Провадження № 22-ц/803/8022/23 Справа № 201/8322/23 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О.А. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
12 вересня 2023 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача - Никифоряка Л.П.,
суддів - Гапонова А.В., Новікової Г.В.,
за участі секретаря судового засідання - Драгомерецької А.О.,
розглянувши відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин за позовом виконувача обов'язків керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки, в якій подано апеляційну скаргу виконувачем обов'язків керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2023 року про відмову у забезпеченні позову, -
У липні 2023 року виконувач обов'язків керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки.
Разом з позовом від виконувача обов'язків керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області надійшла заява про забезпечення позову, в якій останній просив вжити заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на частки земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1412336300:01:008:1320 площею 0,0615 га, яка розташована на території м. Маріуполя (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 77274714123), власником якої є громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), та яка підлягає конфіскації на користь держави шляхом припинення права власності ОСОБА_1 та визнання права власності держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області.
Заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , будучи іноземним громадянином, упродовж року після набуття права власності на зазначену земельну ділянку сільськогосподарського призначення 1412336300:01:008:1320 площею 0,0615 га, добровільно не відчужив її, на теперішній час є підстави для її конфіскації, у зв'язку з чим, позивачем було подано до суду відповідний позов. Водночас, відповідач має реальну можливість вільно розпоряджатись спірною земельною ділянкою, що обумовлює високу вірогідність здійснення її відчуження, зміни конфігурації тощо, а тому, з метою запобігання вчинення дій, які можуть ускладнити або зробити неможливим виконання судового рішення, існує необхідність у накладенні арешту на спірну земельну ділянку, що без обмеження права користування не зашкодить істотним чином правам та законним інтересам відповідача.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2023 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
В апеляційній скарзі виконувач обов'язків керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області виклав вимогу про скасування ухвали та задоволення заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що ухвалі висновки суду не відповідають дійсним обставинам, оскільки не враховано, що ОСОБА_1 більше року незаконно володіє земельною ділянкою всупереч вимог закону, з огляду на що, відповідно до частини четвертої статті 81 ЗК України, передбачена відповідальність у виді конфіскації земельної ділянки. Та не накладення арешту на земельну ділянку потенційно унеможливлює настання такої відповідальності, оскільки земельна ділянка протягом розгляду справи може бути відчужена третім особам. З метою забезпечення виконання вимог частини четвертої статті 81ЗК України, така земельна ділянка підлягає арешту.
Також заявник вказував на те, що відсутність на даний час будь-яких дій відповідача, що могли б підтвердити його наміри здійснити відчуження земельної ділянки, не спростовують наявності у такого власника можливості безперешкодно розпорядитись земельною ділянкою, якщо не вжити заходи забезпечення позову.
Судом не було враховано обставини, доводи та обґрунтування прокурора, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Та вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки вона залишається у його володінні та користуванні.
Судом не взято до уваги, що накладення арешту на спірне майно у цій справі має логічний зв'язок з предметом позовних вимог і такий захід може забезпечити ефективний захист прав або інтересів позивача у разі ухвалення рішення про задоволення позову.
Відповідач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа і смс-повідомлення.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту ухвали, яка оскаржена, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не долучено жодного доказу на підтвердження існування загрози вчинення відповідачем дій щодо відчуження належного йому майна. При цьому, саме по собі зазначення викладених обставин не підтверджує те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав чи інтересів держави, за захистом яких звернулась Слов'янська окружна прокуратура Донецької області.
Проте, суд апеляційної інстанції не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
У відповідності до положень частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Види забезпечення позову визначені статтею 150 ЦПК України, пункти 2, 3 частини першої якої, в тому числі, передбачають забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії та встановлення обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Враховуючи вищенаведене, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає у рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві виконувач обов'язків керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області просив конфіскувати на користь держави земельну ділянку сільськогосподарського призначення громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 з кадастровим номером 1412336300:01:008:1320 площею 0,0615 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території м. Маріуполя (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 77274714123), шляхом припинення права власності та визнання права власності за державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області.
Отже, вимоги позивача, викладені у його заяві про забезпечення позову у вигляді накладення арешту на земельну ділянку стосуються майна, яке є предметом позову. Таким чином, необхідність у накладенні арешту на вказане майно витікає з самої позовної заяви, оскільки невжиття зазначених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Крім того, діючим законодавством не передбачено обов'язку надання стороною доказів на підтвердження існування загрози вчинення відповідачем дій щодо відчуження належного йому майна.
Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а заява виконувача обов'язків керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, тому ухвала суду підлягає скасуванню, а заява про забезпечення позову - задоволенню.
Керуючись ст. 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу виконувача обов'язків керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області- задовольнити.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2023 року про відмову у забезпеченні позову - скасувати.
Заяву виконувача обов'язків керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про забезпечення позову у цивільній справі за позовом виконувача обов'язків керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки - задовольнити.
Накласти арешт на частки земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1412336300:01:008:1320 площею 0,0615 га, яка розташована на території м. Маріуполя (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 77274714123), власником якої є громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 12 вересня 2023 року.
Судді: