стану позивачки, постійний характер страждань.
Як вбачається з Акту розслідування професійного захворювання від 06 вересня 1999 року, професійне захворювання позивача виникло за наступних обставинах: тривала робота в умовах дії на організм професійних шкідників 14 років 3 місяці: пил. Причина професійного захворювання: тривалий строк роботи в умовах підвищеної запиленості рудничної атмосфери. (а.с. 8-9)
Отже, роботодавець ПрАТ «Суха балка» під час роботи позивача допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Виходячи з наведених вище обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що позивачці ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і вона має право на її відшкодування за рахунок роботодавця, тобто ПрАТ «Суха балка».
Колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивачки, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих позивачем професійних захворювань, відсоток втрати нею професійної працездатності у розмірі 25% без встановлення групи інвалідності, стан здоров'я потерпілої, неможливість відновлення попереднього стану та тривалість роботи позивачки на підприємстві відповідача.
Суд, на підставі обставин встановлених під час розгляду справи, документів про лікування позивачки у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачці була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються її нормальні життєві зв'язки, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про необґрунтованість розміру моральної шкоди.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000 гривень.
Отже, з урахуванням того, що позивачці ОСОБА_1 безстроково встановлено стійку втрату професійної працездатності в розмірі 25% без встановлення групи інвалідності, що безумовно тягне за собою зміни у житті позивачки, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди 73 700 гривень відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у її ситуації.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.
Оскільки апеляційна скарга позивача залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ярошевський Олексій Тарасович, залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 12 вересня 2023 року.
Головуючий О.І. Корчиста